ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
НЕОБРАНА ДОРОГА
В осінньому лісі розвилка доріг,
Що в даль пролягли крізь тремку позолоту.
Одразу обидві я вибрать не міг
І ту, що тулилася ближче до ніг,
Очима пробіг майже до повороту.
А інша, яку все ж нарешті обрав,
Та більше неходженістю привертала
І вруном відрослих нетоптаних трав,
Хоча, може, тих, хто на неї звертав,
Вона і сама, ще й добряче, топтала.
Обох їх однаково лист жовтий крив,
Що плавно й безшумно з дерев опускався.
Я першу залишив до кращих часів,
Та звивистість знавши життєвих шляхів,
Вернусь що сюди знов, і не сподівався.
Все ж, певне, колись, всі відклавши діла,
Я давній свій вибір згадаю до болю:
Дороги дві -- кожна у безвість вела --
Й обрав ту, що сходжена менше була,
А в іншому всьому -- поклався на долю.
ДО СЕБЕ
Я вірю, що дерев похмура міць,
Де вітер не прорветься й силоміць,
Не тільки, щоб навіювать печаль,
А через них буття явити даль.
Якщо колись в їх лоно увійду,
Неходженою стежкою піду,
А не розбитим шляхом, де візок
Пересипа колесами пісок.
Ну а якби, кому я дорогий,
Засумнівавсь, чи й він мені такий,
І вирушив за мною навздогін,
То врешті пересвідчився б і він:
Я не змінивсь -- сильніш лиш вірить став
В те, що й раніше істинним вважав.
НАРІКАННЯ
Я брів через луки й поля,
Крізь нетрі і грязь пробирався,
На горб піднімався крутий,
Щоб вдаль глянуть, знову спускався;
Далеко залишився дім,
Та я не вертався.
Земля вкрита листям сухим,
Лиш дуб своє міцно тримає:
Його по одному віддасть,
Коли вже метіль закружляє,
Бриніти на мерзлім снігу,
Де те дотліває.
І листю, що вже віджило,
Намоклому скніти у тузі;
Вже айстри давно відцвіли,
Самотньо і порожньо в лузі;
А серце все рветься кудись
В бентежній напрузі.
Для нього змиритись з усім --
Не те ж хіба саме, що й зрада,
Коли вже покластись душа
На розум й обставини рада;
Мов літо, минула й любов --
Остання відрада.
МІЙ ОСІННІЙ ГІСТЬ
О смутку мій, я вдячний долі,
Що знову чую голос твій:
"Що краще, ніж дерева голі?" --
Коли в осінньому роздоллі
Бреду по стежці луговій.
Твоїм словам я ладен вірить,
Хоч серце і зайшлось в журбі --
Що птахи подались у вирій,
Що іній ліг на вигон сірий,
І як приємно це тобі.
Прощальним відблиском згасання
Осяяні гаї сумні;
Зів'яле поле й нарікання,
Чи так же ця краса остання,
Як і йому, близька мені.
Так, я люблю цих днів відраду,
Мені печаль їх не нова;
Та все ж бентежність листопаду
Аж до самого снігопаду
Прекрасніша за всі слова.
В осінньому лісі розвилка доріг,
Що в даль пролягли крізь тремку позолоту.
Одразу обидві я вибрать не міг
І ту, що тулилася ближче до ніг,
Очима пробіг майже до повороту.
А інша, яку все ж нарешті обрав,
Та більше неходженістю привертала
І вруном відрослих нетоптаних трав,
Хоча, може, тих, хто на неї звертав,
Вона і сама, ще й добряче, топтала.
Обох їх однаково лист жовтий крив,
Що плавно й безшумно з дерев опускався.
Я першу залишив до кращих часів,
Та звивистість знавши життєвих шляхів,
Вернусь що сюди знов, і не сподівався.
Все ж, певне, колись, всі відклавши діла,
Я давній свій вибір згадаю до болю:
Дороги дві -- кожна у безвість вела --
Й обрав ту, що сходжена менше була,
А в іншому всьому -- поклався на долю.
ДО СЕБЕ
Я вірю, що дерев похмура міць,
Де вітер не прорветься й силоміць,
Не тільки, щоб навіювать печаль,
А через них буття явити даль.
Якщо колись в їх лоно увійду,
Неходженою стежкою піду,
А не розбитим шляхом, де візок
Пересипа колесами пісок.
Ну а якби, кому я дорогий,
Засумнівавсь, чи й він мені такий,
І вирушив за мною навздогін,
То врешті пересвідчився б і він:
Я не змінивсь -- сильніш лиш вірить став
В те, що й раніше істинним вважав.
НАРІКАННЯ
Я брів через луки й поля,
Крізь нетрі і грязь пробирався,
На горб піднімався крутий,
Щоб вдаль глянуть, знову спускався;
Далеко залишився дім,
Та я не вертався.
Земля вкрита листям сухим,
Лиш дуб своє міцно тримає:
Його по одному віддасть,
Коли вже метіль закружляє,
Бриніти на мерзлім снігу,
Де те дотліває.
І листю, що вже віджило,
Намоклому скніти у тузі;
Вже айстри давно відцвіли,
Самотньо і порожньо в лузі;
А серце все рветься кудись
В бентежній напрузі.
Для нього змиритись з усім --
Не те ж хіба саме, що й зрада,
Коли вже покластись душа
На розум й обставини рада;
Мов літо, минула й любов --
Остання відрада.
МІЙ ОСІННІЙ ГІСТЬ
О смутку мій, я вдячний долі,
Що знову чую голос твій:
"Що краще, ніж дерева голі?" --
Коли в осінньому роздоллі
Бреду по стежці луговій.
Твоїм словам я ладен вірить,
Хоч серце і зайшлось в журбі --
Що птахи подались у вирій,
Що іній ліг на вигон сірий,
І як приємно це тобі.
Прощальним відблиском згасання
Осяяні гаї сумні;
Зів'яле поле й нарікання,
Чи так же ця краса остання,
Як і йому, близька мені.
Так, я люблю цих днів відраду,
Мені печаль їх не нова;
Та все ж бентежність листопаду
Аж до самого снігопаду
Прекрасніша за всі слова.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію