Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
18:03
Люди запилених перехресть
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
2026.05.19
16:26
Навколо - тепло, а у серці - темно.
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
2026.05.19
13:41
На перевалі торохкотять закіптюжені авто.
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
2026.05.19
11:30
Колишня спалена епоха
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
2026.05.19
11:14
Тихше-но, рак-ліцемір, вуса повільні і довгі
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
2026.05.19
09:42
Фіолетовий вибух травневого дня,
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
2026.05.19
05:54
Янголе світлий! Солодких видінь.
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
2026.05.19
01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
Переклади
Й.Бродський. Вистава з явами («Представление»)
"Прєдсєдатєль Совнаркома, Наркомпроса, Мініндєла!"
Ця місцина так знайома, як окраїна Китаю!
Й та особа мені знана! Допиту знак замість тіла.
Переконливість шинелі. Замість мозку - чорна кома.
Замість горла - мрячний ний вечір. Замість буркал - знак розподіл.
Ось і вийшов чоловічок, зліпок зі сім'ї народів.
Ось і він - громадянин,
що виймає зі штанин.
"А по чому радіола?"
"Що таке Савонарола?"
"Не скорочення, а трясця!".
"Є клозет - і це вже щастя!"
Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.
Чистим полем мчиться скорий з одиноким пасажиром.
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,
з викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром
оживляють снігу килим - полустанки і розвилки
покриваючи ужитим - від кефіру і горілки.
З лігва витягши нутро,
вовки виють "Йо-мойо".
"А життя, як лотерея".
"Вийшла заміж за єврея".
"Довели Союз до ручки".
"Дай червонця до "получки".
Входить Гоголь в безкозирці, а за ним - мецо-сопрано.
У крамниці - кіт наплакав; пацюки жруть бакалію.
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана
обертається в тирана на трибуні мавзолею.
Кажуть, там і влігся, в ладі розчарований конечно,
труп-кумир, як фіш на блюді фарширований сердечно.
Добре як - курок звести,
стати й мощі стерегти.
"В очі не дивись-ми, діво:
підеш все одно наліво".
"Піп у дім пустив собаку".
"Вмерли обидва від раку".
Входить Лев Толстой в піжамі, округ - Ясная Поляна.
Бродять парубки з ножами, пахне "Шипром" з комсомолом.
Передвістя він Тарзана: самописка - як ліана,
Взад-вперед літають ядра над французьким частоколом.
Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї онуки босі уподобилися м'ясу...
Чудо-юдо: ніжний граф
змістом став книжкових шаф!
"І мінету вчив'ї стільки".
"Що за шум і катма бійки?"
"Крив останніми словами".
"А хто крайній? Я за вами".
Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,
кажуть: "Що воно за лажа" або "Зцукрене повидло".
По Європі бродять нари в марних пошуках параші,
натикаючись усюди на сором'язливе бидло.
Оминаючи причали, хвилями несе "Аврору",
щоб пальну́ла на початку безперервного терору.
Ой ти, участь корабля:
кажеш "плі!" - а чуєш "б..ля!"
"Шлюбом брав її - не браком!"
"Все одно поставлю раком".
"Ех, Цусімо-Хіросімо!
Жити стало не зносимо".
Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.
Кращий вигляд на це місто - сів якщо в бомбардувальник.
Глянь - набряклі, наче вата з хтивої улоговини,
розплодились без резону хмари у архітектурі.
Кремль маячить, як та зона, - кажуть, у мініатюрі.
Вітру свист. Совиний гук.
Ворону од дятла стук.
"Гомонять, одкрився Пленум".
"Дав їй між очей поліном".
"Над арабські мирні хати
лине небом жид пархатий".
Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.
Ціляться у себе швидко, натискають на собачку,
і димить самотня люлька... Так, на думку режисера,
дуба дав Народів Батько, що за день пустошив пачку.
І стоять, як божа стража, гір Кавказу шпилі вснулі.
Із коричневого ока б'є ключем Напареулі.
Друг-кунак втикає клик
у надгризений шашлик.
"Бачив ти Дерсу Узала?"
"Я тобі не все сказала".
"Раз чучмек, то вірить в Будду".
"Сука, будеш?! Ясно, буду!"
Суне з криком Закордоння, з табуйованим півкулям,
і з пророслим із кишені обрієм, украй огульним.
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, або Шарлем,
і чіпається закону, з митного кипить податку,
і волає: "Як живете!" І бентежать лиском плоті
Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті.
Пролетаріату стан
марширує в ресторан.
"У цих шкарах ти мов янкі".
"Я зламав її за п'янки".
"Завше був простим робочим".
"Хоч не хоч, а всі ми дрочим".
Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барву хакі,
атомну заносять бомбу з балістичним зі снарядом,
Пританцьовують, кружляють: "Ми вояки-забіяки!
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом".
І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони.
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.
Входиш в спальню - тобі на:
на подушці - ордена.
"Де яйце, там "сковородка".
"Кажуть незабаром "водка"
знову буде "по-рублю".
"Мам, я татка не люблю".
Входить дехто православний, каже: "Я уседержавний.
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться вдовольнитись з Ярославни.
Дай мені перехреститись, а як ні - в лице ударю.
Гірше порчі і лишаю - західні думки. Заразу,
грай гармонь, глуши, благаю саксофон, одрижку джазу"
І цілують образа
з плачем жертви обріза...
"Нам - біфштекс "по-режисерськи".
"Бурлаки Сєвєроморські
тягнуть крейсер по воді,
опромінені й худі".
Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,
в мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині
і російською між себе, промовляють: "Все пропало,
а) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;
б) ікра, севрюга, жито; в) оті красуні білі.
Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі
вчувши "баїньки-баю",
промовляє: "мать твою!"
"В пах рукою вліз, вітавшись."
"Підмахну - і в Сочі". "Склавшись,
лейкоцит із антрацитом
іменуються Коцитом".
Входять строєм піонери, хто - з моделлю із фанери,
хто - з написаним докладно, власноруч, їдким доносом.
З того світу, як химери, аспиди-пенсіонери
їм зворушено кивають - заповзято довгоносим,
що врубають "Руський бальний" і вбігають в хату тяті,
щоби гнати тятю з тої, де зробили їх, полаті.
Що сказати? Молодь - це ж:
не задушиш, не уб'єш.
"Харкнув в суп, зігнав досаду".
"Я з ним поруч й не присяду".
"А моя ж, як та мадонна,
не бажає без гондона".
Входить Лебідь, друга ява - утле дзеркало, в якому
взвод беріз уприсяд кружить, першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, чия уява розігріта гренадером,
боязливо очі мружить, нігтями дре бархат ложі.
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:
"Інвалід, а інвалід,
а моє нутро болить".
"Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!"
"Пес би суці тій навішав."
"Свара наслідку й причини
припиняється з кончини".
"Мусор" з гуком: "Досить!" - входить. Прокурору зуби зводить.
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі".
Чи то правнук, чи то прадід в рудні надра воза котить,
поливаючи ті надра кришталевими сльозами.
І за смерті перевалом, місяця залитим воском,
сяє зі щелепи злотом фікса вічномерзлим лоском.
Знать надовго стачить жил
тих, хто голови зложив.
"Хата є, іти боїться! "
"Я не "б..ядь", а кранівниця!"
"Виникло життя, як звичка
ще до курки і яєчка".
Ми заполонили сцену! Далі лиш повзти на стіну!
Соколом злетіть під купол! Зменшитись до аскарида!
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну,
хором яро спокуситись, аби вивести гібрида.
Бо з обмеженості місця, як відлити в форми маси,
окрім цвинтаря і, звісно, черги чорної до каси?
Ех, даєш степи й моря
без піврозпаду ядра!
"Строк без присуду !"
"Хто кричить: "Тримай злодíя!"?"
"Малювала члена в зошит".
"Відпустити, Христом просить".
Входить Ніч у Справжнім часі, дім у чорта за рогами.
Скатерть і фіранка спорять за "приємнішу" для зору.
О, якби не серце часом - даний лепет за лапками -
відчуття, немов утнутий Лобачевським з висі й ширу.
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, що вмерли,
ким зійшла густа трава.
Та ця вістка не нова.
"Від любові будуть діти.
Нині ти один у світі.
Пам'ятаєш як, бувало,
я в нічній пітьмі співала?
Ото - кицька, а то - мишка.
А це - табір, а то - вишка.
То - біг часу тихим сапом
убиває маму з татом"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Й.Бродський. Вистава з явами («Представление»)
Ця місцина так знайома, як окраїна Китаю!
Й та особа мені знана! Допиту знак замість тіла.
Переконливість шинелі. Замість мозку - чорна кома.
Замість горла - мрячний ний вечір. Замість буркал - знак розподіл.
Ось і вийшов чоловічок, зліпок зі сім'ї народів.
Ось і він - громадянин,
що виймає зі штанин.
"А по чому радіола?"
"Що таке Савонарола?"
"Не скорочення, а трясця!".
"Є клозет - і це вже щастя!"
Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.
Чистим полем мчиться скорий з одиноким пасажиром.
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,
з викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром
оживляють снігу килим - полустанки і розвилки
покриваючи ужитим - від кефіру і горілки.
З лігва витягши нутро,
вовки виють "Йо-мойо".
"А життя, як лотерея".
"Вийшла заміж за єврея".
"Довели Союз до ручки".
"Дай червонця до "получки".
Входить Гоголь в безкозирці, а за ним - мецо-сопрано.
У крамниці - кіт наплакав; пацюки жруть бакалію.
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана
обертається в тирана на трибуні мавзолею.
Кажуть, там і влігся, в ладі розчарований конечно,
труп-кумир, як фіш на блюді фарширований сердечно.
Добре як - курок звести,
стати й мощі стерегти.
"В очі не дивись-ми, діво:
підеш все одно наліво".
"Піп у дім пустив собаку".
"Вмерли обидва від раку".
Входить Лев Толстой в піжамі, округ - Ясная Поляна.
Бродять парубки з ножами, пахне "Шипром" з комсомолом.
Передвістя він Тарзана: самописка - як ліана,
Взад-вперед літають ядра над французьким частоколом.
Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї онуки босі уподобилися м'ясу...
Чудо-юдо: ніжний граф
змістом став книжкових шаф!
"І мінету вчив'ї стільки".
"Що за шум і катма бійки?"
"Крив останніми словами".
"А хто крайній? Я за вами".
Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,
кажуть: "Що воно за лажа" або "Зцукрене повидло".
По Європі бродять нари в марних пошуках параші,
натикаючись усюди на сором'язливе бидло.
Оминаючи причали, хвилями несе "Аврору",
щоб пальну́ла на початку безперервного терору.
Ой ти, участь корабля:
кажеш "плі!" - а чуєш "б..ля!"
"Шлюбом брав її - не браком!"
"Все одно поставлю раком".
"Ех, Цусімо-Хіросімо!
Жити стало не зносимо".
Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.
Кращий вигляд на це місто - сів якщо в бомбардувальник.
Глянь - набряклі, наче вата з хтивої улоговини,
розплодились без резону хмари у архітектурі.
Кремль маячить, як та зона, - кажуть, у мініатюрі.
Вітру свист. Совиний гук.
Ворону од дятла стук.
"Гомонять, одкрився Пленум".
"Дав їй між очей поліном".
"Над арабські мирні хати
лине небом жид пархатий".
Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.
Ціляться у себе швидко, натискають на собачку,
і димить самотня люлька... Так, на думку режисера,
дуба дав Народів Батько, що за день пустошив пачку.
І стоять, як божа стража, гір Кавказу шпилі вснулі.
Із коричневого ока б'є ключем Напареулі.
Друг-кунак втикає клик
у надгризений шашлик.
"Бачив ти Дерсу Узала?"
"Я тобі не все сказала".
"Раз чучмек, то вірить в Будду".
"Сука, будеш?! Ясно, буду!"
Суне з криком Закордоння, з табуйованим півкулям,
і з пророслим із кишені обрієм, украй огульним.
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, або Шарлем,
і чіпається закону, з митного кипить податку,
і волає: "Як живете!" І бентежать лиском плоті
Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті.
Пролетаріату стан
марширує в ресторан.
"У цих шкарах ти мов янкі".
"Я зламав її за п'янки".
