Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 53. Подробиці перекладу: Валентина Попелюшка - ”всплеск тепла, не нужный никому...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 53. Подробиці перекладу: Валентина Попелюшка - ”всплеск тепла, не нужный никому...
Валентина Попелюшка (1967)
Всплеск тепла, не нужный никому.
Что же ты, подруга златокудрая,
Веточкой стучишь в мое окно?
Знаю, что живу совсем не мудро я,
Но живу немудро все равно.
Я всегда старалась жить по правилам,
Душу отмывала до бела.
На свои места судьба расставила
Все благие мысли и дела.
Надо бы в который раз раскаяться,
Все, что не успела, наверстать.
Годы, словно листья, осыпаются...
Жизнь моя! Ты осени под стать.
Дворник подберет листву метелкою,
Чиркнув спичкой, скроется в дыму.
Может, от меня всего и толку-то -
Всплеск тепла, не нужный никому...
1998
Валентина Попелюшка
Сплеск тепла, не потрібний нікому.
(технічний переклад)
Чого же ти, подруга золотокучера,
Гілочкою стукаєш в моє вікно?
Знаю, що живу зовсім не мудро я,
Та живу немудро все одно.
Я завжди старалась жить по правилах,
Душу відмивала до біла.
На свої місця доля розставила
Всі благі думки і діла.
Треба би у котрий раз розкаятись,
Все, що не поспіла, надолужить (наздогнать).
Роки, мов листя, осипаються…
Життя моє! Ти осені під стать.
Двірник підбере листя мітелкою,
Чиркнувши сірником, зникне у диму.
Може, від мене усього і толку-то –
Сплеск тепла, не потрібний нікому…
Зроблений згідно “Новітнього російсько-українського словника” (вид. Харків Сінтекс 2004), цей нехитрий послівний переклад, здавалось би, при невеликій доробці міг би мене влаштувати...
Отже, в першому рядочку: “чого же ти подруга …” , слова”златокудрая” - “Новітній… словник” не містить, як і “Великий тлумачний словник української мови” не знає слова “золотокучера” , але “злото” – золото, а “ кудри” – кучері… То ж: “навіщо ти подруго золотокучера” - відповідно в третій рядочок потрібно знайти риму до “золотокучера” ( ми знаємо, що та “подруга” насправді - золотолиста, можна ще сказати - золотоволоса). Дослівний переклад третього рядка: “знаю, що живу зовсім не мудро я” , можна обернути на : “що живу не мудро я - признаю щиро“ , але невідповідність кількості складів оригіналу та перекладу, змушують зробити певну корекцію... Отже, перших чотири рядочки перекладу:
ПОщо пОдруго золотокучЕра,
Гілочкою стукаєш в вікно?
Живу не мудро я- признаю щиро,
Та живу ж немудро все одно.
Далі згідно технічного перекладу: “я завжди старалась жить по правилах” - по правилах? Загалом так кажуть і українці, та українською ще кажуть – вилами “по” воді… Правильніше буде: жити за правилами, або - згідно правил - “я старалася завжди виконувати правила “ … Завелика кількість складів цього варіанту, змушує його корегувати, а далі буде згідно словникового перекладу, лиш слово “благі ”, хоч це звучатиме дещо утопічно, напрошується виправити на “благії” (був відкинутий такий варіант: “всі думки благі, як і діла”):
Пробувала жити згідно правил я,
Відмивала душу до біла.
Доля на свої місця розставила
Всі думки благії і діла.
Треба би черговий раз покаяться - мені більше подобається: “варто би і ще разок покаяться” …
Все, що не поспіла, наздогнать.
Роки, мов листочки, осипаються…
Життя моє! Ти осені під стать.
Підбере двірник листя мітелкою… але далі проблема двох рядків, що в оригіналі досконало римуються – “чиркнув сірник, і зник у диму”, та “сплеск тепла, не потрібний нікому” … У другому рядку забагато складів, та невідповідність наголосу: “димУ – нікОму”. А може переробити так: “чирк сірником – в дим заховався - сплеск тепла…а кому він здався?” . Чи краще буде: “сплеск тепла, що не зверне зиму”? Тож, хоч, на мій погляд, це буде не тотожний переклад, все ж:
Підбере двірник листя мітелкою,
Чирк сірником, і щезне в диму.
Може, і від мене всього толку-то
Сплеск тепла, що не зверне зиму.
Але цієї миті нагодився Богдан Манюк, відомий майстер римування і слушно зауважує, що слово “кудрі” очевидно також і українське… Справді, “Великий тлумачний словник…” допускає його вживання, отже: “що же ти, подружко злотокудрая гілкою вистукуєш в вікно…”, ще далі він підказує у дванадцятому рядочку хороший варіант: “о життя!” замість “ життя моє! “. І останній рядочок, з яким я мав найбільше мороки, Богдан порекомендував зробити так: “сплеск тепла, а здався він кому?” . Я йому дуже вдячний!.. І в кінцевому варіанті маємо:
Валентина Попелюшка
Сплеск тепла, а здався він кому!?
Що же ти, подружко злотокудрая
Гілкою вистукуєш в вікно?
Знаю, що живу зовсім не мудро я,
Та живу ж немудро все одно.
Пробувала жити згідно правил я,
Відмивала душу до біла.
Доля на свої місця розставила
Всі думки благії і діла.
Варто би і ще разок покаяться
Все, що не поспіла, наздогнать.
Роки, мов листочки, осипаються…
О життя! Ти осені під стать.
Підбере двірник листки мітелкою,
Чиркне сірником, і щез в диму.
Може, і від мене всього толку-то
Сплеск тепла, а здався він кому!?.
Але в процесі роботи над таким доладним жіночим текстом, очевидно... Комплексуючи, моя чоловіча ментальність витворює своє бачення цієї ідеї:
У тінях саду
Що же ти, подружко злотокудрая
Гілкою вистукуєш в вікно?
Валентина Попелюшка
Чому? Чому? Золотолистий жовтню,
теплом підтакуєш мені!?
Чому? В казковім сні
ця біла жінка - ню!?
… у тінях саду.
Так досконало… жодну ваду
не запримітив у її простих манерах…
Не марево принад блудливої Венери –
по золотому – безконечно білу владу
я запримітив: проблиск - ах! Ах! Ах!
Враз поховались чорні круки…
В її сяйних очах
мені… вже вільно потопати,
цю іронічність усміху спивать
устами й вислизати,
вислизати…
Нестримно вислизати
в її холодні руки
з терпких обіймів пафосної муки,
де мріють тіні золотого саду.
2013 р.
Всплеск тепла, не нужный никому.
Что же ты, подруга златокудрая,
Веточкой стучишь в мое окно?
Знаю, что живу совсем не мудро я,
Но живу немудро все равно.
Я всегда старалась жить по правилам,
Душу отмывала до бела.
На свои места судьба расставила
Все благие мысли и дела.
Надо бы в который раз раскаяться,
Все, что не успела, наверстать.
Годы, словно листья, осыпаются...
Жизнь моя! Ты осени под стать.
Дворник подберет листву метелкою,
Чиркнув спичкой, скроется в дыму.
Может, от меня всего и толку-то -
Всплеск тепла, не нужный никому...
1998
Валентина Попелюшка
Сплеск тепла, не потрібний нікому.
(технічний переклад)
Чого же ти, подруга золотокучера,
Гілочкою стукаєш в моє вікно?
Знаю, що живу зовсім не мудро я,
Та живу немудро все одно.
Я завжди старалась жить по правилах,
Душу відмивала до біла.
На свої місця доля розставила
Всі благі думки і діла.
Треба би у котрий раз розкаятись,
Все, що не поспіла, надолужить (наздогнать).
Роки, мов листя, осипаються…
Життя моє! Ти осені під стать.
Двірник підбере листя мітелкою,
Чиркнувши сірником, зникне у диму.
Може, від мене усього і толку-то –
Сплеск тепла, не потрібний нікому…
Зроблений згідно “Новітнього російсько-українського словника” (вид. Харків Сінтекс 2004), цей нехитрий послівний переклад, здавалось би, при невеликій доробці міг би мене влаштувати...
Отже, в першому рядочку: “чого же ти подруга …” , слова”златокудрая” - “Новітній… словник” не містить, як і “Великий тлумачний словник української мови” не знає слова “золотокучера” , але “злото” – золото, а “ кудри” – кучері… То ж: “навіщо ти подруго золотокучера” - відповідно в третій рядочок потрібно знайти риму до “золотокучера” ( ми знаємо, що та “подруга” насправді - золотолиста, можна ще сказати - золотоволоса). Дослівний переклад третього рядка: “знаю, що живу зовсім не мудро я” , можна обернути на : “що живу не мудро я - признаю щиро“ , але невідповідність кількості складів оригіналу та перекладу, змушують зробити певну корекцію... Отже, перших чотири рядочки перекладу:
ПОщо пОдруго золотокучЕра,
Гілочкою стукаєш в вікно?
Живу не мудро я- признаю щиро,
Та живу ж немудро все одно.
Далі згідно технічного перекладу: “я завжди старалась жить по правилах” - по правилах? Загалом так кажуть і українці, та українською ще кажуть – вилами “по” воді… Правильніше буде: жити за правилами, або - згідно правил - “я старалася завжди виконувати правила “ … Завелика кількість складів цього варіанту, змушує його корегувати, а далі буде згідно словникового перекладу, лиш слово “благі ”, хоч це звучатиме дещо утопічно, напрошується виправити на “благії” (був відкинутий такий варіант: “всі думки благі, як і діла”):
Пробувала жити згідно правил я,
Відмивала душу до біла.
Доля на свої місця розставила
Всі думки благії і діла.
Треба би черговий раз покаяться - мені більше подобається: “варто би і ще разок покаяться” …
Все, що не поспіла, наздогнать.
Роки, мов листочки, осипаються…
Життя моє! Ти осені під стать.
Підбере двірник листя мітелкою… але далі проблема двох рядків, що в оригіналі досконало римуються – “чиркнув сірник, і зник у диму”, та “сплеск тепла, не потрібний нікому” … У другому рядку забагато складів, та невідповідність наголосу: “димУ – нікОму”. А може переробити так: “чирк сірником – в дим заховався - сплеск тепла…а кому він здався?” . Чи краще буде: “сплеск тепла, що не зверне зиму”? Тож, хоч, на мій погляд, це буде не тотожний переклад, все ж:
Підбере двірник листя мітелкою,
Чирк сірником, і щезне в диму.
Може, і від мене всього толку-то
Сплеск тепла, що не зверне зиму.
Але цієї миті нагодився Богдан Манюк, відомий майстер римування і слушно зауважує, що слово “кудрі” очевидно також і українське… Справді, “Великий тлумачний словник…” допускає його вживання, отже: “що же ти, подружко злотокудрая гілкою вистукуєш в вікно…”, ще далі він підказує у дванадцятому рядочку хороший варіант: “о життя!” замість “ життя моє! “. І останній рядочок, з яким я мав найбільше мороки, Богдан порекомендував зробити так: “сплеск тепла, а здався він кому?” . Я йому дуже вдячний!.. І в кінцевому варіанті маємо:
Валентина Попелюшка
Сплеск тепла, а здався він кому!?
Що же ти, подружко злотокудрая
Гілкою вистукуєш в вікно?
Знаю, що живу зовсім не мудро я,
Та живу ж немудро все одно.
Пробувала жити згідно правил я,
Відмивала душу до біла.
Доля на свої місця розставила
Всі думки благії і діла.
Варто би і ще разок покаяться
Все, що не поспіла, наздогнать.
Роки, мов листочки, осипаються…
О життя! Ти осені під стать.
Підбере двірник листки мітелкою,
Чиркне сірником, і щез в диму.
Може, і від мене всього толку-то
Сплеск тепла, а здався він кому!?.
Але в процесі роботи над таким доладним жіночим текстом, очевидно... Комплексуючи, моя чоловіча ментальність витворює своє бачення цієї ідеї:
У тінях саду
Що же ти, подружко злотокудрая
Гілкою вистукуєш в вікно?
Валентина Попелюшка
Чому? Чому? Золотолистий жовтню,
теплом підтакуєш мені!?
Чому? В казковім сні
ця біла жінка - ню!?
… у тінях саду.
Так досконало… жодну ваду
не запримітив у її простих манерах…
Не марево принад блудливої Венери –
по золотому – безконечно білу владу
я запримітив: проблиск - ах! Ах! Ах!
Враз поховались чорні круки…
В її сяйних очах
мені… вже вільно потопати,
цю іронічність усміху спивать
устами й вислизати,
вислизати…
Нестримно вислизати
в її холодні руки
з терпких обіймів пафосної муки,
де мріють тіні золотого саду.
2013 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" І залишилося"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 52. Кант – про час і вірші про час (вибрані тексти Поетичних Майстерень)"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 52. Кант – про час і вірші про час (вибрані тексти Поетичних Майстерень)"
Про публікацію
