
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Майстерень Адміністрація /
Рецензії
Тарас Федюк - 2007
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тарас Федюк - 2007
Поет Тарас Федюк, авторська сторінка - подається на здобуття національної премії ім.Т.Г.Шевченка книгою поезій "Обличчя пустелі” (2005). Представлено редакцією журналу Київська Русь”.
Книги поезій "Обличчя пустелі” в редакції наразі нема :(
Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".
Деякі відгуки:
Федюк і революція. Газета "День."№35, 3 березня 2006
Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-review», спеціально для «Дня»
Кого із критиків не поспитай, кожен при слові «Федюк» починає медитувати на образ терезів із розгойданими шальками. «Тарас виявився щедрим і віталістичним, хоча в його поезіях струмував тихий і безпросвітний трагізм» , — значить Віктор Неборак. Про «концептуальність і спонтанність», «історію свідомої підсвідомості» та мову, «елеґійну й ностальґійну, як у романтиків; безжальну, як вироки й присуди, що звучать зі шпальт опозиційної преси» , пише Ярослав Голобородько. Іван Андрусяк вважає, що коли «відображати ту реальність, яка ще в процесі» , виходить поезія, схожа на «підібраний з пилюки тривіальний камінець у коштовній оправі» . Навіть Володимир Єшкілєв, здатний задефініювати будь-що, губиться перед Федюком, лишаючи його на роздоріжжі «межової» поетичної традиції».
Такі вже його книжки. Ось ти ніби у коловерті панукраїнського карнавалу (від Дерібасівської до «via хм.богдана» ), де «між людей медуз і мідій / молодий масон язон» — «а ніна і річчі десь на каялі розвіюють тугу» . Аж раптом: «Не тільки ілюзій — реалій нема. / Стільці Іонеско» і — «хочеться коротко сильно і страшно напитись».
У тій його попередній «Таємній ложі» — такому собі веселому бенкетуванні під час холери — Федюкові «натюрморти буття» (Я.Голобородько) були з добрячим «присмаком зони» (що його, зрештою, всі ми відчували два роки тому). Але є там рядок, який тоді годі було раціонально витлумачити: «І у нейтральних водах буде рука нейтральна».
А минулої весни якось так несподівано відчув: ми таки опинилися у тих самих нейтральних водах. І вже зовсім нераціональне знаття: нова книжка Федюка буде «про революцію». Влітку Тарас повернувся зі своєї Одеси і привіз її — «Обличчя пустелі».
Де карнавал? Ще разом нас багато? Куди поїхав цирк? «Евксінський понт зникає — цитуєш: «алілу'я».
Ні, нова книжка Федюка — це не традиційне інтеліґентське розчарування. Він взагалі ніколи й нічого не декларує. Ані в поезії, ні наживо. Єдина його декларація — і то концептуальна — у відмові від будь-яких претензій до світу: «Тільки б не брати за горло світ щоб ловив тебе паразита».
Але Федюк — бачить. І ці, сказати б, контактерські видива перетворюють його книжки на спогади про майбутнє. Він, звичайно, не ретранслює нам ці картини з безпосередністю Босха — Федюк попри все лишається ментальним одеситом, і тому кліп виходить доволі гуманний: «Пливе човен води повен / сіті повні судаками / берег повен мудаками» . Але упізнаваність довкілля від того не менш моторошна.
Утім, ченелінґ і не передбачає конкретних образів. Швидше — «невмотивованого» переконання, як-от: «Із натовпу повернення нема» . Або й узагалі символічних конструкцій: «Хто поцілує королеву / яка його будила — той умре» . Ну і, ясна річ, довкружні пейзажі та звукові галюцинації — це метафори, що відбивають «температуру» світосприйняття ( «кілька дерев і їхніх аґоній — вітер», «дощ колишній на обрії сушить свої шиншили», «від музики — тихо»).
У «пореволюційній» книжці вже геть немає Федюка-епікурейця. Зникають постмодерні буколіки, де «поруч пастух. Він на дудочці по барабану / Грав», а «в небі тихо кружляв симпатичний орел з с.м.т.Коломия» . Лишається відчуття шалено закрученої вирви, втрапивши до котрої, помічаєш довкруг хіба те, що «все інше — світом котиться, наче ртуть» . Єдина зовнішня розрада на всю книжку — «карамелька трамваю що за щокою Подолу» . А єдина надія випливти (чи — зупинити час?) — тільки з найблизькішою людиною: «А все одно ми будемо завжди / ми вдвох ми єсть народ який ходив / по сорок шість і сорок вісім років».
Тарас Федюк — не песиміст, не мізантроп і аж ніяк не «синьо-білий». Але на поезію це жодним чином не впливає. «Розгублених віршиків зграя» співає своєї. Виходить щось на кшталт астрологічного прогнозу. Й аби він не справдився, його слід ретельно відчитати політологам (пам'ятаючи, що в поезії, за слушним спостереженням Голобородька, «нереальності не існує» ). Зрештою, отаке поетове одкровення — «ми втікали не знаючи що вже зупинено час» — вартує соціологічного дослідження.
Далі б поінформовані начитаними політологами політики мали б наказати політтехнологам «вжити заходів» — бодай задля того, аби останні рядки нової Федюкової книжки не перетворилися на загальноукраїнську опінію: «Виправдовуєшся: треба жити. / так і треба тобі. живи».
Отака вона, «пореволюційна» книжка Федюка — «наче зазирнув по той бік Місяця» (В.Слапчук).
Співавтори:
Віктор НЕБОРАК. Введення в Бу-Ба-Бу. — Л.: Піраміда, 2003.
Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО. New Ukrainian Alternative (Знакові тексти помежів'я ХХ—ХХI століть». — Х.: Основа, 2005.
Іван АНДРУСЯК. Літпроцесія. — Донецьк: OST, 2002.
МУЕАЛ. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
Тарас ФЕДЮК. Таємна ложа. — Л.: Кальварія, 2003.
Тарас ФЕДЮК. Обличчя пустелі. — К.: Факт, 2005.
Василь СЛАПЧУК. В очікуванні на інквізитора. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003
Книги поезій "Обличчя пустелі” в редакції наразі нема :(
Прошу коментувати, публікувати, "розбирати" окремі вірші, аналізувати, порівнювати. Певні суб'єктивні роздуми, щодо градацій поетичних глибин ви можете знайти за адресою "Встановлення авторського рівня".
Деякі відгуки:
Федюк і революція. Газета "День."№35, 3 березня 2006
Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-review», спеціально для «Дня»
Кого із критиків не поспитай, кожен при слові «Федюк» починає медитувати на образ терезів із розгойданими шальками. «Тарас виявився щедрим і віталістичним, хоча в його поезіях струмував тихий і безпросвітний трагізм» , — значить Віктор Неборак. Про «концептуальність і спонтанність», «історію свідомої підсвідомості» та мову, «елеґійну й ностальґійну, як у романтиків; безжальну, як вироки й присуди, що звучать зі шпальт опозиційної преси» , пише Ярослав Голобородько. Іван Андрусяк вважає, що коли «відображати ту реальність, яка ще в процесі» , виходить поезія, схожа на «підібраний з пилюки тривіальний камінець у коштовній оправі» . Навіть Володимир Єшкілєв, здатний задефініювати будь-що, губиться перед Федюком, лишаючи його на роздоріжжі «межової» поетичної традиції».
Такі вже його книжки. Ось ти ніби у коловерті панукраїнського карнавалу (від Дерібасівської до «via хм.богдана» ), де «між людей медуз і мідій / молодий масон язон» — «а ніна і річчі десь на каялі розвіюють тугу» . Аж раптом: «Не тільки ілюзій — реалій нема. / Стільці Іонеско» і — «хочеться коротко сильно і страшно напитись».
У тій його попередній «Таємній ложі» — такому собі веселому бенкетуванні під час холери — Федюкові «натюрморти буття» (Я.Голобородько) були з добрячим «присмаком зони» (що його, зрештою, всі ми відчували два роки тому). Але є там рядок, який тоді годі було раціонально витлумачити: «І у нейтральних водах буде рука нейтральна».
А минулої весни якось так несподівано відчув: ми таки опинилися у тих самих нейтральних водах. І вже зовсім нераціональне знаття: нова книжка Федюка буде «про революцію». Влітку Тарас повернувся зі своєї Одеси і привіз її — «Обличчя пустелі».
Де карнавал? Ще разом нас багато? Куди поїхав цирк? «Евксінський понт зникає — цитуєш: «алілу'я».
Ні, нова книжка Федюка — це не традиційне інтеліґентське розчарування. Він взагалі ніколи й нічого не декларує. Ані в поезії, ні наживо. Єдина його декларація — і то концептуальна — у відмові від будь-яких претензій до світу: «Тільки б не брати за горло світ щоб ловив тебе паразита».
Але Федюк — бачить. І ці, сказати б, контактерські видива перетворюють його книжки на спогади про майбутнє. Він, звичайно, не ретранслює нам ці картини з безпосередністю Босха — Федюк попри все лишається ментальним одеситом, і тому кліп виходить доволі гуманний: «Пливе човен води повен / сіті повні судаками / берег повен мудаками» . Але упізнаваність довкілля від того не менш моторошна.
Утім, ченелінґ і не передбачає конкретних образів. Швидше — «невмотивованого» переконання, як-от: «Із натовпу повернення нема» . Або й узагалі символічних конструкцій: «Хто поцілує королеву / яка його будила — той умре» . Ну і, ясна річ, довкружні пейзажі та звукові галюцинації — це метафори, що відбивають «температуру» світосприйняття ( «кілька дерев і їхніх аґоній — вітер», «дощ колишній на обрії сушить свої шиншили», «від музики — тихо»).
У «пореволюційній» книжці вже геть немає Федюка-епікурейця. Зникають постмодерні буколіки, де «поруч пастух. Він на дудочці по барабану / Грав», а «в небі тихо кружляв симпатичний орел з с.м.т.Коломия» . Лишається відчуття шалено закрученої вирви, втрапивши до котрої, помічаєш довкруг хіба те, що «все інше — світом котиться, наче ртуть» . Єдина зовнішня розрада на всю книжку — «карамелька трамваю що за щокою Подолу» . А єдина надія випливти (чи — зупинити час?) — тільки з найблизькішою людиною: «А все одно ми будемо завжди / ми вдвох ми єсть народ який ходив / по сорок шість і сорок вісім років».
Тарас Федюк — не песиміст, не мізантроп і аж ніяк не «синьо-білий». Але на поезію це жодним чином не впливає. «Розгублених віршиків зграя» співає своєї. Виходить щось на кшталт астрологічного прогнозу. Й аби він не справдився, його слід ретельно відчитати політологам (пам'ятаючи, що в поезії, за слушним спостереженням Голобородька, «нереальності не існує» ). Зрештою, отаке поетове одкровення — «ми втікали не знаючи що вже зупинено час» — вартує соціологічного дослідження.
Далі б поінформовані начитаними політологами політики мали б наказати політтехнологам «вжити заходів» — бодай задля того, аби останні рядки нової Федюкової книжки не перетворилися на загальноукраїнську опінію: «Виправдовуєшся: треба жити. / так і треба тобі. живи».
Отака вона, «пореволюційна» книжка Федюка — «наче зазирнув по той бік Місяця» (В.Слапчук).
Співавтори:
Віктор НЕБОРАК. Введення в Бу-Ба-Бу. — Л.: Піраміда, 2003.
Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО. New Ukrainian Alternative (Знакові тексти помежів'я ХХ—ХХI століть». — Х.: Основа, 2005.
Іван АНДРУСЯК. Літпроцесія. — Донецьк: OST, 2002.
МУЕАЛ. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
Тарас ФЕДЮК. Таємна ложа. — Л.: Кальварія, 2003.
Тарас ФЕДЮК. Обличчя пустелі. — К.: Факт, 2005.
Василь СЛАПЧУК. В очікуванні на інквізитора. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Кризові явища на «Поетичних Майстернях»"
• Перейти на сторінку •
"Селянська (Вовк) Віра - 2007-2008"
• Перейти на сторінку •
"Селянська (Вовк) Віра - 2007-2008"
Про публікацію