Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Бур'ян (1951) /
Вірші
Автохтони
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Автохтони
Із вод святого Бористена,
З дрімучих пралісів зелених,
Із лона матінки-землиці
Народ повівся - українці...
Сини пресвітлого Дажбога
І вогнеликого Сварога,
Перуну, Лелю поклонялись,
За туром з Велесом ганялись -
За звіром дерлися крізь хащі.
Мисливці тут були найкращі!
У них поля родили житом,
А борті пахли медовито.
Жили життям важким, тривожним,
Бо смерть ходила тут за кожним.
То був народ міцної вдачі,
Талановитий, не ледачий.
Своїх русалок, мавок, дивів
Народ у міфи власні вивів.
Нечиста сила теж водилась -
У нетрях лісових гніздилась.
Та цур їй, пек і - досить слова,
Бо не про неї тут розмова.
Розмова тут про Україну,
Про мови лагідність чарівну.
Бо ми, теперішні, забули
Ази прадавньої культури.
Вмирає пісня... В душах гине
Своє, освячене, нетлінне,
А душі гіркнуть полиновим
Чужим, невисвяченим словом.
І той народ, що втратить мову,
Вже не очуняється знову.
Бо вже були часи дрімучі,
Коли на землях цих родючих
Селилась людність тюркська, грецька,
Московська, польська, чи німецька...
З них кожен звичай свій та віру
На українцях перевірив.
А ми чужому научались -
Своє ж потроху забувалось.
Шевченка заповідь забули!
Про Котляревського й не чули,
І вже затоптуєм сліди
Філософа Сковороди.
Не перегорнемо й сторінки
Франка, чи Лесі Українки.
І серцю нашому далека
Жагуча сповідь Симоненка.
Про непоступливого Стуса
Я навіть мовити боюся.
І от наслухуєм ефірні
Слова чиїсь неоковирні.
Панове там "рахують", "лічать",
Та мову мамину калічать,
Бо "суржик", вибачте, то сміття,
Що в душу в'їлось за століття.
Пора б уже на силі стати,
Щоб не посмів ніхто топтати
Своє, уроджене, нажите,
Щоб мові рідній прислужити.
Бо ми, панове автохтони,
Є чільна нація! Чи хто ми?
З дрімучих пралісів зелених,
Із лона матінки-землиці
Народ повівся - українці...
Сини пресвітлого Дажбога
І вогнеликого Сварога,
Перуну, Лелю поклонялись,
За туром з Велесом ганялись -
За звіром дерлися крізь хащі.
Мисливці тут були найкращі!
У них поля родили житом,
А борті пахли медовито.
Жили життям важким, тривожним,
Бо смерть ходила тут за кожним.
То був народ міцної вдачі,
Талановитий, не ледачий.
Своїх русалок, мавок, дивів
Народ у міфи власні вивів.
Нечиста сила теж водилась -
У нетрях лісових гніздилась.
Та цур їй, пек і - досить слова,
Бо не про неї тут розмова.
Розмова тут про Україну,
Про мови лагідність чарівну.
Бо ми, теперішні, забули
Ази прадавньої культури.
Вмирає пісня... В душах гине
Своє, освячене, нетлінне,
А душі гіркнуть полиновим
Чужим, невисвяченим словом.
І той народ, що втратить мову,
Вже не очуняється знову.
Бо вже були часи дрімучі,
Коли на землях цих родючих
Селилась людність тюркська, грецька,
Московська, польська, чи німецька...
З них кожен звичай свій та віру
На українцях перевірив.
А ми чужому научались -
Своє ж потроху забувалось.
Шевченка заповідь забули!
Про Котляревського й не чули,
І вже затоптуєм сліди
Філософа Сковороди.
Не перегорнемо й сторінки
Франка, чи Лесі Українки.
І серцю нашому далека
Жагуча сповідь Симоненка.
Про непоступливого Стуса
Я навіть мовити боюся.
І от наслухуєм ефірні
Слова чиїсь неоковирні.
Панове там "рахують", "лічать",
Та мову мамину калічать,
Бо "суржик", вибачте, то сміття,
Що в душу в'їлось за століття.
Пора б уже на силі стати,
Щоб не посмів ніхто топтати
Своє, уроджене, нажите,
Щоб мові рідній прислужити.
Бо ми, панове автохтони,
Є чільна нація! Чи хто ми?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
