ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
Переклади
Й.Бродський. Вистава з явами («Представление»)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Й.Бродський. Вистава з явами («Представление»)
"Прєдсєдатєль Совнаркома, Наркомпроса, Мініндєла!"
Ця місцина так знайома, як окраїна Китаю!
Та особа мені знана! Допиту знак замість тіла.
Переконливість шинелі. Замість мозку - чорна кома.
Замість горла - чорний вечір. Замість буркал - знак розподіл.
Ось і вийшов чоловічок, зліпок зі сім'ї народів.
Ось і він - громадянин,
що виймає зі штанин.
"А по чому радіола?"
"Що таке Савонарола?"
"Не скорочення, а трясця!".
"Де у вас клозет - до щастя?"
Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.
Чистим полем мчиться скорий з одиноким пасажиром.
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,
з викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром
оживляють снігу килим - полустанки і розвилки
покриваючи ужитим - від кефіру до горілки.
В лігво таячи нутро,
вовки виють "Йо-мойо".
"І життя, як лотерея".
"Вийшла заміж за єврея".
"Довели Союз до ручки".
"Дай червонця до "получки".
Входить Гоголь в безкозирці, а за ним - мецо-сопрано.
У крамниці - кіт наплакав; пацюки жнуть бакалію.
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана
обертається в тирана на трибуні мавзолею.
Кажуть, там і влігся, в люді розчарований конечно,
труп-кумир, як фіш на блюді фарширований сердечно.
Добре як - курок звести,
стати, й мощі стерегти.
"В очі не дивись-ми, діво:
підеш все одно наліво".
"Піп у дім пустив собаку".
"Вмерли обидва від раку".
Входить Лев Толстой в піжамі, округ - Ясная Поляна.
Бродять парубки з ножами, пахне "Шипром" з комсомолом.
Передвістя він Тарзана: самописка - як ліана,
Взад-вперед літають ядра над французьким частоколом.
Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї онуки босі теж не правлять месу м'ясу...
Чудо-юдо: ніжний граф
змістом став книжкових шаф!
"І мінету вчив'ї стільки".
"Що за шум і катма бійки?"
"Крив останніми словами".
"А хто крайній? Я за вами".
Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,
кажуть "Що воно за лажа" або "Зцукрене повидло".
По Європі бродять нари в марних пошуках параші,
натикаючись усюди на сором'язливе бидло.
Оминаючи причали, хвилями несе "Аврору",
щоб пальну́ла на початку безперервного терору.
Ой ти, участь корабля:
кажеш "плі!" - а чуєш "б..ля!"
"Шлюбом брав її - не браком!"
"Все одно поставлю раком".
"Ех, Цусімо-Хіросімо!
Жити стало не зносимо".
Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.
Кращий вигляд на це місто - сів якщо в бомбардувальник.
Глянь - набряклі, наче вата з хтивої улоговини,
розплодились без резону хмари у архітектурі.
Кремль маячить, як та зона, - кажуть, у мініатюрі.
Вітру свист. Совиний гук.
Ворону од дятла стук.
"Гомонять, одкрився Пленум".
"Дав їй між очей поліном".
"Над арабські мирні хати
лине небом жид пархатий".
Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.
Ціляться у себе швидко, натискають на собачку,
і димить самотня люлька... Так, на думку режисера,
дуба дав Народів Батько, що за день пустошив пачку.
І стоять, як стража бога, гір Кавказу шпилі вснулі.
Із коричневого ока б'є ключем Напареулі.
Друг-кунак втикає клик
у погризений шашлик.
"Бачив ти Дерсу Узала?"
"Я тобі не все сказала".
"Раз чучмек, то вірить в Будду".
"Сука, будеш?! Ясно, буду!"
Суне з криком Закордоння, з табуйованим півкулям,
і з пророслим із кишені обрієм, украй огульним.
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, або Шарлем,
і чіпається закону, з митного кипить податку,
і волає: "Як живете!" І бентежать лиском плоті
Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті.
Пролетаріату стан
марширує в ресторан.
