
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
Переклади
Й.Бродський. Вистава з явами («Представление»)
"Прєдсєдатєль Совнаркома, Наркомпроса, Мініндєла!"
Ця місцина так знайома, як окраїна Китаю!
Й та особа мені знана! Допиту знак замість тіла.
Переконливість шинелі. Замість мозку - чорна кома.
Замість горла - мрячний ний вечір. Замість буркал - знак розподіл.
Ось і вийшов чоловічок, зліпок зі сім'ї народів.
Ось і він - громадянин,
що виймає зі штанин.
"А по чому радіола?"
"Що таке Савонарола?"
"Не скорочення, а трясця!".
"Є клозет - і це вже щастя!"
Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.
Чистим полем мчиться скорий з одиноким пасажиром.
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,
з викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром
оживляють снігу килим - полустанки і розвилки
покриваючи ужитим - від кефіру і горілки.
З лігва витягши нутро,
вовки виють "Йо-мойо".
"А життя, як лотерея".
"Вийшла заміж за єврея".
"Довели Союз до ручки".
"Дай червонця до "получки".
Входить Гоголь в безкозирці, а за ним - мецо-сопрано.
У крамниці - кіт наплакав; пацюки жруть бакалію.
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана
обертається в тирана на трибуні мавзолею.
Кажуть, там і влігся, в ладі розчарований конечно,
труп-кумир, як фіш на блюді фарширований сердечно.
Добре як - курок звести,
стати й мощі стерегти.
"В очі не дивись-ми, діво:
підеш все одно наліво".
"Піп у дім пустив собаку".
"Вмерли обидва від раку".
Входить Лев Толстой в піжамі, округ - Ясная Поляна.
Бродять парубки з ножами, пахне "Шипром" з комсомолом.
Передвістя він Тарзана: самописка - як ліана,
Взад-вперед літають ядра над французьким частоколом.
Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї онуки босі уподобилися м'ясу...
Чудо-юдо: ніжний граф
змістом став книжкових шаф!
"І мінету вчив'ї стільки".
"Що за шум і катма бійки?"
"Крив останніми словами".
"А хто крайній? Я за вами".
Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,
кажуть: "Що воно за лажа" або "Зцукрене повидло".
По Європі бродять нари в марних пошуках параші,
натикаючись усюди на сором'язливе бидло.
Оминаючи причали, хвилями несе "Аврору",
щоб пальну́ла на початку безперервного терору.
Ой ти, участь корабля:
кажеш "плі!" - а чуєш "б..ля!"
"Шлюбом брав її - не браком!"
"Все одно поставлю раком".
"Ех, Цусімо-Хіросімо!
Жити стало не зносимо".
Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.
Кращий вигляд на це місто - сів якщо в бомбардувальник.
Глянь - набряклі, наче вата з хтивої улоговини,
розплодились без резону хмари у архітектурі.
Кремль маячить, як та зона, - кажуть, у мініатюрі.
Вітру свист. Совиний гук.
Ворону од дятла стук.
"Гомонять, одкрився Пленум".
"Дав їй між очей поліном".
"Над арабські мирні хати
лине небом жид пархатий".
Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.
Ціляться у себе швидко, натискають на собачку,
і димить самотня люлька... Так, на думку режисера,
дуба дав Народів Батько, що за день пустошив пачку.
І стоять, як божа стража, гір Кавказу шпилі вснулі.
Із коричневого ока б'є ключем Напареулі.
Друг-кунак втикає клик
у надгризений шашлик.
"Бачив ти Дерсу Узала?"
"Я тобі не все сказала".
"Раз чучмек, то вірить в Будду".
"Сука, будеш?! Ясно, буду!"
Суне з криком Закордоння, з табуйованим півкулям,
і з пророслим із кишені обрієм, украй огульним.
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, або Шарлем,
і чіпається закону, з митного кипить податку,
і волає: "Як живете!" І бентежать лиском плоті
Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті.
Пролетаріату стан
марширує в ресторан.
"У цих шкарах ти мов янкі".
"Я зламав її за п'янки".
