ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Олександр Буй
2025.10.09 20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.

Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить

Євген Федчук
2025.10.09 20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач

Сергій Губерначук
2025.10.09 15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:

С М
2025.10.09 13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Віктор Кучерук
2025.10.09 12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.

Сергій СергійКо
2025.10.09 12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм

Юрій Гундарєв
2025.10.09 09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.

Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл

Борис Костиря
2025.10.08 22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Леся Горова
2025.10.08 15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.

І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком

Володимир Мацуцький
2025.10.08 13:20
грудня 2025 року Норвезький Нобелівський комітет винесе рішення: «нікому з глав держав не присуджувати премію миру». До такого рішення потенційні члени комітету прийшли заздалегідь, ознайомившись з дослідженнями міжнародної групи науковц

Володимир Бойко
2025.10.08 11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло. У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів. Право сильного сильне, але не праве. Малодушним завжди мало загублених душ.

Віктор Кучерук
2025.10.08 06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Рецензії

 Селянська (Вовк) Віра - 2007-2008
2007 рік
Вовк (Селянська) Віра (Бразилія). Книги «Поезії» (2000), «Проза» (2001), «Спогади» (2003), «Сьома печать» (2005), «Ромен-зілля» (2007), переклади творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Івана Драча, Миколи Воробйова португальською мовою.

Представлено Президією Української Всесвітньої Координаційної Ради.

_________
2006 рік.
Поетеса Селянська (Вовк) Віра (Федеративна Республіка Бразилія) - подається на здобуття національної премії ім.Т.Г.Шевченка книгами поезій у прозі Сьома печать” (2005). Представлено Львівською обласною організацією Національної Спілки письменників України.

Цієї книги в редакції, на жаль, немає :(

Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".
Знайомимо із творчістю видатної особистості:

З книжки “Віоля під вечір” (2000)

* * *
годі
віслюком із замотаними очима
день за днем рік за роком
ходити колом
тягти воду
на чужі плянтації
вдячна за торбу вівса
і за хомут

уже сверблять крила

* * *
десь завмирає в ліщині
голубий зозулі голос
скільки літ накувала ?

відгоріли пожари осені
відпливли всі потоки у вічність
блукає зима по обголенім полі

* * *
вдягаюся в небо і хмари
в кучеряві кущі й дерева
в надбережні палати й вежі
у схід сонця і в його захід
у птахів тварин і людські постаті
що черпають з мене воду
вдягаю юність і старість
мілке щастя і горе глибоке
швидкоплинні красу і славу

все тоне в мені мов час


* * *
Бич Світу
не спромігся взяти тебе
крем’янецька горда твердине ?

взяв тебе час

горнуться пишні сади
вілли і вулиці
до стіп бувальщини

всі підвладні
потокові часу
що забирає з собою
бастилії й башти
лівреї ліри і лаври

* * *
І. С.

не забудьмо
заки звечоріє
довишивати останній хрестик
на хустині

не забудьмо
зірвати дитині
червоне яблуко
з високої гілки

не забудьмо
сказати сусідові
добрий вечір !

заки роса очі виїсть

З книжки “Писані кахлі” (1999, 2000)

ГУЦУЛЬСЬКА НІЧ

Ніч у киптарі, вишитому жоржинами,
— Молодиця розпалена в танці :
Розвіяна хустка, розтоптані постоли,
І намисто розірване бренить зорями.

Не один леґінь скотився в провалля,
Втопився в броді, повалився від кулі,
Заки обняв її пояс гадючий
І отруївся жалом поцілунка.


ДО СТАРОЇ МАТУСІ

Ти куди, старенька матусю ?
На той горб, де стояла церковця ?
Її пень обгорілий ще куриться
У зґарді могил довкола.
Порахуй усіх своїх діток,
Що заснули у фіялках і м’яті,
Але й тих, що десь сплять у зеленім руслі,
Та на дні доріг нерозмотаних.


ЗОЛОТО

Я хочу полоскати золото
У Чорному Черемоші.
Там опришки його затопили
Перед лихими очима.

А, може, не в річці,
Може, в струмені
Нашої крови.


НОВІ ЛЕҐЕНДИ

Мольфари й упирі
Вішали леґінів на ялицях
До звуків гармошки.

На фірах везли
Юнаків і дівчат у вишиванках,
З руками пов’язаними
Колючим дротом,
Уже без очей.

Це — нові леґенди Гуцульщини.
Світ їм не вірить.


МОЛЬФАРИ

Золотозубі мольфари
Понапихали свої бесаги
Нашим добром.

Люто заіржав Черемош,
Об Сокільське вдарив копитом :
“Під котрим каменем спить Довбуш ?
Треба збудити !”

Мольфари в шинку бенкетують,
Підносять чарки пінисті.
Довбуш бариться.
Вже не ірже Черемош,
Тільки ячить.


ЖЕБРАЧКА

Твоє багате віно
Із вівтарів, захристій, хорів,
З покутгя, мисників і скринь
Там по музеях і палатах,
Як їхня власність.
А ти обдерта ходиш, босоніж,
Жебрачкою, і до землі
Усе ще б’єш поклони
Чужим божкам.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2007-01-04 13:07:39
Переглядів сторінки твору 7370
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-04 13:35:38 ]
Якщо в когось є зразки творчості пані Селянської (Вовк) Віри - редакція просить публікувати в коментарях, аналізувати, порівнювати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мірко Трасун (Л.П./Л.П.) [ 2007-01-04 14:20:47 ]
Чув, що Віра Вовк належить до Нью-Йоркської поетичної школи, даю поезію в прозі з її номінованої книги.

Дзвін Святого Лаврентія
Я – Лавро, круглий сирота, кажуть: кмітливий хлопець, що вміє за одним махом дзвонити всіма дзвонами, які розливають по окружних оселях, полях і нивах свої потужні голоси. Такого дзвонаря, як я, світ ще не бачив, міркує старенький отець Григір, який піклується мною ще змалечку. Я сплю між дзвонами, наче в голубнику, він не має сили мене звідтам стягнути за голі ноги до хати, хіба що взимку.
І ось я стаю з шапкою в руках перед отцем:
– Піду в світ виливати дзвони, – кажу.
І йду.
"Нема ради на покликання", – думає отець Григір і благословить мою путь.
Довідуюся між подорожніми купцями, де, в якому краю й місті виливають дзвони, й рушаю туди, щоб стати челядником. Мене, хлопчиська з очима як жива ртуть, зараз запрягають у роботу. Суворий майстер каже шукати відповідної глини для личини, з якої має народитися новий дзвін, потім стояти при сплавленні металю в розжареному котлі, де мозок може розтопитися, далі вже до зготовлення форми, яку має виповнити горюча рідина.
Помітивши мій мистецький хист, майстер доручає мені різьбити емблеми й написи на дзвонах, у чому я з кожним роком стаю зручніший і вимогливіший до себе. Між майстром і мною зростає мовчазне, сердечне спілкування. Часом мені здається, що він відгадує мої думки і що вміє читати мої найтаємніші бажання.
І ось я вже на вершині дзвонарного мистецтва, обізнаний з усіма його таємницями.
Нараз приходить від столиці замовлення для Собору Святого Лаврентія: вилити головний дзвін з іменем патрона. Майстер вибирає для цього серед усіх своїх учнів мене, Лавра, вже хоч би через подібність імен: Лавро і Лаврентій.
З невимовним захватом беруся до діла від самої підготовки до завершення величавого дзвона. Бракує тільки серцевини: молота, що має бути виплавлений із чистого золота.
Майстер кличе мене до себе і мовить суворим, урочистим голосом:
- Лавре, довгими роками ти вірно був відданий своєму покликанню. Докажи тепер, що ти суцільно гідний піти за його голосом. Серцевина дзвона Святого Лаврентія має бути виплавлена з твоєї плоті: хай твої ребра, твій череп б'ють об стіни цього величавого дзвона Господню славу. Знай, що тобі буде боліти кожний його звук, але одночасно будеш сповнений найвищої ласки, що її може здобути людина.
Мені набігають сльози на очі. Крізь вікно вдирається гострий вітер і з розгону жбурляє мені в лице пригорщу яблуневого цвіту з гамором дітей надворі.
Я ще не нажився на білому світі простим людським щастям.
Це одна, неймовірно важка хвилина вибору.
Потім я хилю голову, приклякаю й цілую жилясту руку майстра.
І ось святочним вечором несеться по світі голос дзвона Святого Лаврентія; всі заворожені його надзвичайним голосом: страшним і прекрасним.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Яблонська (М.К./М.К.) [ 2007-01-06 16:38:32 ]
Перш за все, хочу подякувати Вам, шановний Мірко Трасун, за надану можливість долучитися до твору Селянської (Вовк) Віри (Федеративна Республіка Бразилія).
"Дзвін Святого Лаврентія" викликає неординарні почуття, я ознайомилася із ним кілька днів тому і, аж тепер, відважилася виповісти свої відчуття.
Перше, що хочеться відмітити, так це вдало виписаний сюжет, від початку і до завершення. У творі майстерно подано шлях становлення Майстра виливання дзвонів і мистецтво самої процедури виготовлення дзвону. Твір читається легко і на одному подиху. Весь час хочеться його запропонувати на конкурс "Твори для дітей". Весь час - до слів "Майстер кличе мене до себе і мовить суворим, урочистим голосом:...". Тут мені бракне подиху, ціпенію і заклякаю.
Мені на думку приходять два моменти. Перший - віршики Михайла Карпового про діда Мороза, зайчиків і дітей. Абсолютно ті самі відчуття.
Другий - про здатність до жертовності. Автор пише " Знай, що тобі буде боліти кожний його звук, але одночасно будеш сповнений найвищої ласки, що її може здобути людина." - це мені нагадує самопожертву Ісуса, біль фізичний заради людства.
Є тут ще один момент, який може бути оцінений моїми колегами по "Самвидаву" по-різному, та я і сама від себе гоню ці думки. Я боюся, що хтось занадто повірить і перейметься правдивістю цієї історії, а опісля захоче її повторити, так би мовити, відтворити наяву.
Останнє речення твору Селянської (Вовк) Віри "Дзвін Святого Лаврентія" западає в душу і чипіє в мозку, я ніяк не можу його позбутись: "І ось святочним вечором несеться по світі голос дзвона Святого Лаврентія; всі заворожені його надзвичайним голосом: страшним і прекрасним.". Напевно, в цьому і полягає Майстерність автора - зачепити мою душу і не відпускати ні на мить...



