Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
Переклади
Й.Бродський. Після нашої ери
І
"Імперія - країна дана дурням".
Рух містом призупинено з причини
приїзду Імператора. Юрба
тіснить легіонерів - пісні, крики;
та паланкін опущено. Об'єкт
загальної любові не бажає
об'єктом бути спільних інтересів.
А за палацом, у пустій кав'ярні,
бродяга-грек з небритим інвалідом
складають доміно. На скатертях
блукають блиски вуличного світла
і відголоси привітання мирно
ворушать штори. Грек, програвши гру,
рахує драхми; переможець просить
яйце на "круто" та ущіпку солі.
У величавій спальні сивий скупник
розповідає молодій гетері,
що бачив Імператора. Гетера
не вірить і регоче. Що ж, такі
прелюдії у них любовних ігор.
ІІ
Палац
Відтворені у мармурі сатир
і німфа дивляться в глибінь басейну,
крізь гладь, покриту пелюстками роз.
Намісник, босий, власноручно морду
скривавлює місцевому царю
за трьох голубок, що вгоріли в тісті
(у мить роздачі пирога злетіли,
та зразу ж і попадали на стіл).
Зіпсуте свято, заодно й кар'єра.
Цар мовчки крутиться на мокрих плитах
попід могутнім, жилавим коліном
Намісника. Плин запаху троянд
туманить стіни. Слуги збайдужіло,
немов статуї, зрять поперед себе,
на камінь, де немає відбиття.
Непевний місяця північний блиск.
Із-за кухонної труби палацу
бродяга-грек і кіт спостерігають,
як два раби виносять із дверей
труп кухара, завернутий в рогожу.
Раби спускаються з ним до ріки.
Шурхоче щутер. На даху людина
котові прагне затулити писок.
ІІІ
Покинутий хлопчиною голяр
утупився у дзеркало - безмежно
сумуючи за ним, і геть забув
про вкриту милом голову клієнта.
"Хлопчина, певно, вже не повернеться".
Клієнт, між тим, розніжено дрімає
і споглядає суто грецькі сни:
з богами, кифаредами, борнею
в гімнасії, де гострий запах поту
лоскоче ніздрі.
Відчепившись стелі,
велика муха повагом сідає
на білу, щиро вкриту милом щоку
заснулого і, тонучи у піні,
як ті сумні пельтасти Ксенофонта
в снігах вірменських, повагом повзе
через провали, виступи, щілини
до верху і, минувши жерло рота,
піднятись норовить на кінчик носа.
Грек одкриває жахне чорне око
і муха, звивши зі страху, злітає.
ІV
Глуха, суха, опіслясвятна ніч.
У підворітті стяг, як кінська морда,
повітря мне губами. Лабіринт
порожніх вулиць в місячному сяйві.
Чудовисько, напевно, міцно спить.
Що далі від палацу, то все менше
помітно статуй, а також калюж.
Ліпнина покидає стрій фасадів
і двері, що виходять на балкон,
зачинені. Що значить і отут
нічний покій рятують тільки стіни.
Звук власних кроків і зловісний, і,
у той же час, беззахисний; повітря
просякле густо рибою: хати
скінчилися. Та місячна дорога
струмує далі. І летка фелука
її перетинає, наче кішка,
і тане у пітьмі, подавши знак,
що далі, очевидно, йти не варто.
V
В розклеєнім на вуличних щитах
"Посланні до властителів" відомий
тутешнім вухам кифаред кипить
обуренням, сміливо виступає
з окличним "Імператора здійняти
(рядком, що нижче) з дрібно-мідних грошей".
Юрба жестикулює. Юнаки,
мужі статечні, посивілі старці,
гетери спритні, з грамотою знані, -
одноголосно стверджують, що "ні,
колись такого не було" - причому,
не уточняючи, чого "такого":
твердої мужності чи ж бо холуйства.
Поезію, запевне, вирізняє
відсутність чітко зримого кордону.
І неймовірно синій горизонт.
Прибою шурхіт. Пласко розтягнувшись,
мов ящірка весняна, на сухій
гарячій брилі голий чоловік
гризе украдений мигдаль. Поодаль
поміж собою скуті два раби.
Зібралися, напевно, покупатись -
один із одного з веселим сміхом
знімають лахи.
Достобіса жарко;
і грек сповзає з брили, закотивши
мрійливо очі, наче срібні драхми
із ликами новітніх Діоскурів.
VI
Акустика чудова! Будівельник
кормив немарно воші надцять літ
на Лемносі. Акустика прекрасна.
І день прегарний. Гамірна юрба,
відлившись згідно форми стадіону,
завмерла й, стишив дихання, слідкує
за лайкою, з якою два бійці
зійшлися між собою на арені
аби схрестити в запалі мечі.
Ціль поєдинку зовсім не в убивстві,
а в справедливій і логічній смерті.
Закони драми переходять в спорт.
Акустика прекрасна. На трибунах
одні чоловіки. Золотить Сонце
кудлатих левів головної ложі.
Весь стадіон - одне велике вухо.
"Ти падло!" - "Сам ти падло".
- "Здохле падло!"
І тут Намісник, що обличчям схожий
на гнійне вим'я, голосно сміється.
VII
Вежа
Холодний полудень.
Невидимий посеред хмар густих
стрімкий залізний шпиль міської вежі,
як і у всі часи, незмінно служить
громовідводом, маяком і місцем,
де кожен день здіймають стяг держави.
В середині ж розміщена тюрма.
Колись помічено: усюди звично -
в сатрапіях, у фараонів,
у мусульман, в епоху християнства -
сиділо, чи ж бо страчено було
відсотків шість від підданого люду.
І через це, ще сотню літ тому,
дід нинішнього цезаря задумав
реформу правосуддя. Відмінив
безбожній звичай осуду до страти
і винятково вироком закону
ті шість процентів скоротив до двох,
в тюрмі сидіти змушених уже
довічно. Значення не мало - скоїв
ти злочин, а чи був невинуватим;
закон, насправді, як податок. Ось
тоді оцю і збудували Вежу.
Нестерпний блиск хромованої сталі.
На сорок третім поверсі пастух,
лице вписавши у ілюмінатор,
свою усмішку посилає вниз
прибіглій бачити його собаці.
VIII
Фонтан, який відтворював дельфіна
поверху хвиль морських, був геть сухим.
Що зрозуміло: кам'яна рибина
спроможна обійтись і без води,
як та - без риб, що зроблені з каміння.
Таким третейського є суду вирок,
чиїм вердиктам характерна сухість.
Під білизною колонад палацу
на мармурових сходах купка смаглих
вождів у м'ятих, барвних балахонах
чекають виходу свого царя,
вони як той, на обрусі, букет -
в скляній, наповненій водою, вазі.
Виходить, врешті, цар. Вожді встають,
махають радо списами. Усмішки,
обійми, поцілунки. Цар застиг
збентежено; та зручна смаглість шкіри:
на ній не так просвічують синці.
Бродяга-грек до себе кличе хлопця:
"Про що вони говорять?" - "Хто? Оті?"
"Ага". - "Хвалять намісника". - "За що?"
Хлопчина піднімає ясний зір:
"За свіжі проти жебраків закони".
ІХ
Звіринець
Решітка, що утримувала лева
чи публіку - в чавуннім варіанті
повторює переплетіння джунглів.
Мох і відлиті крапельки роси,
ліана, що взяла в обійми лотос.
Імітувала віддана рука,
з любов'ю, - як творити здатна тільки
людина, для якої не одне,
де варто заблукати: серед хащі
чи у пустелі.
Х
Імператор
Атлет-легіонер у сяйних латах
з поста свого під білими дверима,
поза якими чується журчання,
глядить через вікно на плин жінок.
