ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Гросу (1980) /
Публіцистика
Натисни "клас"...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Натисни "клас"...
Чи може безсилля бути зворотнім боком байдужості? Все частіше ставлю собі таке питання. А чи, може, воно риторичне?
Кожний день, відкриваючи соціальні сіті, я є свідком людського співчуття. Але? Але! Саме такими двома однаковими і все ж таки різними словами хочу перейти до продовження.
Отже, серед веселих і життєрадісних статусів однокласників в «Однокласниках» («В контакті» тощо) зустрічається й те, що примушує сжатися серце від болю. Як християнка, не можу не співчувати чужому горю. Проте у мене не підіймається рука приєднатися до багатьох і поставити «клас» чи «лайк» під повідомленнями та фото хворих діточок. (Вибачте мені, люди! Сподіваюсь, що адмінстрація). Я знаю напевне, що не одна така – є багато тих, хто не може переступити через себе, але це зовсім не означає байдужість. Співчувати можна по-різному: можна кричати на увесь світ, можна переживати в глибині душі, а чи-то просто допомагати…
Ось у мене і виникає багато питань. По-перше, чому ніхто не запропонує поставити свій «класс» або «лайк», наприклад, під пропозицією безкоштовного лікування для таких випадків. І це ж не єдиний вихід. Як сумлінна громадянка, я особисто сплачую налоги, і була б безкінечно рада, якби вони були використані не на черговий святковий фейєрверк, а на те, щоб урятивати життя хоча б однієї хворої дитини. Мій низький уклін учням тієї харківської школи, які вирішили відмовитися від випускного вечора, що буває один-єдиний раз у житті, а заощаджені гроші передати місцевому кардіоцентру.
У житті є місце для подвигу і це не завжди означає прикрити грудями амбразуру. На жаль, у дійсності такі подвиги вкупі з людськими нещастями є благодатним ґрунтом для шахрайства. Тож виникають наступні питання. Чому у країні, де робиться усе, щоб підняти народжуваність, з такою швидкістю піднімається і рівень дитячої (це слово хочеться підкреслити тричі) смертності. Статистика мені не відома. Нехай про статистику думає та влада, яка здатна це допустити. І це такий у нас рівень життя!? Чи чого?
Тепер приклади. В одній із соціальних сітей виникло повідомлення про допомогу маленькому хлопчикові з довгою і складною назвою невиліковної хвороби вже через деякий час після смерті дитинки. Про цей випадок розповіла знайома батьків. Ридала.
Кілька днів назад біля входу у метро бачила молодого чоловіка з понуреною головою. В руках велике фото дівчинки і розкритий пакет. Люди проходили повз, навіть не звертаючи уваги на сиротливу фігуру… Дивувалась, як це так, де співчуття… Наступного дня він стояв на тому ж місті. Та сама скорбота і та сама байдужість перехожих. Дивуватись перестала тільки тоді, коли через триста метрів побачила ще одного хлопця. Фото було інше …. А люди мовчки проходили мимо.
Не намагаюсь судити, бо розумію розпач і біль тих, хто зі своєю справжньою бідою опинився в цьому конвейєрі. І я безсила перед ними. А вони беззахисні перед світом…
Та попри це все хочеться вірити, що ті люди, які натиснули "клас" від щирого серця, зробили бодай крок для порятунку життя маленької людини.
27 листопада, 2013
Кожний день, відкриваючи соціальні сіті, я є свідком людського співчуття. Але? Але! Саме такими двома однаковими і все ж таки різними словами хочу перейти до продовження.
Отже, серед веселих і життєрадісних статусів однокласників в «Однокласниках» («В контакті» тощо) зустрічається й те, що примушує сжатися серце від болю. Як християнка, не можу не співчувати чужому горю. Проте у мене не підіймається рука приєднатися до багатьох і поставити «клас» чи «лайк» під повідомленнями та фото хворих діточок. (Вибачте мені, люди! Сподіваюсь, що адмінстрація). Я знаю напевне, що не одна така – є багато тих, хто не може переступити через себе, але це зовсім не означає байдужість. Співчувати можна по-різному: можна кричати на увесь світ, можна переживати в глибині душі, а чи-то просто допомагати…
Ось у мене і виникає багато питань. По-перше, чому ніхто не запропонує поставити свій «класс» або «лайк», наприклад, під пропозицією безкоштовного лікування для таких випадків. І це ж не єдиний вихід. Як сумлінна громадянка, я особисто сплачую налоги, і була б безкінечно рада, якби вони були використані не на черговий святковий фейєрверк, а на те, щоб урятивати життя хоча б однієї хворої дитини. Мій низький уклін учням тієї харківської школи, які вирішили відмовитися від випускного вечора, що буває один-єдиний раз у житті, а заощаджені гроші передати місцевому кардіоцентру.
У житті є місце для подвигу і це не завжди означає прикрити грудями амбразуру. На жаль, у дійсності такі подвиги вкупі з людськими нещастями є благодатним ґрунтом для шахрайства. Тож виникають наступні питання. Чому у країні, де робиться усе, щоб підняти народжуваність, з такою швидкістю піднімається і рівень дитячої (це слово хочеться підкреслити тричі) смертності. Статистика мені не відома. Нехай про статистику думає та влада, яка здатна це допустити. І це такий у нас рівень життя!? Чи чого?
Тепер приклади. В одній із соціальних сітей виникло повідомлення про допомогу маленькому хлопчикові з довгою і складною назвою невиліковної хвороби вже через деякий час після смерті дитинки. Про цей випадок розповіла знайома батьків. Ридала.
Кілька днів назад біля входу у метро бачила молодого чоловіка з понуреною головою. В руках велике фото дівчинки і розкритий пакет. Люди проходили повз, навіть не звертаючи уваги на сиротливу фігуру… Дивувалась, як це так, де співчуття… Наступного дня він стояв на тому ж місті. Та сама скорбота і та сама байдужість перехожих. Дивуватись перестала тільки тоді, коли через триста метрів побачила ще одного хлопця. Фото було інше …. А люди мовчки проходили мимо.
Не намагаюсь судити, бо розумію розпач і біль тих, хто зі своєю справжньою бідою опинився в цьому конвейєрі. І я безсила перед ними. А вони беззахисні перед світом…
Та попри це все хочеться вірити, що ті люди, які натиснули "клас" від щирого серця, зробили бодай крок для порятунку життя маленької людини.
27 листопада, 2013
Цей матеріал - моя, можливо не зовсім вдала, спроба висловитися про те, про що не можу мовчати.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію