Дякую, пане Мирославе! У цитованих у вірші піснях надається значення і словам, тому не тільки мелодії тут фігурують. Через те - "Музичне", бо музика значно ширше поняття, як на мене.
А стосовно ритму, то розмір смислових "віршів"(у простонародному - рядків) писався у схемі 11/10/11/10, тобто у ---стопному ямбі. (Пан Семен скаже точніше :))):
Мій сольний виступ – давня партитура,
знайомі ноти, гами почуттів...
(і далі за текстом).
але мені не імпонував такий "канонізований" вигляд, тому й розбила кожен рядок на два.
Можливо, справді, не треба було робити цього експерименту...
Ще раз дякую!

Якраз треба було: усе дуже милозвучно!
:)

Це все зрозуміло.
Маленькі хитрощі та друкарські технології. Коротенький вірш можна зробить візуально більшим, якщо поділить рядки навпіл, або розміщувать їх через прогалини (проміжки, штучно створені між рядками). І про уявні наголоси мені теж усе зрозуміло. Ось що виходить:

Мій сольний виступ – давня партитура,
знайомі ноти, гами почуттів.
Токата Баха* - гідність і статура,
«Червона рута», "танці лебедІв",
«Реве та стогне» - «згинуть воріженьки»!…
Тут Ме́ндельсон погладив по руці…
І ніжне сонце: «Котику сіренький…»
Аndánte. Prѐsto!** Реквієм? - в кінці!..

У п.Галини чудове прізвище. Майже як Дойльд-Михайлик. Я до неї завітав не присікуватись, а переймать досвід :)

Дольд-Міхайлік Юрій Петрович [4(17) .3.1903, с. Бутенки, нині Полтавської області, — 17.5.1966, Київ], український радянський письменник. Член КПРС з 1949. Закінчив Дніпропетровський інститут народної освіти (1928). Друкуватися почав в 1922. Автор збірок нарисів і розповідей. Широку популярність здобув пригодницький роман «І один в полі воїн» (1956, русявий.(російський) пер.(переведення) 1957) про подвиги радянських розвідників в німецькому тилу в роки 2-ої світової війни 1939—45 (переведений на багато іноземних мов). Друга частина романа — «У чорних лицарів» (1964). Написав сценарії художніх і науково-популярних фільмів «Вони бачать знов» (1948), «Кривавий світанок» (1956), «Слідами невидимих ворогів» (1955); п'єси «Щорс» (1938), «Котовський» (1937—38), «Великий закон» (1948), «Боріславськая трагедія» (1954). У романі «Степняки» (1949, русявий.(російський) пер.(переведення) 1950) змальовано життя українського села післявоєнних років. Нагороджений орденом «Знак Шани» і медалями.

Почуття гумору - велика сила!
Хоча дві чотиривіршові строфи - не так вже й коротко... А згадане прізвище (композитора) настільки всім відоме, що навіть похибки з наголосом йому не завада...
А щодо аналогії з класиком епохи Лєніна-Сталіна-Хрущова, то тішуся, що медаль вже маю (срібну, зі школи) :)) А "пошану" кожен заслуговує своїм ставленням до інших, і не конче, щоб це було матеріалізоване у "знаках".:))
Досвідченому Семенові - від "досвідченої" Галини :))

Шановна Юлю! Ви маєте рацію щодо надихання образом. Бо вірш вміщений в цій публікації - давній. 2000 року. Але він довший час залишався у не зовсім відшліфованому вигляді:
Мій сольний виступ –
Давня партитура,
Знайомі ноти,
Гама почуттів.
Токата ре-мінор, -
Гармонія, напруга.
Марш Мендельсона,
Ніжна колискова...
А Реквієм?! -
в кінці!...
Але "програма" "виступу" ЛГ - 2013, дещо доповнена творами і громадсько-суспільного змісту, як переосмислення ЛГ не тільки в особистісному, але й в громадянському аспекті, очевидно і під впливом громадянської лірики шановної пам"яті,Івана Низового.
А образ "танцю лебедів" в мене тепер (після епохи похоронів генсеків, та ГКЧП)асоціюється виключно у суспільно-політичному ключі (про що я і писала у коментарі до вірша ... =86719 ). :))
Я забула подати під віршем дати - тепер подаю.
Дякую за коментар!

Дякую, що завітали, Любо! (я теж певною мірою "полуднева жінка", тому без "пані", якщо Ви не проти) :))Вдячна за відгук.

Дякую,Лесю! Ваші щирі аплодисменти - для мене бурхлива і тривала овація! :)))

Дякую, пане Богдане! ЛГ кланяється доземно! :))

:)) А в мене ще є "Концерт для віолончелі з..."
Дякую! Дійсно - стільки спільного у нас з Вами! Будете у Львові - дайте знати - зустрінемось?

ОК! Маякнете на ел.пошту :)