На щастя, чи на горе
Господь вділив Федорі
Здоров’я, довголіття,
Та ще і щастя в дітях.

Всього було в Федори:
І два голодомори,
І буряки , і ланка,
Вставання на світанку.

І трудодні худенькі,
Одежинки благенькі,
І без чобіт ходила,
Коли діток ростила.

Усе перемагала,
Бо вдачу сильну мала,
Ще й вечорами в хорі
Колгоспному співала.

В житті бувало різне –
Було кохання пізнє -
Від того сяйва щастя
Тікали всі напасті.

Як мить літа летіли,
Вже за межею милий,
Онук найменший радо
Веде в господу ладу.

Ну, що бабусі треба –
Усе дало їй небо –
Живі всі, слава Богу,
Вона їм у підмогу.

Та душу у Федори
Ятрить образа й горе
На всю верховну владу,
В якій немає ладу.

Недавно від сусідки
Таку новину взнала,
Що новина та ледве
ЇЇ не доконала.

Що за могилу треба
Добряче заплатити,
Інакше не дозволять
ЇЇ похоронити.

Вона тої земельки
Руками перебрала…..
На ній була щасливою,
На ній і бідувала.

А ще казала Настя,
Що, як помре старенька,
То треба викликати
Міліцію хутенько.

І лікаря з швидкою,
Щоб все занотували,
Чи смерть своя у баби,
Чи може катували?

А опісля у область
Будуть трясти небогу –
Федора вже давно туди
Забула і дорогу.

А там за гроші в морзі –
Поглумляться над тілом
І на той світ квиточок
Уже дадуть, між ділом.

Будуть тепер бабусю
По смерті катувати …
Не хоче дітям мати
Тягар цей додавати.

Які у них там гроші-
Самі пенсіонери.
Коли уже наситяться
Державні мародери?

Не спить нині Федора –
Бо це вселенське горе,
Було б раніш померти –
Не змоглиб шкуру здерти.

05.12.2012р. Надія Таршин