(вінок сонетів)

1.
Панує осінь, тихо і велично,
Мережить у повітрі трунок-дим.
Скликає щемні спогади на віче,
Збирає зрілість, як терпкі плоди.

В янтарних вітражах застигла вічність,
Старіє ліс, щоб стати молодим,
І ворони – посли із потойбіччя, –
Приносять вісті у забутий дім.

В палац осінній ще приходять мрії,
Багряний розсипають серпантин.
Крилатим звіром вітер виє-віє,

В садах згасає полум’я жоржин.
Остання невідмолена надія
На полотні небес гаптує синь.

2.
На полотні небес гаптує синь
Холодний день із сизими очима.
Стоїть у полі, як старезний млин,
Усохлий ясен, від життя спочилий.

Як віщий жрець, лякає тишу він,
Поскрипуючи чорними плечима.
Скидають гори паморозь вершин
На простирадло змореного диму.

То палить смуток вицвілі листи.
Приречення цій осені так личить!
Вона жадана гостя самоти.

У небо лине ностальгії річка,
На сивому склепінні висоти
Читають клени роздуми готичні.

3.
Читають клени роздуми готичні,
На шелест перепещують печаль.
Душа умита грозовою ніччю,
Воскреснув день від золотавих чар.

Думки небес тлумачать сни містичні,
В осінніх епілогах тліє час.
Магічний голос в позачасся кличе,
І ллється простір із дірявих чаш.

Обряд журби туманом оповитий.
Намисто із невидимих перлин
Володарці стихій дарує вітер.

На кронах гусне смуток і бурштин.
Краплинами рідкого оксамиту
В повітрі тане смак багряних вин.

4.
В повітрі тане смак багряних вин,
Об небо, заґратоване печаллю,
Сумління б’ється крилами провин,
І пам’яттю щемить у серці жало.

Мовчать жалі пожухлої трави,
Бешкетник-вітер бавиться кресалом,
Гірких спокут здіймає хижий вир,
І листя перемішує опале.

А осінь на війну благословить,
І жовтневі на спис пов’яже стрічку,
Ховає в чорні рукава блакить,

Фарбує в колір вічності обличчя.
На небі хмари – ніби срібний щит.
Вишіптують тепло дуби сторічні.

5.
Вишіптують тепло дуби сторічні
Благанням неприкаяно-німим.
Ідуть у бій стихійні протиріччя,
Щоб вирвати знамено у зими.

Блукає жовтень, як печальний лицар,
Простелює янтарні килими.
У душі наливає сум по вінця,
Глухою невідомістю сурмить.

Шукає він того, що не існує,
Вдихає кров’ю висохлий полин.
А кінь його гарцює – вітер буйний.

І воїн той – спокути блудний син,
У неба просить згинути не всує,
А молитви несе журливий плин.

6.
А молитви несе журливий плин,
І павутинням бабиного літа
Вони срібляться у вбранні долин,
Яке не встиг ще чарівник дошити.

У запахи соснової смоли
Терпку печаль з туману перелито,
Старих дібров золотить куполи
Невидима рука рідкого світла.

Із прірви неба голосом палким
Запрошує на танець хаотичний
Спокусник-вітер зболені думки,

Мов гасить у душі бентежну свічку.
І ніби журавлів тонкі рядки,
Високі мрії спогадом курличуть.

7.
Високі мрії спогадом курличуть,
Покладені на музику небес,
І ноти, ніби полохливі птиці,
Ховаються-зливаються у текст.

Гуляє світом золота цариця,
Лишає скрізь її гарячий перст
Розкішні барви – дотик чарівниці.
У неї досконалий кожен жест.

Вона прекрасна, хоч така самотня,
Але щаслива у своїй путі.
Вдихає, ніби солод, біль гіркотний,

Черпає силу з дивних сновидінь.
І під крилом натхненної свободи
Закуталась душа в шовкову тінь.

8.
Закуталась душа в шовкову тінь,
У спокої, – чекає все ж негоди.
Мов лабіринтом із прозорих стін
Сама в собі непримиренно бродить.

Вражає неосяжність володінь
Цариці душ і мертвої природи,
І непохитна міць її твердинь,
Громи співають їй похмурі оди.

