Оту, Ярославе, "павутинку невидиму суму" не побачить у твоєму вірші хіба що тільки сліпий. Я, наприклад, її з перших рядків своїм нутром відчув.

Гарно як...

Дуже файно! А це оце - "Мов із ярмарку їдуть літа". І справді: щось продали, щось купили, щось дорогою пропили... ех...

Стареем, Брат...)))!

Привіт, Вікторе! Радий твоїй проникливості, тим більше, що вона у тебе, як у поета, значно краще розвинена, ніж у пересічного читача. Та я і не збирався особливо приховувати цей сум. Ми рідко чомусь радіємо восени, більше печалі, ось і намагався передати мінорний настрій.

Спасибі, Тамарочко, гарного тобі настрою!)))

Дякую, Мироне! Радий, що знайшли для себе щось близьке у вірші!))))

Не кажи, брате, сивіємо разом із осінню, тільки вона - буро, а ми - біло!)))

Привіт, Олександре! Дякую!))

Прекрасна настроєва композиція! Відчуття минущості і легкого мудрого смутку.

От би ще лЕгкий (легкИй), зробити якимось більш українським - щемним чи що - було б ще краще!

Дякую, Ярославе! Щодо наголосу - хоч словники дають наголос "легкИй" , при тому що є прислівник "ЛЕгко", але приклади, зі словом "легкИй", зокрема у 12-томнику тлумачному подаються прозові, де можна ставити наголос, яки завгодно. Я керуюся, маю таку сміливість, ще і власним відчуттям мови. Наголос "легкИй" робить це слово важким, непоетичним, більше це слово підходить для прози, а не для поезії. А наголос "лЕгкий" - він справді піднімає легіт високо в повітря.
Нещодавно у попередньому творі я обговорював з Мартою Январською слово, яке дають словники "жЕвріє" - дикий, як на мене, непоетичний наголос, і зовсім по-іншому сприймається наголос "жеврІє" - точний, поетичний, увиразнює зміст слова.
Із Павличком я сперечався відносно словникового наголосу у слові "вишИванка", так дає словник орфографічний. А тлумачний дає вишивАнка". Але слово "вишИваний" з наголосом на "И". Весь народ говорить і у піснях співає "вишивАнка".
Іванку, ти, Іванку,
Сорочка вишивАнка.
А Малишко, певно, теж не дивився в словник, коли писав у знаменитій пісні "Рідна мати моя":
І рушник вишивАний на щастя, на долю дала. Та зате він знав, як рідний народ ставить наголоси, а не мовознавці деякі, які, таке враження складається, висмоктують ці наголоси з пальця.
Треба укласти словник ПОЕТИЧНИХ наголосів, де не буде наголосу "легкИй", паралельний із словом "важкИй".
А відносно того, чи цей наголос український - це питання дуже суперечливе. Наша мова вже була тоді, коли предки деяких сусідніх народів ще по деревах лазили і вживали "вигуки" і "частки" без іменників і дієслів.
Тому, вибач, заради поезії залишаю так, як є.

І тільки так, брате!)))

Так, Вітре, ти вітер відчуваєш правильно, він "лЕгкий"!)))

Пане Аноніме!
На Ваше негречне іронічне зауваження: його величність "Зміст" вимагає поставити кому, наголос, намалювати дулю...
Будьте!
Я Вам можу відповісти тільки одним: якщо хочете мене переконати в чомусь, то зніміть маску, давайте КОНСТРУКТИВНІ поради і перестаньте ЗАЙМАТИСЬ АНОНІМІЗМОМ!
Це відповідь на перший коментар.

Анонімові Я Саландяку - відповідь на другий коментар:

Якщо буде потрібно, щоб лЕгкий був ваговитішим, то я його заміню на епітет, відповідний його вазі, але це буде інше слово - важче і з важчим наголосом. Хоча, якщо б мова йшла, скажімо про смуток, то тут міг би бути епітет "легкИй" з наголосом на другому складі, бо слово "смуток" таки важче за значенням, ніж "легіт".
Сподіваюсь, я Вас задовольнив, бодай частково.

Якщо це були запитання, то виключно риторичні... у мистецтві безконечне число шляхів до... задоволення.
Сьогодні я задоволений, що живу,з Вами розмовляю!
Будьте!