ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2025.10.03 11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.


ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.

Віктор Кучерук
2025.10.03 06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...

Борис Костиря
2025.10.02 22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,

Сергій СергійКо
2025.10.02 20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.

Тетяна Левицька
2025.10.02 19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.

Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,

Світлана Майя Залізняк
2025.10.02 17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а

Євген Федчук
2025.10.02 16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П

Іван Потьомкін
2025.10.02 13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж

Ярослав Чорногуз
2025.10.02 12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,

Віктор Кучерук
2025.10.02 11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...

Юрій Гундарєв
2025.10.02 11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном

Юрій Гундарєв
2025.10.02 09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада. Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок: «І серце б‘ється, ніби птах…» Скільки вже цих птахів билося біля серця?! Н. закреслив «ніб

Борис Костиря
2025.10.01 22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,

Юрій Гундарєв
2025.10.01 10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.

Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують

Віктор Кучерук
2025.10.01 08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.

Борис Костиря
2025.09.30 22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Строкань (1977) / Проза

 Хранитель Башни
У торговца Эйфелевыми башнями был странный акцент. Не какой-нибудь африканский, украинский или китайский. А, в принципе, странный. Какой-то речевой дефект. Да и он сам выделял…ся среди десятка таких же торговцев башнями. Те были высокими и крепкими неграми, мечтающими после продажи своей тысячной башни, стать настоящими французскими афроамериканцами. А этот был похож на настоящего француза. Что-то марокканское, что-то еврейское. Не высокий и не такой наглый. Он как-то неуверенно предлагал купить какую-нибудь из башен и постоянно смотрел по сторонам. Африканские коллеги не смотрели, а этот вертел головой, словно украл где-то свою охапку эйфелевого металла.

- Пошли, там будут дешевле, - жена потянула за руку, и я пошёл с ней. Торговец кисло улыбнулся и ещё раз в надежде поднял вверх руку, увешанную сувенирной штамповкой. Я безнадёжно улыбнулся в ответ.

Марсово поле ещё пустовало. Редкие туристы смотрели наверх, разглядывая в объективы скелет металлического Эйфеля. Мама с дочкой ели одно на двоих мороженое, парень лет четырнадцати, в кипе, сидел на лавочке и играл на psp, длинная череда курток и шарфов цепочкой уходила к ногам туристического чуда, образовывая бесконечную очередь к башне. Мы подошли к ней ближе, вернее под неё, обнялись и загадали по желанию. Или одно на двоих. Мне, кажется, на нас никто не обращал внимание. Закат на горизонте никак не мог утопить в Сене резиновый красный мячик, и вечер казался ещё светло-тёплым.

- Поехали к Монпарнасу. Оттуда будет шикарный вид, - жена опять тянула за руку.

- Да, подожди, башню должны скоро включить.

Жена не ответила. Она просто промолчала. Достала из сумочки телефон и приложила к уху.

- Я маме позвоню.

Я сел на лавочку, вытянул из рюкзака термос и сделал глоток вина. Ветер качал вокруг деревья, гоняя по Марсовому полю полиэтиленовые пакеты, но не был холодным. Такой себе морской надёжный ветер. Через десять минут башня начала светиться. Но, так, блёкло. То ли вечер ещё неокончательно почернел, то ли лампочки у них были не мощные, но меня это как-то не восхищало. Я ожидал большего. Жена оторвала телефон от уха и радостно улыбнулась.

- Смотри, светится…

- Я вижу, вижу.

Я поднялся с лавочки и сделал ещё один глоток. Я смотрел на светящегося стального акробата или может сквозь него, но через мгновение уже ничего не видел кроме бесконечной черноты апрельского неба.

- На Монпарнас? – жена обняла сзади и прижалась щекой к щеке.

- Пошли. Что-то эта ёлка плохо горит.

Жена взяла из рук термос и тоже сделала глоток сухого.

- Не уходите. Она сейчас начнёт мигать. Очень красиво.

Мы от неожиданности обернулись. За нами, на лавочке, сидел парень в кипе. Он обеими руками сжимал свою игровую приставку.

-Когда? Через час? Два? – я смотрел на парня и улыбался. Тот шевелил руками, но смотрел прямо на меня. Словно в его игре он сейчас ехал на автопилоте.

Жена прижалась губами к уху.

- Пошли…

- Не, секунду…, - парень съехал взглядом на приставку,- Не уходите…

Я обернулся к жене и крепко её обнял. Ветер теперь разбрасывал её волосы по Марсовому полю. В Сене таки утонуло солнце и из воды вынырнули луна и звёзды. Вокруг нас суетились новые туристы, продавцы башен и запахи закусочных.

«Сейчас. Сейчас… Не уходите…» Голос парня за спиной казался то ли взволнованным, то ли обиженным. «Ещё секунду… Вот…» За спиной послышалось что-то похожее на клац, словно в сердцах ударили по кнопке enter.

- Ой…- жена отступила, - Глянь…

Я поднял глаза. Скорее открыл их. Широко. Башня мигала миллионом огней, подсвечивая африканское небо Франции. Она казалась такой огромной и такой светящейся, что никаких Ватт не должно было хватить, чтобы так светить.

- Эй, - я обернулся к парню на лавочке. Тот светился не менее ярко, чем сама башня, - Это ты? Это ты сейчас сделал? Я слышал, как ты клацнул и она зажглась…

Тот молчал. Улыбался и молчал. Вдалеке, по полю, в нашу сторону шёл за своим юным сыном Марс, и полы его одежды трепал ветер. Морской надёжный ветер. Я засмеялся и крепко обнял жену. Мы смотрели на гору огней, уходящую в небо, и молчали. На самую дорогую и самую бесплатную Эйфелеву башню из всех, висящих на руках крепких торговцев собственными башнями от одиночества.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-09-26 09:44:01
Переглядів сторінки твору 876
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.976 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.417 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.12.09 19:14
Автор у цю хвилину відсутній