ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Проза
Хранитель Башни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хранитель Башни
У торговца Эйфелевыми башнями был странный акцент. Не какой-нибудь африканский, украинский или китайский. А, в принципе, странный. Какой-то речевой дефект. Да и он сам выделял…ся среди десятка таких же торговцев башнями. Те были высокими и крепкими неграми, мечтающими после продажи своей тысячной башни, стать настоящими французскими афроамериканцами. А этот был похож на настоящего француза. Что-то марокканское, что-то еврейское. Не высокий и не такой наглый. Он как-то неуверенно предлагал купить какую-нибудь из башен и постоянно смотрел по сторонам. Африканские коллеги не смотрели, а этот вертел головой, словно украл где-то свою охапку эйфелевого металла.
- Пошли, там будут дешевле, - жена потянула за руку, и я пошёл с ней. Торговец кисло улыбнулся и ещё раз в надежде поднял вверх руку, увешанную сувенирной штамповкой. Я безнадёжно улыбнулся в ответ.
Марсово поле ещё пустовало. Редкие туристы смотрели наверх, разглядывая в объективы скелет металлического Эйфеля. Мама с дочкой ели одно на двоих мороженое, парень лет четырнадцати, в кипе, сидел на лавочке и играл на psp, длинная череда курток и шарфов цепочкой уходила к ногам туристического чуда, образовывая бесконечную очередь к башне. Мы подошли к ней ближе, вернее под неё, обнялись и загадали по желанию. Или одно на двоих. Мне, кажется, на нас никто не обращал внимание. Закат на горизонте никак не мог утопить в Сене резиновый красный мячик, и вечер казался ещё светло-тёплым.
- Поехали к Монпарнасу. Оттуда будет шикарный вид, - жена опять тянула за руку.
- Да, подожди, башню должны скоро включить.
Жена не ответила. Она просто промолчала. Достала из сумочки телефон и приложила к уху.
- Я маме позвоню.
Я сел на лавочку, вытянул из рюкзака термос и сделал глоток вина. Ветер качал вокруг деревья, гоняя по Марсовому полю полиэтиленовые пакеты, но не был холодным. Такой себе морской надёжный ветер. Через десять минут башня начала светиться. Но, так, блёкло. То ли вечер ещё неокончательно почернел, то ли лампочки у них были не мощные, но меня это как-то не восхищало. Я ожидал большего. Жена оторвала телефон от уха и радостно улыбнулась.
- Смотри, светится…
- Я вижу, вижу.
Я поднялся с лавочки и сделал ещё один глоток. Я смотрел на светящегося стального акробата или может сквозь него, но через мгновение уже ничего не видел кроме бесконечной черноты апрельского неба.
- На Монпарнас? – жена обняла сзади и прижалась щекой к щеке.
- Пошли. Что-то эта ёлка плохо горит.
Жена взяла из рук термос и тоже сделала глоток сухого.
- Не уходите. Она сейчас начнёт мигать. Очень красиво.
Мы от неожиданности обернулись. За нами, на лавочке, сидел парень в кипе. Он обеими руками сжимал свою игровую приставку.
-Когда? Через час? Два? – я смотрел на парня и улыбался. Тот шевелил руками, но смотрел прямо на меня. Словно в его игре он сейчас ехал на автопилоте.
Жена прижалась губами к уху.
- Пошли…
- Не, секунду…, - парень съехал взглядом на приставку,- Не уходите…
Я обернулся к жене и крепко её обнял. Ветер теперь разбрасывал её волосы по Марсовому полю. В Сене таки утонуло солнце и из воды вынырнули луна и звёзды. Вокруг нас суетились новые туристы, продавцы башен и запахи закусочных.
«Сейчас. Сейчас… Не уходите…» Голос парня за спиной казался то ли взволнованным, то ли обиженным. «Ещё секунду… Вот…» За спиной послышалось что-то похожее на клац, словно в сердцах ударили по кнопке enter.
- Ой…- жена отступила, - Глянь…
Я поднял глаза. Скорее открыл их. Широко. Башня мигала миллионом огней, подсвечивая африканское небо Франции. Она казалась такой огромной и такой светящейся, что никаких Ватт не должно было хватить, чтобы так светить.
- Эй, - я обернулся к парню на лавочке. Тот светился не менее ярко, чем сама башня, - Это ты? Это ты сейчас сделал? Я слышал, как ты клацнул и она зажглась…
Тот молчал. Улыбался и молчал. Вдалеке, по полю, в нашу сторону шёл за своим юным сыном Марс, и полы его одежды трепал ветер. Морской надёжный ветер. Я засмеялся и крепко обнял жену. Мы смотрели на гору огней, уходящую в небо, и молчали. На самую дорогую и самую бесплатную Эйфелеву башню из всех, висящих на руках крепких торговцев собственными башнями от одиночества.