"Завше був простим робочим".
"Хоч не хоч, а всі ми дрочим".
Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барву хакі,
атомну заносять бомбу з балістичним зі снарядом,
Пританцьовують, кружляють: "Ми вояки-забіяки!
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом".
І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони.
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.
Входиш в спальню - тобі на:
на подушці - ордена.
"Де яйце, там "сковородка".
"Кажуть незабаром "водка"
знову буде "по-рублю".
"Мам, я татка не люблю".
Входить дехто православний, каже: "Я уседержавний.
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться вдовольнитись з Ярославни.
Дай мені перехреститись, а як ні - в лице ударю.
Гірше порчі і лишаю - західні думки. Заразу,
грай гармонь, глуши, благаю саксофон, одрижку джазу"
І цілують образа
з плачем жертви обріза...
"Нам - біфштекс "по-режисерськи".
"Бурлаки Сєвєроморські
тягнуть крейсер по воді,
опромінені й худі".
Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,
в мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині
і російською між себе, промовляють: "Все пропало,
а) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;
б) ікра, севрюга, жито; в) оті красуні білі.
Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі
вчувши "баїньки-баю",
промовляє: "мать твою!"
"В пах рукою вліз, вітавшись."
"Підмахну - і в Сочі". "Склавшись,
лейкоцит із антрацитом
іменуються Коцитом".
Входять строєм піонери, хто - з моделлю із фанери,
хто - з написаним докладно, власноруч, їдким доносом.
З того світу, як химери, аспиди-пенсіонери
їм зворушено кивають - заповзято довгоносим,
що врубають "Руський бальний" і вбігають в хату тяті,
щоби гнати тятю з тої, де зробили їх, полаті.
Що сказати? Молодь - це ж:
не задушиш, не уб'єш.
"Харкнув в суп, зігнав досаду".
"Я з ним поруч й не присяду".
"А моя ж, як та мадонна,
не бажає без гондона".
Входить Лебідь, друга ява - утле дзеркало, в якому
взвод беріз уприсяд кружить, першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, чия уява розігріта гренадером,
боязливо очі мружить, нігтями дре бархат ложі.
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:
"Інвалід, а інвалід,
а моє нутро болить".
"Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!"
"Пес би суці тій навішав."
"Свара наслідку й причини
припиняється з кончини".
"Мусор" з гуком: "Досить!" - входить. Прокурору зуби зводить.
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі".
Чи то правнук, чи то прадід в рудні надра воза котить,
поливаючи ті надра кришталевими сльозами.
І за смерті перевалом, місяця залитим воском,
сяє зі щелепи злотом фікса вічномерзлим лоском.
Знать надовго стачить жил
тих, хто голови зложив.
"Хата є, іти боїться! "
"Я не "б..ядь", а кранівниця!"
"Виникло життя, як звичка
ще до курки і яєчка".
Ми заполонили сцену! Далі лиш повзти на стіну!
Соколом злетіть під купол! Зменшитись до аскарида!
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну,
хором яро спокуситись, аби вивести гібрида.
Бо з обмеженості місця, як відлити в форми маси,
окрім цвинтаря і, звісно, черги чорної до каси?
Ех, даєш степи й моря
без піврозпаду ядра!
"Строк без присуду !"
"Хто кричить: "Тримай злодíя!"?"
"Малювала члена в зошит".
"Відпустити, Христом просить".
Входить Ніч у Справжнім часі, дім у чорта за рогами.
Скатерть і фіранка спорять за "приємнішу" для зору.
О, якби не серце часом - даний лепет за лапками -
відчуття, немов утнутий Лобачевським з висі й ширу.
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, що вмерли,
ким зійшла густа трава.
Та ця вістка не нова.
"Від любові будуть діти.
Нині ти один у світі.
Пам'ятаєш як, бувало,
я в нічній пітьмі співала?
Ото - кицька, а то - мишка.
А це - табір, а то - вишка.
То - біг часу тихим сапом
убиває маму з татом"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Й.Бродський. Вистава з явами («Представление»)
Ця місцина так знайома, як окраїна Китаю!
