
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
21:26
Реалії змінюються, а разом із ними трансформуються й батьківські стратегії поведінки. Якщо раніше психотравми найчастіше були результатом перманентного контролю, жорстокості, емоційного ігнорування чи маніпуляцій (про це йдеться в першій частині), сьогодн
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Майстерень Адміністрація /
Рецензії
Селянська (Вовк) Віра - 2007-2008
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Селянська (Вовк) Віра - 2007-2008
2007 рік
Вовк (Селянська) Віра (Бразилія). Книги «Поезії» (2000), «Проза» (2001), «Спогади» (2003), «Сьома печать» (2005), «Ромен-зілля» (2007), переклади творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Івана Драча, Миколи Воробйова португальською мовою.
Представлено Президією Української Всесвітньої Координаційної Ради.
_________
2006 рік.
Поетеса Селянська (Вовк) Віра (Федеративна Республіка Бразилія) - подається на здобуття національної премії ім.Т.Г.Шевченка книгами поезій у прозі Сьома печать” (2005). Представлено Львівською обласною організацією Національної Спілки письменників України.
Цієї книги в редакції, на жаль, немає :(
Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".
Знайомимо із творчістю видатної особистості:
З книжки “Віоля під вечір” (2000)
* * *
годі
віслюком із замотаними очима
день за днем рік за роком
ходити колом
тягти воду
на чужі плянтації
вдячна за торбу вівса
і за хомут
уже сверблять крила
* * *
десь завмирає в ліщині
голубий зозулі голос
скільки літ накувала ?
відгоріли пожари осені
відпливли всі потоки у вічність
блукає зима по обголенім полі
* * *
вдягаюся в небо і хмари
в кучеряві кущі й дерева
в надбережні палати й вежі
у схід сонця і в його захід
у птахів тварин і людські постаті
що черпають з мене воду
вдягаю юність і старість
мілке щастя і горе глибоке
швидкоплинні красу і славу
все тоне в мені мов час
* * *
Бич Світу
не спромігся взяти тебе
крем’янецька горда твердине ?
взяв тебе час
горнуться пишні сади
вілли і вулиці
до стіп бувальщини
всі підвладні
потокові часу
що забирає з собою
бастилії й башти
лівреї ліри і лаври
* * *
І. С.
не забудьмо
заки звечоріє
довишивати останній хрестик
на хустині
не забудьмо
зірвати дитині
червоне яблуко
з високої гілки
не забудьмо
сказати сусідові
добрий вечір !
заки роса очі виїсть
З книжки “Писані кахлі” (1999, 2000)
ГУЦУЛЬСЬКА НІЧ
Ніч у киптарі, вишитому жоржинами,
— Молодиця розпалена в танці :
Розвіяна хустка, розтоптані постоли,
І намисто розірване бренить зорями.
Не один леґінь скотився в провалля,
Втопився в броді, повалився від кулі,
Заки обняв її пояс гадючий
І отруївся жалом поцілунка.
ДО СТАРОЇ МАТУСІ
Ти куди, старенька матусю ?
На той горб, де стояла церковця ?
Її пень обгорілий ще куриться
У зґарді могил довкола.
Порахуй усіх своїх діток,
Що заснули у фіялках і м’яті,
Але й тих, що десь сплять у зеленім руслі,
Та на дні доріг нерозмотаних.
ЗОЛОТО
Я хочу полоскати золото
У Чорному Черемоші.
Там опришки його затопили
Перед лихими очима.
А, може, не в річці,
Може, в струмені
Нашої крови.
НОВІ ЛЕҐЕНДИ
Мольфари й упирі
Вішали леґінів на ялицях
До звуків гармошки.
На фірах везли
Юнаків і дівчат у вишиванках,
З руками пов’язаними
Колючим дротом,
Уже без очей.
Це — нові леґенди Гуцульщини.
Світ їм не вірить.
МОЛЬФАРИ
Золотозубі мольфари
Понапихали свої бесаги
Нашим добром.
Люто заіржав Черемош,
Об Сокільське вдарив копитом :
“Під котрим каменем спить Довбуш ?
Треба збудити !”
Мольфари в шинку бенкетують,
Підносять чарки пінисті.
Довбуш бариться.
Вже не ірже Черемош,
Тільки ячить.
ЖЕБРАЧКА
Твоє багате віно
Із вівтарів, захристій, хорів,
З покутгя, мисників і скринь
Там по музеях і палатах,
Як їхня власність.
А ти обдерта ходиш, босоніж,
Жебрачкою, і до землі
Усе ще б’єш поклони
Чужим божкам.
Вовк (Селянська) Віра (Бразилія). Книги «Поезії» (2000), «Проза» (2001), «Спогади» (2003), «Сьома печать» (2005), «Ромен-зілля» (2007), переклади творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Івана Драча, Миколи Воробйова португальською мовою.
Представлено Президією Української Всесвітньої Координаційної Ради.
_________
2006 рік.
Поетеса Селянська (Вовк) Віра (Федеративна Республіка Бразилія) - подається на здобуття національної премії ім.Т.Г.Шевченка книгами поезій у прозі Сьома печать” (2005). Представлено Львівською обласною організацією Національної Спілки письменників України.
Цієї книги в редакції, на жаль, немає :(
Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".
Знайомимо із творчістю видатної особистості:
З книжки “Віоля під вечір” (2000)
* * *
годі
віслюком із замотаними очима
день за днем рік за роком
ходити колом
тягти воду
на чужі плянтації
вдячна за торбу вівса
і за хомут
уже сверблять крила
* * *
десь завмирає в ліщині
голубий зозулі голос
скільки літ накувала ?
відгоріли пожари осені
відпливли всі потоки у вічність
блукає зима по обголенім полі
* * *
вдягаюся в небо і хмари
в кучеряві кущі й дерева
в надбережні палати й вежі
у схід сонця і в його захід
у птахів тварин і людські постаті
що черпають з мене воду
вдягаю юність і старість
мілке щастя і горе глибоке
швидкоплинні красу і славу
все тоне в мені мов час
* * *
Бич Світу
не спромігся взяти тебе
крем’янецька горда твердине ?
взяв тебе час
горнуться пишні сади
вілли і вулиці
до стіп бувальщини
всі підвладні
потокові часу
що забирає з собою
бастилії й башти
лівреї ліри і лаври
* * *
І. С.
не забудьмо
заки звечоріє
довишивати останній хрестик
на хустині
не забудьмо
зірвати дитині
червоне яблуко
з високої гілки
не забудьмо
сказати сусідові
добрий вечір !
заки роса очі виїсть
З книжки “Писані кахлі” (1999, 2000)
ГУЦУЛЬСЬКА НІЧ
Ніч у киптарі, вишитому жоржинами,
— Молодиця розпалена в танці :
Розвіяна хустка, розтоптані постоли,
І намисто розірване бренить зорями.
Не один леґінь скотився в провалля,
Втопився в броді, повалився від кулі,
Заки обняв її пояс гадючий
І отруївся жалом поцілунка.
ДО СТАРОЇ МАТУСІ
Ти куди, старенька матусю ?
На той горб, де стояла церковця ?
Її пень обгорілий ще куриться
У зґарді могил довкола.
Порахуй усіх своїх діток,
Що заснули у фіялках і м’яті,
Але й тих, що десь сплять у зеленім руслі,
Та на дні доріг нерозмотаних.
ЗОЛОТО
Я хочу полоскати золото
У Чорному Черемоші.
Там опришки його затопили
Перед лихими очима.
А, може, не в річці,
Може, в струмені
Нашої крови.
НОВІ ЛЕҐЕНДИ
Мольфари й упирі
Вішали леґінів на ялицях
До звуків гармошки.
На фірах везли
Юнаків і дівчат у вишиванках,
З руками пов’язаними
Колючим дротом,
Уже без очей.
Це — нові леґенди Гуцульщини.
Світ їм не вірить.
МОЛЬФАРИ
Золотозубі мольфари
Понапихали свої бесаги
Нашим добром.
Люто заіржав Черемош,
Об Сокільське вдарив копитом :
“Під котрим каменем спить Довбуш ?
Треба збудити !”
Мольфари в шинку бенкетують,
Підносять чарки пінисті.
Довбуш бариться.
Вже не ірже Черемош,
Тільки ячить.
ЖЕБРАЧКА
Твоє багате віно
Із вівтарів, захристій, хорів,
З покутгя, мисників і скринь
Там по музеях і палатах,
Як їхня власність.
А ти обдерта ходиш, босоніж,
Жебрачкою, і до землі
Усе ще б’єш поклони
Чужим божкам.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію