Стелі лікарняних палат бувають різні. Одні бувають біляві, а інші – бліді та бідасті. Але кожна з них має відтиск нездорових ідей численного тяжкохворого. Іноді втупишся собі у стелю, неначе йолоп, який ось-ось має звалитися з мосту від сутужної ангенодії, і годинами вчитуєшся в історії недуг – в ті порожні збайдужілі діагнози, що криють увесь жах людського буття. І згодом починаєш достоту розуміти, хвороба – це одвічна таємниця, адже ніяк не пізнаєш в чому її сенс; хвороба – це незугарна гра, адже ніяк не звідаєш хто залишиться переможеним і хто відійде переможцем.
Старенька Левонка проживала в палаті №6. Шлунок її час-від-часу набухав паразитуючим хелікобактером, в печінці постійно набиралася рідина опісля невдалої операції на жовчному, а серце завше билося, ніби пташка в котячих пазурях. Важила Левонка понад германський центнер. Хоча проведені ретельна ректальна колоноскопія, ендоскопія та ще низка насильницьких –скопій не донесли конкретної інформації про її стан. Випорожнялась Левонка виключно під себе. За це її часто била по щоках сестриця Тетянка і вганяла скажені ін`єкції заспокійливого. Від тієї опіки бідолашна Левонка цілодобово переглядала кіноплівку на ймення «у світі мутантів». Колись один із героїв нав`язливого серіалу навіть вибрався за межі екрану, запхнув свій довжелезний хобот прямісінько старенькій у вухо, а мозолистим пошерхлим язиком змів усенькі ліки, що валялися поруч.
«Ой ти покруч падлючий! – заверещала перелякана сестриця, зазиркнувши під вечір в палату. – Тобі ще медикаментів із попереднього відділу мало…» І вловила вона покруча за буйну гриву, і викрутила покручу хобот, і спохватила покруча за хвоста, і викинула покруча у відчинене вікно на першому поверсі. А на прощаннячко додала напівтоном: «Приходи завтра, любчику. Новий завіз» і відразу ж дременула до блудопевта Лубковича на кохвейок. Так уже квапилась сестриця Тетянка, що підрізала на повороті діда-інваліда із гострим логоневрозом. Та так підрізала, що сталося диво і дід залоточив. «Немає правди в цьому світі! – кинув першу за десять років фразу дід.»
Саме в той мент із кабінету висунувся блудопевт Лубкович і коротким ударом п`ястука привів хворого у форму: «Зараз тобі буде і правда, і мир, і спокойствіє!» За хвилю він хвацько цмокнув, погладив сестриччин хребет і зачувши на нюх вроджену гіперсексуальність та ментизм бевзнув: «Я лікую лише природними маслами! Сестрице, спробуйте принагідно прийняти обліпихову олію на ніч. І небаченою ніжністю обснує Вас лоно сну. І Ви черпнете райську насолоду, якої з юні не черпнули! І проллється на Вас злива брунатового соку та завіолончелять милозвучні синестезії. І розійдеться над Вами бідаста стеля. І літатимете ви з вітриком та купатиметесь в літеплі до останнього півня…»
«Хай воно сказиться! – не стрималась сестриця. – А чоловіка мого під час тієї релаксації куди понесе? Козуль на луках пасти?» Лубкович невдоволено лупнув прямісінько Тетянці в лоб: «Куди – куди?! Нехай хоч по бліді поганки! Зате богинею станеш, моя ти кузочко..» А те, що було далі мене попрохали не розхаювати. Нікому ні словеняточка!
Наразі у палаті №6 доживала старенька Левонка. Її руці здавлювали могутні ланцюги, нозі – іспанські чобітки, шию – зсучений сестрицею мотузяний зашморг, а на чоло крапала гаряча смола. І стікала та смола через пропечену чорну діру на чолі вздовж носоглотки, гортані, стравоходу - в самісінький Левончин живіт. І згорало життя, і палала душа. «Каюк тобі бабцю! - реготали противні потвори . - Ось тобі й запекле пекло! Ад`ю.»
Проте Левонка намагалася не реагувати на вражаючу парафренію та резонерство, котрі окупували її уяву до приречення. «Випробування. Це моє випробування. Це моє страшенне випробуваня – шепотіло скалічене тіло.» «Якщо міцно триматимешся, Небочко пробачить» - підказувала Левончина іконка Великомучениці.
« Панна Левонка понині ще дуба не длубнула?! – якось в пообідню пору затяв Лубкович – Класична тріада Ясперса, що виникла безпосередньо після психічної травми. (Синочок вліз у наркотики). Тепер їй хіба що церковна свіча допоможе.» І вишкірившись, як дика лісова мавка, лигнув жменьку психотропних капсул. Сестриця Тетянка поправила рожеву біжутерійну сережку і на до побаченнячко турнула блудопевта в хребет: «Я підготувала їй хороші транквілізатори. Яктаційного стану не буде»
Під вечір Небочко збунтувалося. І Левонка обважено та несміло вдихнула: «Падати граду.» . За мить посипало на лікарню градом, дощем, снігом та іншими опадами у вигляді літаків з реактивними двигунами, палаючих десятитонних астероїдів, інших грізних галактичних тіл, ще не досліджуваних телескопом Хабблом, космічних кораблів грандіозних конструкцій, інопланетних гостей з тисячами лупастих очей, що ненаситно бажали потрапити на прийом до блудопевта Лубковича.. «Негода, - зітхала виснажена старенька, та все ж продовжувала молити свою Великомученицю.»
Раптом стихія вгамувалася. Тяжке нещастя кануло, наче зроду не було. Небочко відразу посизіло і спахнуло викоханими місяцем зірочками. Де-не-де лопотіла сяючими крильцями поодинока голубка: шукала невимовної божеської радості. Розіпнула віточки сивокоса берізонька, зазирнула в спорожніле лікарняне вікно. А на кождій тієї берізоньки віточці та й сиділо по файній дівочці. Та й веселих пісеньок співало. Бо прийде той час, що не буде вже на білому світі горенька. ЗовсІм не буде.