ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.11.17 13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.

Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я піднявся вже у войовничу позу,

Сергій СергійКо
2025.11.17 11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?

Тетяна Левицька
2025.11.17 09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.

В Горова Леся
2025.11.17 08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.

Олександр Сушко
2025.11.17 07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.

Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк

С М
2025.11.17 05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм

О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів

Борис Костиря
2025.11.16 21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.

Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.

Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.

Володимир Бойко
2025.11.16 20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.

Богдан Фекете
2025.11.16 15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один

Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії

Віктор Кучерук
2025.11.16 15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.

Сергій СергійКо
2025.11.16 14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.

Стіни, стіни зпадають, я

Артур Сіренко
2025.11.16 14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з

Олена Побийголод
2025.11.16 13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...

(Серпень 2025)

Євген Федчук
2025.11.16 12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді

Микола Дудар
2025.11.16 11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…

Олександр Сушко
2025.11.16 10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.

Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Строкань (1977) / Проза

 Своих нужно беречь
Когда шасси самолёта неряшливо чиркнуло по взлётной полосе, и откуда-то сверху посыпались кислородные маски, половина пассажиров в салоне синхронно выругалась. Через секунду они уже виновато улыбались, а кто-то в шутку даже примерял на себя маску, подставляя лицо под объектив фотоаппарата. Я посмотрел на неё и улыбнулся. Она спала. Другие крутили головами, глотали воздух и боролись с волнениями, а она прижала ресницы к ресницам и смотрела куда-то внутрь. На фоне разлетающейся во все стороны скорости за стеклом иллюминатора её неподвижное лицо напоминало икону.
Я досмотрел все сезоны сериала «Lost», не раз летал на самолётах, но всё равно чувствую некую растерянность, когда очередной самолёт взлетает или идёт на посадку. Я сооружаю каменное лицо, которое по идее должно красноречиво говорить о моём спокойствии, улыбаюсь, о чём-то шучу со стюардессами, но если коснуться моей ладони, она будет немного влажной. Чуть-чуть. Это и есть моя растерянность. Когда сто тонн металла отрываются от земли, и летят куда-то часами, я напрочь забываю о сверхтехнологичных мобильных телефонах, автомобилях-компьютерах и других чудесах прогресса. Для меня всё это меркнет, когда тебя поднимают над землёй и всего лишь предлагают пристегнуться. Это словно испытание веры. Ты им в кассе упорно доказываешь, что люди не летают, что даже и не давайте мне ваших билетов, а они снисходительно смеются в ответ, эти черти ряженные, и ведут тебя к трапу Веры. И снова влажные ладони, шахматные поля, капельки-озёра, снежные облака и приветливые улыбки стюардесс. Я уже научился им доверять. Ещё не верю, но уже доверяю.
- Уже? - она открыла глаза, когда ребёнок в соседнем ряду пошёл на взлёт. Самолёт уже прижался к полосе, а детский всхлипывающий возглас вырулил на параллельную взлётную полосу. В свои два года он уже хорошо чувствовал гравитацию.
- Ага…Прилетели.
- Я всё проспала?
- Почему, всё? – я показал пальцем на взлёт двухлетнего Боинга из соседнего ряда, - Дети как-то по-особенному переносят взлёт и посадку.
- Наверно, они что-то знают.
- Я склонен верить, что наоборот.
Непослушный локон, летевший всю дорогу своим рейсом, упал ей на лицо, разделяя воздушную улыбку надвое. Она улыбалась каким-то тайным знаком в сторону ребёнка, а тот всё летел и летел в своём идеальном самодельном рёве.
Внезапно она отстегнулась, взяла с соседнего сиденья плюшевого мишку, о котором ребёнок на время забыл, и прижала к мордочке кислородную маску. Медвежонок жадно задышал, спасаясь от кислородного голодания, а ребёнок замер. Затих. Он смотрел с таким с неподдельным интересом то на медвежонка, то на девушку, повторяя ртом движения пойманной рыбы. Он толи глотал воздух, то ли что-то шептал. Его родители, затаив дыхание, беззвучно улыбались, наблюдая за немой сценой спасения плюшевого медведя и сострадания своего сына. Неожиданно малыш протянул в сторону медведя руки, а лицо чуть ли не трусилось. Она сняла с игрушки маску и протянула её ребёнку.
- Он твой?
Малыш в подтверждении затряс головой и крепко прижал к груди мишку.
-Тогда береги его. Своих нужно беречь.
Малыш снова затряс головой, потом развернулся и вместе с медведем прижался к груди мамы. Спасая и спасаясь одновременно. Он что-то тихо говорил Мише, а самолёт, сжигая последние капли топлива и кислорода, сбавлял скорость.
Стюардесса быстрым шагом подошла к нам, предлагая до полной остановки самолёта не отстёгиваться. Мы снова пристегнулись. Смотрели друг на друга и улыбались. Локон всё также разделял её улыбку надвое. Каким-то тайным знаком. Через секунду мы не выдержали. Взорвались от смеха, синхронно дотянулись до масок, и с трудом натянув их, уставились друг на друга.
Я не слышал её, но по губам прочитал вопрос: «Ты мой?»
Я кивнул.
Она прижалась ко мне, крепко сцепив за спиною руки, и что-то еле слышно сказала. Я снова не услышал. Я тоже крепко её обнял и еле слышно ответил: «Да, своих нужно беречь…»




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-01-26 23:28:02
Переглядів сторінки твору 1139
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.976 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.417 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.12.09 19:14
Автор у цю хвилину відсутній