* * *
Я -- школяр в цім найкращому з кращих світів.
Курс важкий і суворого вчителя стрів --
В сивині уже весь, та ходжу в підмайстрах:
Не зачислений ще до розряду майстрів.

* * *
Той хоче ще змалку стать дукою: "Це -- я!"
Бряжчить гаманцем і вигукує: "Це -- я!"
Та як тільки встигає налагодить справи,
Вже смерть до хвалька в двері стукає: "Це -- я!"

* * *
І пилинка -- теж, певне, живою була;
Чорним кучерем або ж бровою була --
Якомога ніжніш порох струшуй з обличчя:
Ця пилюка, можливо, Зухрою була!

* * *
Старий глек, що відчаєм затьмить і вдівця,
В крамниці гончарній кричить без кінця:
"Де зараз гончар, продавець, покупець?
Нема більш купця, гончаря, продавця!"

* * *
Глек старий, що ним воду черпають з ріки,
Був могутнім візиром в минулі віки,
А надщерблений кухлик, зручний для руки,
Із красуні померлої губ і щоки.

* * *
Не сумуй, як луги перестануть цвісти,
А звелій краще дзбана з вином принести:
Ця трава, що так радує погляд сьогодні,
Завтра буде із нашого праху рости.

* * *
Чи був в світу початок й чи буде кінець? --
Загадав нам цю загадку мудрий Творець.
Й хоч на роздум про це все життя витрачали,
Та не зміг розгадать її жоден мудрець.

* * *
Все, що тішить так зір, ці простори -- ніщо;
Поривання всі наші і спори -- ніщо;
Землі доли, моря її й гори -- ніщо;
Все, що тягнемо ми в свої нори -- ніщо!

* * *
О неуки! Лик наш тілесний -- ніщо!
Та й світ цей увесь піднебесний -- ніщо!
Веселімось же, терему тісного бранці,
Бо і мить ця, й цей терем чудесний -- ніщо!

* * *
Якось раз я гуляв і хлопчину зустрів;
Він піском забавлявсь та, наевне б, зомлів,
Якби відав про те, що палац свій він звів
З найніжніших сердець, з наймудріших голів.