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-08 11:49:45 ]
Із творчістю пані Віри Вовк, в основному, можна ознайомитися за адресою http://users.belgacom.net/babowal/wowk_men.htm, - щодо "поезії в прозі", то мені важко в даному випадку щось зауважити, бо поезії у тексті "Дзвін Святого Лаврентія" не бачу, а в тонкощах художньої прози не дуже й тямлю.
Але дуже добре, що ми маємо перед очима цей текст, дякуючи старанням шановного пана Мірка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-12-28 09:12:13 ]
Що ж, спостерігатимемо за цьогорічним визначенням. Схоже, що ця спроба для пані Вовк буде вирішальною?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-28 11:51:16 ]
Лауреатом національної премії ім.Т.Г.Шевченка за 2008 рік названа і Селянська Віра Остапівна (Вірі Вовк), письменниця, громадянка Бразилії – за книги «Сьома печать», «Ромен-зілля» та переклади творів української літератури португальською мовою;

Зараз спробуємо ще раз пошукати так високо оцінені вірші найзнаменитішої поетки цього року.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-03-03 17:36:07 ]
Не знаю, щось мені не виходить собі довести, що шановна Вовк (Селянська) Віра (Бразилія) - є поеткою. Хто має докази - прошу негайно їх викласти. А як ні - то вже ніколи не повертаймося до цієї теми. :)
Але чи є вона і прозаїком?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-03-03 17:41:23 ]
Знаєте, люба РМ, шось мені цей "дзвін" нагадує вчорашню унікальну доповідь пана Валентина про історичну зустріч з товаришем Олександром Олександровичем Морозом. Та ж майстерність подання і глибина художнього втілення. Га?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-03-03 18:03:15 ]
Ви несправедливі, Любо. Зустріч із Морозом пан Валентин провів блискуче і скупим словом дав точну характеристику.

А ось пані Вовк мене інтригує, не знаю, що скажуть професійні філологи, але це дивовижна проза: "...вміє за одним махом дзвонити всіма дзвонами, які розливають по окружних оселях, полях і нивах свої потужні голоси. Такого дзвонаря, як я, світ ще не бачив, міркує старенький отець Григір, який піклується мною ще змалечку..." - у такому куцому фрагменті, як на мене, багато проблемних місць.
Я, звичайно не Лубківський, не Матіос, не Герасим'юк із Римаруком, не інші висококваліфіковані спеціалісти Комітету, я можу собі дозволити не розуміти цієї прози. Радий, що хоч вони порозумілися.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-03-03 18:16:21 ]
Скажу вам по секрету: я професійний філолог :)) Тут проблемних місць майже в кожному реченні... Мені здається, що у пана Лубківського і Ко якісь інші критерії розуміння :))