Йому, що тут чимало відстояв,
вже зачало здаватися, неначе,
не різні це красуні унизу
проходять раз за разом, а та сама.
Із золота велика буква М,
покривши двері, значила, по суті
лиш прописну, у порівнянні з тою,
роздутою, багряною з напруги,
що згорбилась над струменем води
там, за дверми, у пильнім спогляданні
подробиць відображення свого.
Але, урешті-решт, вода проточна
нічим не гірша скульпторів, що землі
цим відображенням по вінця затопили.
Прозора, дзюркотлива течія.
Великий, перевернутий, Верзувій
із виверженням бариться над нею.
Все нині, взагалі, повзе зі скрипом.
Імперія нагадує трирему
в каналі, для триреми завузькому.
Гребці колотять веслами по суші,
камінням обдираються борти.
Та, не сказати, що ми геть застрягли!
Є рух і просування. Хоч і кволо,
але таки пливемо. І ніхто
не обганяє нас. Але як мало
нагадує це днів минулих швидкість!
І як тут не зітхнути за часами,
коли усе ішло так гладко.
Гладко.
ХІ
Світильник гасне, гніт його чадить
уже серед пітьми. Тоненька цівка
пливе до стелі, чия білизна
у повній мряці в першу хвилю згідна
на будь-яку відому форму світла,
і навіть кіпоть.
За вікном всю ніч
в неполотім саду шумить потоком
азійська злива.
Глузд лише сухий.
Сухий настільки, що в полон узятий
блідим холодним полум'ям обіймів,
спалахує прудкіше аніж лист
паперу чи давно просохлий хворост.
Та спалах цей не помічає стеля.
Ні кіптяви, ні попелу по собі
не залишаючи, виходить муж
в пітьму сиру і ковзає до фіртки.
Але сріблястий голосок дрімлюги
велить йому вернутись. Під дощем,
уже покірно, він іде до кухні
і, знявши пояс, висипає на
залізний стіл свої останні драхми,
аж так виходить.
Птаха не кричить.
ХІI
Грек, вирішивши перейти кордон,
великий роздобув мішок і потім
в окрузі біля ринку наловив
котів дванадцять (найчорніших) - з цим
шкрябливим, теплим, нявкаючим клунком
вночі прибув у прикордонний ліс.
Світив настирно місяць, як завжди
у липні світить. Пси сторожеві,
як те і личило їм, повнили міжгір'я
своїм виттям: у клунку перестали
скандалити, принишклі враз коти.
Грек мовив пошепки: "В годину добру.
Афіно, не покинь мене. Іди
поперед мене", і про себе далі:
"По цей бік од кордону відпущу
я тільки шість котів, ніяк не більше".
Собака не залізе на сосну.
Щодо солдат - солдати забобонні.
І вийшло все найкращим чином: місяць,
коти, собаки, забобони, сосни -
весь механізм відпрацював.
Грек здерся
на перевал. Та в мить уже коли
нога ступила у державу іншу,
він виявив оте, що упустив:
поглянувши назад, побачив море.
Воно лежало глибоко внизу.
Людина на відміну від тварини
покинути спроможна те, що любить
(аби од звіра чимось відрізнитись!).
Та, як слина собача, видають
її тваринну сутність щирі сльози:
"О, Таласса!..."
Утім, у нашім світі
стовбичити так довго на виду,
на перевалі, в місячному світлі -
уділ мішені.
І узявши ношу,
грек обережно почвалав униз,
вглиб континенту: і зростав назустріч
густий ялинник замість горизонту.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Й.Бродський. Після нашої ери
"Імперія - країна дана дурням".
Рух містом призупинено з причини
приїзду Імператора. Юрба
тіснить легіонерів - пісні, крики;
та паланкін опущено. Об'єкт
загальної любові не бажає
об'єктом бути спільних інтересів.
А за палацом, у пустій кав'ярні,
бродяга-грек з небритим інвалідом
складають доміно. На скатертях
блукають блиски вуличного світла
і відголоси привітання мирно
ворушать штори. Грек, програвши гру,
рахує драхми; переможець просить
яйце на "круто" та ущіпку солі.
У величавій спальні сивий скупник
розповідає молодій гетері,
що бачив Імператора. Гетера
не вірить і регоче. Що ж, такі
прелюдії у них любовних ігор.
ІІ
Палац
Відтворені у мармурі сатир
і німфа дивляться в глибінь басейну,
крізь гладь, покриту пелюстками роз.
Намісник, босий, власноручно морду
скривавлює місцевому царю
за трьох голубок, що вгоріли в тісті
(у мить роздачі пирога злетіли,
та зразу ж і попадали на стіл).
Зіпсуте свято, заодно й кар'єра.
Цар мовчки крутиться на мокрих плитах
попід могутнім, жилавим коліном
Намісника. Плин запаху троянд
туманить стіни. Слуги збайдужіло,
немов статуї, зрять поперед себе,
на камінь, де немає відбиття.
Непевний місяця північний блиск.
Із-за кухонної труби палацу
бродяга-грек і кіт спостерігають,
як два раби виносять із дверей
труп кухара, завернутий в рогожу.
Раби спускаються з ним до ріки.
Шурхоче щутер. На даху людина
котові прагне затулити писок.
ІІІ
Покинутий хлопчиною голяр
утупився у дзеркало - безмежно
сумуючи за ним, і геть забув
про вкриту милом голову клієнта.
"Хлопчина, певно, вже не повернеться".
Клієнт, між тим, розніжено дрімає
і споглядає суто грецькі сни:
з богами, кифаредами, борнею
в гімнасії, де гострий запах поту
лоскоче ніздрі.
Відчепившись стелі,
велика муха повагом сідає
на білу, щиро вкриту милом щоку
заснулого і, тонучи у піні,
як ті сумні пельтасти Ксенофонта
в снігах вірменських, повагом повзе
через провали, виступи, щілини
до верху і, минувши жерло рота,
піднятись норовить на кінчик носа.
Грек одкриває жахне чорне око
і муха, звивши зі страху, злітає.
ІV
Глуха, суха, опіслясвятна ніч.
У підворітті стяг, як кінська морда,
повітря мне губами. Лабіринт
порожніх вулиць в місячному сяйві.
Чудовисько, напевно, міцно спить.
Що далі від палацу, то все менше
помітно статуй, а також калюж.
Ліпнина покидає стрій фасадів
і двері, що виходять на балкон,
зачинені. Що значить і отут
нічний покій рятують тільки стіни.
Звук власних кроків і зловісний, і,
у той же час, беззахисний; повітря
просякле густо рибою: хати
скінчилися. Та місячна дорога
струмує далі. І летка фелука
її перетинає, наче кішка,
і тане у пітьмі, подавши знак,
що далі, очевидно, йти не варто.
V
В розклеєнім на вуличних щитах
"Посланні до властителів" відомий
тутешнім вухам кифаред кипить
обуренням, сміливо виступає
з окличним "Імператора здійняти
(рядком, що нижче) з дрібно-мідних грошей".
Юрба жестикулює. Юнаки,
мужі статечні, посивілі старці,
гетери спритні, з грамотою знані, -
одноголосно стверджують, що "ні,
колись такого не було" - причому,
не уточняючи, чого "такого":
твердої мужності чи ж бо холуйства.
Поезію, запевне, вирізняє
відсутність чітко зримого кордону.
І неймовірно синій горизонт.
Прибою шурхіт. Пласко розтягнувшись,
мов ящірка весняна, на сухій
гарячій брилі голий чоловік
гризе украдений мигдаль. Поодаль
поміж собою скуті два раби.
