Маючи за душею лишень вищу філологічну освіту та відмінний піджак від Вороніна (незумисне подарований при консиліумі нетверезим депутатом Новоровим), громадянин Брудоляк раптом вирішив податися в безхатьки.
Ще в давню синю юнь він мріяв стати маститим малювальником, або ж архітектором, або ж космонавтом, або ж президентом, або ж просто відповідальним самовдоволеним сім`янином. Та наперекір захмарним сподівам, з омріяної кар`єри скрутився спрут. Отож найближчим часом Брудоляк перемирився зі всіма недругами та сусідами, відпустив на волю коханого муркота, написав любовну записку вже неіснуючому в природі ідеалові й навіки вистрибнув із дверей начужілого за протяжні роки дармової праці помешкання.
То була пізня осінь. Путь, котрою плівся Брудоляк, оповив їдкий прегустезний туман. У тому снуючому хмариві розчинялися багатоповерхівки єдиного радянського зразка, гілчасті липи обіруч прохідців, високі небеса зі своїм хмурим листопадовим вороном, незнайома панянка та її манюсінький дзявкітливий песик, знайомий магазинчик із хаптурою в три відсотки на товари першої районної необхідності (пиво, плавлені сирки та горілку)… Розчинявся і Брудоляк, навіть не зауваживши, що теж розчиняється в тумані. Під ногами догнивав трушений братом-вітром лист, місцями слизів сизий тротуар; довкілля відгонило трауром так і не дочекавшись останнього видиху багряcтої пори.
«Найпершими відходять добропорядні, - просвітлився Брудоляк, побачивши на асфальті мертву сіреньку птаху. Птаха мирно склала лапки. Із її привідкритого дзьоба накрапотіло крові. – Ось і моя Леська так самісько мальовничо відійшла у ліпші світи - згоріла у пневмонії минулої восені. Жоден дохтур не спромігся її направити, бо, видите, запізна була. (А най же шляк трафит тих дохторів!) Та ще вакцини забракло. Видите, влада кошти не виділила! (А най же шляк трафит ту владу!)… Пташино моя кохана…»
Цей меланхолійно присвячений падлу (не Лесьці, а птасі) монолог з розумінням вислухала опасиста прибиральниця. І тільки-но Брудоляк утопився в затуманеній вулиці, делікатно підхопила сіреньку птаху за крилечка і шпурнула в привідкриту каналізацію.
Оговтатись від болісних спогадів новозвареному безхатькові не довелося. У найближчій підземці його випадково підрізав на диво тверезий бомж, котрому, як манна небесна, став у нагоді піджак від Вороніна (пізня осінь все ж таки). Закривавлений Брудоляк навіть зітхнути не встиг, як утрапив на пресвітле роздоріжжя із двома направленими врізнобіч вертикальними стрілками. В додаток до кожної ще й інформаційні вивіски - посрібленими та злотними літерами оздоблені. «Праворуч підеш, раю сягнеш. Ліворуч підеш, у пекло провалишся, - прочитав щойнопреставлений. – І на Пост еС.: право вибору надаємо лишень випадковим візитерам!» Брудоляк замислився, адже йому конче треба було збачитись із Леською. Він, у свою чергу, не мав сумніву, що дружина ходила і «наліво», і «направо» за буфонадного буття. Та де ж йому здійняти її думу при цій оказії! «Най`го шляк трафит, - підсумував свої розмисли безхатько. – Спущусь–но насамперед в пекло! Адже Леська завше любила гарячі взаємини в безпросвітній теміні… А далі – як Бог дасть.»
Відтак Брудоляк напівпевно ступив ліворуч і затулив долонями обличчя. Постоявши хвилин зо п`ять в позі ображеного хлопчика, якому при всенькому класові спустили на коліна спортивні штани, він врешті допер, що нічого не відбувається: «Що за чортівня? Понавішують всілякої мозолячої для вічей хурні! Хоча б інструкцію пришпалерили на додаток, слони гумові!» Та навіть прослухавши ці безкрайньо хари-,мара-зматичні брудоляківські фрази, ліва сила не подавала жодних ознак життя (тогосвітнього). Тоді Брудоляк вирішив пострибати вздовж непіддатливого долу на лівій нозі. Маючи найвиразнішу рису затятого трудоголіка, а саме – наполегливість, візитер зовсім не збирався припиняти ту фатальну тупцянину: «Діло тут нечисте - будемо брати бунтом! Що ми, свідомі українці, вже права вибору не маємо? Гуп – гуп – гуп! Стукайте і вам відчинять! Гуп – гуп – гуп…» Вкінець-кінцем Брудолякова спроба провалитися в пекло увінчилася тяжким вивертом лівої ноги.
«Прокляття! – заволав безхатько. – А біль тут дійсно пекельний!» Раптом з`явилася ще одна інформаційна вивіска: «У зв`язку з ремонтом провідного каналу вхід туди, куди тобі треба перенесено вправо. Адміністрація просить вибачення за тимчасові незручності.» Візитер почухав потилицю і тицьнув пальцем у слово ремонт: «Угу. Тут? Хи-хи… Ого!» Коли Брудоляковий артикуляційний апарат припинив звукотворчу працю, фонема «о» все ж продовжувала звучати в неосяжному просторі. Від того протяжного звучання діл почав якось підозріло дриготіти і мовбито дочувався зуховатий регіт, що досягав з низин аж цього розподільчого роздоріжжя. Безхатько боязно і болісно рухнувся праворуч. Буквально за лічені секунди пекло прийняло його.
Місцинка, до якої завітав Брудоляк, мало чим різнилася від цивільної розважальної установи. Єдиними розбіжностями були обслуговуючий персонал [підперезані рожевими шкіряними поясами круторогі чортиці, котрі походжали дзеркальною підлогою в рожевих черевичках на шпильках і закликали відвідувачів ретельніше підбирати напрямок послуги – не на поверхні ж вони!] і власне запропоновані розваги [високоякісне перебивання кісток зі зворотнім нарощуванням – повільно й противільно; підсмажування відчленованих органів або всієї тілесної маси на сковородах зі стійким тефлоновим покриттям – ультрафрі-, нормалфрі-, суперфрі-; одночасне виривання волосся, зубів, язика – розпеченими металевими щипцями (використання електропристроїв); заливання рідких токсичних речовин або розігрітої до 2120º за Фаренгейтом смоли – у вуха, в очні ями, в носову порожнину, за допомогою клізми; черепно-мозкові розвантаги – непрофесійна трепанація, тиснення, розхлящення, ураження струмом; операції зі сечовивідними органами – не вказуються з ідеологічних міркувань; психопатичні експерименти тощо].
- Ти хто? – звернувся безхатько до рудовусого дідка, що смакувато цмулив червоняву водицю за столиком, неподалік якого звалився Брудоляк.
- Харон 18911192 я. Приємно познайомитись, Брудоляче. А якого дідька ти тут забув?
- Леську шукаю. А шо то за цихри нараховані?
- Номер приміщення.
- Хи-хи.. Иги.
- Пішли? – запитав дідок, відсунувши порожню склянку.
- Куди?
- Леську шукати.
- Добре. Хи.. Гм. - безхатько мав сумніви щодо зведення на обидві нижні кінцівки. Тим паче траєкторія польоту залишила довгопам`ятні вм`ятини на його шкурі.
- Допомогти? – співчутливо глянув Харон.
- Можна було б, - кивнув Брудоляк.
Рудовусий похапцем вхопив безхатька за густе хутро, що несподівано проросло в нього при цій западинці - на зміну горезвісному піджачку, і, розтягнувши свій кичеренок на метр д`горі, трусонув прибульцем із силою пропорційною гаїтянському землетрусу 2010-го. Всупереч пручанню і воланню (брудоляківському звісно), процедура принесла на диво неочікувані результати – технічні пошкодження не зникли, але виросло ще по кілька органів. Тобто тепер у Брудоляка гупало три серця, дихало шість легенів і працювало дванадцять печінок, як мінімум. Жаль, він так і не зробив висновку, радіти чи плакати за те внутрішнє доповнення, бо на діл миттєво сипнулася відверта партія зовнішніх члонків. Безхатько нажахано кинувся ловити власні пальці, що поспіхом залишали деформованого до неопізнання домінуса. Проте ідея виявилася марною: по-перше, не стало органа, який міг би вловити, по-друге, від`єднався орган, який координував, по-третє, повилазили очиці - дослівно. Хай там як, за лічення лічених хробачків, Брудоляк обернувся на груду запчастин для практика медиканта.