"Завше був простим робочим".
"Хоч не хоч, а всі ми дрочим".
Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барву хакі,
атомну заносять бомбу з балістичним зі снарядом,
Пританцьовують, кружляють: "Ми вояки-забіяки!
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом".
І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони.
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.
Входиш в спальню - тобі на:
на подушці - ордена.
"Де яйце, там "сковородка".
"Кажуть незабаром "водка"
знову буде "по-рублю".
"Мам, я татка не люблю".
Входить дехто православний, каже: "Я уседержавний.
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться вдовольнитись з Ярославни.
Дай мені перехреститись, а як ні - в лице ударю.
Гірше порчі і лишаю - західні думки. Заразу,
грай гармонь, глуши, благаю саксофон, одрижку джазу"
І цілують образа
з плачем жертви обріза...
"Нам - біфштекс "по-режисерськи".
"Бурлаки Сєвєроморські
тягнуть крейсер по воді,
опромінені й худі".
Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,
в мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині
і російською між себе, промовляють: "Все пропало,
а) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;
б) ікра, севрюга, жито; в) оті красуні білі.
Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі
вчувши "баїньки-баю",
промовляє: "мать твою!"
"В пах рукою вліз, вітавшись."
"Підмахну - і в Сочі". "Склавшись,
лейкоцит із антрацитом
іменуються Коцитом".
Входять строєм піонери, хто - з моделлю із фанери,
хто - з написаним докладно, власноруч, їдким доносом.
З того світу, як химери, аспиди-пенсіонери
їм зворушено кивають - заповзято довгоносим,
що врубають "Руський бальний" і вбігають в хату тяті,
щоби гнати тятю з тої, де зробили їх, полаті.
Що сказати? Молодь - це ж:
не задушиш, не уб'єш.
"Харкнув в суп, зігнав досаду".
"Я з ним поруч й не присяду".
"А моя ж, як та мадонна,
не бажає без гондона".
Входить Лебідь, друга ява - утле дзеркало, в якому
взвод беріз уприсяд кружить, першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, чия уява розігріта гренадером,
боязливо очі мружить, нігтями дре бархат ложі.
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:
"Інвалід, а інвалід,
а моє нутро болить".
"Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!"
"Пес би суці тій навішав."
"Свара наслідку й причини
припиняється з кончини".
"Мусор" з гуком: "Досить!" - входить. Прокурору зуби зводить.
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі".
Чи то правнук, чи то прадід в рудні надра воза котить,
поливаючи ті надра кришталевими сльозами.
І за смерті перевалом, місяця залитим воском,
сяє зі щелепи злотом фікса вічномерзлим лоском.
Знать надовго стачить жил
тих, хто голови зложив.
"Хата є, іти боїться! "
"Я не "б..ядь", а кранівниця!"
"Виникло життя, як звичка
ще до курки і яєчка".
Ми заполонили сцену! Далі лиш повзти на стіну!
Соколом злетіть під купол! Зменшитись до аскарида!
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну,
хором яро спокуситись, аби вивести гібрида.
Бо з обмеженості місця, як відлити в форми маси,
окрім цвинтаря і, звісно, черги чорної до каси?
Ех, даєш степи й моря
без піврозпаду ядра!
"Строк без присуду !"
"Хто кричить: "Тримай злодíя!"?"
"Малювала члена в зошит".
"Відпустити, Христом просить".
Входить Ніч у Справжнім часі, дім у чорта за рогами.
Скатерть і фіранка спорять за "приємнішу" для зору.
О, якби не серце часом - даний лепет за лапками -
відчуття, немов утнутий Лобачевським з висі й ширу.
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, що вмерли,
ким зійшла густа трава.
Та ця вістка не нова.
"Від любові будуть діти.
Нині ти один у світі.
Пам'ятаєш як, бувало,
я в нічній пітьмі співала?
Ото - кицька, а то - мишка.
А це - табір, а то - вишка.
То - біг часу тихим сапом
убиває маму з татом"
Й. Бродський, 1977
© З російської переклав В.Ляшкевич
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Оригінал, Й. Бродський «ПРЕДСТАВЛЕНИЕ»Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Тарас Кремінь | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
