Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
ОПс Ірина Островська (1967) /
Проза
Папаха
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Папаха
Коли суворої зими відкривалися двері в сіні, посеред білого пару, як Бог у хмарах - з’являвся мій батько. Великий, в чорному кожусі, а на голові біла папаха - ординка! І я маленький із завмерлим серцем, із захопленням вдивлявся в нього широко відкритими очима.: "Б-о-о-г… Мій батько сильний, справедливий бог!". Коли мій батько злився, то його очі блищали як блискавка, коли лаявся, то це був місцевий грім, але коли всміхався, то це було тепло і любов усього неба. Ось яким був мій батько. І нікуди було дітися від його пронизливого ока. Щоб я потайки не нашкодив, батько все знав. "Звідкіля? – дивувався я – Може у нього папаха чарівна? От я виросту і теж у мене така буде. Я буду Бо-о-гом".
Та коли сталося мені вирости, то поїхав я вчитися до столиці. А там завів приятельство з такими людьми, скажемо не богами - зовсім з не чистими на руку та сумліннями. Одного разу вирішивши похизуватися перед батьками – привіз їх до дому. Самовпевненим півнем вийшов із дуже коштовного Шевроле у супроводі своїх "друзів". А батько, як завжди – тільки оком блиснув, та й усе вже знав. Відвів мене в бік та й каже: "Сину мій, і це твої друзі? Це не друзі, це вовки! Тікай від них". Я ж тоді "копита" свої й показав: "Та що ти, старий! Зараз життя таке, не ваш отстой…" Не встиг і доказати, як та блискавка з громом звалилася мені на голову: "Геть з мого двору! Щоб очі мої тебе не бачили доки не навернешся!"…
Я й показав свій гонор - зник з батькових очей на довгі роки. Хоч в глибині серця сумно мені було. Та не знав я, що поки я пропалював своє життя, глушачи свою провину, своє сумління - мій батько роками припадав на коліна та плакав не слізьми а диким болем, приговорюючи, як Самуїл над вбитим сином: "Сину мій сину! Сину мій…"
Одного дня прийшла мені звістка про те, що батько мій вмирає. Як птах полетів я до нього. Не встиг. Коли переступив поріг, то мій батько віддав духа. У труні не той вже велетень і бог, а сивий, сухенький чоловічок, із стомленим обличчям, та росою у кутках очей…
Так то водиться у нас, що під час похорону, над могилою, хтось старший із родини має за покійного вибачитися перед усіма присутніми за його гріхи. А я один у батька був. Стою: ось люди, а ось я, над самою прірвою могили. Ось труна. Аж зуби мені скрипіли: "Чому я маю перепрошувати у цих людей за його гріхи невідомі? Та й він не простив мені…" Коли перший раз видавив із себе, то як ключ заржавілий повертався мій язик: "Простіть мені, люди", а у відповідь усі гуртом, пильно дивлячись мені у очі: "Бог простить…" За другим разом щось в мені йойкнуло: "Простіть мені, люди", а вони знову: "Бог простить". А за третім разом: "Простіть мені, люди !" – і навала зрушила з моєї душі, і не знав вже я, хто із нас просить прощення, чи батько у людей, чи я у батька та людей, за своє невдячне синівство!..
Всі розійшлися… Сидів я при могилі розбитий, приголомшений, тиша… в вухах шумить, в душі гуде…. Підійшов до мене отець Федір: "Тримай, синку. Батько твій просив передати тобі. Ох і любив він тебе… Ох і любив". Та й простягає мені ту саму стареньку папаху бога. А до неї лист, в якому й написано тільки: "Сину мій, папах на світі багато, та голова у тебе одна. Бережи свою голову від того, щоб світ цей її не покрив… Сину мій."
Звідкіля мій батько знає моє серце…
Та коли сталося мені вирости, то поїхав я вчитися до столиці. А там завів приятельство з такими людьми, скажемо не богами - зовсім з не чистими на руку та сумліннями. Одного разу вирішивши похизуватися перед батьками – привіз їх до дому. Самовпевненим півнем вийшов із дуже коштовного Шевроле у супроводі своїх "друзів". А батько, як завжди – тільки оком блиснув, та й усе вже знав. Відвів мене в бік та й каже: "Сину мій, і це твої друзі? Це не друзі, це вовки! Тікай від них". Я ж тоді "копита" свої й показав: "Та що ти, старий! Зараз життя таке, не ваш отстой…" Не встиг і доказати, як та блискавка з громом звалилася мені на голову: "Геть з мого двору! Щоб очі мої тебе не бачили доки не навернешся!"…
Я й показав свій гонор - зник з батькових очей на довгі роки. Хоч в глибині серця сумно мені було. Та не знав я, що поки я пропалював своє життя, глушачи свою провину, своє сумління - мій батько роками припадав на коліна та плакав не слізьми а диким болем, приговорюючи, як Самуїл над вбитим сином: "Сину мій сину! Сину мій…"
Одного дня прийшла мені звістка про те, що батько мій вмирає. Як птах полетів я до нього. Не встиг. Коли переступив поріг, то мій батько віддав духа. У труні не той вже велетень і бог, а сивий, сухенький чоловічок, із стомленим обличчям, та росою у кутках очей…
Так то водиться у нас, що під час похорону, над могилою, хтось старший із родини має за покійного вибачитися перед усіма присутніми за його гріхи. А я один у батька був. Стою: ось люди, а ось я, над самою прірвою могили. Ось труна. Аж зуби мені скрипіли: "Чому я маю перепрошувати у цих людей за його гріхи невідомі? Та й він не простив мені…" Коли перший раз видавив із себе, то як ключ заржавілий повертався мій язик: "Простіть мені, люди", а у відповідь усі гуртом, пильно дивлячись мені у очі: "Бог простить…" За другим разом щось в мені йойкнуло: "Простіть мені, люди", а вони знову: "Бог простить". А за третім разом: "Простіть мені, люди !" – і навала зрушила з моєї душі, і не знав вже я, хто із нас просить прощення, чи батько у людей, чи я у батька та людей, за своє невдячне синівство!..
Всі розійшлися… Сидів я при могилі розбитий, приголомшений, тиша… в вухах шумить, в душі гуде…. Підійшов до мене отець Федір: "Тримай, синку. Батько твій просив передати тобі. Ох і любив він тебе… Ох і любив". Та й простягає мені ту саму стареньку папаху бога. А до неї лист, в якому й написано тільки: "Сину мій, папах на світі багато, та голова у тебе одна. Бережи свою голову від того, щоб світ цей її не покрив… Сину мій."
Звідкіля мій батько знає моє серце…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
