ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
17:11
а десь та колись так було легко
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Чубенко (1964) /
Вірші
/
Переклади: Анджей Валігурскі (Andrzej Waligórski)
Рапсод про Варненьчика (переклад з польської)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рапсод про Варненьчика (переклад з польської)
Сяй, хоругво золотиста,
Зброї криця невблаганна,
Їде сам король Владислав
Вгамувати басурмана.
Чуть у виярках цикади,
Кінь шляхетний живо порска,
Смілий мадяр, Ян Хуньяди
Кличе в стрій, луна угорська.
В горах небо яснозоре,
Військо суне в гримотінні,
- О, вже видно Чорне море!
Легат каже, Цесаріні.
Наспіх їсть король уранці,
Входить Ян Хуньяди хмурий:
- Венеційські запроданці
Флот назад свій повернули!
Чаша впала недопита,
В короля очей заграва:
- За годину буде битва!
А Венеції - неслава!
Ще дрімає Варна в далях,
Ще і сонце за горбами,
А вже лицарство у лавах,
А вже лицарство з мечами.
А вже лицарство з мечами,
В битві зможе дати раду,
- До звитяги, віра з нами! -
Обійняв король Хуньяду.
Сотні лез сяйнули блиском,
Рать до бою разом стала,
І з гучним закрились тріском
В сотнях шоломів забрала.
І дрижить земля під гупом,
В місті дзвони - калаталом,
Відбули: спочатку ступом,
Далі - риссю, врешті чвалом.
Ось кіннота польська скаче,
Ось мадяри, люті гості,
Як сталева друзка, наче,
Як блискучі шаблі гострі.
І вже видно, як майнули
Притьмом, у бігу шаленім,
І вже видно, як тонули
В морі турків незчисленнім.
Потім вже перо скрипіло
Літописця в чорній рясі:
- Чи було те варте діло?
Відступ може був на часі?
Хоч і гідне слово, ніби,
Ставить крапку час упертий:
Як вони, померти всім би,
Коли випаде померти.
Та кінець вінчає діло,
Де тепер писаки славні?
Короля ж сміливця тіло
В гіднім склепі в місті Варні.
У болгар король в пошані,
Через це для них ми цінні.
Тож і я, коли у Варні,
Короля віншую тіні.
Зброї криця невблаганна,
Їде сам король Владислав
Вгамувати басурмана.
Чуть у виярках цикади,
Кінь шляхетний живо порска,
Смілий мадяр, Ян Хуньяди
Кличе в стрій, луна угорська.
В горах небо яснозоре,
Військо суне в гримотінні,
- О, вже видно Чорне море!
Легат каже, Цесаріні.
Наспіх їсть король уранці,
Входить Ян Хуньяди хмурий:
- Венеційські запроданці
Флот назад свій повернули!
Чаша впала недопита,
В короля очей заграва:
- За годину буде битва!
А Венеції - неслава!
Ще дрімає Варна в далях,
Ще і сонце за горбами,
А вже лицарство у лавах,
А вже лицарство з мечами.
А вже лицарство з мечами,
В битві зможе дати раду,
- До звитяги, віра з нами! -
Обійняв король Хуньяду.
Сотні лез сяйнули блиском,
Рать до бою разом стала,
І з гучним закрились тріском
В сотнях шоломів забрала.
І дрижить земля під гупом,
В місті дзвони - калаталом,
Відбули: спочатку ступом,
Далі - риссю, врешті чвалом.
Ось кіннота польська скаче,
Ось мадяри, люті гості,
Як сталева друзка, наче,
Як блискучі шаблі гострі.
І вже видно, як майнули
Притьмом, у бігу шаленім,
І вже видно, як тонули
В морі турків незчисленнім.
Потім вже перо скрипіло
Літописця в чорній рясі:
- Чи було те варте діло?
Відступ може був на часі?
Хоч і гідне слово, ніби,
Ставить крапку час упертий:
Як вони, померти всім би,
Коли випаде померти.
Та кінець вінчає діло,
Де тепер писаки славні?
Короля ж сміливця тіло
В гіднім склепі в місті Варні.
У болгар король в пошані,
Через це для них ми цінні.
Тож і я, коли у Варні,
Короля віншую тіні.
Син Владислава II Ягайла від четвертої його дружини, руської княжни Софії Гольшанської. Владислав виступив в похід проти турків у 1444 р. Військо його, зустрівшись з султаном Амуратом 10 листопада 1444 р. біля міста Варна, зазнало жорстокої поразки. Сам король загинув в бою.
(З Вікіпедії)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Балада про північ (переклад з польської)"
• Перейти на сторінку •
"Як створити текст (переклад з польської)"
• Перейти на сторінку •
"Як створити текст (переклад з польської)"
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0934 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0934 seconds