Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.12
12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Всупереч долі…
З притаманною її романам скрупульозністю та правдивістю драматичних ситуацій, авторка описує життєві колізії кількох поколінь родини Маляренків, Шевчуків і Дячуків. На прикладі непростої долі головної героїні роману – Тоні Маляренко письменниця змальовує прагнення слабкої жінки із села Косенівка домогтися успіху, допомогти своїй родині не згадуючи образ та численних помилок, яких допустилися її рідні, бо вважали жінку просто «калікою». А коли наполеглива Антоніна Іванівна одна з небагатьох у селі здобула вищу освіту, навчалася в Тернополі і пройшла трудовий шлях від технолога на хлібному заводі до керівника мережею закладів громадського харчування, то родина її брата Сашка заздрить успіхам невтомної трудівниці.
На мою думку, визначальною особливістю роману є легкий для сприйняття стиль оповіді та невимушено повчальний характер. Загальне приємне враження від книги можуть «зіпсувати» діалектизми та русизми, які трапляються в тексті. Як ось: «нарихтувала харчів» –с.237; «закликала до себе» – с.238; «стриманість грала йому на користь» – с.247; « пролити світло на ситуацію» – с.243; «стан здоров’я залишався не з кращих» – с. 276. Певною мірою суперечливе враження справляють надто спрощені назви частин розділів книги – «Захист диплома» -с.214.
У своєму сповненому справжньої життєвої мудрості романі, авторка, устами содносельчанки Антоніни Іванівни Маляренко, доводить, що долю людини визначають вчинки та дії її дідів та прадідів. Саме гріхи цих людей змушена спокутувати головна героїня книги, адже вона переживає численні хвороби, матеріальну скруту, зради та підступність колег та друзів, болісно сприймає зверхність людей та небажання спілкуватися з нею після невиліковної хвороби.
Ця драматична історія незламної, сильної жінки, яка всупереч примхам невблаганно жорстокої долі, йде власною життєвою стежиною завжди з оптимізмом та вірою у краще майбутнє запалить в серцях читачів вогник надії і тепла.
На сторінках «Родинних гріхів» допитливий читач торкнеться нової грані завжди актуальної творчості Ніни Іванівни Фіалко.
15.10.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Всупереч долі…
Рецензія на роман «Родинні гріхи» сучасної української письменниці Ніни Фіалко. Тернопіль: «Навчальна книга Богдан» 2009 -464 с.
Книга є особливо корисною та цінною для читача, якщо прочитавши її замислюємося над сутністю перебування людини на цій землі, призначенням людини, як високо духовної особистості чиї вчинки, чи навіть, необдумані слова, можуть стати причиною щастя або страшного горя у долі наступних поколінь. Саме такого невтішного висновку доходить сучасна українська письменниця Ніна Фіалко у своєму реалістичному романі «Родинні гріхи».
З притаманною її романам скрупульозністю та правдивістю драматичних ситуацій, авторка описує життєві колізії кількох поколінь родини Маляренків, Шевчуків і Дячуків. На прикладі непростої долі головної героїні роману – Тоні Маляренко письменниця змальовує прагнення слабкої жінки із села Косенівка домогтися успіху, допомогти своїй родині не згадуючи образ та численних помилок, яких допустилися її рідні, бо вважали жінку просто «калікою». А коли наполеглива Антоніна Іванівна одна з небагатьох у селі здобула вищу освіту, навчалася в Тернополі і пройшла трудовий шлях від технолога на хлібному заводі до керівника мережею закладів громадського харчування, то родина її брата Сашка заздрить успіхам невтомної трудівниці.
На мою думку, визначальною особливістю роману є легкий для сприйняття стиль оповіді та невимушено повчальний характер. Загальне приємне враження від книги можуть «зіпсувати» діалектизми та русизми, які трапляються в тексті. Як ось: «нарихтувала харчів» –с.237; «закликала до себе» – с.238; «стриманість грала йому на користь» – с.247; « пролити світло на ситуацію» – с.243; «стан здоров’я залишався не з кращих» – с. 276. Певною мірою суперечливе враження справляють надто спрощені назви частин розділів книги – «Захист диплома» -с.214.
У своєму сповненому справжньої життєвої мудрості романі, авторка, устами содносельчанки Антоніни Іванівни Маляренко, доводить, що долю людини визначають вчинки та дії її дідів та прадідів. Саме гріхи цих людей змушена спокутувати головна героїня книги, адже вона переживає численні хвороби, матеріальну скруту, зради та підступність колег та друзів, болісно сприймає зверхність людей та небажання спілкуватися з нею після невиліковної хвороби.
Ця драматична історія незламної, сильної жінки, яка всупереч примхам невблаганно жорстокої долі, йде власною життєвою стежиною завжди з оптимізмом та вірою у краще майбутнє запалить в серцях читачів вогник надії і тепла.
На сторінках «Родинних гріхів» допитливий читач торкнеться нової грані завжди актуальної творчості Ніни Іванівни Фіалко.
15.10.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
