Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Омара Хайяма
Омар Хайям Рубайят (2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Омар Хайям Рубайят (2)
* * *
Я -- школяр в цім найкращому з кращих світів.
Курс важкий і суворого вчителя стрів --
В сивині уже весь, та ходжу в підмайстрах:
Не зачислений ще до розряду майстрів.
* * *
Той хоче ще змалку стать дукою: "Це -- я!"
Бряжчить гаманцем і вигукує: "Це -- я!"
Та як тільки встигає налагодить справи,
Вже смерть до хвалька в двері стукає: "Це -- я!"
* * *
І пилинка -- теж, певне, живою була;
Чорним кучерем або ж бровою була --
Якомога ніжніш порох струшуй з обличчя:
Ця пилюка, можливо, Зухрою була!
* * *
Старий глек, що відчаєм затьмить і вдівця,
В крамниці гончарній кричить без кінця:
"Де зараз гончар, продавець, покупець?
Нема більш купця, гончаря, продавця!"
* * *
Глек старий, що ним воду черпають з ріки,
Був могутнім візиром в минулі віки,
А надщерблений кухлик, зручний для руки,
Із красуні померлої губ і щоки.
* * *
Не сумуй, як луги перестануть цвісти,
А звелій краще дзбана з вином принести:
Ця трава, що так радує погляд сьогодні,
Завтра буде із нашого праху рости.
* * *
Чи був в світу початок й чи буде кінець? --
Загадав нам цю загадку мудрий Творець.
Й хоч на роздум про це все життя витрачали,
Та не зміг розгадать її жоден мудрець.
* * *
Все, що тішить так зір, ці простори -- ніщо;
Поривання всі наші і спори -- ніщо;
Землі доли, моря її й гори -- ніщо;
Все, що тягнемо ми в свої нори -- ніщо!
* * *
О неуки! Лик наш тілесний -- ніщо!
Та й світ цей увесь піднебесний -- ніщо!
Веселімось же, терему тісного бранці,
Бо і мить ця, й цей терем чудесний -- ніщо!
* * *
Якось раз я гуляв і хлопчину зустрів;
Він піском забавлявсь та, наевне б, зомлів,
Якби відав про те, що палац свій він звів
З найніжніших сердець, з наймудріших голів.
Я -- школяр в цім найкращому з кращих світів.
Курс важкий і суворого вчителя стрів --
В сивині уже весь, та ходжу в підмайстрах:
Не зачислений ще до розряду майстрів.
* * *
Той хоче ще змалку стать дукою: "Це -- я!"
Бряжчить гаманцем і вигукує: "Це -- я!"
Та як тільки встигає налагодить справи,
Вже смерть до хвалька в двері стукає: "Це -- я!"
* * *
І пилинка -- теж, певне, живою була;
Чорним кучерем або ж бровою була --
Якомога ніжніш порох струшуй з обличчя:
Ця пилюка, можливо, Зухрою була!
* * *
Старий глек, що відчаєм затьмить і вдівця,
В крамниці гончарній кричить без кінця:
"Де зараз гончар, продавець, покупець?
Нема більш купця, гончаря, продавця!"
* * *
Глек старий, що ним воду черпають з ріки,
Був могутнім візиром в минулі віки,
А надщерблений кухлик, зручний для руки,
Із красуні померлої губ і щоки.
* * *
Не сумуй, як луги перестануть цвісти,
А звелій краще дзбана з вином принести:
Ця трава, що так радує погляд сьогодні,
Завтра буде із нашого праху рости.
* * *
Чи був в світу початок й чи буде кінець? --
Загадав нам цю загадку мудрий Творець.
Й хоч на роздум про це все життя витрачали,
Та не зміг розгадать її жоден мудрець.
* * *
Все, що тішить так зір, ці простори -- ніщо;
Поривання всі наші і спори -- ніщо;
Землі доли, моря її й гори -- ніщо;
Все, що тягнемо ми в свої нори -- ніщо!
* * *
О неуки! Лик наш тілесний -- ніщо!
Та й світ цей увесь піднебесний -- ніщо!
Веселімось же, терему тісного бранці,
Бо і мить ця, й цей терем чудесний -- ніщо!
* * *
Якось раз я гуляв і хлопчину зустрів;
Він піском забавлявсь та, наевне б, зомлів,
Якби відав про те, що палац свій він звів
З найніжніших сердець, з наймудріших голів.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