Й та особа мені знана! Допиту знак замість тіла.
Переконливість шинелі. Замість мозку - чорна кома.
Замість горла - мрячний ний вечір. Замість буркал - знак розподіл.
Ось і вийшов чоловічок, зліпок зі сім'ї народів.
Ось і він - громадянин,
що виймає зі штанин.
"А по чому радіола?"
"Що таке Савонарола?"
"Не скорочення, а трясця!".
"Є клозет - і це вже щастя!"
Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.
Чистим полем мчиться скорий з одиноким пасажиром.
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,
з викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром
оживляють снігу килим - полустанки і розвилки
покриваючи ужитим - від кефіру і горілки.
З лігва витягши нутро,
вовки виють "Йо-мойо".
"А життя, як лотерея".
"Вийшла заміж за єврея".
"Довели Союз до ручки".
"Дай червонця до "получки".
Входить Гоголь в безкозирці, а за ним - мецо-сопрано.
У крамниці - кіт наплакав; пацюки жруть бакалію.
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана
обертається в тирана на трибуні мавзолею.
Кажуть, там і влігся, в ладі розчарований конечно,
труп-кумир, як фіш на блюді фарширований сердечно.
Добре як - курок звести,
стати й мощі стерегти.
"В очі не дивись-ми, діво:
підеш все одно наліво".
"Піп у дім пустив собаку".
"Вмерли обидва від раку".
Входить Лев Толстой в піжамі, округ - Ясная Поляна.
Бродять парубки з ножами, пахне "Шипром" з комсомолом.
Передвістя він Тарзана: самописка - як ліана,
Взад-вперед літають ядра над французьким частоколом.
Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї онуки босі уподобилися м'ясу...
Чудо-юдо: ніжний граф
змістом став книжкових шаф!
"І мінету вчив'ї стільки".
"Що за шум і катма бійки?"
"Крив останніми словами".
"А хто крайній? Я за вами".
Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,
кажуть: "Що воно за лажа" або "Зцукрене повидло".
По Європі бродять нари в марних пошуках параші,
натикаючись усюди на сором'язливе бидло.
Оминаючи причали, хвилями несе "Аврору",
щоб пальну́ла на початку безперервного терору.
Ой ти, участь корабля:
кажеш "плі!" - а чуєш "б..ля!"
"Шлюбом брав її - не браком!"
"Все одно поставлю раком".
"Ех, Цусімо-Хіросімо!
Жити стало не зносимо".
Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.
Кращий вигляд на це місто - сів якщо в бомбардувальник.
Глянь - набряклі, наче вата з хтивої улоговини,
розплодились без резону хмари у архітектурі.
Кремль маячить, як та зона, - кажуть, у мініатюрі.
Вітру свист. Совиний гук.
Ворону од дятла стук.
"Гомонять, одкрився Пленум".
"Дав їй між очей поліном".
"Над арабські мирні хати
лине небом жид пархатий".
Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.
Ціляться у себе швидко, натискають на собачку,
і димить самотня люлька... Так, на думку режисера,
дуба дав Народів Батько, що за день пустошив пачку.
І стоять, як божа стража, гір Кавказу шпилі вснулі.
Із коричневого ока б'є ключем Напареулі.
Друг-кунак втикає клик
у надгризений шашлик.
"Бачив ти Дерсу Узала?"
"Я тобі не все сказала".
"Раз чучмек, то вірить в Будду".
"Сука, будеш?! Ясно, буду!"
Суне з криком Закордоння, з табуйованим півкулям,
і з пророслим із кишені обрієм, украй огульним.
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, або Шарлем,
і чіпається закону, з митного кипить податку,
і волає: "Як живете!" І бентежать лиском плоті
Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті.
Пролетаріату стан
марширує в ресторан.
"У цих шкарах ти мов янкі".
"Я зламав її за п'янки".
"Завше був простим робочим".
"Хоч не хоч, а всі ми дрочим".
Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барву хакі,
атомну заносять бомбу з балістичним зі снарядом,
Пританцьовують, кружляють: "Ми вояки-забіяки!
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом".
І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони.
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.
Входиш в спальню - тобі на:
на подушці - ордена.
"Де яйце, там "сковородка".
"Кажуть незабаром "водка"
знову буде "по-рублю".
"Мам, я татка не люблю".
Входить дехто православний, каже: "Я уседержавний.
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться вдовольнитись з Ярославни.
Дай мені перехреститись, а як ні - в лице ударю.
Гірше порчі і лишаю - західні думки. Заразу,
грай гармонь, глуши, благаю саксофон, одрижку джазу"
І цілують образа
з плачем жертви обріза...
"Нам - біфштекс "по-режисерськи".
"Бурлаки Сєвєроморські
тягнуть крейсер по воді,
опромінені й худі".
Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,
в мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині
і російською між себе, промовляють: "Все пропало,
а) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;
б) ікра, севрюга, жито; в) оті красуні білі.
Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі
вчувши "баїньки-баю",
промовляє: "мать твою!"
"В пах рукою вліз, вітавшись."
"Підмахну - і в Сочі". "Склавшись,
лейкоцит із антрацитом
іменуються Коцитом".
Входять строєм піонери, хто - з моделлю із фанери,
хто - з написаним докладно, власноруч, їдким доносом.
З того світу, як химери, аспиди-пенсіонери
їм зворушено кивають - заповзято довгоносим,
що врубають "Руський бальний" і вбігають в хату тяті,
щоби гнати тятю з тої, де зробили їх, полаті.
Що сказати? Молодь - це ж:
не задушиш, не уб'єш.
"Харкнув в суп, зігнав досаду".
"Я з ним поруч й не присяду".
"А моя ж, як та мадонна,
не бажає без гондона".
Входить Лебідь, друга ява - утле дзеркало, в якому
взвод беріз уприсяд кружить, першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, чия уява розігріта гренадером,
боязливо очі мружить, нігтями дре бархат ложі.
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:
"Інвалід, а інвалід,
а моє нутро болить".
"Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!"
"Пес би суці тій навішав."
"Свара наслідку й причини
припиняється з кончини".
"Мусор" з гуком: "Досить!" - входить. Прокурору зуби зводить.
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі".
Чи то правнук, чи то прадід в рудні надра воза котить,
поливаючи ті надра кришталевими сльозами.
І за смерті перевалом, місяця залитим воском,
сяє зі щелепи злотом фікса вічномерзлим лоском.
Знать надовго стачить жил
тих, хто голови зложив.
"Хата є, іти боїться! "
"Я не "б..ядь", а кранівниця!"
"Виникло життя, як звичка
ще до курки і яєчка".
Ми заполонили сцену! Далі лиш повзти на стіну!
Соколом злетіть під купол! Зменшитись до аскарида!
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну,
хором яро спокуситись, аби вивести гібрида.
Бо з обмеженості місця, як відлити в форми маси,
окрім цвинтаря і, звісно, черги чорної до каси?
Ех, даєш степи й моря
без піврозпаду ядра!
"Строк без присуду !"
"Хто кричить: "Тримай злодíя!"?"
"Малювала члена в зошит".
"Відпустити, Христом просить".
Входить Ніч у Справжнім часі, дім у чорта за рогами.
Скатерть і фіранка спорять за "приємнішу" для зору.
О, якби не серце часом - даний лепет за лапками -
відчуття, немов утнутий Лобачевським з висі й ширу.
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, що вмерли,
ким зійшла густа трава.
Та ця вістка не нова.
"Від любові будуть діти.
Нині ти один у світі.
Пам'ятаєш як, бувало,
я в нічній пітьмі співала?
Ото - кицька, а то - мишка.
А це - табір, а то - вишка.
То - біг часу тихим сапом
убиває маму з татом"
Й. Бродський, 1977
© З російської переклав В.Ляшкевич
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Оригінал, Й. Бродський «ПРЕДСТАВЛЕНИЕ»Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Тарас Кремінь | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію