ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Вірші
Надія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Надія
Крізь грати видно небо синє,
Промені сонця золоті
На лиця падають безвинні -
Сумні, красиві, молоді.
А ніч прийде – знов катування,
Знущання і накази: - бий!
І бачу може я востаннє
Цей клаптик неба голубий.
Страшна для них - повстанська
сила -
У злобі звірами ричать,
Яка то мати їх носила,
Коли катують так дівчат?
Сичить від люті, мов гадюка,
Енкеведистське барахло :
«Ну ,что молчишь, бандерська
сука,
Тебе со мной не повезло».
І знову пальці у одвірок –
Від болю білий світ погас.
«Не зраджу друзів, лютий звіре,
Усіх не винищите нас,
Бо ця земля моя одвічно,
На ній жили мої діди,
Чому ти, нелюде поганий,
Прийшов топтать її сюди?»
Дівча худеньке впало долі,
Не відчувало вже чобіт,
Якими убивали волю,
А юнці тільки двадцять літ.
Їй би під вербами стояти
У парі з милим цілу ніч,
Натомість хижі очі ката,
Знов руки тягнуться до пліч,
Зривають одяг і шматують ,
І б’ють , допоки не впаде,
І враз стає криваво-чорним
Дівоча тіло молоде.
А мати плаче, тужить мати,
Зачувши зойки нелюдські –
Благає небо - покарати
Чужинців, нелюдів, катів.
Взяли найменших –
Таню й Надю
У каземати повели,
Як не благала, не молила,
Дівчаток їй не віддали.
Тепер знущаються щоночі,
Не спить налякане село,
Відкрий же, Праведний ти, очі
І зупини криваве зло.
На кам’яній, сирій підлозі –
Маленьке тіло,ледь живе,
І зграйка подруг на сторожі –
Для них усе це не нове.
Усі знеможені, побиті –
Та щоб отак , ще не було,
Спішили рани їй прикрити,
Мостили, що в кого було.
Почули шепіт невиразний,
І зойк ,що душі холодив:
«Володю, орлику мій ясний,
Врятуй мене, прилинь сюди,
А може, ні, не треба милий,
Воюй, коханий, і за нас
Благатиму у Бога сили,
А ще молитимусь за вас.
Я все стерплю : знущання,
болі,
Тебе побачити б ще раз,
А ще, щоб світлий вогник
волі
Для України не погас».
Цей вірш я присвячую своїм рідним: Галайко Надії - батьковій сестрі і Перцову Володимиру – маминому брату. Вони обоє були у Повстанській Армії, як і багато молодих людей з нашого села. Вони кохали один одного і обоє загинули. Коли я народилась, бабуся попросила мого батька, щоб мені дали і'мя його закатованої сестри.
,
Промені сонця золоті
На лиця падають безвинні -
Сумні, красиві, молоді.
А ніч прийде – знов катування,
Знущання і накази: - бий!
І бачу може я востаннє
Цей клаптик неба голубий.
Страшна для них - повстанська
сила -
У злобі звірами ричать,
Яка то мати їх носила,
Коли катують так дівчат?
Сичить від люті, мов гадюка,
Енкеведистське барахло :
«Ну ,что молчишь, бандерська
сука,
Тебе со мной не повезло».
І знову пальці у одвірок –
Від болю білий світ погас.
«Не зраджу друзів, лютий звіре,
Усіх не винищите нас,
Бо ця земля моя одвічно,
На ній жили мої діди,
Чому ти, нелюде поганий,
Прийшов топтать її сюди?»
Дівча худеньке впало долі,
Не відчувало вже чобіт,
Якими убивали волю,
А юнці тільки двадцять літ.
Їй би під вербами стояти
У парі з милим цілу ніч,
Натомість хижі очі ката,
Знов руки тягнуться до пліч,
Зривають одяг і шматують ,
І б’ють , допоки не впаде,
І враз стає криваво-чорним
Дівоча тіло молоде.
А мати плаче, тужить мати,
Зачувши зойки нелюдські –
Благає небо - покарати
Чужинців, нелюдів, катів.
Взяли найменших –
Таню й Надю
У каземати повели,
Як не благала, не молила,
Дівчаток їй не віддали.
Тепер знущаються щоночі,
Не спить налякане село,
Відкрий же, Праведний ти, очі
І зупини криваве зло.
На кам’яній, сирій підлозі –
Маленьке тіло,ледь живе,
І зграйка подруг на сторожі –
Для них усе це не нове.
Усі знеможені, побиті –
Та щоб отак , ще не було,
Спішили рани їй прикрити,
Мостили, що в кого було.
Почули шепіт невиразний,
І зойк ,що душі холодив:
«Володю, орлику мій ясний,
Врятуй мене, прилинь сюди,
А може, ні, не треба милий,
Воюй, коханий, і за нас
Благатиму у Бога сили,
А ще молитимусь за вас.
Я все стерплю : знущання,
болі,
Тебе побачити б ще раз,
А ще, щоб світлий вогник
волі
Для України не погас».
Цей вірш я присвячую своїм рідним: Галайко Надії - батьковій сестрі і Перцову Володимиру – маминому брату. Вони обоє були у Повстанській Армії, як і багато молодих людей з нашого села. Вони кохали один одного і обоє загинули. Коли я народилась, бабуся попросила мого батька, щоб мені дали і'мя його закатованої сестри.
,
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію