Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Проза
Хранитель Башни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хранитель Башни
У торговца Эйфелевыми башнями был странный акцент. Не какой-нибудь африканский, украинский или китайский. А, в принципе, странный. Какой-то речевой дефект. Да и он сам выделял…ся среди десятка таких же торговцев башнями. Те были высокими и крепкими неграми, мечтающими после продажи своей тысячной башни, стать настоящими французскими афроамериканцами. А этот был похож на настоящего француза. Что-то марокканское, что-то еврейское. Не высокий и не такой наглый. Он как-то неуверенно предлагал купить какую-нибудь из башен и постоянно смотрел по сторонам. Африканские коллеги не смотрели, а этот вертел головой, словно украл где-то свою охапку эйфелевого металла.
- Пошли, там будут дешевле, - жена потянула за руку, и я пошёл с ней. Торговец кисло улыбнулся и ещё раз в надежде поднял вверх руку, увешанную сувенирной штамповкой. Я безнадёжно улыбнулся в ответ.
Марсово поле ещё пустовало. Редкие туристы смотрели наверх, разглядывая в объективы скелет металлического Эйфеля. Мама с дочкой ели одно на двоих мороженое, парень лет четырнадцати, в кипе, сидел на лавочке и играл на psp, длинная череда курток и шарфов цепочкой уходила к ногам туристического чуда, образовывая бесконечную очередь к башне. Мы подошли к ней ближе, вернее под неё, обнялись и загадали по желанию. Или одно на двоих. Мне, кажется, на нас никто не обращал внимание. Закат на горизонте никак не мог утопить в Сене резиновый красный мячик, и вечер казался ещё светло-тёплым.
- Поехали к Монпарнасу. Оттуда будет шикарный вид, - жена опять тянула за руку.
- Да, подожди, башню должны скоро включить.
Жена не ответила. Она просто промолчала. Достала из сумочки телефон и приложила к уху.
- Я маме позвоню.
Я сел на лавочку, вытянул из рюкзака термос и сделал глоток вина. Ветер качал вокруг деревья, гоняя по Марсовому полю полиэтиленовые пакеты, но не был холодным. Такой себе морской надёжный ветер. Через десять минут башня начала светиться. Но, так, блёкло. То ли вечер ещё неокончательно почернел, то ли лампочки у них были не мощные, но меня это как-то не восхищало. Я ожидал большего. Жена оторвала телефон от уха и радостно улыбнулась.
- Смотри, светится…
- Я вижу, вижу.
Я поднялся с лавочки и сделал ещё один глоток. Я смотрел на светящегося стального акробата или может сквозь него, но через мгновение уже ничего не видел кроме бесконечной черноты апрельского неба.
- На Монпарнас? – жена обняла сзади и прижалась щекой к щеке.
- Пошли. Что-то эта ёлка плохо горит.
Жена взяла из рук термос и тоже сделала глоток сухого.
- Не уходите. Она сейчас начнёт мигать. Очень красиво.
Мы от неожиданности обернулись. За нами, на лавочке, сидел парень в кипе. Он обеими руками сжимал свою игровую приставку.
-Когда? Через час? Два? – я смотрел на парня и улыбался. Тот шевелил руками, но смотрел прямо на меня. Словно в его игре он сейчас ехал на автопилоте.
Жена прижалась губами к уху.
- Пошли…
- Не, секунду…, - парень съехал взглядом на приставку,- Не уходите…
Я обернулся к жене и крепко её обнял. Ветер теперь разбрасывал её волосы по Марсовому полю. В Сене таки утонуло солнце и из воды вынырнули луна и звёзды. Вокруг нас суетились новые туристы, продавцы башен и запахи закусочных.
«Сейчас. Сейчас… Не уходите…» Голос парня за спиной казался то ли взволнованным, то ли обиженным. «Ещё секунду… Вот…» За спиной послышалось что-то похожее на клац, словно в сердцах ударили по кнопке enter.
- Ой…- жена отступила, - Глянь…
Я поднял глаза. Скорее открыл их. Широко. Башня мигала миллионом огней, подсвечивая африканское небо Франции. Она казалась такой огромной и такой светящейся, что никаких Ватт не должно было хватить, чтобы так светить.
- Эй, - я обернулся к парню на лавочке. Тот светился не менее ярко, чем сама башня, - Это ты? Это ты сейчас сделал? Я слышал, как ты клацнул и она зажглась…
Тот молчал. Улыбался и молчал. Вдалеке, по полю, в нашу сторону шёл за своим юным сыном Марс, и полы его одежды трепал ветер. Морской надёжный ветер. Я засмеялся и крепко обнял жену. Мы смотрели на гору огней, уходящую в небо, и молчали. На самую дорогую и самую бесплатную Эйфелеву башню из всех, висящих на руках крепких торговцев собственными башнями от одиночества.
- Пошли, там будут дешевле, - жена потянула за руку, и я пошёл с ней. Торговец кисло улыбнулся и ещё раз в надежде поднял вверх руку, увешанную сувенирной штамповкой. Я безнадёжно улыбнулся в ответ.
Марсово поле ещё пустовало. Редкие туристы смотрели наверх, разглядывая в объективы скелет металлического Эйфеля. Мама с дочкой ели одно на двоих мороженое, парень лет четырнадцати, в кипе, сидел на лавочке и играл на psp, длинная череда курток и шарфов цепочкой уходила к ногам туристического чуда, образовывая бесконечную очередь к башне. Мы подошли к ней ближе, вернее под неё, обнялись и загадали по желанию. Или одно на двоих. Мне, кажется, на нас никто не обращал внимание. Закат на горизонте никак не мог утопить в Сене резиновый красный мячик, и вечер казался ещё светло-тёплым.
- Поехали к Монпарнасу. Оттуда будет шикарный вид, - жена опять тянула за руку.
- Да, подожди, башню должны скоро включить.
Жена не ответила. Она просто промолчала. Достала из сумочки телефон и приложила к уху.
- Я маме позвоню.
Я сел на лавочку, вытянул из рюкзака термос и сделал глоток вина. Ветер качал вокруг деревья, гоняя по Марсовому полю полиэтиленовые пакеты, но не был холодным. Такой себе морской надёжный ветер. Через десять минут башня начала светиться. Но, так, блёкло. То ли вечер ещё неокончательно почернел, то ли лампочки у них были не мощные, но меня это как-то не восхищало. Я ожидал большего. Жена оторвала телефон от уха и радостно улыбнулась.
- Смотри, светится…
- Я вижу, вижу.
Я поднялся с лавочки и сделал ещё один глоток. Я смотрел на светящегося стального акробата или может сквозь него, но через мгновение уже ничего не видел кроме бесконечной черноты апрельского неба.
- На Монпарнас? – жена обняла сзади и прижалась щекой к щеке.
- Пошли. Что-то эта ёлка плохо горит.
Жена взяла из рук термос и тоже сделала глоток сухого.
- Не уходите. Она сейчас начнёт мигать. Очень красиво.
Мы от неожиданности обернулись. За нами, на лавочке, сидел парень в кипе. Он обеими руками сжимал свою игровую приставку.
-Когда? Через час? Два? – я смотрел на парня и улыбался. Тот шевелил руками, но смотрел прямо на меня. Словно в его игре он сейчас ехал на автопилоте.
Жена прижалась губами к уху.
- Пошли…
- Не, секунду…, - парень съехал взглядом на приставку,- Не уходите…
Я обернулся к жене и крепко её обнял. Ветер теперь разбрасывал её волосы по Марсовому полю. В Сене таки утонуло солнце и из воды вынырнули луна и звёзды. Вокруг нас суетились новые туристы, продавцы башен и запахи закусочных.
«Сейчас. Сейчас… Не уходите…» Голос парня за спиной казался то ли взволнованным, то ли обиженным. «Ещё секунду… Вот…» За спиной послышалось что-то похожее на клац, словно в сердцах ударили по кнопке enter.
- Ой…- жена отступила, - Глянь…
Я поднял глаза. Скорее открыл их. Широко. Башня мигала миллионом огней, подсвечивая африканское небо Франции. Она казалась такой огромной и такой светящейся, что никаких Ватт не должно было хватить, чтобы так светить.
- Эй, - я обернулся к парню на лавочке. Тот светился не менее ярко, чем сама башня, - Это ты? Это ты сейчас сделал? Я слышал, как ты клацнул и она зажглась…
Тот молчал. Улыбался и молчал. Вдалеке, по полю, в нашу сторону шёл за своим юным сыном Марс, и полы его одежды трепал ветер. Морской надёжный ветер. Я засмеялся и крепко обнял жену. Мы смотрели на гору огней, уходящую в небо, и молчали. На самую дорогую и самую бесплатную Эйфелеву башню из всех, висящих на руках крепких торговцев собственными башнями от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Своих нужно беречь"
• Перейти на сторінку •
"11.03 о 20-00 виступ гурту the Britalin (Юрій Строкань, Київ)"
• Перейти на сторінку •
"11.03 о 20-00 виступ гурту the Britalin (Юрій Строкань, Київ)"
Про публікацію
