Сергій Гупало
поезія “Побоювання”
http://maysterni.com/publication.php?id=95243


"Як ніколи – ніжності я хочу
І тепла відкритого долонь.
А вона – все дивиться ув очі
Та мовчить, як вічності вогонь.

А вона – не зваба, не приваба,
Вії – Вія, променять уста.
Біля неї – буду баобабом,
А без неї … здогадка проста.

Краще жити так, щоб не кохати,
А тупити шаблю та слова.
Але це, напевно, забагато,
Бо повсюди криза світова.

І змаліти хочеться – до птиці.
Щоб навколо – рай і співоцвіт.
Постраждати – князем білолицим
Серед рідних і мені боліт.

Не пропав я, ставши просто паном,
А та жінка – йде до мене, йде…
Я збрешу собі, зроблю туманом
Ті страждання без інтимроману…

І вона – свята, а я – спудей…
Заживу під наглядом ідей."

Пародія

Я такий – боюся, але хочу…
Не мовчи – я ніжний, не з нахаб.
…Криза певно – ніби хто наврочив…
Світова… А був як баобаб!

Не пропав – але змалів… до птиці.
Та який роман – немилий світ.
Хтось знайде гачечок від спідниці
Серед рідних і мені боліт.

Я збрешу собі й тобі, їй-право,
(А стіна туману вироста)
Що кохати – не князівська справа,
І не панська… Здогадка проста?

Ще збрешу, що без інтиму – свято,
Не хвилює дотик до грудей,
Мною не цікавляться дівчата…
Але це напевне забагато.

Ліпше – ти свята, а я – спудей!
Ти лише не ображайсь, о'кей?


18.09.2013