ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
В'ячеслав Шестопалов (1990) /
Проза
На добраніч, К. (новела)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На добраніч, К. (новела)
Затиснувши кожен м'яз, Клариса тамувала моторошне відчуття, що оселилося між лопатками. На обличчі проступали засолені зморшки, які вона так-сяк припудрила зранку.
«Нарешті заснув», — жінка видихнула з грудей застояне повітря й уперше за кілька днів розслабила плечі. Різкий біль прошив шию і почав муляти під шкірою, ніби вузлик.
Клариса м'яко ступала по килиму. Вона плинула широким коридором, ніби крапля руслом пересохлої ріки. Її погляд блукав по стелі та зелених шпалерах, щоби випадково не натрапити на його картини або портрети. Клариса повимикала всі будильники, висмикнула з розетки телефони і дверний дзвінок. Неро, вгодованого британського кота, ще тиждень тому переселили до готелю для домашніх тварин. Марко, семирічний син, тимчасово жив у Кларисиних батьків.
А він спав у сусідній кімнаті. Жінка притулилася до стіни, силкуючись почути пошум найприємнішого на світі дихання.
Скільки разів Клариса казала собі: «Все, немає більше сил!» — але кляті сили звідкись бралися. Скільки разів, проганяючи злі думки з голови, вона до крові кусала найболючіше місце — палець, що неправильно зрісся після перелому. Скільки разів вона готувалася впасти непритомною, але залишалася глядачем найжорстокішого сюжету.
Клариса підняла з підлоги замацану чашку, на дні якої було трохи кави. Сьорбнула — і скривилася: каламутне пійло простояло тут від учора. Ще трохи потинявшись будинком, Клариса вирішила піти до нього — до свого чоловіка. Вона тихо відчинила двері спальні та навшпиньках увійшла. Вуличний ліхтар підглядав розжареним оком у щілину між цупких гардин, вимальовуючи в темряві силует ліжка.
Тиша дзвеніла у вухах. Самуїл лежав горілиць, заплющивши очі. «Спи, мій милий», — Клариса вловила рівне дихання коханого та по-котячому згорнулася калачиком на краєчку ліжка.
— Я не сплю, — озвалася шепотом пітьма.
Клариса заціпеніла. Між лопаток засюрчав моторошний щем.
«Господи! Цілий тиждень без сну. Цілий тиждень!»
— Любий… — жінка не могла дібрати потрібні слова, втрачаючи останні дрібки надії та спокою.
— Усе добре, — м'яко сказав Самуїл.
Зашурхотіла ковдра. Чоловік витягнув руку та пригорнув кохану:
— Я тут оце лежав і думав, як поживає наш товстун Неро.
— Нормально, — машинально відповіла жінка.
— Ага, — мовив Самуїл.
Кілька хвилин вони не наважувалися що-небудь сказати. Самуїл уникав сумних розмов. Клариса проганяла сумні думки. Вони обоє раділи, що темно. Чоловік ховав від Клариси розчервонілі очі та закошлачену бороду, в якій за час безперервного лежання назбиралося чимало крихт. А Клариса не бажала постати перед Самуїлом зблякла і з бузковими напухлими очима.
— Я сьогодні знайшла в іграшках Марко листа до Бога… Він написав, що хоче, аби татусь був здоровий, — схлипування Клариси прорвало тишу, — і ще… щоб ти знову сміявся… Хіба Господь не послухає дитину?! Хіба він може не послухати?
— Перекажи Марко, що я його люблю, — усміхнувся Самуїл.
— Ти сам йому … — Клариса хотіла заперечити, але коханий не дав договорити, ніжно провівши пальцями по її тремтливих губах.
— Просто перекажи. Завтра зранку. Чуєш?
Клариса мовчки кивнула.
— Тобі треба поспати, — сказав Самуїл, розуміючи, що дружина вже знесилилася доглядати за ним, безпомічним і безсилим.
— І тобі треба поспати… — додала жінка.
— Так, правильно, і мені. От бачиш: і тобі треба поспати, і мені треба поспати. Нам обом зараз дуже треба поспати.
Клариса вмостилася під боком чоловіка, а той з останніх сил погладжував її розкішне чорне волосся, промовивши своє звичне:
— На добраніч, котеня.
«Господи, я знаю, що помру і цього вже не змінити. Я знаю, що вчинив багато гріхів у житті. Прошу в Тебе лиш одного — ще кілька хвилин. Кілька хвилин життя, поки вона засне…»
«Тепер знатиму, як помирають художники», — промайнуло наостанок у голові Самуїла, а потім почали розпадатися нейронні зв'язки його мозку.
2013
«Нарешті заснув», — жінка видихнула з грудей застояне повітря й уперше за кілька днів розслабила плечі. Різкий біль прошив шию і почав муляти під шкірою, ніби вузлик.
Клариса м'яко ступала по килиму. Вона плинула широким коридором, ніби крапля руслом пересохлої ріки. Її погляд блукав по стелі та зелених шпалерах, щоби випадково не натрапити на його картини або портрети. Клариса повимикала всі будильники, висмикнула з розетки телефони і дверний дзвінок. Неро, вгодованого британського кота, ще тиждень тому переселили до готелю для домашніх тварин. Марко, семирічний син, тимчасово жив у Кларисиних батьків.
А він спав у сусідній кімнаті. Жінка притулилася до стіни, силкуючись почути пошум найприємнішого на світі дихання.
Скільки разів Клариса казала собі: «Все, немає більше сил!» — але кляті сили звідкись бралися. Скільки разів, проганяючи злі думки з голови, вона до крові кусала найболючіше місце — палець, що неправильно зрісся після перелому. Скільки разів вона готувалася впасти непритомною, але залишалася глядачем найжорстокішого сюжету.
Клариса підняла з підлоги замацану чашку, на дні якої було трохи кави. Сьорбнула — і скривилася: каламутне пійло простояло тут від учора. Ще трохи потинявшись будинком, Клариса вирішила піти до нього — до свого чоловіка. Вона тихо відчинила двері спальні та навшпиньках увійшла. Вуличний ліхтар підглядав розжареним оком у щілину між цупких гардин, вимальовуючи в темряві силует ліжка.
Тиша дзвеніла у вухах. Самуїл лежав горілиць, заплющивши очі. «Спи, мій милий», — Клариса вловила рівне дихання коханого та по-котячому згорнулася калачиком на краєчку ліжка.
— Я не сплю, — озвалася шепотом пітьма.
Клариса заціпеніла. Між лопаток засюрчав моторошний щем.
«Господи! Цілий тиждень без сну. Цілий тиждень!»
— Любий… — жінка не могла дібрати потрібні слова, втрачаючи останні дрібки надії та спокою.
— Усе добре, — м'яко сказав Самуїл.
Зашурхотіла ковдра. Чоловік витягнув руку та пригорнув кохану:
— Я тут оце лежав і думав, як поживає наш товстун Неро.
— Нормально, — машинально відповіла жінка.
— Ага, — мовив Самуїл.
Кілька хвилин вони не наважувалися що-небудь сказати. Самуїл уникав сумних розмов. Клариса проганяла сумні думки. Вони обоє раділи, що темно. Чоловік ховав від Клариси розчервонілі очі та закошлачену бороду, в якій за час безперервного лежання назбиралося чимало крихт. А Клариса не бажала постати перед Самуїлом зблякла і з бузковими напухлими очима.
— Я сьогодні знайшла в іграшках Марко листа до Бога… Він написав, що хоче, аби татусь був здоровий, — схлипування Клариси прорвало тишу, — і ще… щоб ти знову сміявся… Хіба Господь не послухає дитину?! Хіба він може не послухати?
— Перекажи Марко, що я його люблю, — усміхнувся Самуїл.
— Ти сам йому … — Клариса хотіла заперечити, але коханий не дав договорити, ніжно провівши пальцями по її тремтливих губах.
— Просто перекажи. Завтра зранку. Чуєш?
Клариса мовчки кивнула.
— Тобі треба поспати, — сказав Самуїл, розуміючи, що дружина вже знесилилася доглядати за ним, безпомічним і безсилим.
— І тобі треба поспати… — додала жінка.
— Так, правильно, і мені. От бачиш: і тобі треба поспати, і мені треба поспати. Нам обом зараз дуже треба поспати.
Клариса вмостилася під боком чоловіка, а той з останніх сил погладжував її розкішне чорне волосся, промовивши своє звичне:
— На добраніч, котеня.
«Господи, я знаю, що помру і цього вже не змінити. Я знаю, що вчинив багато гріхів у житті. Прошу в Тебе лиш одного — ще кілька хвилин. Кілька хвилин життя, поки вона засне…»
«Тепер знатиму, як помирають художники», — промайнуло наостанок у голові Самуїла, а потім почали розпадатися нейронні зв'язки його мозку.
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію