ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
13:39
Єдина річ у Всесвіті,
яку ми дійсно можемо контролювати -
це наші думки.
У космосі нічого не пропадає.
Шлях до зірок веде багаторічне ув’язнення.
Астронавтика пахнет в’язницею.
Та й взагалі космос потрібно любити,
хоча б за те, що дарує почуття
яку ми дійсно можемо контролювати -
це наші думки.
У космосі нічого не пропадає.
Шлях до зірок веде багаторічне ув’язнення.
Астронавтика пахнет в’язницею.
Та й взагалі космос потрібно любити,
хоча б за те, що дарує почуття
2024.03.29
13:37
уява - спогади
з минулого та майбутнього
вашого втілення.
Це спогади та бачення нами
лише іншими очима.
Я часто згадую, ті дні важкі,
і з щастям розумію,
з минулого та майбутнього
вашого втілення.
Це спогади та бачення нами
лише іншими очима.
Я часто згадую, ті дні важкі,
і з щастям розумію,
2024.03.29
13:35
Заяложені слова
Дуду спішить образити тебе
І кожну хвилину шукає привід,
Щоб сказати тобі заяложені слова…
Не думаючи, що каже, що робить
Бруднить себе і всіх навколо
Набридла всім дуду брехня,
Дуду спішить образити тебе
І кожну хвилину шукає привід,
Щоб сказати тобі заяложені слова…
Не думаючи, що каже, що робить
Бруднить себе і всіх навколо
Набридла всім дуду брехня,
2024.03.29
13:35
я до серця ключ шукала.
у тому світі, де живе кохання,
але світ той був у душі закритий
і ключ знайти я не могла...
Наївність і довіра до всіх живе в мені
з'явився момент поранити і поранили мене
поки що... не зустріла тебе.
знайти шлях до серця т
у тому світі, де живе кохання,
але світ той був у душі закритий
і ключ знайти я не могла...
Наївність і довіра до всіх живе в мені
з'явився момент поранити і поранили мене
поки що... не зустріла тебе.
знайти шлях до серця т
2024.03.29
13:33
я уявила образ,
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
2024.03.29
13:33
Стародавній текст зашифрований
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
2024.03.29
13:32
Міріади частинок я розсиплю,
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
2024.03.29
13:30
Ви знаєте, я завжди думала: "Чого я хочу?"
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
2024.03.29
13:29
Гарних слів вплітаючи міріади
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
2024.03.29
13:27
А люди кажуть: «сильний народ і Україна»
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
2024.03.29
13:25
Мій світ - моя уява малює образи,
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
2024.03.29
13:09
Запальничка стихла без добавки…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
2024.03.29
13:05
Ніяк собі, о вибач, не втокмачиш,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
Любов і сумнів
Чужак в смерк прибивсь до воріт,
Зустрів його там жених;
Й мав посох в руці, ноша ж уся --
Тривога в очах сумних.
Й вони благали, більш ніж уста,
Притулок дати на ніч;
На шлях, яким брів, оглянувсь,
Й ні зблиску -- мла зусібіч.
Жених стрів словами: "Яку б
Прикмету в небі знайти,
Що ждать від ночі, щоб знать дала?
Чужинцю, що скажеш ти?"
Лист жимолості встеляє двір,
Вже зморщились її плоди;
Осінь -- ні, зиму -- вітер несе:
"Чужинцю, холодів жди!"
Наречена ж, розвівши вогонь,
В покоях була одна
Й рум'янець грав на щоках її,
Й світилась щастям вона.
Жених на спустілий шлях дививсь
Й бачив її лиш -- замкнув
Чиє б серце в клітку золоту
Й срібним гвіздком припнув.
Жених знав -- з ближнім ділитись слід
Останнім, й не прожене
Того, хто зараз терпить нужду,
Інакше Бог прокляне.
Чи ж не Доля сама привела
Чужинця в подружжя дім?
Й що зло йде з ним любов руйнувать --
В це ще не вірилось їм.
Пізня прогулянка
По скошеній отаві йдем;
Горять, немов сережки,
На сонці крапельки роси
Й не видно стежки.
У сад ввійдем -- і плескіт крил
Замре над головами;
Цей світлий і бентежний сум
Не виразить словами.
Здається, лише подиху
Достатньо чи зітхання,
Щоб сипався за листом лист --
Дерев краса остання.
В зачаруванні, ніби в сні,
Так довго б міг стояти,
Та хочу ще останніх айстр
Букет тобі нарвати.
Пісня дощу
Розідрані хмари вітер жене;
Дорога, безлюдна весь день,
Мільйоном бризок зустріла мене,
На неї ступив лишень.
Придорожніх квітів печаль,
Що бджіл, без надії вже, ждуть;
Виходь, кохана, нас кличе даль,
Моєю і в дощ цей будь!
І навіть пташиних не чуть голосів;
Виразніш їх туга німа,
Ніж ельфів з колишніх лісів,
Хоч тих вже давно і нема.
Ніде вже інших не чуть пісень,
Озвучених вітром ніж;
Підем, кохана, у ліс в цей день
Під срібний з гілля капіж.
Вперед штовхає нас вітер щораз
І пісню горла -- аж охрип,
А злива -- мов небо розкрилось враз;
Вже одяг до тіла прилип.
Дарма, що грязь і калюж не злічить,
Дорога ж -- суцільний струмок;
Мов перл, на грудях у тебе блищить
В цілунках дощу листок.
Ні, це не вітер гуде в імлі;
Це ніби моря прадавнього шум,
Що знов вертається до землі
В екстазі видінь і дум;
Немов крізь сум і печаль
Любові воскреснув щем...
Підем, кохана, в осінню даль,
Моєю будь під дощем!
Чужак в смерк прибивсь до воріт,
Зустрів його там жених;
Й мав посох в руці, ноша ж уся --
Тривога в очах сумних.
Й вони благали, більш ніж уста,
Притулок дати на ніч;
На шлях, яким брів, оглянувсь,
Й ні зблиску -- мла зусібіч.
Жених стрів словами: "Яку б
Прикмету в небі знайти,
Що ждать від ночі, щоб знать дала?
Чужинцю, що скажеш ти?"
Лист жимолості встеляє двір,
Вже зморщились її плоди;
Осінь -- ні, зиму -- вітер несе:
"Чужинцю, холодів жди!"
Наречена ж, розвівши вогонь,
В покоях була одна
Й рум'янець грав на щоках її,
Й світилась щастям вона.
Жених на спустілий шлях дививсь
Й бачив її лиш -- замкнув
Чиє б серце в клітку золоту
Й срібним гвіздком припнув.
Жених знав -- з ближнім ділитись слід
Останнім, й не прожене
Того, хто зараз терпить нужду,
Інакше Бог прокляне.
Чи ж не Доля сама привела
Чужинця в подружжя дім?
Й що зло йде з ним любов руйнувать --
В це ще не вірилось їм.
Пізня прогулянка
По скошеній отаві йдем;
Горять, немов сережки,
На сонці крапельки роси
Й не видно стежки.
У сад ввійдем -- і плескіт крил
Замре над головами;
Цей світлий і бентежний сум
Не виразить словами.
Здається, лише подиху
Достатньо чи зітхання,
Щоб сипався за листом лист --
Дерев краса остання.
В зачаруванні, ніби в сні,
Так довго б міг стояти,
Та хочу ще останніх айстр
Букет тобі нарвати.
Пісня дощу
Розідрані хмари вітер жене;
Дорога, безлюдна весь день,
Мільйоном бризок зустріла мене,
На неї ступив лишень.
Придорожніх квітів печаль,
Що бджіл, без надії вже, ждуть;
Виходь, кохана, нас кличе даль,
Моєю і в дощ цей будь!
І навіть пташиних не чуть голосів;
Виразніш їх туга німа,
Ніж ельфів з колишніх лісів,
Хоч тих вже давно і нема.
Ніде вже інших не чуть пісень,
Озвучених вітром ніж;
Підем, кохана, у ліс в цей день
Під срібний з гілля капіж.
Вперед штовхає нас вітер щораз
І пісню горла -- аж охрип,
А злива -- мов небо розкрилось враз;
Вже одяг до тіла прилип.
Дарма, що грязь і калюж не злічить,
Дорога ж -- суцільний струмок;
Мов перл, на грудях у тебе блищить
В цілунках дощу листок.
Ні, це не вітер гуде в імлі;
Це ніби моря прадавнього шум,
Що знов вертається до землі
В екстазі видінь і дум;
Немов крізь сум і печаль
Любові воскреснув щем...
Підем, кохана, в осінню даль,
Моєю будь під дощем!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію