ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Альона Ліснича (1991) /
Проза
Берімо час у руки!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берімо час у руки!
Берімо час у руки! Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і…розбитися!
Кожна хвилина по-своєму дуже дорога. Прокручуючи у пам’яті нещодавні миті, хочеться затулити рукою зморшки істини. Сплеском морської хвилі підкрадався час. Він вихором влітав у мою душу і виносив із неї зернини свободи. Мить насторожувала. Її верескливий голос проникав у надсвідомість. Надворі танув сніг. Розпеченим залізом сніжинки стікали по моєму обличчі. Було боляче. Голос не мав смаку. Хотілося тікати у безкінечність, але всі шляхи затуманив сон. Він був такий… Моє серце не знало більшого щастя і почало співати. Життя рушило вперед. Зупинятися не було сенсу.
Час увійшов у спіраль бажаного. Усе задумане здійснювалося. Але… Чорною стрічкою підперезалася радість. Очі щодня покривалися росою від невдач.
Немов молотком об дерево стукала біль об душу. Червоне зникло із горизонту смаку. Чорне, чорне полотно покривало усмішку Мадонни. Хотілося вийти до вітру, відчинити, мов двері груди, і вдихнути свіжого обмороженого повітря.
Руки тяглися до нього, а він залишався холодний, як лід. Його очі при кожному погляді грали у сніжки. Пахло невимушеною байдужістю.
А мені хотілося щастя! При зустрічі з ним у моїй душі зацвітали квіти. Його ж проймав мороз. Закривавлені губи зберігали мовчання. Думки кружляли навколо одного питання: «Чому ця людина настільки холодна?». Відповідь очевидна: почуття знаходяться поза зоною досяжності.
Годинник пробив дванадцяту. Бажання виприскувалися через склянку мрій. Хотілося чогось більшого. Але думки про надмірне покривав іній.
За декілька хвилин усе було в порядку. «Він буде мій…Буде…!», - промовляв внутрішній голос. Блискучі зорі посилювали віру. Але…
Сон закінчився. Крізь заплющені очі пробивалося світло від новорічних вогнів. Пахло ялинковою свіжістю. На столі стояв келих недопитого шампанського. Через п’ять хвилин проб’є дванадцята. Новий рік привітає нас із початком нового життя.
А сон був такий чудовий! Ох!
Берімо час у руки!
Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і розбитися… у сні!
Кожна хвилина по-своєму дуже дорога. Прокручуючи у пам’яті нещодавні миті, хочеться затулити рукою зморшки істини. Сплеском морської хвилі підкрадався час. Він вихором влітав у мою душу і виносив із неї зернини свободи. Мить насторожувала. Її верескливий голос проникав у надсвідомість. Надворі танув сніг. Розпеченим залізом сніжинки стікали по моєму обличчі. Було боляче. Голос не мав смаку. Хотілося тікати у безкінечність, але всі шляхи затуманив сон. Він був такий… Моє серце не знало більшого щастя і почало співати. Життя рушило вперед. Зупинятися не було сенсу.
Час увійшов у спіраль бажаного. Усе задумане здійснювалося. Але… Чорною стрічкою підперезалася радість. Очі щодня покривалися росою від невдач.
Немов молотком об дерево стукала біль об душу. Червоне зникло із горизонту смаку. Чорне, чорне полотно покривало усмішку Мадонни. Хотілося вийти до вітру, відчинити, мов двері груди, і вдихнути свіжого обмороженого повітря.
Руки тяглися до нього, а він залишався холодний, як лід. Його очі при кожному погляді грали у сніжки. Пахло невимушеною байдужістю.
А мені хотілося щастя! При зустрічі з ним у моїй душі зацвітали квіти. Його ж проймав мороз. Закривавлені губи зберігали мовчання. Думки кружляли навколо одного питання: «Чому ця людина настільки холодна?». Відповідь очевидна: почуття знаходяться поза зоною досяжності.
Годинник пробив дванадцяту. Бажання виприскувалися через склянку мрій. Хотілося чогось більшого. Але думки про надмірне покривав іній.
За декілька хвилин усе було в порядку. «Він буде мій…Буде…!», - промовляв внутрішній голос. Блискучі зорі посилювали віру. Але…
Сон закінчився. Крізь заплющені очі пробивалося світло від новорічних вогнів. Пахло ялинковою свіжістю. На столі стояв келих недопитого шампанського. Через п’ять хвилин проб’є дванадцята. Новий рік привітає нас із початком нового життя.
А сон був такий чудовий! Ох!
Берімо час у руки!
Тримаймо його міцно-міцно, як дзеркало, що може впасти і розбитися… у сні!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію