Жила-була собі лісова галявина. Славилася вона розмаїттям квітів, що росли на ній. Кого тут тільки не було: Конвалія, Лісова Гвоздика, Братики, Ромашки, Дзвіночки... Всі жили дружньою сім’єю. Кожного ранку сивий Туман і срібляста Роса вмивали їхні личка, золотаве Сонечко ласкаво сушило їх, лагідний Вітерець розчісував їхні голівки.
Часто в гості до них прилітало безліч птахів, бджіл та багато різних комах. Ось знову прилетіла бджілка, привіталася з ними і вони радісно почастували її запашним нектаром. Незабаром збоку задзижчав джміль, кинувши поважно: „Дддоб-рр-ий ддень!”
Так минали години за годинами, дні за днями. Всі були радісні й щасливі.
І раптом трапилося лихо. Захотілося одній із квітів стати королевою галявини. Вона стала вимагати від своїх подруг поваги до себе, забирала найбільше тепла, вологи і світла. З часом вона стала дуже пишна, красива і велична. І хто знає чим би це скінчилося, коли б не один випадок...
Літнього, погожого дня завітали до лісу туристи. Їм одразу у вічі кинулась королева галявини і вони, не задумуючись, зірвали її.
Отямилася вона у кришталевій вазі з холодною водою. Крижаний холод наскрізь пронизував її тіло, боліла ніжка. З кожним днем вона все марніла. Її пелюсточки скрутились і пожовкли, голівка похилилася. Вона все жовкла і в’янула. Врешті-решт її викинули на смітник. І тільки тепер, лежачи на смітнику, серед бруду, знедолена, брудна, вона зрозуміла свою помилку.
Такий кінець чекає всіх нечесних, надмірних, зажерливих...