Назва: Монгольський пінґ-понґ
Режисер – Нін Хао
Оператор – Цзе Ду
Композитор – Ухе
Країна – Китай
Рік – 2005

Фільм отримав Ґран-прі «Золотий лебідь» на Московському міжнародному фестивалі фільмів для дітей та юнацтва, а також нагороди міжнародних кінофестивалів у Шанхаї та Вальядоліді у 2005 році.
Отож Китай. Внутрішня Монголія, де мешкає Біліке (головний герой), його старша сестра, їхні батьки й бабуся. Кілька корів, отара овець і табун коней – це живність, яку випасає сім’я у безкрайньому степу. Здається, що цей казковий світ первозданної природи не змінювався ніколи, як і традиційний уклад буття кочівників. Утім, режисер руйнує стереотипи, показуючи, приміром, несимпатичного і нав’язливого, як омела, торгаша-спекулянта, що пропонує сім’ї різний непотріб: алкоголь, ґлянцеві журнали, посуд, помаду тощо. В степу стоїть трактор, який так і не зрушить з місця, а телевізор щось шепче, але не показує…
Коротко про сюжет. Семирічний Біліке випадково виловив у річці тенісний м’ячик – небачене диво. Із друзями, пробуючи на зуб і язик, таємницю напівпрозорої кульки розгадати не зміг. І лише колоритна бабуся підтвердила, що це скарби духів, які живуть у верхів’ї ріки і, що ця «сяюча перлина» принесе удачу тому, хто її знайшов. Хлопчика переповнює радість, а ще йому хочеться побільше дізнатися про свій скарб.
Першим, хто брутально зруйнував міф і дитячу довіру, був кінщик пересувного кінотеатру. «Перлина» виявилась простим м’ячиком для пінґ-понґу. Болісна драма…
Пригадалося своє. Підлітком, копаючи дзот у ярку, знайшов давню малесеньку монету. Ховаючись, натирав її об валянок до червінькового блиску, стираючи до крові пучки. Бабуся, що пережила дві світові війни сказала, що це, може, цісарська позолочена(!) монета. «Це ж ціле багатство!» – думав я. Та вчитель хімії, якому я показав монету, запевнив, що це звичайна червона мідь. Все пропало! Я злився і на себе, і на вчителя, і на бабусю, а старшокласники потому ще довго підсміювалися…
У фільмі події розвиваються далі. Біліке з друзями вирішує повернути м’ячика – національну святиню, як вони вважають, у Пекін. На жаль, спроба виявилась невдалою і драматичною, бо розгнівана хлопчикова мама після його повернення розчавила м’ячика чоботом, а згодом тато «соломоновим» рішенням розрізав його навпіл і половинку віддав другові Біліке.
Кінофільм закінчується сценою, де Біліке спершу чує ззовні спортзалу звуки ударів багатьох м’ячиків по тенісних столах, а потім, боязко відчинивши двері, ошелешено вклякає. І глядач бачить впритул печальні очиці Біліке…
І все ж віриться, що головний герой здолає всі драми дорослого життя, які ще доведеться пережити, набиваючи синці і обпікаючись. Бо відчуваєш, що у нього є оголене відчуття правди і справедливості, а ще якийсь внутрішній чоловічий стержень. Не скімлити, падати з коня і вставати, любити сім’ю і братів наших менших та захищати «осяйну перлину» – символ Віри!
Дозволю собі прикінцеве узагальнення, відхиляючись від лейттеми фільму. Внутрішня Монголія – величезна. Як відомо із документальних фільмів, життя там не таке вже й убоге, принаймні у деяких районах. І храми буддійські – не такі обдерті та схожі на сарай, як показано у стрічці.
Видається, що китайський режисер трохи тендейційно демонструє нікчемність і неосвіченість кочівників. Можна пригадати кадри, де батько дивним способом заміряє план фундаменту для оселі або пробує раз за разом накотити велошину на пляшки з-під пива.
Вісімсот років тому орда Чингісхана, яка не вміла ні писати, ні читати, завоювала Китай із його багатющою культурою, писемністю, шовком тощо. У ставленні режисера Нін Хао (мовою кіно) до моголів немає співчуття і співпереживання. Може, це історична пам’ять пращурів режисера наклала свій відбиток. І ті автентичні пісні і танці, які глядач бачить у кінострічці, скорше схожі на індіанські – в американських резерваціях!.. А ще і в самій назві стрічки приховано якусь іронію…
Плекаю надію, що фільм «Монгольський пінґ-понґ» сподобається глядачам відкритою дитячою щирістю його героїв, небаченою красою дивовижної природи, де коні (нащадки джунгарських тарпанів) неспішно торують шлях серед ковили степу, ніби човники в океані під акомпанемент втаємниченого низькочастотного співу і мелодію національного струнного інструменту.

2013