Цікаво, що він любив найбільше?! В уяві зринає його постать – він зосереджено крутить у руках маленьку деталь, яку потрібно буде відточити на токарному станку. Я й сама колись пройшла навчальні курси токаря – смішно пригадувати, бо токар із мене ніякий. Одне, що запам’ятала з виробничої справи – це те, що різці є прохідні – правий і лівий. Дід Федя хіба усміхався, слухаючи мої розповіді про токарну науку. Ремонтувати усіляке залізяччя, а найперше – колінвали, їхали хлопці і чоловіки з усієї округи – такого майстра поблизу більш не було.
Подобалось йому також працювати із деревом. Усі вікна, двері, підлоги, ліжка й столи для нової хати, що побудував, змайстрував сам. У нас і досі на балконі стоїть шафа, яку дід Федя колись виготовив за власним кресленням. Та що гворити! Сам склав машину від першого до останнього гвинтика! Нею, разом із сім’єю, їздив аж у Крим, щоправда не по сіль, а на відпочинок.
А може йому більше подобалось працювати у своєму садку? І яблуні там ростуть, і груші, вишні-черешні, горіхи. А вже скільки кущів чорної смородини – великі ягоди, напрочуд солодкі й запашні! З яблук – найбільше люблю «Славу переможцям!» Недарма ця яблунька росте біля дідової майстерні. Коло ряду плодових дерев розмістились акуратні грядочки городини, які господар висаджував, використовуючи свої знання із агрономії – недарма ж закінчив навчання в Сумському агротехнікумі. Мав там і прикру пригоду – підрізав його один бандюга за те, що «бандерівець», бо приїхав на навчання із Західної України.
А може він більше любив педагогіку, бо попрацював багато років у школі вчителем автосправи – навчав молодь любові до техніки, до машин. Не одному та наука стала у пригоді.
Та, мабуть, найбільше він любив дітей, а вони, відчуваючи його любов, горнулися до нього. Баба все намовляла онуків: «Діточки, йдіть до діда! Гарно попросіть – він дасть гривню на морозиво!». Дідо Федя, не зупиняючи станка, повертався обличчям до малих усміхнених гавриків, сам сміявся до них, а почувши дитяче сором’язливе прохання, повагом рушав до свого сховку і витягав кожному одразу по п’ятці та ще й бабі перепадала двадцятка.
Згадуючи про нього, відчуваю сум утрати. Разом із тим, розумію – людина живе для того, щоб творити добро і його життя – яскравий тому приклад.

26. 06. 2013