Перше, що вразило і змусило частіше битись моє серце – це два великі дуби на подвір’ї які, наче охоронці, височіли коло брами… Дубам було майже сто років. Вони символізували силу, достаток і довговічність роду Стібішів. Їхні пишні зелені крони затінювали подвір’я у спекотні липневі дні. Із правого боку милувалась затишна хатка із віконницями, помальованими блакитною фарбою. Одразу біля будинку квітував літньо-пахучий жоржиновий рай: жовті і малинові – мали дрібні суцвіття, бордові та червоні – із великими пелюстками як у соняха, а між ними – стрункі гладіолуси, чорнобривці та мальви. І все те буяло, збиваючи неймовірно-солодкі пахощі літа.
З лівого краю оксамитово-зеленого подвір’я стояв почорнілий від часу і дощів дерев’яний хлівець – у ньому вже давно нічого не тримали. Стежка, звиваючись, вивела у старий яблуневий сад – круглі жовті плоди вгинали гіляччя присадкуватих яблунь аж до землі. За садком виднілись акуратні грядочки картоплі та іншої городини… Обійшовши господарку навколо, знову опинявся коло хати. Тепер погляд наче заворожувала блакитносиня вишукана церковця, яка виднілась навпростець через сусідські подвір’я. Аж ось весело задзвеніли – заспівали дзвони, скликаючи мирян на службу Божу.
Тітка Лариса вийшла з хати у накрохмаленій вишиванці з намаяним кошиком, повним яблук. З посмішкою на обличчі, вдоволена, вийшла за браму свойого двору. Ступала легко, наче молода дівчина, не відчуваючи років, які пригинали додолу. З усіх усюд йшли святково вбрані люди до церкви, і цей нестримний потічок виливався у повноводну людську ріку.
Зліва від церкви виднілись верби, вказуючи свою близькість до води. А й справді, підійшовши ближче, знову дивувався, які то ще несподіванки побачиш у цьому поліському селі! З-за дерев розгорталось широке плесо великого озера, обрамленого вербами та комишами. Легкий вітерець зрухував його поверхню і вона мерехтіла міріадами сяючих зірок. Нічого, здавалося, вже й не нагадувало про те, що цей край (хотілося сказати – рай) оголошено «зоною чорнобильського лиха».
Після служби озерчани розійшлися по домівках. Неділя… Завтра буде новий день, такий же сонячний і спокійний… Дай Боже!

19. 03. 2013