Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.05
13:20
був ліс
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
2026.09.05
13:05
Спресований час у секунди, години.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
2026.09.05
11:29
Ти знаєш, любий, ще живу,
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
2026.09.05
11:05
«ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ: Гнів Везувію»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
2026.09.05
07:16
І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
2026.09.05
04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
2026.09.05
04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
2026.09.04
16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
2026.09.04
11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бандура (1950) /
Проза
Молитва за друга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Молитва за друга
МОЛИТВА ЗА ДРУГА.
Господи, та ж я виріс на березі океану. І не знав цього. Я тричі пролітав над синіми до втоми очей водами Атлантики. Мене заносила моя буремна доля на самісінький сріблястий, подекуди гострокам'янистий берег португальських старовинних містечок, і я місяцями, проживаючи там, чув плюскіт океанських хвиль, які не давали заснути. Але я засинав, бо втома настирливо брала верх, і, нарешті, перемагала шум океану. Іноді цей шум, особливо пізньої осені, разом з тріпотінням довжелезного пальмового листя та шепотом евкаліптових велетнів, переходив у рев, і тоді я знаходив порятунок у книгах мого найкращого, найвірнішого за все життя друга, і ніч пролітала, наче мить, бо відірватиcя від написаного його добрим серцем було неможливо. Це були направду слова сповіді про його молоді роки, -літа солодкого і гіркого дитинства і юності.
О, як мені бракувало там цього, ще закарбованого в мою дитячу пам'ять, морозяного повітря, що дихало В НАЙМЕНШОМУ З ПОМІЖ СВІТІВ. Бракувало на тій землі, яка ніколи не бачила снігу, і де картоплю (вже не мого дитинства) садять двічі на рік- у лютому та в червні.
Картоплі нашого дитинства. Про цей наш другий хліб, про наших матерів, які з року в рік відбирали для садіння найкращі, ретельно доглянуті і пророщені бульби (очевидно, це була справжня народна селекція у їхньому виконанні) я читав і перечитував, поринаючи у приємні дитячі спогади.
Милий наш Спасителю, дякую Тобі, що подарував мені щастя, хоч і вже в літньому віці, насолоджуватись океаном мудрості і людської доброти, яка, наче молитва, повернута ВІКНАМИ ДО НЕБА на сторінках його повістей і романів, і з якої я без перестанку черпаю свіжі подихи рідної землі, рідної і неповторної нашої галицької говірки, духу сивих стріх, під якими світ почув перший крик нашого приходу у цей справді райський кРай.
Бо не випадково, Господи, сиві стріхи нашого дитинства, яких уже немає, знаходились на відстані простягнутої руки, і, слухаючи під горою передзвін гірського струмочка, зустрічали ДЕНЬ НАД ВЕЧІРНІМ БЕРЕГОМ.
Прости мене, Вседержителю, що направляв мої стопи до мого друга тоді, коли я першокласником вручав квіти випускнику- моєму другові, і дивлячись, не бачив його. Коли слухав розповіді мого батька і мами, - його і моїх вчителів, про обдарованого, одного з найздібніших учнів нашої школи- мого друга Романа Дідулу, слухав, але не чув. Пробач, Господи.
Яка подібна наша з ним доля. Які подібні ми несемо Твої випробування, Господи. І в нього, і в мене помирають дочки,-в мене перша, в нього перша й остання.
Шкодую, Господи, що так пізно Ти сподобив мене перший раз у житті знайти його, вже як зрілого письменника, "академіка галицького гумору", побачити його перед моїм від'їздом у далекі світи, і почути щиру, справді братню підтримку- плече редактора з п'ятдесятилітнім досвідом у моїх поетичних починаннях. То була хвилина перегляду мого ставлення до поезії від звичайного захоплення до дуже серйозної і відповідальної роботи. Решту такого ставлення утвердили роки мого емігрантського життя, що тривають досі.
Всемилостивий і Всесильний Господи, відверни з похилих літ мого славного друга і порадника тривалу і виснажливу хворобу, що уповає В ТИШИНІ СЕРЦЯ словами своїх молитов. І нехай буде в тому воля Твоя, Господи, а ми, діти Твої вберем у свої серця людську любов і мудрість, що як океан наповняють його поетичну прозу. Амінь
Володимир Бандура
(виділені шрифтом слова- назви моїх улюблених творів Романа Дідули)
Господи, та ж я виріс на березі океану. І не знав цього. Я тричі пролітав над синіми до втоми очей водами Атлантики. Мене заносила моя буремна доля на самісінький сріблястий, подекуди гострокам'янистий берег португальських старовинних містечок, і я місяцями, проживаючи там, чув плюскіт океанських хвиль, які не давали заснути. Але я засинав, бо втома настирливо брала верх, і, нарешті, перемагала шум океану. Іноді цей шум, особливо пізньої осені, разом з тріпотінням довжелезного пальмового листя та шепотом евкаліптових велетнів, переходив у рев, і тоді я знаходив порятунок у книгах мого найкращого, найвірнішого за все життя друга, і ніч пролітала, наче мить, бо відірватиcя від написаного його добрим серцем було неможливо. Це були направду слова сповіді про його молоді роки, -літа солодкого і гіркого дитинства і юності.
О, як мені бракувало там цього, ще закарбованого в мою дитячу пам'ять, морозяного повітря, що дихало В НАЙМЕНШОМУ З ПОМІЖ СВІТІВ. Бракувало на тій землі, яка ніколи не бачила снігу, і де картоплю (вже не мого дитинства) садять двічі на рік- у лютому та в червні.
Картоплі нашого дитинства. Про цей наш другий хліб, про наших матерів, які з року в рік відбирали для садіння найкращі, ретельно доглянуті і пророщені бульби (очевидно, це була справжня народна селекція у їхньому виконанні) я читав і перечитував, поринаючи у приємні дитячі спогади.
Милий наш Спасителю, дякую Тобі, що подарував мені щастя, хоч і вже в літньому віці, насолоджуватись океаном мудрості і людської доброти, яка, наче молитва, повернута ВІКНАМИ ДО НЕБА на сторінках його повістей і романів, і з якої я без перестанку черпаю свіжі подихи рідної землі, рідної і неповторної нашої галицької говірки, духу сивих стріх, під якими світ почув перший крик нашого приходу у цей справді райський кРай.
Бо не випадково, Господи, сиві стріхи нашого дитинства, яких уже немає, знаходились на відстані простягнутої руки, і, слухаючи під горою передзвін гірського струмочка, зустрічали ДЕНЬ НАД ВЕЧІРНІМ БЕРЕГОМ.
Прости мене, Вседержителю, що направляв мої стопи до мого друга тоді, коли я першокласником вручав квіти випускнику- моєму другові, і дивлячись, не бачив його. Коли слухав розповіді мого батька і мами, - його і моїх вчителів, про обдарованого, одного з найздібніших учнів нашої школи- мого друга Романа Дідулу, слухав, але не чув. Пробач, Господи.
Яка подібна наша з ним доля. Які подібні ми несемо Твої випробування, Господи. І в нього, і в мене помирають дочки,-в мене перша, в нього перша й остання.
Шкодую, Господи, що так пізно Ти сподобив мене перший раз у житті знайти його, вже як зрілого письменника, "академіка галицького гумору", побачити його перед моїм від'їздом у далекі світи, і почути щиру, справді братню підтримку- плече редактора з п'ятдесятилітнім досвідом у моїх поетичних починаннях. То була хвилина перегляду мого ставлення до поезії від звичайного захоплення до дуже серйозної і відповідальної роботи. Решту такого ставлення утвердили роки мого емігрантського життя, що тривають досі.
Всемилостивий і Всесильний Господи, відверни з похилих літ мого славного друга і порадника тривалу і виснажливу хворобу, що уповає В ТИШИНІ СЕРЦЯ словами своїх молитов. І нехай буде в тому воля Твоя, Господи, а ми, діти Твої вберем у свої серця людську любов і мудрість, що як океан наповняють його поетичну прозу. Амінь
Володимир Бандура
(виділені шрифтом слова- назви моїх улюблених творів Романа Дідули)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
