ПРОРОЦТВА

В мовчанні йшли слово почуть на Додони вершину,
Де вітер видзвонює в кронах дубів навкруги
Й мовчить пуп землі, лиш співає фонтан без упину;
Відлунням й мовчання стає, як віщують боги.

Й спитав я в святині, яка жодну мить не мовчала,
Бо кожне пророцтво повторювать ще раз спішить,
Й почув із печери, як жриця мені прокричала,
Що вмрем я й вона і що більше уже нам не жить.

О жрице, це ясно і так й це мій розум сприймає;
Замовкни ж, бо серце не змириться з цим все одно:
Ропа -- не вино, та хто тоне, все ж пить її має
І -- о! -- ці новини уже всім відомі давно.

Цар Сходу йде з військом в похід -- не спинить їх нікому:
Річки випивають, від стріл їх день ніччю стає --
І він, всемогутній, помре й не вернеться додому.
Спартанці присядуть й розчешуть волосся своє.

ПРИМАРИВСЬ ПОХОРОННИЙ ДЗВІН

Як хлопці вертались з роботи
У Абдоні, що під Клі,
Сусід звав сусіда навпроти
Й обоє по мене йшли.
Й на лузі, де у мовчанці
День втомлений догоряв,
Скликаючи всіх на танці,
Брав флейту я і грав.

На трав вже прим'ятім вруні
О, як цій раділи грі:
Щоб в танці кружляти -- юні,
Минуле згадать -- старі.
І, граючи, я старався
Прискорить, що ледь повзло:
Щоб гаснуть день не вагався
Й скоріш спать сонце йшло.

Та юність в красі й загарі
Не з тих, хто вагатись звик;
Й кружляє Том з Ненсі в парі,
І з Фанні танцює Дік.
Стрічались очі в мовчанці;
Сяйнувши, в них вогник гас.
Не знали перерви танці
Під флейту в вечірній час.

Де Венлокський кряж -- заграва,
Й ще світло в Абдоні теж,
А поміж в зелених травах
Луги простяглись без меж --
Аж поки за їх межею
Останній відблиск згасав
Й над Англією всією
Вже морок нависав.

Згущається тінь і в лузі,
І я флейту знов беру:
Приходьте й танцюйте, друзі,
Й сьогодні хваліть цю гру --
Бо завтра спішить вже треба,
Прийнявши в серце жалі,
Цій пісні -- до неба,
Мені ж -- до землі.

* * *
Лежим тут мертві, бо не вибрали, щоб жить
Й ганьбить той край, де народились і зросли;
Життя -- не та це річ, щоб так ним дорожить;
Та не для юних це -- ми ж юними були.