Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Омара Хайяма
Омар Хайям Рубайят (2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Омар Хайям Рубайят (2)
* * *
Я -- школяр в цім найкращому з кращих світів.
Курс важкий і суворого вчителя стрів --
В сивині уже весь, та ходжу в підмайстрах:
Не зачислений ще до розряду майстрів.
* * *
Той хоче ще змалку стать дукою: "Це -- я!"
Бряжчить гаманцем і вигукує: "Це -- я!"
Та як тільки встигає налагодить справи,
Вже смерть до хвалька в двері стукає: "Це -- я!"
* * *
І пилинка -- теж, певне, живою була;
Чорним кучерем або ж бровою була --
Якомога ніжніш порох струшуй з обличчя:
Ця пилюка, можливо, Зухрою була!
* * *
Старий глек, що відчаєм затьмить і вдівця,
В крамниці гончарній кричить без кінця:
"Де зараз гончар, продавець, покупець?
Нема більш купця, гончаря, продавця!"
* * *
Глек старий, що ним воду черпають з ріки,
Був могутнім візиром в минулі віки,
А надщерблений кухлик, зручний для руки,
Із красуні померлої губ і щоки.
* * *
Не сумуй, як луги перестануть цвісти,
А звелій краще дзбана з вином принести:
Ця трава, що так радує погляд сьогодні,
Завтра буде із нашого праху рости.
* * *
Чи був в світу початок й чи буде кінець? --
Загадав нам цю загадку мудрий Творець.
Й хоч на роздум про це все життя витрачали,
Та не зміг розгадать її жоден мудрець.
* * *
Все, що тішить так зір, ці простори -- ніщо;
Поривання всі наші і спори -- ніщо;
Землі доли, моря її й гори -- ніщо;
Все, що тягнемо ми в свої нори -- ніщо!
* * *
О неуки! Лик наш тілесний -- ніщо!
Та й світ цей увесь піднебесний -- ніщо!
Веселімось же, терему тісного бранці,
Бо і мить ця, й цей терем чудесний -- ніщо!
* * *
Якось раз я гуляв і хлопчину зустрів;
Він піском забавлявсь та, наевне б, зомлів,
Якби відав про те, що палац свій він звів
З найніжніших сердець, з наймудріших голів.
Я -- школяр в цім найкращому з кращих світів.
Курс важкий і суворого вчителя стрів --
В сивині уже весь, та ходжу в підмайстрах:
Не зачислений ще до розряду майстрів.
* * *
Той хоче ще змалку стать дукою: "Це -- я!"
Бряжчить гаманцем і вигукує: "Це -- я!"
Та як тільки встигає налагодить справи,
Вже смерть до хвалька в двері стукає: "Це -- я!"
* * *
І пилинка -- теж, певне, живою була;
Чорним кучерем або ж бровою була --
Якомога ніжніш порох струшуй з обличчя:
Ця пилюка, можливо, Зухрою була!
* * *
Старий глек, що відчаєм затьмить і вдівця,
В крамниці гончарній кричить без кінця:
"Де зараз гончар, продавець, покупець?
Нема більш купця, гончаря, продавця!"
* * *
Глек старий, що ним воду черпають з ріки,
Був могутнім візиром в минулі віки,
А надщерблений кухлик, зручний для руки,
Із красуні померлої губ і щоки.
* * *
Не сумуй, як луги перестануть цвісти,
А звелій краще дзбана з вином принести:
Ця трава, що так радує погляд сьогодні,
Завтра буде із нашого праху рости.
* * *
Чи був в світу початок й чи буде кінець? --
Загадав нам цю загадку мудрий Творець.
Й хоч на роздум про це все життя витрачали,
Та не зміг розгадать її жоден мудрець.
* * *
Все, що тішить так зір, ці простори -- ніщо;
Поривання всі наші і спори -- ніщо;
Землі доли, моря її й гори -- ніщо;
Все, що тягнемо ми в свої нори -- ніщо!
* * *
О неуки! Лик наш тілесний -- ніщо!
Та й світ цей увесь піднебесний -- ніщо!
Веселімось же, терему тісного бранці,
Бо і мить ця, й цей терем чудесний -- ніщо!
* * *
Якось раз я гуляв і хлопчину зустрів;
Він піском забавлявсь та, наевне б, зомлів,
Якби відав про те, що палац свій він звів
З найніжніших сердець, з наймудріших голів.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
