ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Поплавський (1960) /
Проза
Зарядка для мозгов...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зарядка для мозгов...
Он всю неделю работал. Что-то записывал, писал кому-то письма, с кем-то говорил по телефону, спорил, доказывал, оправдывался. Куда-то ездил, что-то сдавал, получал, отвозил и привозил. Делал ещё кучу всяких нужных и не очень – дел. По дороге пил кофе, курил, встречался с друзьями, опять курил и пил кофе.
Каждое утро у него начиналось с будильника, музыку которого он ждал, давно проснувшись, и молча лежал с закрытыми глазами.
Быстро вскочив, он как слаломист преодолевал расстояние к ванной, между детьми, которые тоже собирались, потом на кухню, потом туда-сюда, одевшись… выскакивал на улицу…
Полный спокойный вдох чистого утреннего воздуха наполнял его кровь живительным кислородом, все органы и системы начинали чётко работать… и он спешил на работу… Шел он быстро, хоть и не опаздывал. Он всегда ходил быстро, и не любил опаздывать.
Дорога шла через пустырь. Летом было весело от стрекотания цикад и сверчков, пения птиц, и золотого солнца, которое светило в левый глаз… зимой – было холодно, сыро и частый ветер срывал шляпу, которую он никогда не носил…
Мысли в голове были спокойны, чисты и трезвы. Он радовался солнцу, теплу и зелени трав, или отворачивался от дождя, снега и ветра. Впереди шел банальный, обычный день и он не старался его обогнать… Так было, почти всегда, и так будет, он надеялся, еще довольно долго. На работу он ходил пешком, и это была одна из его мечт, которая сбылась. Ну, представьте себе, многомиллионный мегаполис…расстояния …ох…а он пешком…
И так каждый Божий день… Пешком. Туда сюда. Потом телефон, комп, ручка, еще такие есть…кофе, бутерброд, сигарета, кофе, комп, сигарета, ручка,
телефон…разговор…встреча…и т.д.
Вечер… путь домой…та же дорога, только наоборот, но солнце упрямо светит в левый глаз…Потом - ложка, может быть вилка, тарелка, кофе, сигарета, комп, телевизор, телефон, иногда книжка, дети, жена, дети, телевизор, телефон, жена, дети, сигарета, кофе или чай…подушка…Ночь…Телевизор…телеви…тел…БУДИЛЬНИК… УТРО…
Дорога…та же. Мыслей нет… иногда, промахиваешь, не замечая…Круг, а может быть спираль, но иногда, кажется, что шар, как на море, что надутый, а в нем стараются идти…барахтаясь…
И так пять дней, потом еще, и еще…и понимаешь, надо бы остановится, но как? И только встал, а тебя чем-то тяжелым по голове…вроде водки с пивом, как шандарахнет…
Будильник – не всчет…утро – туманное… собираешь остатки или останки мозгов… а их нет, по крайней мере вчерашних…Ау…нетути… Голову руками сяк так привел в шарообразное состояние, шкуру сменил и…в зависимости от дня недели, начинаешь куда-то передвигаться… Но без зависимости, пытаешься как-то помириться или примириться с сосудами, нейронами, бронхами, альвеолами и даже с пещеристым телом и почечными лоханками… но как бы ты это всё вышеперечисленное не уговаривал, договориться очень трудно, по всяким там причинам, не будем щас об этом, не станем усугу блять…
В общем, эта неравная борьба может продолжаться долго, правда есть радикальный метод, к которому я не рекомендую прибегать, так как им надо пользовать очень умело, и не каждому это удается…даже мне…иногда…
Поэтому, если руки не очень дрожат, надо взять себя ими, обеими… и держать. Конечно, хорошо бы, где-то на полянке соловья послушать, в тенёчке, и чтоб никто, ну никто не беспокоил, и спокойно, заняться своими нейронами…это важнее всего. Они же такие мааааленькие, такие беззащитные….их надо утешить, успокоить, уговорить…а потом они уговорят все остальные альвеолы с капиллярами…
В конце концов, вы с вашей памятью, вернее с её остатками подписываете договор о временном не нападении, и всем становится легче…я имею в виду нейроны и более крупные телесные образования. В этом состоянии проходит день, а то и два…все устаканивается и обретает свой нормальный банальный чёткий ритм…Туда, Сюда. Прыжок в сторону, дающий глоток свежих эмоций, обогащение кислорода, возможно некое сожаление, даже раскаивание, но жизнь идет, продолжает свой бег, не обращая внимание на нюансы, на потери и приобретения, на радости и печали…туда, вперед, где маячит вконце Свет, который невозможно разложить на составляющие другие цвета, в котором всё померкнет и поблекнет, где не будет тени…но увы… Не каждая птица долетит до середины Реки под названием Лета…..
01,02,2012 Ю.В.
Каждое утро у него начиналось с будильника, музыку которого он ждал, давно проснувшись, и молча лежал с закрытыми глазами.
Быстро вскочив, он как слаломист преодолевал расстояние к ванной, между детьми, которые тоже собирались, потом на кухню, потом туда-сюда, одевшись… выскакивал на улицу…
Полный спокойный вдох чистого утреннего воздуха наполнял его кровь живительным кислородом, все органы и системы начинали чётко работать… и он спешил на работу… Шел он быстро, хоть и не опаздывал. Он всегда ходил быстро, и не любил опаздывать.
Дорога шла через пустырь. Летом было весело от стрекотания цикад и сверчков, пения птиц, и золотого солнца, которое светило в левый глаз… зимой – было холодно, сыро и частый ветер срывал шляпу, которую он никогда не носил…
Мысли в голове были спокойны, чисты и трезвы. Он радовался солнцу, теплу и зелени трав, или отворачивался от дождя, снега и ветра. Впереди шел банальный, обычный день и он не старался его обогнать… Так было, почти всегда, и так будет, он надеялся, еще довольно долго. На работу он ходил пешком, и это была одна из его мечт, которая сбылась. Ну, представьте себе, многомиллионный мегаполис…расстояния …ох…а он пешком…
И так каждый Божий день… Пешком. Туда сюда. Потом телефон, комп, ручка, еще такие есть…кофе, бутерброд, сигарета, кофе, комп, сигарета, ручка,
телефон…разговор…встреча…и т.д.
Вечер… путь домой…та же дорога, только наоборот, но солнце упрямо светит в левый глаз…Потом - ложка, может быть вилка, тарелка, кофе, сигарета, комп, телевизор, телефон, иногда книжка, дети, жена, дети, телевизор, телефон, жена, дети, сигарета, кофе или чай…подушка…Ночь…Телевизор…телеви…тел…БУДИЛЬНИК… УТРО…
Дорога…та же. Мыслей нет… иногда, промахиваешь, не замечая…Круг, а может быть спираль, но иногда, кажется, что шар, как на море, что надутый, а в нем стараются идти…барахтаясь…
И так пять дней, потом еще, и еще…и понимаешь, надо бы остановится, но как? И только встал, а тебя чем-то тяжелым по голове…вроде водки с пивом, как шандарахнет…
Будильник – не всчет…утро – туманное… собираешь остатки или останки мозгов… а их нет, по крайней мере вчерашних…Ау…нетути… Голову руками сяк так привел в шарообразное состояние, шкуру сменил и…в зависимости от дня недели, начинаешь куда-то передвигаться… Но без зависимости, пытаешься как-то помириться или примириться с сосудами, нейронами, бронхами, альвеолами и даже с пещеристым телом и почечными лоханками… но как бы ты это всё вышеперечисленное не уговаривал, договориться очень трудно, по всяким там причинам, не будем щас об этом, не станем усугу блять…
В общем, эта неравная борьба может продолжаться долго, правда есть радикальный метод, к которому я не рекомендую прибегать, так как им надо пользовать очень умело, и не каждому это удается…даже мне…иногда…
Поэтому, если руки не очень дрожат, надо взять себя ими, обеими… и держать. Конечно, хорошо бы, где-то на полянке соловья послушать, в тенёчке, и чтоб никто, ну никто не беспокоил, и спокойно, заняться своими нейронами…это важнее всего. Они же такие мааааленькие, такие беззащитные….их надо утешить, успокоить, уговорить…а потом они уговорят все остальные альвеолы с капиллярами…
В конце концов, вы с вашей памятью, вернее с её остатками подписываете договор о временном не нападении, и всем становится легче…я имею в виду нейроны и более крупные телесные образования. В этом состоянии проходит день, а то и два…все устаканивается и обретает свой нормальный банальный чёткий ритм…Туда, Сюда. Прыжок в сторону, дающий глоток свежих эмоций, обогащение кислорода, возможно некое сожаление, даже раскаивание, но жизнь идет, продолжает свой бег, не обращая внимание на нюансы, на потери и приобретения, на радости и печали…туда, вперед, где маячит вконце Свет, который невозможно разложить на составляющие другие цвета, в котором всё померкнет и поблекнет, где не будет тени…но увы… Не каждая птица долетит до середины Реки под названием Лета…..
01,02,2012 Ю.В.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію