Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Сом ( Ян Бжехва, переклад з польської)
Знаменитий математик.
Голос гув його в окрузі:
- Підпливайте, юні друзі,
Бо щодня, годину кожну,
Я для вас ділю і множу,
Додаю і віднімаю,
Помилок не допускаю.
Всяк питати міг у сома,
Навіть риба незнайома.
І ходив по Віслі вислів:
Сома відповіді стислі.
Сома знали всі. Та врешті
Лин приплив раз нетутешній.
Він і каже: - Я для пана
Маю ось таке завдання.
Ви – мастак, говорять всюди,
Тож, моє питання буде:
Чи зуміє математик
До десятки нуль відняти?
Сом всміхнувся – хто ж не знає,
Щось під вусом вичисляє,
В сома вусів повна сума
І сом дума, дума, дума.
- Ох, біда! Хто допоможе?
Чи один? Чи десять може?
Дві години ті потуги,
Сом посинів од напруги.
Метикує математик:
Від десятки нуль відняти?
Ця задача – наче криця,
Зараз… Знаю… Одиниця!
Наче ні! А десять? Стидно!
Лин - противна риба, видно.
Лин соромить: - Пане соме,
Вам це діло незнайоме!
Сом змарнів і схуд зі стиду,
Бо лічити важко, з виду.
Вечір проминув, і нічка,
Вже прокинулася річка,
День, а діло те марудне,
І сом худне, худне, худне.
Діб отак минуло кілька,
Став худий він, мов та кілька.
Врешті, кинув рідну річку,
І за жінку взяв плотвичку.
2012-2013
ОРИГІНАЛ ТВОРУ
Sum
Mieszkał w Wiśle sum wąsaty,
Znakomity matematyk.
Krzyczał więc na całe skrzele:
- Do mnie, młodzi przyjaciele!
W dni powszednie i w niedziele
Na życzenie mnożę, dzielę,
Odejmuję i dodaję
I pomyłek nie uznaję!
Każdy mógł więc przyjść do suma
I zapytać: - jaka suma?
A sum jeden w całej Wiśle
Odpowiadał na to ściśle.
Znała suma cała rzeka,
Więc raz przybył lin z daleka
I powiada: - Drogi panie,
Ja dla pana mam zadanie,
Jeśli pan tak liczyć umie,
Niech pan powie, panie sumie,
Czy pan zdoła w swym pojęciu,
Odjąć zero do dziesięciu?
Sum uśmiechnął się z przekąsem,
Liczy, liczy coś pod wąsem,
Wąs sumiasty jak u suma,
A sum duma, duma, duma.
- To dopiero mam z tym biedę -
Może dziesięć? Może jeden?
Upłynęły dwie godziny,
Sum z wysiłku jest już siny.
Myśli, myśli: "To dopiero!
Od dziesięciu odjąć zero?
Żebym miał przynajmniej kredę!
Zaraz, zaraz... Wiem już... Jeden!
Nie! Nie jeden. Dziesięć chyba...
Ach, ten lin! To wstrętna ryba!"
A lin szydzi: - Panie sumie,
W sumie pan niewiele umie!
Sum ze wstydu schnie i chudnie,
Już mu liczyć coraz trudniej,
A tu minął wieczór cały,
Wszystkie ryby się pospały
I nastało znów południe,
A sum chudnie, chudnie, chudnie...
I nim dni minęło kilka,
Stał się chudy niczym kilka.
Więc opuścił wody słodkie
I za żonę pojął szprotkę.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
