перебільшуєте, але дякую-дякую:)

А хто стверджує, що пародії легко писати? Ауу, покажіться… Не бачу… Я так не вважаю, тому намагаюсь утримуватись від зайвих кроків у цьому напрямі, ну так, одна - дві обережні спроби. Я ж на Вас навіть не пародію написала, а усього лиш коментар, а в результаті Ви і власне творіння знищіли, і до мене на сторіночку мститись прибігли. Але ж якщо коментар, на перший погляд, нищівний, вбивчій і так далі –« це несе неабияку користь автору, адже сталь також гартується не на пляжі на Канарах, а у горнилі з температурою до 2000 градусів. Звісно, це стосується лише сталі, а не якоїсь аморфної субстанції, легшої за воду :)» :))
Де ж Ваша сталева загартованість, пане Кока, де іскристе почуття гумору, що Ви дозволили собі опуститись до не обґрунтованих ніякими аргументами закидів про графоманство і псевдофілософію? Що ж Ви не захистили своє творіння від «неправедних закидів» невправної графоманки? Нудна Ви людина, пане Кока…

это я вышеподписавшемуся, Таня
а ваша работа по факту заслуживает уважения. это круто в самом деле - эпиграмма на себя. вот так и проверяется степень готовности:)

Я поняла, спасибо за степень готовности.:)а палка о двух концах была... второй конец остался незамечен? эка досада:))ну ничего, сер Кока сказал, что я графоманка, мне теперь на эту фишку любые неудачи, не краснея, списывать зя :)))

Валерію, я щиро вдячна Вам за коментар, але дозвольте з Вами трошки посперечатись, бо з дечим я погодитись не можу. Звичайно, писати дружні пародії на талановитого автора приємно, це своєрідне спілкування, лоскотання по нервам, аби той тонус не втратив і носа не задер. Але усе це певного роду піар і розвага. Якщо йти тільки цим шляхом, то пародія перетвориться на жанр, що паразитує на праці обдарованих особистостей, як це часто відбувається на естраді, де пародія є чи то різновидом клоунади, чи то жовтої преси, і деякі артисти зі шкіри пнуться, аби про них говорили, забуваючи і про почуття гідності, і про смак, і про рівень культури. Але на естраді така політика пародистів більш виправдана, бо естрадний пародист має справу з глядачем, котрому пародія на незнайомого артиста буде просто незрозумілою. У поезії такі пародії викликають посмішку і забуваються, як забувається більшість жартів, котрими обмінюються друзі. І яке тоді надзавдання пародії? Зробити приємно автору оригінала, пропіаривши його? Якщо це так, то стає зовсім незрозумілою минулорічна «війна», котру Ви згадуєте у своєму коментарі. Справді, дивні ці поети, їх у попу цілують, а вони ображаються. Безглуздо? Так, поцілунки у цьому жанрі точно не можуть бути надзавданням, навіть якщо йдеться про ґречний поцілунок жіночої руки. Що ж тоді, писати зубасті, жорсткі пародії на талановитих поетів, щоб вони зі стогоном «За що???» хапались за серце? А потім, якщо у когось не вистачить міцності і він зіграє у ящик, знизувати плечима, мовляв, ми ж сталь гартували, а як у тебе нерви не сталеві, не лізь у Поезію?(І хіба не побоювання авторів такого розвитку подій стали приводом до минулорічної війни з пародистами?) Але ж рівень міцності нервів і поетична обдарованість різні речі, правда ж? Поет має бути чутливим до слова, бо той, хто його не відчуває, навіть якісного словесного ширпотребу не зліпить, не те що щось більш вартісне. А чутливість і сталеві нерви у одному флаконі – суміш майже неможлива. Майже… Там, де таке поєднання якостей все ж відбудеться, маємо говорити про Поезію не як про мету, до якої ми йдемо, а як про інструмент, за допомого котрого відбувається очищення Душі Людства від скверни… Але це я вже починаю відхилятись від русла розмови.
Ви от, Валерію, вжили у своєму коментарі слово «цікаво». І жодного натяку на мету Ваших пародій. Невже розвага – це єдина пружина, котра штовхає Вас на написання пародій? Зверніть увагу, і Ви, і Кока Черкаський хочете писати пародії на ті творчі доробки, де відчувається жива душа автора. Згодна, там, де душі немає, навіть і читати не хочеться. Ви теж вважаєте, що та жива душа має витримати бронебійний постріл впритул грубою, принизливою для почуття людської гідності пародією, аби, так би мовити, загартуватись? Судячи з того, матеріалу, що розміщено у Вашій аналітиці, це не так. Особисто я вважаю, що пародист – це віршуючий критик. А критик - це не той, хто вишукує недоліки, аби використати твір автора у якості мішені і демонстрації своєї вправності у метанні гострим словом у найнезахищеніші місця, а той, хто здатен зробити виважений аналіз. Звичайно, пародія не місце для такого аналізу, вона, скоріше, його результат. І у цьому результаті – найвищій пілотаж пародиста: пройтись, піднявши смолоскип найтоншого гумору, авторським доробком на висоті, не меншій за висоту оригіналу,мовляв, а що ти тепер скажеш, любий, бач, не один ти такий вправний; чи, обережно, користуючись гумором, наче хірург скальпелем чи променем лазера, спробувати розкрити певні вади перед очима автора, аби той міг їх позбутись. Серед усіх лікарів у хірургів найкоротша тривалість життя… вони весь час мають справу з болем… деякі операції жорстокі за своєю суттю, бо пацієнт залишається обмеженим у якихось можливостях… їхні помилки надто дорого коштують… і не кожен здатен і має право брати на себе таку відповідальність. І хіба ж не цікаво має бути пародисту продемонструвати власну вправність там, де автор оригіналу не впорався, та ще й і почуття гумору при цьому продемонструвати таке, щоб і смішно, і про несправедливість кричати сором було… це я до того, що здібних авторів приємно пародіювати, але показати власну здібність з посмішкою на губах робити цукерочку з чого завгодно має бути ще приємніше…Зрозуміло, що у всіх жанрах є майстри і любителі… і що від помилок ніхто не застрахований… але ж є і правила жанру… і торкнутись безмежжя, не порушуючи меж, цілком можливо…
Хоча, мабуть, я і справді нічого не розумію у пародіях, і вони є не більше, як жорстока розвага на потребу натовпу, котра навіть на кориду не тягне, бо єдине правило для «тореро» - це відсутність правил і обмежень… І розвивати жанр пародії треба за рахунок розвитку умінь бити нижче пояса… міцніші будуть… А я усього лиш графоманка з потягом до псевдофілософії… З останнім я погодитись можу, можливо, я в глибині душі сама так вважаю, ймовірно, саме тому навіть не пробую десь друкуватись, окрім як тут, але ж хіба можливо, щоб поетичний жанр обходився без Людяності?
Вибачте, Валерію, за такий довгий коментар-відповідь. (Він з категорії «і тут Остапа понесло» : )))