- Ну ти, Хароняко, й... Мольфар. Фуркнув, тряснув, ляснув і довбня моя, трясця, мов парадичка гепнулась, - пробубніла брудоляківська голова, що закотилася аж ген за стійку ад-бармена. Останній огненно хекнув дідку щось цинічне і зафурделив подосі прозоро мислячий орган безхатька прямісінько в «олігархський» vі-яй-pі зал, в якому юрмилися зграї особливо геніальних при розкраданні й обіцянках політичних діячів.
- Йому не в ті двері! – хоркнув Харон18911192 і додав: - А з тебе, супостате, футболіст ніякий. Туди, здається, у повному складі партія залетіла ( ключові слова: коаліція, суперінфляція, девальвація, антиагітація, махінація, вимахувація, замахація, а насамкінець - повний колапс, процес абсцес). Коротше, тобі догана! Генітальна. Строга.
Допоки ад-бармен зацікавлено рихтував трансформованого «брудорфея», рудовусий дідок (менеджер-душожер) не припиняв цмулити червоняву водицю, підперезані рожевими шкіряними поясами круторогі чортиці походжали дзеркальною підлогою в рожевих черевичках на шпильках і закликали.. – із раю спустилася чудесна Янгелиця. Її лице понині не оспівував жоден земний поет, не писав славетний художник, не відтворював охвалений скульптор, не гаптувала талановита українська вишивальниця… Тому що досконалішого лиця годі було шукати в природі (свого часу грішним людям заборонено бачити вищу святість, адже їм паче прийшлося до вподоби знаходити легку втіху з багна на споді, ніж у заважкому для смертного меді з небес). Сліди гості вмить покривалися ніжними квітами підсніжника, духмяних пахощів котрих зроду не знав спертий адський сопух. Хмаринки лагідних метельчиків заступили прокіптявіле чорне стелище. Засліплюючи своїм пренепорочним сяйвом брутальних пекельників та стражденних піддослідних, Янгелиця повільно досягла скаліченого безхатька.
- Вічність тут зависаю.. А те, супостате…- незмістовно телепнув Харон, ледь стримуючи подив. В цей момент елітна дзеркальна підлога дала калейдоскоп тріщин.
- Певно з цією панною до нас прибуло останнє райське попередження, - висунув пекл-бармен. - І той тип мені взагалі не сподобався. Леська-песька! До чого тут Леська?
- Заткни пельку! – гаркнув дідок.
Зате Брудоляк і близько не слухав тієї дурисвітської патяканини. В цілому, пролікований чудесною гостею, він здійняв єдину страшенну помилку: «Якщо моєї пташиноньки нема ні в едемі, ні в аді, якщо чортиці ходять в рожевих черевичках на шпильках і якщо мене обтяжує тіло… я дихаю… Отже..»
Безхатько жадібно хапнув пізньоосіннього повітрячка. Якась благопристойна душа, звичайно, поб`єктивно поставивши діагноз наркоголізм, заволокла його в купку недопаленого листя. «Най`го шляк трафит… Наплодилося ж тварюк шолудивих! Се мене не вгнобили там (кххх-тьпфу!) Брудоляче, згинеш одначе…» Раптом за кілька метрів од безхатька хтось завовтузився і гучно чхнув. «Ніхто інший, окрім бомжа в піджаку від Новорова! – зметикував підтятий.» І змирено склавши руки, щодуху вигукнув:
- Викликай швидку, вбивце! Я пробачив. Усім пробачив! Щоб жити далі, мусимо прощати!