В передчутті стихійної краси,
Що намалює підвечірня злива,
Прощення і очищення для всіх

Готує осінь, ніби звичне диво.
Вже кличуть ніч розхристані ліси.
Вбирають біль осінні переливи.

9.
Вбирають біль осінні переливи,
І шепіт листя зцілює серця.
Панує скрізь готична королева
Талантом геніального митця.

Вона могутня, пристрасно-бурхлива,
Хоч світу не показує лиця.
Водночас і похмура, і сяйлива,
Душа в шипах тернового вінця.

Солодких мук нектари і настої
Дарує щедро запізнілий рай.
І рани від оман дбайливо гоїть,

Хоч в пам’яті карбує кожен шрам.
Вітає осінь вже нових героїв,
Сюжети пише для щемливих драм.

10.
Сюжети пише для щемливих драм,
Гортає почуттів затерту книжку.
Між сонцем і дощем проводить грань,
У бій добра і зла шикує військо.

І знову ніч замінить свіжа рань,
Хоч нагадає, що зима вже близько.
На сцені суму – вишукана гра,
Актриса-осінь зачарує блиском.

То грацію вдихає у гілля,
То скрипкою розніжиться журливо.
В багряних снах – натхнення скрипаля,

Немов завмерли в них пташині співи.
Стрічає золотого короля
Володарка закохано-мрійлива.

11.
Володарка закохано-мрійлива
В сумного неба безкінечну даль
За виднокрай буття думками лине,
Сльоза її чистіша за кришталь.

Змокрілі перечитує архіви,
Де плаче правда і регоче фальш.
Спиває повінь тиш велична діва,
І гордо носить срібну пектораль.

У темний пурпур одягнулась осінь,
Немов іде на пишний маскарад.
Як ворона крило, її волосся,

У чорний шовк уплетена жура.
А жовтень-сум коханням стоголосим
Цілує барви сонячних заграв.

12.
Цілує барви сонячних заграв
Шовковий подих осені-чаклунки,
Повільно ніч виходить із шатра,
Приймає небо таїни дарунки.

Відторгнеться минулого кора,
Душа воскресне від бажання-трунку.
Фантазія казкового пера
Виписує магічні візерунки.

Дрімота пестить кароокий глід,
Вечірній промінь визирнув грайливо
Із невагомо-срібних пірамід.

Неорані стоять ще вільні ниви.
Хмільна свобода лихоманить світ,
Розчісує вітрам шалені гриви.

13.
Розчісує вітрам шалені гриви
Гребінка зір. Покрила землю ніч.
Співає скрипка солодко-журливо.
Клубиться низько темрява сторіч.

Полює скрізь невидимий мисливець,
Бентежить тишу одинокий сич.
А в осені душа така вразлива,
Таїть кохання не почутий клич.

Відтінки хмар погрозливо сіріють,
Немов ідуть на битву сотні рас.
Та мить одна – і вітер їх розвіяв.

Із місяцем зустрілось око Ра.
Володарка печальної стихії
Освячує природи древній храм.

14.
Освячує природи древній храм
Могутня жриця і земна богиня.
Граційним жестом воскрешає прах.
Продовження дістане все, що гине.

Містична, нерозгадана пора
Із присмаком нектару і полину,
В передчутті солодких покарань
Вона співає пісню лебедину.

У ній пітьма зі світлом обнялись.
У ній сплелись відродження і відчай,
Похмурні фарби і янтарний блиск.

Її усмішка ніжна і трагічна.
У вальсі мрій кружляє падолист.
Панує осінь, тихо і велично.


МАГІСТРАЛ

Панує осінь, тихо і велично,
На полотні небес гаптує синь.
Читають клени роздуми готичні,
В повітрі тане смак багряних вин.

Вишіптують тепло дуби сторічні,
А молитви несе журливий плин.
Високі мрії спогадом курличуть,
Закуталась душа в шовкову тінь.

Вбирають біль осінні переливи.
Сюжети пише для щемливих драм
Володарка закохано-мрійлива,

Цілує барви сонячних заграв,
Розчісує вітрам шалені гриви,
Освячує природи древній храм.