ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталя Криловець (1985) / Рецензії

 А творчість проростає з любові

Криловець Наталя. Безодня: Бувальщини й легенди. – Рівне: Волинські обереги, 2008. – 124 с.

Призабуті жанри бувальщини й легенди в прозі Наталі Криловець віднаходять своє друге дихання. Адже часто сьогоднішнім молодим вони вважаються неактуальними й немодними. Але справа завжди тільки в мірі таланту і вправності. Що й доказує своєю «Безоднею» Н.Криловець.
«Фатальна зустріч» задає тон таємничості та містики. Ці риси поглиблюються у «Відьмі».
Читачі Рівненщини отримають додаткове задоволення, адже дія відбувається у їхніх рідних селах (Угольці, Вільгір). Хтось впізнає і дійсних персонажів бувальщин та легенд.
В своїх оповідях Наталя Криловець вміло використовує прислів’я та приказки: «А роботи ніколи не переробиш, недаремно ж кажуть, що робота не вовк – в ліс не втече» (с.13), «Однак нічого вже не вдієш, як то в народі кажуть: слово не горобець – вилетить не впіймаєш» (с.15), «Така була темнота, хоч око виколи» (с.23), «Радісні батьки були на сьомому небі від щастя» (с.39), «Така собі тиха і скромна, що й мухи, здавалося, не зобидить, не те, що людини» (с.40) тощо.
Автор віднаходить свою неповторну тональність та образність: «…праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза…» (с.17). Проклятіть місця в «Безодні» підсилюється використанням цілої низки заперечень: «Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами» (с.17).
Дія в «Дивовижному перевтіленні» відбувається в Угольцях, селі, де народилася сама Наталя Криловець, а оповідь про осику навіть підкріплена картиною, на якій вона (осика. – В.П.) змальована. А є ще «Дивовижне зцілення». «Маленький рятівник» оповідає про щемку батьківську вірність і відданість (на «фоні» собачої). Важко забути «Вовчицю», розповідь ніби переслідує свого читача. У лаконічних реченнях Н.Криловець приховані магнетична потужність та імпульс, вони семантично вибухові. Трагізм переважної більшості оповідей містить у собі певний оптимізм і віру в майбуття (як це парадоксально не звучить). Прикладом може слугувати «Нещасливе кохання», де через жорстокість матері топиться її єдиний син, якого вона безмежно любила. І все ж таки кінцеві рядки бувальщини звучать так: «Вона не могла собі простити синову смерть. І кожному, в кого були діти, казала: «Не будьте ворогом дитині!»» (с.58). «Ковалева донька» сюжетною лінією і канвою нагадує Шевченкову «Катерину» (та й головна героїня носить це ім’я). Але абсолютно ніякої вторинності не відчувається, бувальщина напрочуд оригінальна. Її трагізм навіть важко передати словами. Н. Криловець блискуче зуміла впоратися з цим надзавданням.
Поетичність і образність мови закарбувалися в «Голубці». Враження таке, що так вміло й майстерно не може писати молодий автор. Але ж пише! Важко також назвати кого-небудь із молодих в українській літературі, хто творить у подібній манері. Ось, власне, у цьому і є своєрідність автора, який прокладає свою творчу стежину й віднаходить свій голос, щоб поспілкуватися з читачем.
А яка влучна та образна українська мова звучить у оповіді «Недосіл на столі – пересол на голові»: «Ходімо, хлопці, звідси, з цього Содому й Гоморри, а то може голова опухнути від цього крику» (с.78-79). Новелки дуже повчальні. За найнесприятливіших обставин і непорозумінь можливе кінцеве примирення, злагода і спокій (все той же «Недосіл на столі…»).
І навіть у «Проклятому раю» (де чоловік вбиває дружину, потім самого себе, залишаючи сиротою свого синочка) звучить струна віри, непереборності та прийдешності завтрашнього дня.
У своїх оповідях Н. Криловець вдалося кількома штрихами створити прецікаві мінісценки:
– Мамо, а що таке кохання?
– Хіба ж я знаю («Серцю не накажеш», с. 105).
Якою ціною син може розплатитися за жорстоке й цинічне ставлення до матері, потенційний читач може дізнатися з «Подарованого життя».
Збірочка закінчується мініновелою «Комора» з присвятою «Коханому чоловікові».
Книга прочитується на одному подихові. Будемо ж спільно очікувати нових творів Наталі Криловець.

                    Валерій Полковський,
м. Сейнт-Альберт (Канада)




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-10 23:05:53
Переглядів сторінки твору 3310
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2016.04.17 01:27
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-03-11 00:23:15 ]
Я рада з Вами познайомитися, Наталю!
Обов"язково прочитаю Ваші прозові твори.
Чудова творча сім"я.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Чаєчка (Л.П./Л.П.) [ 2013-06-30 23:58:35 ]
А мені рецензія нагадала шкількний твір. І ось це: "Книга прочитується на одному подихові." Речення мало б звучати: "Книга читається на одному подиху".

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Чаєчка (Л.П./Л.П.) [ 2013-07-01 00:00:22 ]
Тож треба! І я пропустила одруківку в слові "шкільний"! Як кажуть - "усі ми не без гріха" :)