Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Альона Ліснича (1991) /
Проза
Берімо час у руки!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берімо час у руки!
Берімо час у руки! Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і…розбитися!
Кожна хвилина по-своєму дуже дорога. Прокручуючи у пам’яті нещодавні миті, хочеться затулити рукою зморшки істини. Сплеском морської хвилі підкрадався час. Він вихором влітав у мою душу і виносив із неї зернини свободи. Мить насторожувала. Її верескливий голос проникав у надсвідомість. Надворі танув сніг. Розпеченим залізом сніжинки стікали по моєму обличчі. Було боляче. Голос не мав смаку. Хотілося тікати у безкінечність, але всі шляхи затуманив сон. Він був такий… Моє серце не знало більшого щастя і почало співати. Життя рушило вперед. Зупинятися не було сенсу.
Час увійшов у спіраль бажаного. Усе задумане здійснювалося. Але… Чорною стрічкою підперезалася радість. Очі щодня покривалися росою від невдач.
Немов молотком об дерево стукала біль об душу. Червоне зникло із горизонту смаку. Чорне, чорне полотно покривало усмішку Мадонни. Хотілося вийти до вітру, відчинити, мов двері груди, і вдихнути свіжого обмороженого повітря.
Руки тяглися до нього, а він залишався холодний, як лід. Його очі при кожному погляді грали у сніжки. Пахло невимушеною байдужістю.
А мені хотілося щастя! При зустрічі з ним у моїй душі зацвітали квіти. Його ж проймав мороз. Закривавлені губи зберігали мовчання. Думки кружляли навколо одного питання: «Чому ця людина настільки холодна?». Відповідь очевидна: почуття знаходяться поза зоною досяжності.
Годинник пробив дванадцяту. Бажання виприскувалися через склянку мрій. Хотілося чогось більшого. Але думки про надмірне покривав іній.
За декілька хвилин усе було в порядку. «Він буде мій…Буде…!», - промовляв внутрішній голос. Блискучі зорі посилювали віру. Але…
Сон закінчився. Крізь заплющені очі пробивалося світло від новорічних вогнів. Пахло ялинковою свіжістю. На столі стояв келих недопитого шампанського. Через п’ять хвилин проб’є дванадцята. Новий рік привітає нас із початком нового життя.
А сон був такий чудовий! Ох!
Берімо час у руки!
Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і розбитися… у сні!
Кожна хвилина по-своєму дуже дорога. Прокручуючи у пам’яті нещодавні миті, хочеться затулити рукою зморшки істини. Сплеском морської хвилі підкрадався час. Він вихором влітав у мою душу і виносив із неї зернини свободи. Мить насторожувала. Її верескливий голос проникав у надсвідомість. Надворі танув сніг. Розпеченим залізом сніжинки стікали по моєму обличчі. Було боляче. Голос не мав смаку. Хотілося тікати у безкінечність, але всі шляхи затуманив сон. Він був такий… Моє серце не знало більшого щастя і почало співати. Життя рушило вперед. Зупинятися не було сенсу.
Час увійшов у спіраль бажаного. Усе задумане здійснювалося. Але… Чорною стрічкою підперезалася радість. Очі щодня покривалися росою від невдач.
Немов молотком об дерево стукала біль об душу. Червоне зникло із горизонту смаку. Чорне, чорне полотно покривало усмішку Мадонни. Хотілося вийти до вітру, відчинити, мов двері груди, і вдихнути свіжого обмороженого повітря.
Руки тяглися до нього, а він залишався холодний, як лід. Його очі при кожному погляді грали у сніжки. Пахло невимушеною байдужістю.
А мені хотілося щастя! При зустрічі з ним у моїй душі зацвітали квіти. Його ж проймав мороз. Закривавлені губи зберігали мовчання. Думки кружляли навколо одного питання: «Чому ця людина настільки холодна?». Відповідь очевидна: почуття знаходяться поза зоною досяжності.
Годинник пробив дванадцяту. Бажання виприскувалися через склянку мрій. Хотілося чогось більшого. Але думки про надмірне покривав іній.
За декілька хвилин усе було в порядку. «Він буде мій…Буде…!», - промовляв внутрішній голос. Блискучі зорі посилювали віру. Але…
Сон закінчився. Крізь заплющені очі пробивалося світло від новорічних вогнів. Пахло ялинковою свіжістю. На столі стояв келих недопитого шампанського. Через п’ять хвилин проб’є дванадцята. Новий рік привітає нас із початком нового життя.
А сон був такий чудовий! Ох!
Берімо час у руки!
Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і розбитися… у сні!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