- Пошли, там будут дешевле, - жена потянула за руку, и я пошёл с ней. Торговец кисло улыбнулся и ещё раз в надежде поднял вверх руку, увешанную сувенирной штамповкой. Я безнадёжно улыбнулся в ответ.
Марсово поле ещё пустовало. Редкие туристы смотрели наверх, разглядывая в объективы скелет металлического Эйфеля. Мама с дочкой ели одно на двоих мороженое, парень лет четырнадцати, в кипе, сидел на лавочке и играл на psp, длинная череда курток и шарфов цепочкой уходила к ногам туристического чуда, образовывая бесконечную очередь к башне. Мы подошли к ней ближе, вернее под неё, обнялись и загадали по желанию. Или одно на двоих. Мне, кажется, на нас никто не обращал внимание. Закат на горизонте никак не мог утопить в Сене резиновый красный мячик, и вечер казался ещё светло-тёплым.
- Поехали к Монпарнасу. Оттуда будет шикарный вид, - жена опять тянула за руку.
- Да, подожди, башню должны скоро включить.
Жена не ответила. Она просто промолчала. Достала из сумочки телефон и приложила к уху.
- Я маме позвоню.
Я сел на лавочку, вытянул из рюкзака термос и сделал глоток вина. Ветер качал вокруг деревья, гоняя по Марсовому полю полиэтиленовые пакеты, но не был холодным. Такой себе морской надёжный ветер. Через десять минут башня начала светиться. Но, так, блёкло. То ли вечер ещё неокончательно почернел, то ли лампочки у них были не мощные, но меня это как-то не восхищало. Я ожидал большего. Жена оторвала телефон от уха и радостно улыбнулась.
- Смотри, светится…
- Я вижу, вижу.
Я поднялся с лавочки и сделал ещё один глоток. Я смотрел на светящегося стального акробата или может сквозь него, но через мгновение уже ничего не видел кроме бесконечной черноты апрельского неба.
- На Монпарнас? – жена обняла сзади и прижалась щекой к щеке.
- Пошли. Что-то эта ёлка плохо горит.
Жена взяла из рук термос и тоже сделала глоток сухого.
- Не уходите. Она сейчас начнёт мигать. Очень красиво.
Мы от неожиданности обернулись. За нами, на лавочке, сидел парень в кипе. Он обеими руками сжимал свою игровую приставку.
-Когда? Через час? Два? – я смотрел на парня и улыбался. Тот шевелил руками, но смотрел прямо на меня. Словно в его игре он сейчас ехал на автопилоте.
Жена прижалась губами к уху.
- Пошли…
- Не, секунду…, - парень съехал взглядом на приставку,- Не уходите…
Я обернулся к жене и крепко её обнял. Ветер теперь разбрасывал её волосы по Марсовому полю. В Сене таки утонуло солнце и из воды вынырнули луна и звёзды. Вокруг нас суетились новые туристы, продавцы башен и запахи закусочных.
«Сейчас. Сейчас… Не уходите…» Голос парня за спиной казался то ли взволнованным, то ли обиженным. «Ещё секунду… Вот…» За спиной послышалось что-то похожее на клац, словно в сердцах ударили по кнопке enter.
- Ой…- жена отступила, - Глянь…
Я поднял глаза. Скорее открыл их. Широко. Башня мигала миллионом огней, подсвечивая африканское небо Франции. Она казалась такой огромной и такой светящейся, что никаких Ватт не должно было хватить, чтобы так светить.
- Эй, - я обернулся к парню на лавочке. Тот светился не менее ярко, чем сама башня, - Это ты? Это ты сейчас сделал? Я слышал, как ты клацнул и она зажглась…
Тот молчал. Улыбался и молчал. Вдалеке, по полю, в нашу сторону шёл за своим юным сыном Марс, и полы его одежды трепал ветер. Морской надёжный ветер. Я засмеялся и крепко обнял жену. Мы смотрели на гору огней, уходящую в небо, и молчали. На самую дорогую и самую бесплатную Эйфелеву башню из всех, висящих на руках крепких торговцев собственными башнями от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Своих нужно беречь"
• Перейти на сторінку •
"11.03 о 20-00 виступ гурту the Britalin (Юрій Строкань, Київ)"
• Перейти на сторінку •
"11.03 о 20-00 виступ гурту the Britalin (Юрій Строкань, Київ)"
Про публікацію