(спроба абсурдної аналітики)

        Готуючи нові «Мандри…» та добираючи тексти «навмання» загадав взяти з невідомих мені поетів – таких, що мають в Поетичних Майстернях порівняно небагато публікацій, вмисне не читаючи коментарів на них. Отже першим - Алекса Севера, бо той нехтує правило Поетичних Майстерень: «Публікації… російською, … у випадку попередньої рівнозначної публікації (публікацій) українською мовою»!
    Ось цей текст:

Алекс Север (1958)

Скорее пусть проходит осень
О, как я осень ненавижу.

В лучах холодного рассвета

Зима становится все ближе,

И день за днем все дальше лето.

Я умираю вместе с каждым

Листом, багреющим в оконце.

Уносит ветер чувства... Жажда

Тепла, любви, воды и солнца.

Красива «сказка золотая»

И крик ворон многоголосен

Но я немножечко мечтаю -

Скорее пусть проходит осень.
2012г

Отже , як поважаючий свою ідентичність громадянин, щоб про цей текст щось сказати змушений робити переклад.

    (спочатку технічний)

Скоріше (швидше,худче,прудкіше) хай (нехай, я згоден) приходить осінь
О, як я осінь ненавиджу.

В промінні холодного (зимного) світанку

Зима стає (постає) все ближче,

І день за днем все дальше літо.

Я умираю (помираю, конаю) разом (укупі, сукупно, гуртом) з кожним (усяким)

Листком, багровіючим (темно-червоніючим) в (у) віконці.

Відносить (забирає, краде) вітер почуття (почування, відчуття)… Спрага (жага)

Тепла, любові (кохання), води і сонця.

Красива (гарна, красна) «казка (байка, вигадка) золота»

І крик (кричання,покрик, репет) ворон багатоголосий

Та я трохи (небагато) мрію –

Скоріше (швидше, хутчіше, прудкіше) хай проходить (проминає, спливає) осінь.

Згідно Новітнього російсько-українського словника – вид. Харків Сінтекс 2004


І вже на основі варіантного набору тлумачень цього тексту українською мовою вибираю прийнятний (для себе) варіант перекладу. Хай автор вибачає, коли, що не так (а ще краще – зробить власний переклад).


        Переклад Я Аноніма

        Алекс Север

Скоріше хай минає осінь
О, як я осінь ненавиджу.

В промінні зимного світання

Зима близька надивовижу,

Щодень про літо спогад тане

Я з кожним помираю вбого

Багріючим листком в віконці.

Чуття відносить вітер… Спрага

Тепла, любові, води, сонця.

Красива «казка золота»

І крик ворон різноголосий

Тож мрію трохи неспроста –

Скоріше хай проходить осінь.

    В Поетичних Майстернях, аналізуючи тексти один одного, учасники процесу віршотворення звертають увагу переважно на форму тексту ( збіги, наголоси, кількість складів… тощо), щоб добре звучало та легко читалось… Відносно цього «поетично-граматичного» моменту маю претензії скоріше до власного перекладу, аніж до тексту автора ( я уже натякав вище)...
    Алекс, читаючи ваш звучний текст зразу ж зауважив, якою болючою є та звучність (хай би було більше збігів приголосних, атож лиш трохи приглушується тими збігами «крик ворон многоголосен»). Не сприймаючи «фізіологічно» такого змісту, мою свідомість жорстко «різонула» цинічна нотка – «спрага тепла, любові, води, сонця» як «ненависть» до осені… Але зима як неминучість і до неї поблажливіше ставлення…
    Варіантність підтексту допускає, поміж інших, також можливість трактування тексту, як очевидне неприйняття автором самого акту смерті, що моєю свідомістю читається як атеїстичне неприйняття вічності – краще вже сама смерть (зима) ніж помирання (осінь)… Хоч сама круговерть зима, весна, літо, осінь і є, насправді, тою реальністю вічною (неминучою), а не зима (смерть) окремо взята…
    Можливо (бажано), що автор має (подасть) інший варіант тлумачення власного тексту, а поки що ось вам мій оптимістичніший переспів цієї теми.


        Я Анонім
        Люблю… і осінь.
    (переспів у вигляді етюду)
            Скоріше хай минає осінь
            О, як я осінь ненавиджу…
                    Алекс Север

    Між промінці холодного світанку зима уперто вже своє вплітає… Сну літнього примарливу обманку, що багровіючим листком вмирає за вікном, красиву «казку золоту», різкоголосе каркання ворон нараз розіб’є об крилату чорноту, оту, де сам той сон…

    Перебуває осінь перманентно між золота і чорних голосінь… а бабиного літа тонковолосінь сяйним моментом?..
2012
P S
Здавалось би, тут і «казочці кінець», але ж ні! Тут Алекс Север мене голосно запитав
- Чому ж це ти, Ярославе «фізіологічно» боїшся "такого змісту"?
І я, боязко оглянувшись довкола, зашепотів йому у відповідь
- Тому, Алек, що я теж боюся не так смерті, як помирання. ..

    А наступний текст

/ Володя Криловець (2006) /

***
Горить свіча, а тіні, наче люди,
Блукають сонно по кімнаті всюди.
У темряві, неначе блиск меча,
Палає грізно рятівна свіча.
17 грудня 2012 року

… вибрав, бо нагадав він мені Володимира Сірого, відомого, маститого учасника віршотворчого процесу на сторінках Поетичних Майстерень, який творить подібні, короткі, римовані композиції:

Чи день, чи ніч - сліпому не важливо,
Бо темний будь - який життя уривок.
Коли видючий світло оминає
І в темінь йде, - незрозуміле диво.
16.01.12.

    Якусь мить потішившись своєю безглуздою фантазією, що це, начебто, Володимир Сірий виставив свою дитячу «фотку» і не дитячий текст та підписався Володя Криловець… А що!?
Та ні! Якщо додати до цього ряду ще Антоничеву «Свічку»:

…Шушукають якісь далекі звуки.
А гнотик, в восковім їздець стремені,
свої маріння топить дивні, безіменні,
мов стеарин, блідим вогнем ошуки…

то стає очевидною ще не зпесимізована життєвим досідом наївна дитяча безпосередність та оптимістично-войовнича зримість образу:
… У темряві, неначе блиск меча,
Палає грізно рятівна свіча.

…і гідне подиву уміння римувати!

    Наступний текст вибрав, бо авторка, Леся Низова, про себе написала: «Я зараз не пишу ані віршів, ані прози…» і мені пригадалось « якщо можеш не писати – не пиши»*. Подібні словесні «абракадабри» - «не писати – не пиши», «не маю нічого» (маєш не мати нічого – не май нічого)… будучи фрагментом філософії абсурду завжди притягували мою увагу… Мені, на якусь мить, здалося, що Леся (і не тільки вона) саме тому «зараз не пише ані…ані…». Але очевидна абсурдність подібних «заперечень заперечень» в тому, що заперечуючи «не писати» твердженням «не пиши» слід розуміти – пиши!** Хоча в цій пропозиції «…можеш не писати – не пиши», «не пиши» є ствердженням (не запереченням заперечення) переднього «не писати»… А ще також очевидною є необов’язковість тої (і їй подібних) вимоги «якщо можеш не писати – не пиши», бо напрошується логічне продовження – але, якщо можеш писати – пиши! На якусь мить потішивши єхидну часточку власної сутності подвійною «абракадаброю» на зразок: Чехов не можучи не написати міг написати: «якщо можеш не писати не пиши»… Так і не усвідомивши до кінця, що ж насправді я ляпнув, та все ж прекрасно розуміючи, що мав на увазі він (може Ернест Хемінгвей): можеш – не пиши! (не можеш не писати – пиши)…
    Але ж і подвійне підтвердження на зразок - хочу хотіти значить ще нехочу, маю мати – ще немаю, в цьому випадку – «якщо можеш» могти значить ще не можеш!.. і це додає загальному логічному процесу певного оптимізму – ще колись та зможеш… на тому світі?!

* «Якщо можеш не писати - не пиши»(с)
Х.з. хто придумав цю фразу, але вона зустрічаєтьсяі і у Льва Толстого, і у Антона Чехова і у Ернеста Хемінгвея, та й у інших відомих письменників також …
(інтернет - навмання)
**Заперечення в логіці — унарна операція над судженнями, результатом якої є судження (у відомому сенсі) «протилежне» початковому. (інтернет – навмання)

    Зрештою, оминаючи всяку логіку (усілякі не-ні і так-таке) – просто, з превеликим задоволенням, намалював:


худ. Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)