"У цих шкарах ти мов янкі".
"Я зламав її за п'янки".
"Завше був простим робочим".
"Хоч не хоч, а всі ми дрочим".
Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барву хакі,
атомну заносять бомбу з балістичним зі снарядом,
Пританцьовують, кружляють: "Ми вояки-забіяки!
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом".
І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони.
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.
Входиш в спальню - тобі на:
на подушці - ордена.
"Де яйце, там "сковородка".
"Кажуть незабаром "водка"
знову буде "по-рублю".
"Мам, я татка не люблю".
Входить дехто православний, каже: "Я уседержавний.
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться вдовольнитись з Ярославни.
Дай мені перехреститись, а як ні - в лице ударю.
Гірше порчі і лишаю - західні думки. Заразу,
грай гармонь, глуши, благаю саксофон, одрижку джазу"
І цілують образа
з плачем жертви обріза...
"Нам - біфштекс "по-режисерськи".
"Бурлаки Сєвєроморські
тягнуть крейсер по воді,
опромінені й худі".
Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,
в мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині
і російською між себе, промовляють: "Все пропало,
а) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;
б) ікра, севрюга, жито; в) оті красуні білі.
Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі
вчувши "баїньки-баю",
промовляє: "мать твою!"
"В пах рукою вліз, вітавшись."
"Підмахну - і в Сочі". "Склавшись,
лейкоцит із антрацитом
іменуються Коцитом".
Входять строєм піонери, хто - з моделлю із фанери,
хто - з написаним докладно, власноруч, їдким доносом.
З того світу, як химери, аспиди-пенсіонери
їм зворушено кивають - заповзято довгоносим,
що врубають "Руський бальний" і вбігають в хату тяті,
щоби гнати тятю з тої, де зробили їх, полаті.
Що сказати? Молодь - це ж:
не задушиш, не уб'єш.
"Харкнув в суп, зігнав досаду".
"Я з ним поруч й не присяду".
"А моя ж, як та мадонна,
не бажає без гондона".
Входить Лебідь, друга ява - утле дзеркало, в якому
взвод беріз уприсяд кружить, першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, чия уява розігріта гренадером,
боязливо очі мружить, нігтями дре бархат ложі.
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:
"Інвалід, а інвалід,
а моє нутро болить".
"Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!"
"Пес би суці тій навішав."
"Свара наслідку й причини
припиняється з кончини".
"Мусор" з гуком: "Досить!" - входить. Прокурору зуби зводить.
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі".
Чи то правнук, чи то прадід в рудні надра воза котить,
поливаючи ті надра кришталевими сльозами.
І за смерті перевалом, місяця залитим воском,
сяє зі щелепи злотом фікса вічномерзлим лоском.
Знать надовго стачить жил
тих, хто голови зложив.
"Хата є, іти боїться! "
"Я не "б..ядь", а кранівниця!"
"Виникло життя, як звичка
ще до курки і яєчка".
Ми заполонили сцену! Далі лиш повзти на стіну!
Соколом злетіть під купол! Зменшитись до аскарида!
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну,
хором яро спокуситись, аби вивести гібрида.
Бо з обмеженості місця, як відлити в форми маси,
окрім цвинтаря і, звісно, черги чорної до каси?
Ех, даєш степи й моря
без піврозпаду ядра!
"Строк без присуду !"
"Хто кричить: "Тримай злодíя!"?"
"Малювала члена в зошит".
"Відпустити, Христом просить".
Входить Ніч у Справжнім часі, дім у чорта за рогами.
Скатерть і фіранка спорять за "приємнішу" для зору.
О, якби не серце часом - даний лепет за лапками -
відчуття, немов утнутий Лобачевським з висі й ширу.
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, що вмерли,
ким зійшла густа трава.
Та ця вістка не нова.
"Від любові будуть діти.
Нині ти один у світі.
Пам'ятаєш як, бувало,
я в нічній пітьмі співала?
Ото - кицька, а то - мишка.
А це - табір, а то - вишка.
То - біг часу тихим сапом
убиває маму з татом"
Ця місцина так знайома, як окраїна Китаю!
Та особа мені знана! Допиту знак замість тіла.
Переконливість шинелі. Замість мозку - чорна кома.
Замість горла - чорний вечір. Замість буркал - знак розподіл.
Ось і вийшов чоловічок, зліпок зі сім'ї народів.
Ось і він - громадянин,
що виймає зі штанин.
"А по чому радіола?"
"Що таке Савонарола?"
"Не скорочення, а трясця!".
"Де у вас клозет - до щастя?"
Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.
Чистим полем мчиться скорий з одиноким пасажиром.
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,
з викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром
оживляють снігу килим - полустанки і розвилки
покриваючи ужитим - від кефіру до горілки.
В лігво таячи нутро,
вовки виють "Йо-мойо".
"І життя, як лотерея".
"Вийшла заміж за єврея".
"Довели Союз до ручки".
"Дай червонця до "получки".
Входить Гоголь в безкозирці, а за ним - мецо-сопрано.
У крамниці - кіт наплакав; пацюки жнуть бакалію.
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана
обертається в тирана на трибуні мавзолею.
Кажуть, там і влігся, в люді розчарований конечно,
труп-кумир, як фіш на блюді фарширований сердечно.
Добре як - курок звести,
стати, й мощі стерегти.
"В очі не дивись-ми, діво:
підеш все одно наліво".
"Піп у дім пустив собаку".
"Вмерли обидва від раку".
Входить Лев Толстой в піжамі, округ - Ясная Поляна.
Бродять парубки з ножами, пахне "Шипром" з комсомолом.
Передвістя він Тарзана: самописка - як ліана,
Взад-вперед літають ядра над французьким частоколом.
Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї онуки босі теж не правлять месу м'ясу...
Чудо-юдо: ніжний граф
змістом став книжкових шаф!
"І мінету вчив'ї стільки".
"Що за шум і катма бійки?"
"Крив останніми словами".
"А хто крайній? Я за вами".
Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,
кажуть "Що воно за лажа" або "Зцукрене повидло".
По Європі бродять нари в марних пошуках параші,
натикаючись усюди на сором'язливе бидло.
Оминаючи причали, хвилями несе "Аврору",
щоб пальну́ла на початку безперервного терору.
Ой ти, участь корабля:
кажеш "плі!" - а чуєш "б..ля!"
"Шлюбом брав її - не браком!"
"Все одно поставлю раком".
"Ех, Цусімо-Хіросімо!
Жити стало не зносимо".
Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.
Кращий вигляд на це місто - сів якщо в бомбардувальник.
Глянь - набряклі, наче вата з хтивої улоговини,
розплодились без резону хмари у архітектурі.
Кремль маячить, як та зона, - кажуть, у мініатюрі.
Вітру свист. Совиний гук.
Ворону од дятла стук.
"Гомонять, одкрився Пленум".
"Дав їй між очей поліном".
"Над арабські мирні хати
лине небом жид пархатий".
Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.
Ціляться у себе швидко, натискають на собачку,
і димить самотня люлька... Так, на думку режисера,
дуба дав Народів Батько, що за день пустошив пачку.
І стоять, як стража бога, гір Кавказу шпилі вснулі.
Із коричневого ока б'є ключем Напареулі.
Друг-кунак втикає клик
у погризений шашлик.
"Бачив ти Дерсу Узала?"
"Я тобі не все сказала".
"Раз чучмек, то вірить в Будду".
"Сука, будеш?! Ясно, буду!"
Суне з криком Закордоння, з табуйованим півкулям,
і з пророслим із кишені обрієм, украй огульним.
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, або Шарлем,
і чіпається закону, з митного кипить податку,
і волає: "Як живете!" І бентежать лиском плоті
Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті.
Пролетаріату стан
марширує в ресторан.
"У цих шкарах ти мов янкі".
"Я зламав її за п'янки".
"Завше був простим робочим".
"Хоч не хоч, а всі ми дрочим".
Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барву хакі,
атомну заносять бомбу з балістичним зі снарядом,
Пританцьовують, кружляють: "Ми вояки-забіяки!
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом".
І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони.
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.
Входиш в спальню - тобі на:
на подушці - ордена.
"Де яйце, там "сковородка".
"Кажуть незабаром "водка"
знову буде "по-рублю".
"Мам, я татка не люблю".
Входить дехто православний, каже: "Я уседержавний.
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться вдовольнитись з Ярославни.
Дай мені перехреститись, а як ні - в лице ударю.
Гірше порчі і лишаю - західні думки. Заразу,
грай гармонь, глуши, благаю саксофон, одрижку джазу"
І цілують образа
з плачем жертви обріза...
"Нам - біфштекс "по-режисерськи".
"Бурлаки Сєвєроморські
тягнуть крейсер по воді,
опромінені й худі".
Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,
в мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині
і російською між себе, промовляють: "Все пропало,
а) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;
б) ікра, севрюга, жито; в) оті красуні білі.
Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі
вчувши "баїньки-баю",
промовляє: "мать твою!"
"В пах рукою вліз, вітавшись."
"Підмахну - і в Сочі". "Склавшись,
лейкоцит із антрацитом
іменуються Коцитом".
Входять строєм піонери, хто - з моделлю із фанери,
хто - з написаним докладно, власноруч, їдким доносом.
З того світу, як химери, аспиди-пенсіонери
їм зворушено кивають - заповзято довгоносим,
що врубають "Руський бальний" і вбігають в хату тяті,
щоби гнати тятю з тої, де зробили їх, полаті.
Що сказати? Молодь - це ж:
не задушиш, не уб'єш.
"Харкнув в суп, зігнав досаду".
"Я з ним поруч й не присяду".
"А моя ж, як та мадонна,
не бажає без гондона".
Входить Лебідь, друга ява - утле дзеркало, в якому
взвод беріз уприсяд кружить, першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, чия уява розігріта гренадером,
боязливо очі мружить, нігтями дре бархат ложі.
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:
"Інвалід, а інвалід,
а моє нутро болить".
"Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!"
"Пес би суці тій навішав."
"Свара наслідку й причини
припиняється з кончини".
"Мусор" з гуком: "Досить!" - входить. Прокурору зуби зводить.
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі".
Чи то правнук, чи то прадід в рудні надра воза котить,
поливаючи ті надра кришталевими сльозами.
І за смерті перевалом, місяця залитим воском,
сяє зі щелепи злотом фікса вічномерзлим лоском.
Знать надовго стачить жил
тих, хто голови зложив.
"Хата є, іти боїться! "
"Я не "б..ядь", а кранівниця!"
"Виникло життя, як звичка
ще до курки і яєчка".
Ми заполонили сцену! Далі лиш повзти на стіну!
Соколом злетіть під купол! Зменшитись до аскарида!
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну,
хором яро спокуситись, аби вивести гібрида.
Бо з обмеженості місця, як відлити в форми маси,
окрім цвинтаря і, звісно, черги чорної до каси?
Ех, даєш степи й моря
без піврозпаду ядра!
"Строк без присуду !"
"Хто кричить: "Тримай злодíя!"?"
"Малювала члена в зошит".
"Відпустити, Христом просить".
Входить Ніч у Справжнім часі, дім у чорта за рогами.
Скатерть і фіранка спорять за "приємнішу" для зору.
О, якби не серце часом - даний лепет за лапками -
відчуття, немов утнутий Лобачевським з висі й ширу.
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, що вмерли,
ким зійшла густа трава.
Та ця вістка не нова.
"Від любові будуть діти.
Нині ти один у світі.
Пам'ятаєш як, бувало,
я в нічній пітьмі співала?
Ото - кицька, а то - мишка.
А це - табір, а то - вишка.
То - біг часу тихим сапом
убиває маму з татом"
Й. Бродський, 1977
© З російської переклав В.Ляшкевич
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Оригінал, Й. Бродський «ПРЕДСТАВЛЕНИЕ»Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Тарас Кремінь | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію