Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
. І
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
2026.09.16
06:58
Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
2026.09.15
23:17
шуз у тебе оксамитний
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
2026.09.15
17:53
Новітній сніг пішов для нас неждано,
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
2026.09.15
09:45
Прохолода вечорова,
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Проза
Хранитель Башни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хранитель Башни
У торговца Эйфелевыми башнями был странный акцент. Не какой-нибудь африканский, украинский или китайский. А, в принципе, странный. Какой-то речевой дефект. Да и он сам выделял…ся среди десятка таких же торговцев башнями. Те были высокими и крепкими неграми, мечтающими после продажи своей тысячной башни, стать настоящими французскими афроамериканцами. А этот был похож на настоящего француза. Что-то марокканское, что-то еврейское. Не высокий и не такой наглый. Он как-то неуверенно предлагал купить какую-нибудь из башен и постоянно смотрел по сторонам. Африканские коллеги не смотрели, а этот вертел головой, словно украл где-то свою охапку эйфелевого металла.
- Пошли, там будут дешевле, - жена потянула за руку, и я пошёл с ней. Торговец кисло улыбнулся и ещё раз в надежде поднял вверх руку, увешанную сувенирной штамповкой. Я безнадёжно улыбнулся в ответ.
Марсово поле ещё пустовало. Редкие туристы смотрели наверх, разглядывая в объективы скелет металлического Эйфеля. Мама с дочкой ели одно на двоих мороженое, парень лет четырнадцати, в кипе, сидел на лавочке и играл на psp, длинная череда курток и шарфов цепочкой уходила к ногам туристического чуда, образовывая бесконечную очередь к башне. Мы подошли к ней ближе, вернее под неё, обнялись и загадали по желанию. Или одно на двоих. Мне, кажется, на нас никто не обращал внимание. Закат на горизонте никак не мог утопить в Сене резиновый красный мячик, и вечер казался ещё светло-тёплым.
- Поехали к Монпарнасу. Оттуда будет шикарный вид, - жена опять тянула за руку.
- Да, подожди, башню должны скоро включить.
Жена не ответила. Она просто промолчала. Достала из сумочки телефон и приложила к уху.
- Я маме позвоню.
Я сел на лавочку, вытянул из рюкзака термос и сделал глоток вина. Ветер качал вокруг деревья, гоняя по Марсовому полю полиэтиленовые пакеты, но не был холодным. Такой себе морской надёжный ветер. Через десять минут башня начала светиться. Но, так, блёкло. То ли вечер ещё неокончательно почернел, то ли лампочки у них были не мощные, но меня это как-то не восхищало. Я ожидал большего. Жена оторвала телефон от уха и радостно улыбнулась.
- Смотри, светится…
- Я вижу, вижу.
Я поднялся с лавочки и сделал ещё один глоток. Я смотрел на светящегося стального акробата или может сквозь него, но через мгновение уже ничего не видел кроме бесконечной черноты апрельского неба.
- На Монпарнас? – жена обняла сзади и прижалась щекой к щеке.
- Пошли. Что-то эта ёлка плохо горит.
Жена взяла из рук термос и тоже сделала глоток сухого.
- Не уходите. Она сейчас начнёт мигать. Очень красиво.
Мы от неожиданности обернулись. За нами, на лавочке, сидел парень в кипе. Он обеими руками сжимал свою игровую приставку.
-Когда? Через час? Два? – я смотрел на парня и улыбался. Тот шевелил руками, но смотрел прямо на меня. Словно в его игре он сейчас ехал на автопилоте.
Жена прижалась губами к уху.
- Пошли…
- Не, секунду…, - парень съехал взглядом на приставку,- Не уходите…
Я обернулся к жене и крепко её обнял. Ветер теперь разбрасывал её волосы по Марсовому полю. В Сене таки утонуло солнце и из воды вынырнули луна и звёзды. Вокруг нас суетились новые туристы, продавцы башен и запахи закусочных.
«Сейчас. Сейчас… Не уходите…» Голос парня за спиной казался то ли взволнованным, то ли обиженным. «Ещё секунду… Вот…» За спиной послышалось что-то похожее на клац, словно в сердцах ударили по кнопке enter.
- Ой…- жена отступила, - Глянь…
Я поднял глаза. Скорее открыл их. Широко. Башня мигала миллионом огней, подсвечивая африканское небо Франции. Она казалась такой огромной и такой светящейся, что никаких Ватт не должно было хватить, чтобы так светить.
- Эй, - я обернулся к парню на лавочке. Тот светился не менее ярко, чем сама башня, - Это ты? Это ты сейчас сделал? Я слышал, как ты клацнул и она зажглась…
Тот молчал. Улыбался и молчал. Вдалеке, по полю, в нашу сторону шёл за своим юным сыном Марс, и полы его одежды трепал ветер. Морской надёжный ветер. Я засмеялся и крепко обнял жену. Мы смотрели на гору огней, уходящую в небо, и молчали. На самую дорогую и самую бесплатную Эйфелеву башню из всех, висящих на руках крепких торговцев собственными башнями от одиночества.
- Пошли, там будут дешевле, - жена потянула за руку, и я пошёл с ней. Торговец кисло улыбнулся и ещё раз в надежде поднял вверх руку, увешанную сувенирной штамповкой. Я безнадёжно улыбнулся в ответ.
Марсово поле ещё пустовало. Редкие туристы смотрели наверх, разглядывая в объективы скелет металлического Эйфеля. Мама с дочкой ели одно на двоих мороженое, парень лет четырнадцати, в кипе, сидел на лавочке и играл на psp, длинная череда курток и шарфов цепочкой уходила к ногам туристического чуда, образовывая бесконечную очередь к башне. Мы подошли к ней ближе, вернее под неё, обнялись и загадали по желанию. Или одно на двоих. Мне, кажется, на нас никто не обращал внимание. Закат на горизонте никак не мог утопить в Сене резиновый красный мячик, и вечер казался ещё светло-тёплым.
- Поехали к Монпарнасу. Оттуда будет шикарный вид, - жена опять тянула за руку.
- Да, подожди, башню должны скоро включить.
Жена не ответила. Она просто промолчала. Достала из сумочки телефон и приложила к уху.
- Я маме позвоню.
Я сел на лавочку, вытянул из рюкзака термос и сделал глоток вина. Ветер качал вокруг деревья, гоняя по Марсовому полю полиэтиленовые пакеты, но не был холодным. Такой себе морской надёжный ветер. Через десять минут башня начала светиться. Но, так, блёкло. То ли вечер ещё неокончательно почернел, то ли лампочки у них были не мощные, но меня это как-то не восхищало. Я ожидал большего. Жена оторвала телефон от уха и радостно улыбнулась.
- Смотри, светится…
- Я вижу, вижу.
Я поднялся с лавочки и сделал ещё один глоток. Я смотрел на светящегося стального акробата или может сквозь него, но через мгновение уже ничего не видел кроме бесконечной черноты апрельского неба.
- На Монпарнас? – жена обняла сзади и прижалась щекой к щеке.
- Пошли. Что-то эта ёлка плохо горит.
Жена взяла из рук термос и тоже сделала глоток сухого.
- Не уходите. Она сейчас начнёт мигать. Очень красиво.
Мы от неожиданности обернулись. За нами, на лавочке, сидел парень в кипе. Он обеими руками сжимал свою игровую приставку.
-Когда? Через час? Два? – я смотрел на парня и улыбался. Тот шевелил руками, но смотрел прямо на меня. Словно в его игре он сейчас ехал на автопилоте.
Жена прижалась губами к уху.
- Пошли…
- Не, секунду…, - парень съехал взглядом на приставку,- Не уходите…
Я обернулся к жене и крепко её обнял. Ветер теперь разбрасывал её волосы по Марсовому полю. В Сене таки утонуло солнце и из воды вынырнули луна и звёзды. Вокруг нас суетились новые туристы, продавцы башен и запахи закусочных.
«Сейчас. Сейчас… Не уходите…» Голос парня за спиной казался то ли взволнованным, то ли обиженным. «Ещё секунду… Вот…» За спиной послышалось что-то похожее на клац, словно в сердцах ударили по кнопке enter.
- Ой…- жена отступила, - Глянь…
Я поднял глаза. Скорее открыл их. Широко. Башня мигала миллионом огней, подсвечивая африканское небо Франции. Она казалась такой огромной и такой светящейся, что никаких Ватт не должно было хватить, чтобы так светить.
- Эй, - я обернулся к парню на лавочке. Тот светился не менее ярко, чем сама башня, - Это ты? Это ты сейчас сделал? Я слышал, как ты клацнул и она зажглась…
Тот молчал. Улыбался и молчал. Вдалеке, по полю, в нашу сторону шёл за своим юным сыном Марс, и полы его одежды трепал ветер. Морской надёжный ветер. Я засмеялся и крепко обнял жену. Мы смотрели на гору огней, уходящую в небо, и молчали. На самую дорогую и самую бесплатную Эйфелеву башню из всех, висящих на руках крепких торговцев собственными башнями от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Своих нужно беречь"
• Перейти на сторінку •
"11.03 о 20-00 виступ гурту the Britalin (Юрій Строкань, Київ)"
• Перейти на сторінку •
"11.03 о 20-00 виступ гурту the Britalin (Юрій Строкань, Київ)"
Про публікацію