Ого, Тетяно, якби я переймався всіма цими питаннями перед тим, як писати пародію, я б жодної не написав... )))
Розшифрую, що я хотів сказати тим "цікаво". Цікаво тому, що побачив у чиємусь вірші вислів, який для мене звучить пародійно, цікаво тому, що захотілось спробувати написати в манері автора, цікаво просто тому, що автор написав цікаво і тобі захотілось продовжити його тему в пародійному, жартівливому чи навіть і серйозному тоні (деякі мої серйозні вірші спочатку задумувались як пародії або й були ними, але інші автори мене переконували, що це цілком самостійний вірш, просто натхненний рядками з вірша іншого автора).
Щодо садистських розваг пародистів - ну, не думаю, що вони аж такі садо-мазохісти, це просто люди, які мають почуття гумору і бачать смішне навіть там, де інші бачать лиш серйозне. Авторам, твори яких спародіювали, деколи може не вистачити почуття гумору, а то й власної самокритичності, аби сприйняти цю пародію належним чином.
А вразити автора можна не тільки пародією, а й безцеремонним коментарем, деколи образливим до безмежності, як це нещодавно трапилось, до речі, і зі мною (коментар був мені, а не мій).
Щодо того, що рівень пародії повинен бути не нижчим рівня оригіналу - про це вже стільки всього понаписували, в т.ч. і мені... Ну, це вже як вдасться, у кожного свій рівень, і в кожного своє поняття про рівень. Поезія, навіть справжня (до речі, ніхто не знає, що ж таке "справжня", якщо навіть і так каже) - це ж не математика, де все доводиться за допомогою формул, навіть таке, що суперечить здоровому глузду (колись на першому курсі ми розігрували один одного, доводячи за допомогою формул, що двічі по два дорівнює п'ять). Тут все засноване на інтуїції. Хтось каже:
- Оце - справжня поезія!
А інший у відповідь:
- Справжня туфта!
:)

:)Та згодна я, от тільки з почуттям гумору приблизно як і з поезією. Один говорить : «Це смішно», а другий відповідає: «Нічого смішного». Один говорить: «Дотепний жарт», а другий заперечує: «Ні, він на рівні плінтуса». Колись у фільмах кидання тортами викликало гарантований сміх глядачів, зараз з цього сміються одиниці… Сміх викликається несподіваним розворотом точки зору чи подій, і те, що втратило ефект несподіванки, перетворилось у кліше, перестає бути смішним. Є гумор тонкий, особи, що сміються з матюків, його не відчувають. Тварини теж, до речі, жартують, але навряд чи б Вам захотілось бути об’єктом їхніх жартів, зазвичай це боляче. Чорний гумор здатні зрозуміти усі, але не слід забувати, що він може практично нічим не відрізнятись від жартів тварин, і треба ще добре попрацювати мізками, щоб там було хоч трохи інтелекту, не забуваючи, що усьому є своє місце і свій час. І це вже культурний рівень.

Афтарка випадково заразилась вірусом "гуімплен".:)

а що то - гуімплен?

Персонаж В.Гюго. "Людина, яка сміється". Деякі книжки, прочитані в дитинстві чи підлітковому віці, залишаються з нами на все життя...

дякую...

Остап задоволено мугикає і починає, гойдаючись з п’ятки на носок, наспівувати свою улюблену про парус; Роса, заздрісно змірявши поглядом його самовдоволену постать і буркнувши «задавака», йде спробувати довести до ладу чергове своє творіння; Тетяна намагається пригадати, що вона забула зробити сьогодні і скласти план дій на завтра, а якесь мале скуйовджене дівчисько канючить: «Стратегію… ну будь ласка… ми вже два дні не грались…». Всі інші розходяться займатись своїми справами, тільки якась зануда залишається на місці подій і, хитро примруживши очі, пиляє Остапове самовдоволення фразою: «А я знаю, хто може Росі по носі щигля дати, а я знаю…» : )))