1
Серце землі — безголоса трава.
Серце трави — небувалі слова.
Серце тих слів, як би ти не хотіла, —
Моє земляне, перегноєне тіло.
Народи тих тіл — безземельних сердець —
Віки скандували: "Кохання і плоду!"
Дарма. Хоч тілам і нема переводу,
Та тільки народам приходить кінець.

2
Коли опадають листки і птахи,
Бентежні поети складають стихи,
Як в цім опаданні і тиші довкола
Трамвай проповзає криваво і кволо.
Для мене він — довга весела труна;
В ній мокрі тіла. А ворони і листя…
Поети напишуть: осіннє намисто,
Я мислю: кружляє печаль земляна.

3
Приходить кінець найскладніших кінців —
Тих, до яких доторкнутись не смів, —
Лише за туманами спогадів чарка
І плаче від реготу хмарка-батярка,
Її родоводи померли у сні,
В житті земляного повільного вітру.
А в чарці — кохання неміряні літри!
І бульбашки смерті блукають по дні.

4
Печаль земляна обернулась на ліс,
У ньому лишайник проріс і обліз,
І мох під сосною сивіє і знову,
Як вицвілий пан, молодиться нервово.
Стоїть між деревами запах перук,
Звисають гілки, як волосся, додолу,
Над ними не сонце — відро пергідролю,
Що падає, падає небові з рук.

5
Блукають по дні розмаїтих озер
Розгублені риби. В озерах тепер
Між хвилями білих пісків каравани
Розвозять листи від рабів до коханих;
І де не пройде земляний караван,
Лишаючи стоси луски і паперу,
З піску виринають булькаті озера
Сліпими очима незавданих ран.

6
.............................
.............................