ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.05.02 06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан

Артур Курдіновський
2026.05.02 02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.

Хоча й навколо згубні холоди,

Оксана Алексеєва
2026.05.01 21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.

У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн

Світлана Пирогова
2026.05.01 20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.

Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід

хома дідим
2026.05.01 20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків

Артур Курдіновський
2026.05.01 19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел

С М
2026.05.01 16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує

Борис Костиря
2026.05.01 12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.

Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний

Юрко Бужанин
2026.05.01 12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)

Юрій Гундарів
2026.05.01 12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ). Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…» (РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен

Володимир Невесенко
2026.05.01 12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.

Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,

Тетяна Левицька
2026.05.01 10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,

За соломинку майбуття,

Віктор Кучерук
2026.05.01 06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.

Артур Курдіновський
2026.04.30 19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!

Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.

хома дідим
2026.04.30 18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно

Євген Федчук
2026.04.30 14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Строкань (1977) / Проза

 Хранитель Башни
У торговца Эйфелевыми башнями был странный акцент. Не какой-нибудь африканский, украинский или китайский. А, в принципе, странный. Какой-то речевой дефект. Да и он сам выделял…ся среди десятка таких же торговцев башнями. Те были высокими и крепкими неграми, мечтающими после продажи своей тысячной башни, стать настоящими французскими афроамериканцами. А этот был похож на настоящего француза. Что-то марокканское, что-то еврейское. Не высокий и не такой наглый. Он как-то неуверенно предлагал купить какую-нибудь из башен и постоянно смотрел по сторонам. Африканские коллеги не смотрели, а этот вертел головой, словно украл где-то свою охапку эйфелевого металла.

- Пошли, там будут дешевле, - жена потянула за руку, и я пошёл с ней. Торговец кисло улыбнулся и ещё раз в надежде поднял вверх руку, увешанную сувенирной штамповкой. Я безнадёжно улыбнулся в ответ.

Марсово поле ещё пустовало. Редкие туристы смотрели наверх, разглядывая в объективы скелет металлического Эйфеля. Мама с дочкой ели одно на двоих мороженое, парень лет четырнадцати, в кипе, сидел на лавочке и играл на psp, длинная череда курток и шарфов цепочкой уходила к ногам туристического чуда, образовывая бесконечную очередь к башне. Мы подошли к ней ближе, вернее под неё, обнялись и загадали по желанию. Или одно на двоих. Мне, кажется, на нас никто не обращал внимание. Закат на горизонте никак не мог утопить в Сене резиновый красный мячик, и вечер казался ещё светло-тёплым.

- Поехали к Монпарнасу. Оттуда будет шикарный вид, - жена опять тянула за руку.

- Да, подожди, башню должны скоро включить.

Жена не ответила. Она просто промолчала. Достала из сумочки телефон и приложила к уху.

- Я маме позвоню.

Я сел на лавочку, вытянул из рюкзака термос и сделал глоток вина. Ветер качал вокруг деревья, гоняя по Марсовому полю полиэтиленовые пакеты, но не был холодным. Такой себе морской надёжный ветер. Через десять минут башня начала светиться. Но, так, блёкло. То ли вечер ещё неокончательно почернел, то ли лампочки у них были не мощные, но меня это как-то не восхищало. Я ожидал большего. Жена оторвала телефон от уха и радостно улыбнулась.

- Смотри, светится…

- Я вижу, вижу.

Я поднялся с лавочки и сделал ещё один глоток. Я смотрел на светящегося стального акробата или может сквозь него, но через мгновение уже ничего не видел кроме бесконечной черноты апрельского неба.

- На Монпарнас? – жена обняла сзади и прижалась щекой к щеке.

- Пошли. Что-то эта ёлка плохо горит.

Жена взяла из рук термос и тоже сделала глоток сухого.

- Не уходите. Она сейчас начнёт мигать. Очень красиво.

Мы от неожиданности обернулись. За нами, на лавочке, сидел парень в кипе. Он обеими руками сжимал свою игровую приставку.

-Когда? Через час? Два? – я смотрел на парня и улыбался. Тот шевелил руками, но смотрел прямо на меня. Словно в его игре он сейчас ехал на автопилоте.

Жена прижалась губами к уху.

- Пошли…

- Не, секунду…, - парень съехал взглядом на приставку,- Не уходите…

Я обернулся к жене и крепко её обнял. Ветер теперь разбрасывал её волосы по Марсовому полю. В Сене таки утонуло солнце и из воды вынырнули луна и звёзды. Вокруг нас суетились новые туристы, продавцы башен и запахи закусочных.

«Сейчас. Сейчас… Не уходите…» Голос парня за спиной казался то ли взволнованным, то ли обиженным. «Ещё секунду… Вот…» За спиной послышалось что-то похожее на клац, словно в сердцах ударили по кнопке enter.

- Ой…- жена отступила, - Глянь…

Я поднял глаза. Скорее открыл их. Широко. Башня мигала миллионом огней, подсвечивая африканское небо Франции. Она казалась такой огромной и такой светящейся, что никаких Ватт не должно было хватить, чтобы так светить.

- Эй, - я обернулся к парню на лавочке. Тот светился не менее ярко, чем сама башня, - Это ты? Это ты сейчас сделал? Я слышал, как ты клацнул и она зажглась…

Тот молчал. Улыбался и молчал. Вдалеке, по полю, в нашу сторону шёл за своим юным сыном Марс, и полы его одежды трепал ветер. Морской надёжный ветер. Я засмеялся и крепко обнял жену. Мы смотрели на гору огней, уходящую в небо, и молчали. На самую дорогую и самую бесплатную Эйфелеву башню из всех, висящих на руках крепких торговцев собственными башнями от одиночества.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-09-26 09:44:01
Переглядів сторінки твору 912
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.976 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.417 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.12.09 19:14
Автор у цю хвилину відсутній