Осінь стоїть і просить
Милостиню.
Не через бідність - вона багата.
Стукає в двері затишних хат,
Мов молить: "Дайте хоч крихту любові ", -
З очами, надмірно повними голоду.
Стоїть на шаткій основі
І чекає свого Морозу...
Аби померти змолоду?
Осінь холодна. Та навіть холодні потребують захисту.
Осінь все стукає в двері
З шаленим натиском,
А їх зачиняють.
Б'ється у вікна сумними зливами,
Все просить про поміч.
Осінь з волоссям із золота - нивами
Стоїть босоніж,
Пахне мокрим асфальтом і трохи айстрами,
Стоїть і просить: "Подайте хоч трохи щастя".
Стукає, стукає в вікна, у двері, в душі...
Вікна - утеплюють, двері - на всі замки.
Душі...А душі надмірно байдужі,
Надмірно поранені,
Образи - надмірно тримкі
І не пускають туди будь-кого...

Осінь стоїть і просить милостиню
Довгих три місяці.
Допоки вже крига у серці не вміститься
Остаточно.
А потім вона - багата, манірна, впевнена -
Нічого не просить, не хоче навіть любові,
А просто стоїть на шаткій-прешаткій основі...
І чекає.
І коли вона вже стояти не в змозі,
Надмірно стомлена,
Мороз на порозі однієї із хат,
У двері яких вона стукала з шаленим натиском,
Запрошує її до себе.
Бо хоч вона і холодна, та теж потребує захисту...
Сіріє небо...
І це для Осені - смерть. І водночас спасіння.
Мороз її поцілує. Їй стане спокійно.
А потім вона чекатиме воскресіння
Ще рік,
Щоб знову стукати в вікна, у двері, в душі...
У душі. Які надмірно байдужі.
У вікна утеплені,
У двері зачинені.
А потім знову, неначе причинна,
Шукатиме тепла...У морозу.