
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Рожеві слони Зоряни Биндас
Зоряна Биндас. Безсмертя: Поезії. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2011. – 40 с.; іл.
Поезія не врятує світу, та окрему людину може. Шкода, це не моя думка, вона належить Й. Бродському. В його нобелівській промові я також вичитала, що в якості співбесідника, книга (читай: поезія – Т. Д.) надійніша, ніж приятель чи кохана. У збірочці віршів молодої тернополянки Зоряни Биндас «Безсмертя» знайдемо багато рядків, що запам’ятовуються, та головна причина, через яку її твори видаються перспективними, полягає у наявності так званого поетичного чуття. («Вночі селом літають дикі сови… / І дзвін мовчить – це тільки тимчасово. / І навіть вітер стих… І свічка заплаче від страху згоріти… А вітер губитиме мудрі цитати… Своїм безголоссям тиша співатиме…»).
Поезія виповідає більше за інші літературні жанри, і як жоден інший жанр зберігає за собою функцію спілкування однієї людини з іншою. Поетичний жанр звертається до читача tete-a-tete (удвох без інших - франц.). У цьому, мабуть, і полягає сенс, розуміння індивідуальності поета. Найприродніша молода поетка саме там, де пише про речі нібито звичайні, проте знаходить для них єдину потрібну струну («Восени хробаки всі злізуться вкупу / І позбирають нам яблука в кошик. / Ще трошки, і дощик впаде, іще трошки, / А поки – дідовий чобіт в ріллю ступить… Заспаний пес вилізе з буди, / Він позіхатиме, заскавулить. / Весни третій тиждень, надворі ще студень…»).
Звичайно, ми не жадаємо від поетичних візій прямого відтворення повсякденності, але ж саме з неї черпається матеріал, з якого твориться поезія («У дідовім саду сливи / Облетіли всі, геть почорніли…»). Перепади між рядками-образами вищої та нижчої напруги, власне, і створюють ритм пульсуючої емоції, «гармонійної аритмії». («Бо як ти геть підеш, то я буду голодний, / Або заб’юся тут, на цій брудній підлозі. / Нехай вона вернеться» – я помолюся Бозі. / Бо хто ми’попере тії бруднющі сподні?»).
Поетесу цікавлять передусім ті межі свідомості, поза якими слова зникають, хоча значення їх залишається. Вона прагне оновлення поетичної мови. Образ народжується у своєрідній точці перетину: на зіткнені значень, на взаємодії з контекстом асоціацій, ця асоціативність походить із самої природи слів і однаково важлива для поетів будь-якого стилю («Ми – бутлі вже скислих вишень»).
Жоден вірш не створюється виключно з гарних слів. З точки зору просодії наближення поезії до музики обмежується особистими навиками автора (найважливішим є поняття музичного ритму і структури). Музичні можливості сховані в усталених, традиційних зв’язках поетичної мови з розмовною, в інших випадках, поет мусить ступати в ногу зі змінами у повсякденній мові, які одночасно є принциповими змінами у способах почування, та попри все, обов’язок поета – розвивати і поліпшувати якість поетичної мови, тобто її здатність виражати різноманітний спектр почуттів і вражень. («Коли ти іще раз намилишся до мене, милий, / То добре удома свій мозок із милечком вимий. / А як надумаєш милитись, то бери милиці / І не забудь ті дві милі ці, / Що твої вилиці.»).
Який період переживає сучасна поезія – визначити навряд чи можливо. Верлібр як бунт проти традиційних форм та обмежень, однак навіть напрочуд вправні поезії не можуть стримати прогресуючого його занепаду. Зоряна Биндас наразі прихильна до силаботонічної системи віршування, бо це – певна усталеність, яка встановлює для поетів власні закони, диктує притаманні тільки їм ритми й співзвуччя.
Зроблені вище узагальнення аж ніяк не означають, що у доробку нашої авторки нема певних вад: це і перебільшена увага до сучасного сленґу («Зранку знов залишу в кухні срач») та модної сексуальної лексики («А тіло корчить вже не від оргазму…Ти тріщишся на мої перса»); деяка штучність пафосу, банальна обгортка загалом зрозумілих патріотичних істин. Хочу лише привернути увагу до тематичної, інтонаційної, версифікаційної відмінностей, що обумовлені принципово різними зв’язками з реальністю молодого покоління, котре змінює попереднє. І нема на те ради!
І тільки вночі танцюють на стелі,
Лише як темно – приходять у сни
Тіні людей – химерні, дебелі,
З ними в танку – рожеві слони.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рожеві слони Зоряни Биндас
Поезія не врятує світу, та окрему людину може. Шкода, це не моя думка, вона належить Й. Бродському. В його нобелівській промові я також вичитала, що в якості співбесідника, книга (читай: поезія – Т. Д.) надійніша, ніж приятель чи кохана. У збірочці віршів молодої тернополянки Зоряни Биндас «Безсмертя» знайдемо багато рядків, що запам’ятовуються, та головна причина, через яку її твори видаються перспективними, полягає у наявності так званого поетичного чуття. («Вночі селом літають дикі сови… / І дзвін мовчить – це тільки тимчасово. / І навіть вітер стих… І свічка заплаче від страху згоріти… А вітер губитиме мудрі цитати… Своїм безголоссям тиша співатиме…»).
Поезія виповідає більше за інші літературні жанри, і як жоден інший жанр зберігає за собою функцію спілкування однієї людини з іншою. Поетичний жанр звертається до читача tete-a-tete (удвох без інших - франц.). У цьому, мабуть, і полягає сенс, розуміння індивідуальності поета. Найприродніша молода поетка саме там, де пише про речі нібито звичайні, проте знаходить для них єдину потрібну струну («Восени хробаки всі злізуться вкупу / І позбирають нам яблука в кошик. / Ще трошки, і дощик впаде, іще трошки, / А поки – дідовий чобіт в ріллю ступить… Заспаний пес вилізе з буди, / Він позіхатиме, заскавулить. / Весни третій тиждень, надворі ще студень…»).
Звичайно, ми не жадаємо від поетичних візій прямого відтворення повсякденності, але ж саме з неї черпається матеріал, з якого твориться поезія («У дідовім саду сливи / Облетіли всі, геть почорніли…»). Перепади між рядками-образами вищої та нижчої напруги, власне, і створюють ритм пульсуючої емоції, «гармонійної аритмії». («Бо як ти геть підеш, то я буду голодний, / Або заб’юся тут, на цій брудній підлозі. / Нехай вона вернеться» – я помолюся Бозі. / Бо хто ми’попере тії бруднющі сподні?»).
Поетесу цікавлять передусім ті межі свідомості, поза якими слова зникають, хоча значення їх залишається. Вона прагне оновлення поетичної мови. Образ народжується у своєрідній точці перетину: на зіткнені значень, на взаємодії з контекстом асоціацій, ця асоціативність походить із самої природи слів і однаково важлива для поетів будь-якого стилю («Ми – бутлі вже скислих вишень»).
Жоден вірш не створюється виключно з гарних слів. З точки зору просодії наближення поезії до музики обмежується особистими навиками автора (найважливішим є поняття музичного ритму і структури). Музичні можливості сховані в усталених, традиційних зв’язках поетичної мови з розмовною, в інших випадках, поет мусить ступати в ногу зі змінами у повсякденній мові, які одночасно є принциповими змінами у способах почування, та попри все, обов’язок поета – розвивати і поліпшувати якість поетичної мови, тобто її здатність виражати різноманітний спектр почуттів і вражень. («Коли ти іще раз намилишся до мене, милий, / То добре удома свій мозок із милечком вимий. / А як надумаєш милитись, то бери милиці / І не забудь ті дві милі ці, / Що твої вилиці.»).
Який період переживає сучасна поезія – визначити навряд чи можливо. Верлібр як бунт проти традиційних форм та обмежень, однак навіть напрочуд вправні поезії не можуть стримати прогресуючого його занепаду. Зоряна Биндас наразі прихильна до силаботонічної системи віршування, бо це – певна усталеність, яка встановлює для поетів власні закони, диктує притаманні тільки їм ритми й співзвуччя.
Зроблені вище узагальнення аж ніяк не означають, що у доробку нашої авторки нема певних вад: це і перебільшена увага до сучасного сленґу («Зранку знов залишу в кухні срач») та модної сексуальної лексики («А тіло корчить вже не від оргазму…Ти тріщишся на мої перса»); деяка штучність пафосу, банальна обгортка загалом зрозумілих патріотичних істин. Хочу лише привернути увагу до тематичної, інтонаційної, версифікаційної відмінностей, що обумовлені принципово різними зв’язками з реальністю молодого покоління, котре змінює попереднє. І нема на те ради!
І тільки вночі танцюють на стелі,
Лише як темно – приходять у сни
Тіні людей – химерні, дебелі,
З ними в танку – рожеві слони.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію