ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Людина живе для того, щоб творити добро!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Людина живе для того, щоб творити добро!
Цікаво, що він любив найбільше?! В уяві зринає його постать – він зосереджено крутить у руках маленьку деталь, яку потрібно буде відточити на токарному станку. Я й сама колись пройшла навчальні курси токаря – смішно пригадувати, бо токар із мене ніякий. Одне, що запам’ятала з виробничої справи – це те, що різці є прохідні – правий і лівий. Дід Федя хіба усміхався, слухаючи мої розповіді про токарну науку. Ремонтувати усіляке залізяччя, а найперше – колінвали, їхали хлопці і чоловіки з усієї округи – такого майстра поблизу більш не було.
Подобалось йому також працювати із деревом. Усі вікна, двері, підлоги, ліжка й столи для нової хати, що побудував, змайстрував сам. У нас і досі на балконі стоїть шафа, яку дід Федя колись виготовив за власним кресленням. Та що гворити! Сам склав машину від першого до останнього гвинтика! Нею, разом із сім’єю, їздив аж у Крим, щоправда не по сіль, а на відпочинок.
А може йому більше подобалось працювати у своєму садку? І яблуні там ростуть, і груші, вишні-черешні, горіхи. А вже скільки кущів чорної смородини – великі ягоди, напрочуд солодкі й запашні! З яблук – найбільше люблю «Славу переможцям!» Недарма ця яблунька росте біля дідової майстерні. Коло ряду плодових дерев розмістились акуратні грядочки городини, які господар висаджував, використовуючи свої знання із агрономії – недарма ж закінчив навчання в Сумському агротехнікумі. Мав там і прикру пригоду – підрізав його один бандюга за те, що «бандерівець», бо приїхав на навчання із Західної України.
А може він більше любив педагогіку, бо попрацював багато років у школі вчителем автосправи – навчав молодь любові до техніки, до машин. Не одному та наука стала у пригоді.
Та, мабуть, найбільше він любив дітей, а вони, відчуваючи його любов, горнулися до нього. Баба все намовляла онуків: «Діточки, йдіть до діда! Гарно попросіть – він дасть гривню на морозиво!». Дідо Федя, не зупиняючи станка, повертався обличчям до малих усміхнених гавриків, сам сміявся до них, а почувши дитяче сором’язливе прохання, повагом рушав до свого сховку і витягав кожному одразу по п’ятці та ще й бабі перепадала двадцятка.
Згадуючи про нього, відчуваю сум утрати. Разом із тим, розумію – людина живе для того, щоб творити добро і його життя – яскравий тому приклад.
26. 06. 2013
Подобалось йому також працювати із деревом. Усі вікна, двері, підлоги, ліжка й столи для нової хати, що побудував, змайстрував сам. У нас і досі на балконі стоїть шафа, яку дід Федя колись виготовив за власним кресленням. Та що гворити! Сам склав машину від першого до останнього гвинтика! Нею, разом із сім’єю, їздив аж у Крим, щоправда не по сіль, а на відпочинок.
А може йому більше подобалось працювати у своєму садку? І яблуні там ростуть, і груші, вишні-черешні, горіхи. А вже скільки кущів чорної смородини – великі ягоди, напрочуд солодкі й запашні! З яблук – найбільше люблю «Славу переможцям!» Недарма ця яблунька росте біля дідової майстерні. Коло ряду плодових дерев розмістились акуратні грядочки городини, які господар висаджував, використовуючи свої знання із агрономії – недарма ж закінчив навчання в Сумському агротехнікумі. Мав там і прикру пригоду – підрізав його один бандюга за те, що «бандерівець», бо приїхав на навчання із Західної України.
А може він більше любив педагогіку, бо попрацював багато років у школі вчителем автосправи – навчав молодь любові до техніки, до машин. Не одному та наука стала у пригоді.
Та, мабуть, найбільше він любив дітей, а вони, відчуваючи його любов, горнулися до нього. Баба все намовляла онуків: «Діточки, йдіть до діда! Гарно попросіть – він дасть гривню на морозиво!». Дідо Федя, не зупиняючи станка, повертався обличчям до малих усміхнених гавриків, сам сміявся до них, а почувши дитяче сором’язливе прохання, повагом рушав до свого сховку і витягав кожному одразу по п’ятці та ще й бабі перепадала двадцятка.
Згадуючи про нього, відчуваю сум утрати. Разом із тим, розумію – людина живе для того, щоб творити добро і його життя – яскравий тому приклад.
26. 06. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію