ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2025.10.03 11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.


ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.

Віктор Кучерук
2025.10.03 06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...

Борис Костиря
2025.10.02 22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,

Сергій СергійКо
2025.10.02 20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.

Тетяна Левицька
2025.10.02 19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.

Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,

Світлана Майя Залізняк
2025.10.02 17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а

Євген Федчук
2025.10.02 16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П

Іван Потьомкін
2025.10.02 13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж

Ярослав Чорногуз
2025.10.02 12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,

Віктор Кучерук
2025.10.02 11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...

Юрій Гундарєв
2025.10.02 11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном

Юрій Гундарєв
2025.10.02 09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада. Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок: «І серце б‘ється, ніби птах…» Скільки вже цих птахів билося біля серця?! Н. закреслив «ніб

Борис Костиря
2025.10.01 22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,

Юрій Гундарєв
2025.10.01 10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.

Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують

Віктор Кучерук
2025.10.01 08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.

Борис Костиря
2025.09.30 22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Строкань (1977) / Проза

 Своих нужно беречь
Когда шасси самолёта неряшливо чиркнуло по взлётной полосе, и откуда-то сверху посыпались кислородные маски, половина пассажиров в салоне синхронно выругалась. Через секунду они уже виновато улыбались, а кто-то в шутку даже примерял на себя маску, подставляя лицо под объектив фотоаппарата. Я посмотрел на неё и улыбнулся. Она спала. Другие крутили головами, глотали воздух и боролись с волнениями, а она прижала ресницы к ресницам и смотрела куда-то внутрь. На фоне разлетающейся во все стороны скорости за стеклом иллюминатора её неподвижное лицо напоминало икону.
Я досмотрел все сезоны сериала «Lost», не раз летал на самолётах, но всё равно чувствую некую растерянность, когда очередной самолёт взлетает или идёт на посадку. Я сооружаю каменное лицо, которое по идее должно красноречиво говорить о моём спокойствии, улыбаюсь, о чём-то шучу со стюардессами, но если коснуться моей ладони, она будет немного влажной. Чуть-чуть. Это и есть моя растерянность. Когда сто тонн металла отрываются от земли, и летят куда-то часами, я напрочь забываю о сверхтехнологичных мобильных телефонах, автомобилях-компьютерах и других чудесах прогресса. Для меня всё это меркнет, когда тебя поднимают над землёй и всего лишь предлагают пристегнуться. Это словно испытание веры. Ты им в кассе упорно доказываешь, что люди не летают, что даже и не давайте мне ваших билетов, а они снисходительно смеются в ответ, эти черти ряженные, и ведут тебя к трапу Веры. И снова влажные ладони, шахматные поля, капельки-озёра, снежные облака и приветливые улыбки стюардесс. Я уже научился им доверять. Ещё не верю, но уже доверяю.
- Уже? - она открыла глаза, когда ребёнок в соседнем ряду пошёл на взлёт. Самолёт уже прижался к полосе, а детский всхлипывающий возглас вырулил на параллельную взлётную полосу. В свои два года он уже хорошо чувствовал гравитацию.
- Ага…Прилетели.
- Я всё проспала?
- Почему, всё? – я показал пальцем на взлёт двухлетнего Боинга из соседнего ряда, - Дети как-то по-особенному переносят взлёт и посадку.
- Наверно, они что-то знают.
- Я склонен верить, что наоборот.
Непослушный локон, летевший всю дорогу своим рейсом, упал ей на лицо, разделяя воздушную улыбку надвое. Она улыбалась каким-то тайным знаком в сторону ребёнка, а тот всё летел и летел в своём идеальном самодельном рёве.
Внезапно она отстегнулась, взяла с соседнего сиденья плюшевого мишку, о котором ребёнок на время забыл, и прижала к мордочке кислородную маску. Медвежонок жадно задышал, спасаясь от кислородного голодания, а ребёнок замер. Затих. Он смотрел с таким с неподдельным интересом то на медвежонка, то на девушку, повторяя ртом движения пойманной рыбы. Он толи глотал воздух, то ли что-то шептал. Его родители, затаив дыхание, беззвучно улыбались, наблюдая за немой сценой спасения плюшевого медведя и сострадания своего сына. Неожиданно малыш протянул в сторону медведя руки, а лицо чуть ли не трусилось. Она сняла с игрушки маску и протянула её ребёнку.
- Он твой?
Малыш в подтверждении затряс головой и крепко прижал к груди мишку.
-Тогда береги его. Своих нужно беречь.
Малыш снова затряс головой, потом развернулся и вместе с медведем прижался к груди мамы. Спасая и спасаясь одновременно. Он что-то тихо говорил Мише, а самолёт, сжигая последние капли топлива и кислорода, сбавлял скорость.
Стюардесса быстрым шагом подошла к нам, предлагая до полной остановки самолёта не отстёгиваться. Мы снова пристегнулись. Смотрели друг на друга и улыбались. Локон всё также разделял её улыбку надвое. Каким-то тайным знаком. Через секунду мы не выдержали. Взорвались от смеха, синхронно дотянулись до масок, и с трудом натянув их, уставились друг на друга.
Я не слышал её, но по губам прочитал вопрос: «Ты мой?»
Я кивнул.
Она прижалась ко мне, крепко сцепив за спиною руки, и что-то еле слышно сказала. Я снова не услышал. Я тоже крепко её обнял и еле слышно ответил: «Да, своих нужно беречь…»




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-01-26 23:28:02
Переглядів сторінки твору 1119
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.976 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.417 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.12.09 19:14
Автор у цю хвилину відсутній