Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
2026.06.11
07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить.
Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов
2026.06.11
06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Одеситка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Одеситка
Її повне ім’я було складне і вишукано-красиве – Ліліанна. Це ніжне створіння потрапило в наш жіночий колектив, як в осине гніздо, прямо з Одеси-мами.
Коли чоловік привів її вперше, влаштовуючи до нас кур’єром, у наших пліткарок, на деякий час відібрало мову.
Пройшовши по два рази кожного дня з документами установленим маршрутом по великій території автозаводу, Ліля по-дитячому гірко плакала на грудях у кожного, хто мав необережність близько підійти чи поспівчувати.
Вона не любила ходити пішки. Не любила настільки, що два рази на день, в години «пік» уперто трамбувалась в переповнені тролейбуси, щоб проїхати дві зупинки до роботи чи додому. І їй завжди вдавалось, хоч при цьому з інших дверей випадало два-три чоловіки.
У вільний час дуже любила розглядати себе в невелике люстерко, і запитувала: «Правда ж, я дуже гарна?»
Ліля була корінною одеситкою. Її мама - красуня-єврейка, а батько – росіянин, блондин зростом під два метри, капітан першого рангу. Від них Ліля дістала чарівну зовнішність: темно-карі, оксамитові, добрі очі на білому, ніби мармуровому, личку з гарними рисами, в поєднанні з природно-світлим волоссям. Але найбільш привабливим був її ніжний, в міру дзвінкий, зовсім юний голос.
Її гарна мова була щедро пересипана незвичними словечками та неповторним одеським гумором. Була Ліля дуже інтелігентною жінкою, тож, найбільш лайливими словами в неї були «медуза» чи «тюлька», що, звичайно, потішало наших, гострих на язик, жіночок, які з часом полюбили Лілю за її лагідний характер.
Коли, зглянувшись на її тяжкі страждання, начальник перевів Лілю секретар-машиністкою, то чоловіки з усього заводу почали збігатись до нас, щоб познайомитись із власницею того неповторно-ніжного, янгельського голосу, що відповідав їм по телефону.
В нашому великому службовому кабінеті стояло тринадцять столів, за якими працювали симпатичні, як на підбір, молоді жінки та дівчата. Ліля сиділа трохи окремо в закуточку, за сейфом, боком до дверей.
Влетівши до кімнати, розгублені від такої кількості гарних жінок, чоловіки запитували:
- А хто з вас секретарка?
Всі показували в закуток. Заглянувши туди, чоловіки задкували і хутко зникали за дверима, викликаючи веселий сміх наших співробітниць.
Та, по правді кажучи, їм було від чого злякатись, бо на стільці, звисаючи з нього на всі боки, височіла майже безформна гора сяючої плоті, вершину якої увінчувала гарна голівка. Величезні груди лежали на столі, живіт – сягав до колін, слонові ноги не влазили під письмовий стіл і були викладені збоку. Вага цього «чарівного створіння» сягала тоді більше ста сорока кілограмів.
Працювали ми у відділі збуту автомобільного заводу. В ті не дуже далекі, ще радянські часи, до нас з’їжджались представники з усіх кінців величезної тоді країни – Радянського Союзу, щоб отримати по рознарядках із Москви автомобілі та запасні частини.
З ночі займали вони чергу і з ранку шикувалися в нашому довгому вузькому коридорі так, що йдучи до своїх кабінетів, ми змушені були проходити через ту шеренгу. Коли пропливала Ліля, їм доводилось буквально влипати в стіни, а їхні нижні щелепи дружно відвисали. Якось, йдучи позад неї, я чула, як літній узбек, загубивши від подиву свою тюбетейку, захоплено промовив:
- Какой курдучний жєнщін! – і потім він ще декілька разів заглядав до нас, щоб досхочу намилуватись на Лілю.
Сама ж вона ніколи не комплексувала через свою зовнішність та надзвичайну увагу з боку чоловіків, бо їй було до цього не звикати. Адже в єврейських сім’ях, така «розкішна» жінка була особливою гордістю для чоловіка. Вона розповідала, як на одеських пляжах збирались навколо неї юрби хлопців, а особливо вона подобалась неграм та арабам.
– Всі мої подруги повиходили заміж за негрів, – говорила Ліля, – але, щоб я, така ніжна квіточка, та вийшла заміж і спала з негром? Ніколи!
Ще вона хвалилась, що в юності була майже худою, бо носила тільки 56 розмір.
В ті складні часи, Ліля мала проблеми з одягом, проте умудряючись шити і в'язати все на замовлення, завжди була пристойно одягнена. От тільки з білизною було їй дуже важко.
Коли я збиралась у чергове відрядження до Москви, Ліля тихенько попросила мене привезти їй бюстгальтер з магазину «Богатир».
- От тільки, щоб він на мене прийшовся, поміряйте його, будь-ласка, собі на голову, – невинно дивлячись на мене, сказала Ліля.
Я отетеріла:
- Як ти це собі уявляєш? Я, в Москві, міряю бюстгальтер собі на голову! Боюсь, що після цього, я не скоро повернусь!
Тоді Ліля написала на папірці якісь свої розміри.
Коли я показала той папірець продавчині в магазині «Богатир», її великі сині очі стали "квадратними" і вона сказала:
- На жаль, таких розмірів не буває!
- Як то не буває? Жінки такі є, а розмірів у вас не буває! А ще столиця! – обурилось я і купила найбільший, який тільки знайшовся у них на складі, але він, звичайно, виявився замалим в об’ємі, і Ліля вшила туди ще сантиметрів п’ятнадцять резинки.
Ще вона дуже страждала від якогось невгамовного «вовчого» апетиту. З’їдаючи на обід цілу курочку з хлібом та помідорами, майже через кожну годину пила чай з булками, і все одно постійно була голодною.
Чоловік намагався обмежити її в їжі, та Ліля так гірко ридала, що він поступався, а потім і зовсім покинув її з донькою, яка, до речі, обіцяла стати такою ж.
Скоро Лілю скоротили з роботи і незабаром вона померла від ожиріння, не доживши до 50 років. Останнім часом, вже зовсім не могла рухатись, продала всі меблі, все пішло на їжу. Сусіди приносили їй харчі. Всі, ми дуже співчували її, та нічим не могли цьому зарадити.
2011
Коли чоловік привів її вперше, влаштовуючи до нас кур’єром, у наших пліткарок, на деякий час відібрало мову.
Пройшовши по два рази кожного дня з документами установленим маршрутом по великій території автозаводу, Ліля по-дитячому гірко плакала на грудях у кожного, хто мав необережність близько підійти чи поспівчувати.
Вона не любила ходити пішки. Не любила настільки, що два рази на день, в години «пік» уперто трамбувалась в переповнені тролейбуси, щоб проїхати дві зупинки до роботи чи додому. І їй завжди вдавалось, хоч при цьому з інших дверей випадало два-три чоловіки.
У вільний час дуже любила розглядати себе в невелике люстерко, і запитувала: «Правда ж, я дуже гарна?»
Ліля була корінною одеситкою. Її мама - красуня-єврейка, а батько – росіянин, блондин зростом під два метри, капітан першого рангу. Від них Ліля дістала чарівну зовнішність: темно-карі, оксамитові, добрі очі на білому, ніби мармуровому, личку з гарними рисами, в поєднанні з природно-світлим волоссям. Але найбільш привабливим був її ніжний, в міру дзвінкий, зовсім юний голос.
Її гарна мова була щедро пересипана незвичними словечками та неповторним одеським гумором. Була Ліля дуже інтелігентною жінкою, тож, найбільш лайливими словами в неї були «медуза» чи «тюлька», що, звичайно, потішало наших, гострих на язик, жіночок, які з часом полюбили Лілю за її лагідний характер.
Коли, зглянувшись на її тяжкі страждання, начальник перевів Лілю секретар-машиністкою, то чоловіки з усього заводу почали збігатись до нас, щоб познайомитись із власницею того неповторно-ніжного, янгельського голосу, що відповідав їм по телефону.
В нашому великому службовому кабінеті стояло тринадцять столів, за якими працювали симпатичні, як на підбір, молоді жінки та дівчата. Ліля сиділа трохи окремо в закуточку, за сейфом, боком до дверей.
Влетівши до кімнати, розгублені від такої кількості гарних жінок, чоловіки запитували:
- А хто з вас секретарка?
Всі показували в закуток. Заглянувши туди, чоловіки задкували і хутко зникали за дверима, викликаючи веселий сміх наших співробітниць.
Та, по правді кажучи, їм було від чого злякатись, бо на стільці, звисаючи з нього на всі боки, височіла майже безформна гора сяючої плоті, вершину якої увінчувала гарна голівка. Величезні груди лежали на столі, живіт – сягав до колін, слонові ноги не влазили під письмовий стіл і були викладені збоку. Вага цього «чарівного створіння» сягала тоді більше ста сорока кілограмів.
Працювали ми у відділі збуту автомобільного заводу. В ті не дуже далекі, ще радянські часи, до нас з’їжджались представники з усіх кінців величезної тоді країни – Радянського Союзу, щоб отримати по рознарядках із Москви автомобілі та запасні частини.
З ночі займали вони чергу і з ранку шикувалися в нашому довгому вузькому коридорі так, що йдучи до своїх кабінетів, ми змушені були проходити через ту шеренгу. Коли пропливала Ліля, їм доводилось буквально влипати в стіни, а їхні нижні щелепи дружно відвисали. Якось, йдучи позад неї, я чула, як літній узбек, загубивши від подиву свою тюбетейку, захоплено промовив:
- Какой курдучний жєнщін! – і потім він ще декілька разів заглядав до нас, щоб досхочу намилуватись на Лілю.
Сама ж вона ніколи не комплексувала через свою зовнішність та надзвичайну увагу з боку чоловіків, бо їй було до цього не звикати. Адже в єврейських сім’ях, така «розкішна» жінка була особливою гордістю для чоловіка. Вона розповідала, як на одеських пляжах збирались навколо неї юрби хлопців, а особливо вона подобалась неграм та арабам.
– Всі мої подруги повиходили заміж за негрів, – говорила Ліля, – але, щоб я, така ніжна квіточка, та вийшла заміж і спала з негром? Ніколи!
Ще вона хвалилась, що в юності була майже худою, бо носила тільки 56 розмір.
В ті складні часи, Ліля мала проблеми з одягом, проте умудряючись шити і в'язати все на замовлення, завжди була пристойно одягнена. От тільки з білизною було їй дуже важко.
Коли я збиралась у чергове відрядження до Москви, Ліля тихенько попросила мене привезти їй бюстгальтер з магазину «Богатир».
- От тільки, щоб він на мене прийшовся, поміряйте його, будь-ласка, собі на голову, – невинно дивлячись на мене, сказала Ліля.
Я отетеріла:
- Як ти це собі уявляєш? Я, в Москві, міряю бюстгальтер собі на голову! Боюсь, що після цього, я не скоро повернусь!
Тоді Ліля написала на папірці якісь свої розміри.
Коли я показала той папірець продавчині в магазині «Богатир», її великі сині очі стали "квадратними" і вона сказала:
- На жаль, таких розмірів не буває!
- Як то не буває? Жінки такі є, а розмірів у вас не буває! А ще столиця! – обурилось я і купила найбільший, який тільки знайшовся у них на складі, але він, звичайно, виявився замалим в об’ємі, і Ліля вшила туди ще сантиметрів п’ятнадцять резинки.
Ще вона дуже страждала від якогось невгамовного «вовчого» апетиту. З’їдаючи на обід цілу курочку з хлібом та помідорами, майже через кожну годину пила чай з булками, і все одно постійно була голодною.
Чоловік намагався обмежити її в їжі, та Ліля так гірко ридала, що він поступався, а потім і зовсім покинув її з донькою, яка, до речі, обіцяла стати такою ж.
Скоро Лілю скоротили з роботи і незабаром вона померла від ожиріння, не доживши до 50 років. Останнім часом, вже зовсім не могла рухатись, продала всі меблі, все пішло на їжу. Сусіди приносили їй харчі. Всі, ми дуже співчували її, та нічим не могли цьому зарадити.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