Зібралися, напевно, покупатись -
один із одного з веселим сміхом
знімають лахи.
Достобіса жарко;
і грек сповзає з брили, закотивши
мрійливо очі, наче срібні драхми
із ликами новітніх Діоскурів.
VI
Акустика чудова! Будівельник
кормив немарно воші надцять літ
на Лемносі. Акустика прекрасна.
І день прегарний. Гамірна юрба,
відлившись згідно форми стадіону,
завмерла й, стишив дихання, слідкує
за лайкою, з якою два бійці
зійшлися між собою на арені
аби схрестити в запалі мечі.
Ціль поєдинку зовсім не в убивстві,
а в справедливій і логічній смерті.
Закони драми переходять в спорт.
Акустика прекрасна. На трибунах
одні чоловіки. Золотить Сонце
кудлатих левів головної ложі.
Весь стадіон - одне велике вухо.
"Ти падло!" - "Сам ти падло".
- "Здохле падло!"
І тут Намісник, що обличчям схожий
на гнійне вим'я, голосно сміється.
VII
Вежа
Холодний полудень.
Невидимий посеред хмар густих
стрімкий залізний шпиль міської вежі,
як і у всі часи, незмінно служить
громовідводом, маяком і місцем,
де кожен день здіймають стяг держави.
В середині ж розміщена тюрма.
Колись помічено: усюди звично -
в сатрапіях, у фараонів,
у мусульман, в епоху християнства -
сиділо, чи ж бо страчено було
відсотків шість від підданого люду.
І через це, ще сотню літ тому,
дід нинішнього цезаря задумав
реформу правосуддя. Відмінив
безбожній звичай осуду до страти
і винятково вироком закону
ті шість процентів скоротив до двох,
в тюрмі сидіти змушених уже
довічно. Значення не мало - скоїв
ти злочин, а чи був невинуватим;
закон, насправді, як податок. Ось
тоді оцю і збудували Вежу.
Нестерпний блиск хромованої сталі.
На сорок третім поверсі пастух,
лице вписавши у ілюмінатор,
свою усмішку посилає вниз
прибіглій бачити його собаці.
VIII
Фонтан, який відтворював дельфіна
поверху хвиль морських, був геть сухим.
Що зрозуміло: кам'яна рибина
спроможна обійтись і без води,
як та - без риб, що зроблені з каміння.
Таким третейського є суду вирок,
чиїм вердиктам характерна сухість.
Під білизною колонад палацу
на мармурових сходах купка смаглих
вождів у м'ятих, барвних балахонах
чекають виходу свого царя,
вони як той, на обрусі, букет -
в скляній, наповненій водою, вазі.
Виходить, врешті, цар. Вожді встають,
махають радо списами. Усмішки,
обійми, поцілунки. Цар застиг
збентежено; та зручна смаглість шкіри:
на ній не так просвічують синці.
Бродяга-грек до себе кличе хлопця:
"Про що вони говорять?" - "Хто? Оті?"
"Ага". - "Хвалять намісника". - "За що?"
Хлопчина піднімає ясний зір:
"За свіжі проти жебраків закони".
ІХ
Звіринець
Решітка, що утримувала лева
чи публіку - в чавуннім варіанті
повторює переплетіння джунглів.
Мох і відлиті крапельки роси,
ліана, що взяла в обійми лотос.
Імітувала віддана рука,
з любов'ю, - як творити здатна тільки
людина, для якої не одне,
де варто заблукати: серед хащі
чи у пустелі.
Х
Імператор
Атлет-легіонер у сяйних латах
з поста свого під білими дверима,
поза якими чується журчання,
глядить через вікно на плин жінок.
Йому, що тут чимало відстояв,
вже зачало здаватися, неначе,
не різні це красуні унизу
проходять раз за разом, а та сама.
Із золота велика буква М,
покривши двері, значила, по суті
лиш прописну, у порівнянні з тою,
роздутою, багряною з напруги,
що згорбилась над струменем води
там, за дверми, у пильнім спогляданні
подробиць відображення свого.
Але, урешті-решт, вода проточна
нічим не гірша скульпторів, що землі
цим відображенням по вінця затопили.
Прозора, дзюркотлива течія.
Великий, перевернутий, Верзувій
із виверженням бариться над нею.
Все нині, взагалі, повзе зі скрипом.
Імперія нагадує трирему
в каналі, для триреми завузькому.
Гребці колотять веслами по суші,
камінням обдираються борти.
Та, не сказати, що ми геть застрягли!
Є рух і просування. Хоч і кволо,
але таки пливемо. І ніхто
не обганяє нас. Але як мало
нагадує це днів минулих швидкість!
І як тут не зітхнути за часами,
коли усе ішло так гладко.
Гладко.
ХІ
Світильник гасне, гніт його чадить
уже серед пітьми. Тоненька цівка
пливе до стелі, чия білизна
у повній мряці в першу хвилю згідна
на будь-яку відому форму світла,
і навіть кіпоть.
За вікном всю ніч
в неполотім саду шумить потоком
азійська злива.
Глузд лише сухий.
Сухий настільки, що в полон узятий
блідим холодним полум'ям обіймів,
спалахує прудкіше аніж лист
паперу чи давно просохлий хворост.
Та спалах цей не помічає стеля.
Ні кіптяви, ні попелу по собі
не залишаючи, виходить муж
в пітьму сиру і ковзає до фіртки.
Але сріблястий голосок дрімлюги
велить йому вернутись. Під дощем,
уже покірно, він іде до кухні
і, знявши пояс, висипає на
залізний стіл свої останні драхми,
аж так виходить.
Птаха не кричить.
ХІI
Грек, вирішивши перейти кордон,
великий роздобув мішок і потім
в окрузі біля ринку наловив
котів дванадцять (найчорніших) - з цим
шкрябливим, теплим, нявкаючим клунком
вночі прибув у прикордонний ліс.
Світив настирно місяць, як завжди
у липні світить. Пси сторожеві,
як те і личило їм, повнили міжгір'я
своїм виттям: у клунку перестали
скандалити, принишклі враз коти.
Грек мовив пошепки: "В годину добру.
Афіно, не покинь мене. Іди
поперед мене", і про себе далі:
"По цей бік од кордону відпущу
я тільки шість котів, ніяк не більше".
Собака не залізе на сосну.
Щодо солдат - солдати забобонні.
І вийшло все найкращим чином: місяць,
коти, собаки, забобони, сосни -
весь механізм відпрацював.
Грек здерся
на перевал. Та в мить уже коли
нога ступила у державу іншу,
він виявив оте, що упустив:
поглянувши назад, побачив море.
Воно лежало глибоко внизу.
Людина на відміну від тварини
покинути спроможна те, що любить
(аби од звіра чимось відрізнитись!).
Та, як слина собача, видають
її тваринну сутність щирі сльози:
"О, Таласса!..."
Утім, у нашім світі
стовбичити так довго на виду,
на перевалі, в місячному світлі -
уділ мішені.
І узявши ношу,
грек обережно почвалав униз,
вглиб континенту: і зростав назустріч
густий ялинник замість горизонту.
Йосиф Бродський, 1975.
Примітки :
Назва: ПІСЛЯ НАШОЇ ЕРИ.
Діоскури - Кастор і Поллукс (Кастор і Полідевк), у міфології - символи нерозривної дружби.
Лемнос - острів у Егейському морі, був і є досі місцем заслання.
Верзувій - із слав'янського "верзати".
Таласса - море.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"К.Кавафіс. В очікуванні варварів"
• Перейти на сторінку •
"Й.Бродський. Вистава з явами («Представление»)"
• Перейти на сторінку •
"Й.Бродський. Вистава з явами («Представление»)"
Про публікацію
