
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Бур'ян (1951) /
Вірші
Автохтони
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Автохтони
Із вод святого Бористена,
З дрімучих пралісів зелених,
Із лона матінки-землиці
Народ повівся - українці...
Сини пресвітлого Дажбога
І вогнеликого Сварога,
Перуну, Лелю поклонялись,
За туром з Велесом ганялись -
За звіром дерлися крізь хащі.
Мисливці тут були найкращі!
У них поля родили житом,
А борті пахли медовито.
Жили життям важким, тривожним,
Бо смерть ходила тут за кожним.
То був народ міцної вдачі,
Талановитий, не ледачий.
Своїх русалок, мавок, дивів
Народ у міфи власні вивів.
Нечиста сила теж водилась -
У нетрях лісових гніздилась.
Та цур їй, пек і - досить слова,
Бо не про неї тут розмова.
Розмова тут про Україну,
Про мови лагідність чарівну.
Бо ми, теперішні, забули
Ази прадавньої культури.
Вмирає пісня... В душах гине
Своє, освячене, нетлінне,
А душі гіркнуть полиновим
Чужим, невисвяченим словом.
І той народ, що втратить мову,
Вже не очуняється знову.
Бо вже були часи дрімучі,
Коли на землях цих родючих
Селилась людність тюркська, грецька,
Московська, польська, чи німецька...
З них кожен звичай свій та віру
На українцях перевірив.
А ми чужому научались -
Своє ж потроху забувалось.
Шевченка заповідь забули!
Про Котляревського й не чули,
І вже затоптуєм сліди
Філософа Сковороди.
Не перегорнемо й сторінки
Франка, чи Лесі Українки.
І серцю нашому далека
Жагуча сповідь Симоненка.
Про непоступливого Стуса
Я навіть мовити боюся.
І от наслухуєм ефірні
Слова чиїсь неоковирні.
Панове там "рахують", "лічать",
Та мову мамину калічать,
Бо "суржик", вибачте, то сміття,
Що в душу в'їлось за століття.
Пора б уже на силі стати,
Щоб не посмів ніхто топтати
Своє, уроджене, нажите,
Щоб мові рідній прислужити.
Бо ми, панове автохтони,
Є чільна нація! Чи хто ми?
З дрімучих пралісів зелених,
Із лона матінки-землиці
Народ повівся - українці...
Сини пресвітлого Дажбога
І вогнеликого Сварога,
Перуну, Лелю поклонялись,
За туром з Велесом ганялись -
За звіром дерлися крізь хащі.
Мисливці тут були найкращі!
У них поля родили житом,
А борті пахли медовито.
Жили життям важким, тривожним,
Бо смерть ходила тут за кожним.
То був народ міцної вдачі,
Талановитий, не ледачий.
Своїх русалок, мавок, дивів
Народ у міфи власні вивів.
Нечиста сила теж водилась -
У нетрях лісових гніздилась.
Та цур їй, пек і - досить слова,
Бо не про неї тут розмова.
Розмова тут про Україну,
Про мови лагідність чарівну.
Бо ми, теперішні, забули
Ази прадавньої культури.
Вмирає пісня... В душах гине
Своє, освячене, нетлінне,
А душі гіркнуть полиновим
Чужим, невисвяченим словом.
І той народ, що втратить мову,
Вже не очуняється знову.
Бо вже були часи дрімучі,
Коли на землях цих родючих
Селилась людність тюркська, грецька,
Московська, польська, чи німецька...
З них кожен звичай свій та віру
На українцях перевірив.
А ми чужому научались -
Своє ж потроху забувалось.
Шевченка заповідь забули!
Про Котляревського й не чули,
І вже затоптуєм сліди
Філософа Сковороди.
Не перегорнемо й сторінки
Франка, чи Лесі Українки.
І серцю нашому далека
Жагуча сповідь Симоненка.
Про непоступливого Стуса
Я навіть мовити боюся.
І от наслухуєм ефірні
Слова чиїсь неоковирні.
Панове там "рахують", "лічать",
Та мову мамину калічать,
Бо "суржик", вибачте, то сміття,
Що в душу в'їлось за століття.
Пора б уже на силі стати,
Щоб не посмів ніхто топтати
Своє, уроджене, нажите,
Щоб мові рідній прислужити.
Бо ми, панове автохтони,
Є чільна нація! Чи хто ми?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію