ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.01.10 09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?

І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —

Микола Дудар
2026.01.10 01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,

Олег Герман
2026.01.10 00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста. У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка

С М
2026.01.09 21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить

Світлана Пирогова
2026.01.09 19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.

І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,

Олег Герман
2026.01.09 19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.

Іван Потьомкін
2026.01.09 18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…

Артур Курдіновський
2026.01.09 16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.

Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -

Юрко Бужанин
2026.01.09 15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився

Сергій Губерначук
2026.01.09 13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.

Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.

Тетяна Левицька
2026.01.09 11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.

Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця

Борис Костиря
2026.01.09 10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.

Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,

Мар'ян Кіхно
2026.01.09 07:59
Мій батько був колись штангістом, а тоді його рекрутували в савєцьку армію та зробили водолазом. Чому та навіщо я не знаю. Я переказую вам переказане, та після того довго мною стулене, наскільки змога. На той час (після Другої світової) ув армії служили

Іван Потьомкін
2026.01.08 22:10
Вночі навідавсь посланець. На ліжка край присів,
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б

Євген Федчук
2026.01.08 19:20
Сидять діди під кормою. Сонце припікає.
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля

Тетяна Левицька
2026.01.08 17:19
Для чого я прийшла в липневу заметіль?—
Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.

Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Поплавський (1960) / Проза

 Зарядка для мозгов...
Он всю неделю работал. Что-то записывал, писал кому-то письма, с кем-то говорил по телефону, спорил, доказывал, оправдывался. Куда-то ездил, что-то сдавал, получал, отвозил и привозил. Делал ещё кучу всяких нужных и не очень – дел. По дороге пил кофе, курил, встречался с друзьями, опять курил и пил кофе.
Каждое утро у него начиналось с будильника, музыку которого он ждал, давно проснувшись, и молча лежал с закрытыми глазами.
Быстро вскочив, он как слаломист преодолевал расстояние к ванной, между детьми, которые тоже собирались, потом на кухню, потом туда-сюда, одевшись… выскакивал на улицу…
Полный спокойный вдох чистого утреннего воздуха наполнял его кровь живительным кислородом, все органы и системы начинали чётко работать… и он спешил на работу… Шел он быстро, хоть и не опаздывал. Он всегда ходил быстро, и не любил опаздывать.
Дорога шла через пустырь. Летом было весело от стрекотания цикад и сверчков, пения птиц, и золотого солнца, которое светило в левый глаз… зимой – было холодно, сыро и частый ветер срывал шляпу, которую он никогда не носил…
Мысли в голове были спокойны, чисты и трезвы. Он радовался солнцу, теплу и зелени трав, или отворачивался от дождя, снега и ветра. Впереди шел банальный, обычный день и он не старался его обогнать… Так было, почти всегда, и так будет, он надеялся, еще довольно долго. На работу он ходил пешком, и это была одна из его мечт, которая сбылась. Ну, представьте себе, многомиллионный мегаполис…расстояния …ох…а он пешком…
И так каждый Божий день… Пешком. Туда сюда. Потом телефон, комп, ручка, еще такие есть…кофе, бутерброд, сигарета, кофе, комп, сигарета, ручка,
телефон…разговор…встреча…и т.д.
Вечер… путь домой…та же дорога, только наоборот, но солнце упрямо светит в левый глаз…Потом - ложка, может быть вилка, тарелка, кофе, сигарета, комп, телевизор, телефон, иногда книжка, дети, жена, дети, телевизор, телефон, жена, дети, сигарета, кофе или чай…подушка…Ночь…Телевизор…телеви…тел…БУДИЛЬНИК… УТРО…
Дорога…та же. Мыслей нет… иногда, промахиваешь, не замечая…Круг, а может быть спираль, но иногда, кажется, что шар, как на море, что надутый, а в нем стараются идти…барахтаясь…
И так пять дней, потом еще, и еще…и понимаешь, надо бы остановится, но как? И только встал, а тебя чем-то тяжелым по голове…вроде водки с пивом, как шандарахнет…
Будильник – не всчет…утро – туманное… собираешь остатки или останки мозгов… а их нет, по крайней мере вчерашних…Ау…нетути… Голову руками сяк так привел в шарообразное состояние, шкуру сменил и…в зависимости от дня недели, начинаешь куда-то передвигаться… Но без зависимости, пытаешься как-то помириться или примириться с сосудами, нейронами, бронхами, альвеолами и даже с пещеристым телом и почечными лоханками… но как бы ты это всё вышеперечисленное не уговаривал, договориться очень трудно, по всяким там причинам, не будем щас об этом, не станем усугу блять…
В общем, эта неравная борьба может продолжаться долго, правда есть радикальный метод, к которому я не рекомендую прибегать, так как им надо пользовать очень умело, и не каждому это удается…даже мне…иногда…
Поэтому, если руки не очень дрожат, надо взять себя ими, обеими… и держать. Конечно, хорошо бы, где-то на полянке соловья послушать, в тенёчке, и чтоб никто, ну никто не беспокоил, и спокойно, заняться своими нейронами…это важнее всего. Они же такие мааааленькие, такие беззащитные….их надо утешить, успокоить, уговорить…а потом они уговорят все остальные альвеолы с капиллярами…
В конце концов, вы с вашей памятью, вернее с её остатками подписываете договор о временном не нападении, и всем становится легче…я имею в виду нейроны и более крупные телесные образования. В этом состоянии проходит день, а то и два…все устаканивается и обретает свой нормальный банальный чёткий ритм…Туда, Сюда. Прыжок в сторону, дающий глоток свежих эмоций, обогащение кислорода, возможно некое сожаление, даже раскаивание, но жизнь идет, продолжает свой бег, не обращая внимание на нюансы, на потери и приобретения, на радости и печали…туда, вперед, где маячит вконце Свет, который невозможно разложить на составляющие другие цвета, в котором всё померкнет и поблекнет, где не будет тени…но увы… Не каждая птица долетит до середины Реки под названием Лета…..


01,02,2012 Ю.В.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2013-05-24 09:04:55
Переглядів сторінки твору 758
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.460 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.171 / 5.42)
Оцінка твору автором 4
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2025.09.21 12:01
Автор у цю хвилину відсутній