* * *
Все, що бачим -- це видимість тільки одна,
Бо далеко від світу поверхні до дна;
Несуттєвим є все, що у світі цим зриме,
А глибинна речей суть -- для нас таїна.

* * *
Навіть в світі цьому найсвітліші уми
Не змогли нас позбавить від сумнівів тьми:
Розказали нам декілька казочок на ніч --
І відправились спать, такі ж мудрі, як ми.

* * *
Гідні подиву плани і вчинки Творця!
Переповнені відчаєм наші серця:
Покидаєм цей світ ми навік вже -- й не знаєм
Ні початку, ні смислу його, ні кінця.

* * *
Чи ж себе в світі цьому вважать можна зрячим?
Ні кінця, ні початку його ми не бачим;
Незбагненний для нашої логіки він --
З нашим розумом тут ми нічого не значим.

* * *
Як із тисяч причин вибрать тільки одну,
Що пояснить рух зір по небеснім рядну?
Сумнівайся, зневірюйсь, надійсь, помиляйся --
Тільки розуму нитку не втрать провідну.

* * *
Як не бийся -- все ж вислизне істина з рук,
То ж скоріш від пізнання позбав себе мук;
Краще неуком буть і вином вдовольнятись --
Нема смислу, повір, в осяганні наук!

* * *
Світ довкіл нас -- ці гори, долини, моря --
Мов ліхтар чарівний: наче лампа -- зоря.
Обертається небо. Життя ж -- це узор
Й нерухомо застиг він на склі ліхтаря.

* * *
Ось гуляка, знавець перс жіночих і вин;
Гроші, правду, життя -- все поставить на кін!
Вільнодумство він взяв шаріату взамін.
Хто на світі, скажіть, сміливіший, ніж він?!

* * *
Перегорнута книга життя мого -- жаль!
Що від радості й весен осталось? -- Печаль.
Юність -- пташка: не знаю, коли прилетіла,
І коли, легкокрила, полинула вдаль.

* * *
Рано так просинається роза моя;
Досвіт ще розпускається роза моя.
Та -- о! -- небо жорстоке! Лишень розпустилась,
Як уже осипається роза моя!