ПОДАРУНОК

К. сидить і чекає своєї смерти. Він точно не знає, коли вона з'явиться, проте про всяк випадок приготував подарунок для Неї, а також усе необхідне для цієї події. Інколи К. виходить з дому і бродить кривенькими вуличками центру міста. Там він поринає у дещо приглушені відзвуки архітектурних ансамблів дев'ятнадцятого чи початку двадцятого століть і починає відчувати себе їх сучасником. Його власна нестримна уява одягає усіх перехожих у строї тієї епохи і він удосталь насолоджується її нестримною грою. Фантазія стає його найреальнішою машиною часу і переносить його в інші часи, в яких він ніколи не жив, хоча і це твердження не заслуговує на достовірність, бо хто його зна…
За приємною бесідою під час кавопиття К. вручить свій подарунок Їй і тоді буде певен, що виконав усе заплановане в цьому житті. Це буде його останній подарунок, хоча й перед цим він не часто щось комусь дарував. Хіба-що в дитинстві. Це було на мамин день народження. Він подарував їй власноруч зроблену квітку, розфарбовану у яскраві червоні барви з допомогою шкільних акварельних фарб. Квітка була величезною і паперовою. Але де вона зараз? Напевне валяється десь на горищі будиночку, у якому він народився і виріс, але найшвидше за все її вже не має - перегнила десь на смітнику. А поки-що подарунок лежатиме у потаємному місці, десь чим подалі від усіх цих сторонніх очей, які весь час так і намагаються щось підгледіти, і припадатиме пилом.
К. перебирає ногами бруківкою, викладеною десь на початку минулого віку, і відреставрованою після війни, і на його очах сучасні потужні автомобілі перетворюються у старомодні екіпажі, у які впряжено пару-трійку коней білої або вороної масті, з довгими гривами і сумними тривожними оченятами. На місці для візника завжди сидить людина, яка своїм поглядом, виразом обличчя і рухами нагадує про Неї. Вона завжди чомусь посміхається, і скільки К. не намагався розгадати Її посмішку, завжди виходило щось на кшталт: «Зачекай. Я ще прийду. Але ти ніколи не знатимеш часу і місця, де це станеться…» Йому це здавалося чимось схожим на глузування. Важко було змиритися з думкою, що Вона підмане його і з'явиться перед ним неочікувано і зненацька, десь уві сні або іншим разом, коли його увага перемикнеться на щось зовсім інше, або взагалі відімкнеться.
Так проходив один день, другий, третій… Потім минали роки, а Смерть усе не являлася.
Ситуація, в якій опинився К., починала його дратувати і він вирішив взяти усю ініціативу у власні руки.
Спочатку накрив новою мереживною скатертиною свій старомодний дубовий стіл, а потім налив у дві філіжанки щойно заварену гарячу і міцну каву. Неквапом дістав із потаємного місця свій подарунок, загорнутий у цупкий і блискучий папір, схожий дещицю на фольгу, і перетягнутий жовтою стрічечкою, завязаною у бантик, весь у пилюці. Потім обережно протер його вологою ганчіркою і поставив поруч, на столику.
Коли годинник пробив одинадцяту ранку, К. акуратно підійнявся з-за столу і прижавши щосили до грудей, аби ніхто не міг відібрати, коробку з презентом, повільно підійшов до вікна з виглядом на забиту автотранспортом вулицю, що перебувала у жвавому русі, і спокійно відкрив.


К. лежав у білій лікарняній палаті, вщент наповненій запахом хлорки і медикаментів, а навпроти сиділа худа, з жовтуватим і висохлим лицем, наче в його нафантазованих картинках, Вона. Вона мовчала і посміхалася. Знову якось глузливо і зверхньо. Від Її посмішки і погляду ставало нестерпно, аж мурашки пробігали по тілу. Вона святкувала. Перемогу? Він ще не знав, але усвідомлював усю свою безсилість.


К. уже котру сотню років блукав оцим світом у пошуках саме Її, але Вона все зникала, наче граючись з ним у якусь свою гру. К. зрозумів, що приречений на вічне життя, і усі його спроби щось змінити – марні. Він стоптував своє взуття на дорогах різних країн, а у його наплічнику лежав незмінний подарунок Їй.


«А подарунок залиш собі…» - вимовила Вона йому тоді, коли виходила з палати. І ці слова ніяк не давали йому спокою.


К. сидів на перехресті доріг, тримаючи у руках нерозкритий подарунок, і довго сміявся. Тепер у нього було вдосталь часу для цього.