* * *
Цим світом керують Чотири і Сім;
Раб чисел магічних -- я згоден з усім:
Що планет сім й стихії чотири зумовлять --
Ні на йоту не зможу змінить щось у цім.

* * *
Немовля -- у колисці, покійник -- в могилі:
Ось і все, що про долю дізнатись ми в силі.
Випий келих до дна й не запитуй багато:
Чи ж плани Творця мають буть зрозумілі?

* * *
Місяці місяцями змінялись до нас;
Мудреці мудрецями змінялись до нас;
Й мертвий камінь, що топчем щодня ми ногами, --
Може, очі це тих, що їх зір давно згас.

* * *
Як жар-птиця, як в замку казковім царівна,
В серці істина так же таїтись повинна:
Й перламутру, щоб сяйвом по вінця налитись,
Таємниця глибока так само потрібна.

* * *
Хай родивсь ти в сорочці, пестунчику долі,
Та підпори гнилі у шатра твого в полі.
Якщо плоттю, мов тентом, душі перли вкриті, --
Стережись: зовсім скоро вони будуть голі!

* * *
Ті, що сліпо лиш вірять, -- не йдуть, а повзуть;
А хто мислить -- тих сумніви вічно гризуть.
Я боюсь, що звістить скоро голос пророчий:
"О сліпці! І не тут, і не там ваша путь!"

* * *
Ти даремно для роздумів день новий квапиш:
На розгадку буття тайн навряд чи натрапиш.
Чим не рай тобі -- в квітах земний цей лужок?
Після смерті у кращий навряд чи потрапиш!

* * *
Немає ні пекла, ні раю, о серце моє!
Повернення з пітьми немає, о серце моє!
І не треба надіятись, о моє серце!
Й не треба страху і відчаю, о серце моє!

* * *
Крок свій перший ми робимо із вчителями,
Потім -- учні стоять вже у нас під дверями.
А де ж істина? -- В світ цей прийшли ми водою
Й станем вітром: ось зміст цих блукань всіх, Хайяме!

* * *
Лиш на мить над тобою сяйне небозвід:
Всіх підряд пожирає земля-людоїд.
Цілий поки що ти? -- Цим хвалитись не слід;
Постривай: буде й з тебе мурахам обід!