Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Альона Ліснича (1991) /
Проза
Берімо час у руки!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берімо час у руки!
Берімо час у руки! Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і…розбитися!
Кожна хвилина по-своєму дуже дорога. Прокручуючи у пам’яті нещодавні миті, хочеться затулити рукою зморшки істини. Сплеском морської хвилі підкрадався час. Він вихором влітав у мою душу і виносив із неї зернини свободи. Мить насторожувала. Її верескливий голос проникав у надсвідомість. Надворі танув сніг. Розпеченим залізом сніжинки стікали по моєму обличчі. Було боляче. Голос не мав смаку. Хотілося тікати у безкінечність, але всі шляхи затуманив сон. Він був такий… Моє серце не знало більшого щастя і почало співати. Життя рушило вперед. Зупинятися не було сенсу.
Час увійшов у спіраль бажаного. Усе задумане здійснювалося. Але… Чорною стрічкою підперезалася радість. Очі щодня покривалися росою від невдач.
Немов молотком об дерево стукала біль об душу. Червоне зникло із горизонту смаку. Чорне, чорне полотно покривало усмішку Мадонни. Хотілося вийти до вітру, відчинити, мов двері груди, і вдихнути свіжого обмороженого повітря.
Руки тяглися до нього, а він залишався холодний, як лід. Його очі при кожному погляді грали у сніжки. Пахло невимушеною байдужістю.
А мені хотілося щастя! При зустрічі з ним у моїй душі зацвітали квіти. Його ж проймав мороз. Закривавлені губи зберігали мовчання. Думки кружляли навколо одного питання: «Чому ця людина настільки холодна?». Відповідь очевидна: почуття знаходяться поза зоною досяжності.
Годинник пробив дванадцяту. Бажання виприскувалися через склянку мрій. Хотілося чогось більшого. Але думки про надмірне покривав іній.
За декілька хвилин усе було в порядку. «Він буде мій…Буде…!», - промовляв внутрішній голос. Блискучі зорі посилювали віру. Але…
Сон закінчився. Крізь заплющені очі пробивалося світло від новорічних вогнів. Пахло ялинковою свіжістю. На столі стояв келих недопитого шампанського. Через п’ять хвилин проб’є дванадцята. Новий рік привітає нас із початком нового життя.
А сон був такий чудовий! Ох!
Берімо час у руки!
Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і розбитися… у сні!
Кожна хвилина по-своєму дуже дорога. Прокручуючи у пам’яті нещодавні миті, хочеться затулити рукою зморшки істини. Сплеском морської хвилі підкрадався час. Він вихором влітав у мою душу і виносив із неї зернини свободи. Мить насторожувала. Її верескливий голос проникав у надсвідомість. Надворі танув сніг. Розпеченим залізом сніжинки стікали по моєму обличчі. Було боляче. Голос не мав смаку. Хотілося тікати у безкінечність, але всі шляхи затуманив сон. Він був такий… Моє серце не знало більшого щастя і почало співати. Життя рушило вперед. Зупинятися не було сенсу.
Час увійшов у спіраль бажаного. Усе задумане здійснювалося. Але… Чорною стрічкою підперезалася радість. Очі щодня покривалися росою від невдач.
Немов молотком об дерево стукала біль об душу. Червоне зникло із горизонту смаку. Чорне, чорне полотно покривало усмішку Мадонни. Хотілося вийти до вітру, відчинити, мов двері груди, і вдихнути свіжого обмороженого повітря.
Руки тяглися до нього, а він залишався холодний, як лід. Його очі при кожному погляді грали у сніжки. Пахло невимушеною байдужістю.
А мені хотілося щастя! При зустрічі з ним у моїй душі зацвітали квіти. Його ж проймав мороз. Закривавлені губи зберігали мовчання. Думки кружляли навколо одного питання: «Чому ця людина настільки холодна?». Відповідь очевидна: почуття знаходяться поза зоною досяжності.
Годинник пробив дванадцяту. Бажання виприскувалися через склянку мрій. Хотілося чогось більшого. Але думки про надмірне покривав іній.
За декілька хвилин усе було в порядку. «Він буде мій…Буде…!», - промовляв внутрішній голос. Блискучі зорі посилювали віру. Але…
Сон закінчився. Крізь заплющені очі пробивалося світло від новорічних вогнів. Пахло ялинковою свіжістю. На столі стояв келих недопитого шампанського. Через п’ять хвилин проб’є дванадцята. Новий рік привітає нас із початком нового життя.
А сон був такий чудовий! Ох!
Берімо час у руки!
Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і розбитися… у сні!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
