
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
2025.06.17
05:03
Посередині болота
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
ОПс Ірина Островська (1967) /
Проза
Папаха
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Папаха
Коли суворої зими відкривалися двері в сіні, посеред білого пару, як Бог у хмарах - з’являвся мій батько. Великий, в чорному кожусі, а на голові біла папаха - ординка! І я маленький із завмерлим серцем, із захопленням вдивлявся в нього широко відкритими очима.: "Б-о-о-г… Мій батько сильний, справедливий бог!". Коли мій батько злився, то його очі блищали як блискавка, коли лаявся, то це був місцевий грім, але коли всміхався, то це було тепло і любов усього неба. Ось яким був мій батько. І нікуди було дітися від його пронизливого ока. Щоб я потайки не нашкодив, батько все знав. "Звідкіля? – дивувався я – Може у нього папаха чарівна? От я виросту і теж у мене така буде. Я буду Бо-о-гом".
Та коли сталося мені вирости, то поїхав я вчитися до столиці. А там завів приятельство з такими людьми, скажемо не богами - зовсім з не чистими на руку та сумліннями. Одного разу вирішивши похизуватися перед батьками – привіз їх до дому. Самовпевненим півнем вийшов із дуже коштовного Шевроле у супроводі своїх "друзів". А батько, як завжди – тільки оком блиснув, та й усе вже знав. Відвів мене в бік та й каже: "Сину мій, і це твої друзі? Це не друзі, це вовки! Тікай від них". Я ж тоді "копита" свої й показав: "Та що ти, старий! Зараз життя таке, не ваш отстой…" Не встиг і доказати, як та блискавка з громом звалилася мені на голову: "Геть з мого двору! Щоб очі мої тебе не бачили доки не навернешся!"…
Я й показав свій гонор - зник з батькових очей на довгі роки. Хоч в глибині серця сумно мені було. Та не знав я, що поки я пропалював своє життя, глушачи свою провину, своє сумління - мій батько роками припадав на коліна та плакав не слізьми а диким болем, приговорюючи, як Самуїл над вбитим сином: "Сину мій сину! Сину мій…"
Одного дня прийшла мені звістка про те, що батько мій вмирає. Як птах полетів я до нього. Не встиг. Коли переступив поріг, то мій батько віддав духа. У труні не той вже велетень і бог, а сивий, сухенький чоловічок, із стомленим обличчям, та росою у кутках очей…
Так то водиться у нас, що під час похорону, над могилою, хтось старший із родини має за покійного вибачитися перед усіма присутніми за його гріхи. А я один у батька був. Стою: ось люди, а ось я, над самою прірвою могили. Ось труна. Аж зуби мені скрипіли: "Чому я маю перепрошувати у цих людей за його гріхи невідомі? Та й він не простив мені…" Коли перший раз видавив із себе, то як ключ заржавілий повертався мій язик: "Простіть мені, люди", а у відповідь усі гуртом, пильно дивлячись мені у очі: "Бог простить…" За другим разом щось в мені йойкнуло: "Простіть мені, люди", а вони знову: "Бог простить". А за третім разом: "Простіть мені, люди !" – і навала зрушила з моєї душі, і не знав вже я, хто із нас просить прощення, чи батько у людей, чи я у батька та людей, за своє невдячне синівство!..
Всі розійшлися… Сидів я при могилі розбитий, приголомшений, тиша… в вухах шумить, в душі гуде…. Підійшов до мене отець Федір: "Тримай, синку. Батько твій просив передати тобі. Ох і любив він тебе… Ох і любив". Та й простягає мені ту саму стареньку папаху бога. А до неї лист, в якому й написано тільки: "Сину мій, папах на світі багато, та голова у тебе одна. Бережи свою голову від того, щоб світ цей її не покрив… Сину мій."
Звідкіля мій батько знає моє серце…
Та коли сталося мені вирости, то поїхав я вчитися до столиці. А там завів приятельство з такими людьми, скажемо не богами - зовсім з не чистими на руку та сумліннями. Одного разу вирішивши похизуватися перед батьками – привіз їх до дому. Самовпевненим півнем вийшов із дуже коштовного Шевроле у супроводі своїх "друзів". А батько, як завжди – тільки оком блиснув, та й усе вже знав. Відвів мене в бік та й каже: "Сину мій, і це твої друзі? Це не друзі, це вовки! Тікай від них". Я ж тоді "копита" свої й показав: "Та що ти, старий! Зараз життя таке, не ваш отстой…" Не встиг і доказати, як та блискавка з громом звалилася мені на голову: "Геть з мого двору! Щоб очі мої тебе не бачили доки не навернешся!"…
Я й показав свій гонор - зник з батькових очей на довгі роки. Хоч в глибині серця сумно мені було. Та не знав я, що поки я пропалював своє життя, глушачи свою провину, своє сумління - мій батько роками припадав на коліна та плакав не слізьми а диким болем, приговорюючи, як Самуїл над вбитим сином: "Сину мій сину! Сину мій…"
Одного дня прийшла мені звістка про те, що батько мій вмирає. Як птах полетів я до нього. Не встиг. Коли переступив поріг, то мій батько віддав духа. У труні не той вже велетень і бог, а сивий, сухенький чоловічок, із стомленим обличчям, та росою у кутках очей…
Так то водиться у нас, що під час похорону, над могилою, хтось старший із родини має за покійного вибачитися перед усіма присутніми за його гріхи. А я один у батька був. Стою: ось люди, а ось я, над самою прірвою могили. Ось труна. Аж зуби мені скрипіли: "Чому я маю перепрошувати у цих людей за його гріхи невідомі? Та й він не простив мені…" Коли перший раз видавив із себе, то як ключ заржавілий повертався мій язик: "Простіть мені, люди", а у відповідь усі гуртом, пильно дивлячись мені у очі: "Бог простить…" За другим разом щось в мені йойкнуло: "Простіть мені, люди", а вони знову: "Бог простить". А за третім разом: "Простіть мені, люди !" – і навала зрушила з моєї душі, і не знав вже я, хто із нас просить прощення, чи батько у людей, чи я у батька та людей, за своє невдячне синівство!..
Всі розійшлися… Сидів я при могилі розбитий, приголомшений, тиша… в вухах шумить, в душі гуде…. Підійшов до мене отець Федір: "Тримай, синку. Батько твій просив передати тобі. Ох і любив він тебе… Ох і любив". Та й простягає мені ту саму стареньку папаху бога. А до неї лист, в якому й написано тільки: "Сину мій, папах на світі багато, та голова у тебе одна. Бережи свою голову від того, щоб світ цей її не покрив… Сину мій."
Звідкіля мій батько знає моє серце…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію