ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Шон Маклех
2023.06.02 00:51
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож

Тетяна Левицька
2023.06.01 23:41
Міняю стильний хмарочос
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.

Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —

Самослав Желіба
2023.06.01 23:31
Ідеш і бачиш сон ліричний,
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;

Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.

Ярослав Чорногуз
2023.06.01 21:58
Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.

Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії

Іван Потьомкін
2023.06.01 21:19
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором

Євген Федчук
2023.06.01 17:29
В тісному бомбосховищі , в задусі,
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в

Теді Ем
2023.06.01 08:58
Жасміново-трояндово
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець

Микола Соболь
2023.06.01 06:42
Лягай, поспи, поки ракета
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.

Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,

Віктор Кучерук
2023.06.01 04:32
Обчухрали нахаби тутешні
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.

Володимир Каразуб
2023.05.31 21:57
Не знаю чи зміг би тебе забути.
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя

Віктор Михайлович Насипаний
2023.05.31 19:26
Вже колобродять перші хитрі сни,
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.

Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.

Нічия Муза
2023.05.31 12:18
Ой, згодна я... і це уже не жарти.
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.

Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі

Ігор Деркач
2023.05.31 12:12
Це не біда, що і тобі за сорок
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.

У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:

Тетяна Левицька
2023.05.31 10:27
У травах шовкових — на щастя підкова,
під плотом зубчастим — суниці медвяні,
коралі ожини, лохина бузкова —
ваніллю пахтять, наче пляцки* духмяні.

В ставку білий лебідь з лебідкою в парі
цілуються лагідно — шийки сердечком.
Малиновий вечір тримає

Ігор Герасименко
2023.05.31 10:13
Тихо линув
тополиний
пух.
Тупо линув.
Дух на мухи
дмух!

На потухлі.

Теді Ем
2023.05.31 09:35
Сонячним спектром
простір проспектів
літо з ковша поливає.

Ввечері місто
стрілами вулиць
від спеки до парків тікає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Просодія тіней, або шлях до потойбіччя
Образ твору Олег Короташ. Поет без імперії: Вірші. – Львів: ПАЇС, 2012. – 108 с.

« Бо лєм потойбіччя се форма втрати»

Світ цікавить той, хто втілив і приніс йому, світові, щось нове. Не завжди треба продовжувати традицію. Іноді її треба змінити, порушити. Що стосується перерваної традиції української літератури, то мистецтво ніколи не можна передбачити. Можлива несподівана, раптова з’ява непересічного поета.
У віршах О. Короташа присутній ліричний суб’єкт, однак лірика у її чистому вигляді, коли наявний безпосередній емоційний відгук на побіжні й дрібні події душевного чи зовнішнього життя, майже відсутня. Поет тяжіє до лірики в ширшому розумінні, подібно до того, як її розуміли акмеїсти.
Дольник – інтонаційний вірш – не є чимось несподіваним у поетиці українській, ним досить часто користувалися поети-«гартівці»; їхнє тяжіння до вдосконалення просодії, їхнє розуміння того, що саме музична інтонація складає сенс будь-якого вірша, не лишилися непоміченими українським літературознавством. Сприйняття певних відчуттів (мова про те, що англійською називається «perception») не підкоряється контролю більш дисциплінуючих ритмів («важкий амфібрахій / розбурхає ямби, …тінь дольником скаже: Бог вмер і воскрес»), а набуває деякої спонтанності тону, що наближає його до звуку, чи/або звукосмислу, тому що поезія, це ще й певна гармонізація звукового матеріалу, звукової структури вірша. Дольник розслабляє і розмагнічує. Вельми характерні enjambements – переноси («Здається, що море на старість схолоне, / і виштормить болі, і виболить до не- / стями ці вічні тремтливі припливи, – / тривожні, як спогад і вірні, як крила…Не вовч мене, прошу, замовч! / Сльозами, ночами прощ! / Ми покруччю слів розтовч- / ених віршів двосічний дощ!... Бо потім – внизу, тебе, одну, – / зустрічатиме спогад і гул монад. / і не вітер, не ранок навіє: «бу!» – / ці спресовані пристрастю в ад- / ресат букви «люблю», а – звичайний сад, / вигнання із котрого колись відбув»).
Ця обставина, на мою думку, віддзеркалює особливість поетичного мислення О. Короташа, що вбирає в себе велику кількість сигналів іззовні. Правда, подібна вільність цінується тоді, коли ти її обмежуєш (майже за Ґете – справжня свобода – дисципліна). Тонально-інтонаційний малюнок віршів О. Короташа нагадує мені післянобелівського Й. Бродського, але з епігонством тут нічого спільного нема. Це швидше вплив на форму, ніж на зміст (хоча деколи й виникає стійке déjà vu: у Й. Бродського – «Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака, / на лежащего в яслях ребенка издалека, / из глубины Вселенной, с другого ее конца, / звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд отца», «Рождественская звезда», 1987; у нашого автора – «Снить, але не розуміє. З молоком Марії / спокій приходить і сила. Вії – / тремтять під зорею, що в ній постав, / але погляд батька не здатні прийняти: / надто далеко до тіла маляти, / надто близько до тіла Христа», «Вігілії», 2010).
Ідея може стати емоцією, і в такому вигляді стати поезією. Ряд віршів побудовано на незвичних моделях мислення, якомусь філософському фантазуванні на мотивах, позичених у класиків, церкви, містиків, гностиків тощо («земне життя пройшов до половини: / вже менше лірик, більше моралист…Як найперше яйце не пригріла квочка, / наша доля не прийшле, а те, що є. / Бо Парка, що шлюбну пряде сорочку… / Бо зла Юнона, суча дочка… / Бо соловейко не дає… (підкреслення – Т. Д.). Складне бачення поета, котрий спостерігає дійсність одночасно в різних ракурсах, враховує асоціації культурні, фольклорні, історичні – всілякі, й залюбки грається образними парадоксами («усе навиворіт, навіть смерть… море двічі впадало в ріку одну… де чумні перевертні й мертві душі / читають Гоголя… аби почуватися вільно / сміятись життю то може / запріть мене в божевільню…»).
Проте, для нього це не є грою, думаю, то адекватний спосіб сприйняття реальності: живемо в абсурдному світі, й письменник, який полюбляє методи абсурдизації та сюру, насправді є реалістом. Звідси така складність і барочність поетової мови, ускладнений синтаксис, який впорядкувати й упокорити може тільки строфіка, до якої поет помітно схильний. Є вірші, пов’язані однією темою, середовищем, місцем дії, блукаючими персонажами. Для кожного з тих, хто блукає, існує свій час, що може не збігатися з часом автора, ніби автор і його персонаж існують у ньютоновському абсолютному вимірі («Для часу достатньо піску і води, / все інше – ворота у межичасся, / де вірші залишаться, наче причастя / двох тисяч і дев’ять літ самоти»).
Коли читаєш вірші О. Короташа, наявному феноменові не дивуєшься, бо для поета це природний спосіб існування в матеріалі; назвати ж поета метафізиком, гадаю, дещо сумнівно. Метафізик уникає прямої іронії, позаяк у нашого автора іронічний комент, як і впровадження розмовної інтонації, є способом знайти спільну мову зі світом («Пишу з того світу, бо більше нізвідки / тіні не пишуть… Як жінка сприймає старість поета?.. – / у штанях – бардак…сиві зморшки старця…/ Вже рими глухі, наче звук із клозету… бо нещастя найбільш заразне / із усіх на Землі недугів… у часи Роксолан /для чоловіка самогубство бути султаном…»).
У збірці, про яку мова, більшість поезій лаконічні й порівняно невеликі за обсягом. Лаконічно і коротко – це не завжди синоніми, точніше буде – лаконічно і вишукано, позаяк написати щось бездоганне можна лише анулюючи все зайве. Довгий вірш може бути лаконічним, якщо в ньому відсутні зайві слова («Політ над містом», «Пейзаж нізвідки», «Велика елегія Володимиру Маяковському»).
Все, що відбувається з нами і навколо нас, рано чи пізно стає літературним матеріалом. І в тому розумінні, Олег Короташ є одним із найгармонійніших сучасних поетів. І як це не парадоксально, один із найреалістичніших за способом світосприйняття, в якомусь позитивному сенсі – космополіт. Його версифікаційні пошуки в руслі вірності традиціям людської культури не викликають спротиву, проте й не заперечують певних месіаністичних рис його поезії, національної за духом, мовою і християнською вірою в світле прийдешнє (« Бо завжди є вихід і вибір дороги. / Потрібно судити достатньо строго / і зрити, куди бредеш мостами. / кажу це собі, мов від твого імені, / бо надто багато телят біля вимені / ссуть дві корови і кпинять нами… а я лише земний чоловік і нестиму свій земний хрест / яким не порятую жодне людство проте вірю / що можливо порятую кілька загублених людей» ).




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-08-08 16:24:01
Переглядів сторінки твору 1883
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.17 08:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Кіс (Л.П./Л.П.) [ 2012-08-08 21:24:10 ]
Дуже цікава професыйна рецензія! Не знала цього автора. Тепер обов'язково шукатиму книжку.