
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
На українській річці Геракліта
Частина І
ВСТУП(у воду)
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
Така собі бездонна повна чаша
від Піренеїв аж до Кордильєр
на всі віки одна вселенська Раша,
на цілий світ один еСеРеСеР:
комуністично – без буржуйських партій
та з ярликом для розстрілу – есер;
футуристично – «без Россий и Латвий»–
без України й нації «бандер»;
постмодерново – в золотій парашіІ
для партвождів, достойних аж тепер,
у КаПееРІІ
@ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
Аж, –бульк! – і ось вам
неуки безпутні.
І поки десь-не-десь ріка текла,
немов з води, вилуплювались штучні
Гориничі.
Край річки та села,
на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
Прожектами строкатіють проекти
без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
Зняли з регати.
Ще веслує Ліна
крізь ядерно-чорнобильську руїну
в болоті криголамом до джерел.
«Сміється божевільна Україна»,
що малахольним – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
Що на Нєґлінкє – нам шукають броду.
Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
В Адєссє-мамє – Катєнька народу
пояснює з престолу на столі,
що стати ще раз у ту ж саму воду
те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
й безмов’я
на злеті з прірви
у безодню
вниз.
ІІ. МИ І ВОНИ
(у гирлі застояних вод)
Звідсіль не видно, що там – в жабуринні
і що, живе, долине на Парнас,
зате від слухів – повний резонанс:
із безголовим вершником на спині
підняв копита загнаний Пегас.
– Чого б ото, – дивуються з барлоги, –
ставати дибки?
Снобам: все – одно.
Гонгадзе… Юля… «Будьмо!»… « Ні за кого!»…
По пахви в мулі – «проти всіх» – дорога,
де все спливає, випавши на дно.
…Гребуть до влади Рад гібридні клони
гниленьких тушок і змілілих душ,
і де-не-де пливуть на перегони
між царедворців п’ятої колони
корита недоторканих чинуш.
Без них нам вистачало б і кринички.
Так ні. Їм треба бути серед нас
з усіх сторін розшарпаної річки.
Як овочам – від гудиння і гички,
їм треба соку, крові – хоч на час.
ОпричникиIIІ завжди напоготові:
і прихвосні, і віце-, і т. д. –
все те, що очманілих від любові
щоденно до «покріщення» веде.
Тут радники й ведучі з-за границі,
брудна ідеологія в спідниці,
на цирлі – судочинство й прокурор…
Це ще не окупація столиці.
Це лиш імпровізований терор.
Це тільки – на протести заборона.
Це тутечки – підпільне КДБ,
а ондечки – спецназ і охорона
від виборців – високого цабе.
Ось – Сам, он – свита,
ген – свята еліта
з Пандориною торбою ідей
вмиває руки
в річці Геракліта
про людське око,
мовби – для людей.
Чи й треба іншу? З гущі пранароду,
де потом предків зрошені поля,
де кров’ю їх освячена земля
в борні за справедливість і свободу –
вона в синиці бачить журавля.
І що за диво? Мріялось, гадалось,
що вже ось-ось… і грішникам кінець.
Мабуть таки й святим за щось дісталось,
що й досі відвертається Творець?
ІІІ. ВИТОКИ ПОТОПУ
(вододіл чи барикади)
Гей, мрійники!!!
Ой лірники народні –
на вістрі тем, на гостроті проблем.
На Масляну і в дні всевелико́дні
ви – скрипалі. Але на що ми годні,
коли вода гартується вогнем?
Там, де в хатах злиденного народу
щоденний піст на скатерках столів,
дві картоплини з клаптика городу
і ду́ля з рук засух-орендарів,
скрізь, де за центи продають свободу
і зеленню пакують байстрюків,
втрамбовують, здобуті для нащадків,
всіх поколінь
ресурси і труди, –
тут
можна полюбити олігархів
і не скрутити рук в панів-підпанків
на краниках джерельної води?
Любити вражих ближніх ми не проти –
наперсточників, «меценатів спорту»…
Шпані від влади карта впала в масть.
Пролетарі ще дуже вірять в чорта,
який паршивцям золото роздасть.
…Всі хочуть Русь, і ділять Україну
на Схід і Захід, Київ і Донбас.
Та ж маємо єдину й неподільну!
Це мало?
Люди! На дурну і бідну
частини плебсу
розділяють нас.
Хай краще так: ординців – на Кана́ри,
а нам би жити – над своїм Дніпром.
Якби ж то знали нелюди і скнари,
що нам на цьому світі – не до пари.
І все б тоді закінчилось добром.
Ми б навіть заплатили їм податки,
як данину, казкова Русь – Орді.
Нехай би там вовтузились (за барки),
як павуки із однієї банки.
Ми тут не заважали б їм тоді.
Оце і був би вибір –
п о в з Є в р о п у
у їх офшорний караван-сарай.
Ми тільки – за, якби вони – не проти.
А як інакше рятувати край?
На річці Геракліта
без потопу
відтак ніколи не настане рай.
Ковчег пливе.
І поки мокре сохне,
все, що до пари, стулиться колись.
Та й у сусідів щ о с ь без нас не здохне.
І щезне содоморство допотопне,
аби наш рід
від трясця
не журивсь.
IV. В ЗАПЛАВАХ І ВИРВАХ
(понятій)
Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
Під дулом пришибеєвських інструкцій
дух нації приспали назавжди.
У заводях абстракцій і деструкцій
все шмаровидло фракцій і корупцій
спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пахан, завгар!
Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
І геніїв ніколи не було.
Один Хмельницький – он чого накоїв!
Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
Не треба вже анексій, контрибуцій.
Ми все братам здаємо без війни.
У нас під вишиванкою вони.
А ми стійкіші, ніж покійний МуційIV.
В нас є значні здобутки революцій –
у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
…Заслинившись, не перетопчеш гнів,
що за рахунок втоптаних прошарків
аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
В ковбані жити – всім непереливки.
Роззявиш рот, залишать без трусів.
Само собою – більше їсть велике,
зазвичай, щуки – жирних карасів.
І в с е т о т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
Понад водою дуже гарно видно,
що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзійV.
Народ горланить гімни ковбасі,
вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
де оптика, настроєна в Союзі,
всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
на безголов’я наше
на престолі.
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На українській річці Геракліта
Рефлексії на «Записки»
Ліни Костенко
ВСТУП(у воду)
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
Така собі бездонна повна чаша
від Піренеїв аж до Кордильєр
на всі віки одна вселенська Раша,
на цілий світ один еСеРеСеР:
комуністично – без буржуйських партій
та з ярликом для розстрілу – есер;
футуристично – «без Россий и Латвий»–
без України й нації «бандер»;
постмодерново – в золотій парашіІ
для партвождів, достойних аж тепер,
у КаПееРІІ
@ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
Аж, –бульк! – і ось вам
неуки безпутні.
І поки десь-не-десь ріка текла,
немов з води, вилуплювались штучні
Гориничі.
Край річки та села,
на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
Прожектами строкатіють проекти
без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
Зняли з регати.
Ще веслує Ліна
крізь ядерно-чорнобильську руїну
в болоті криголамом до джерел.
«Сміється божевільна Україна»,
що малахольним – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
Що на Нєґлінкє – нам шукають броду.
Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
В Адєссє-мамє – Катєнька народу
пояснює з престолу на столі,
що стати ще раз у ту ж саму воду
те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
й безмов’я
на злеті з прірви
у безодню
вниз.
(у гирлі застояних вод)
Звідсіль не видно, що там – в жабуринні
і що, живе, долине на Парнас,
зате від слухів – повний резонанс:
із безголовим вершником на спині
підняв копита загнаний Пегас.
– Чого б ото, – дивуються з барлоги, –
ставати дибки?
Снобам: все – одно.
Гонгадзе… Юля… «Будьмо!»… « Ні за кого!»…
По пахви в мулі – «проти всіх» – дорога,
де все спливає, випавши на дно.
…Гребуть до влади Рад гібридні клони
гниленьких тушок і змілілих душ,
і де-не-де пливуть на перегони
між царедворців п’ятої колони
корита недоторканих чинуш.
Без них нам вистачало б і кринички.
Так ні. Їм треба бути серед нас
з усіх сторін розшарпаної річки.
Як овочам – від гудиння і гички,
їм треба соку, крові – хоч на час.
ОпричникиIIІ завжди напоготові:
і прихвосні, і віце-, і т. д. –
все те, що очманілих від любові
щоденно до «покріщення» веде.
Тут радники й ведучі з-за границі,
брудна ідеологія в спідниці,
на цирлі – судочинство й прокурор…
Це ще не окупація столиці.
Це лиш імпровізований терор.
Це тільки – на протести заборона.
Це тутечки – підпільне КДБ,
а ондечки – спецназ і охорона
від виборців – високого цабе.
Ось – Сам, он – свита,
ген – свята еліта
з Пандориною торбою ідей
вмиває руки
в річці Геракліта
про людське око,
мовби – для людей.
Чи й треба іншу? З гущі пранароду,
де потом предків зрошені поля,
де кров’ю їх освячена земля
в борні за справедливість і свободу –
вона в синиці бачить журавля.
І що за диво? Мріялось, гадалось,
що вже ось-ось… і грішникам кінець.
Мабуть таки й святим за щось дісталось,
що й досі відвертається Творець?
(вододіл чи барикади)
Гей, мрійники!!!
Ой лірники народні –
на вістрі тем, на гостроті проблем.
На Масляну і в дні всевелико́дні
ви – скрипалі. Але на що ми годні,
коли вода гартується вогнем?
Там, де в хатах злиденного народу
щоденний піст на скатерках столів,
дві картоплини з клаптика городу
і ду́ля з рук засух-орендарів,
скрізь, де за центи продають свободу
і зеленню пакують байстрюків,
втрамбовують, здобуті для нащадків,
всіх поколінь
ресурси і труди, –
тут
можна полюбити олігархів
і не скрутити рук в панів-підпанків
на краниках джерельної води?
Любити вражих ближніх ми не проти –
наперсточників, «меценатів спорту»…
Шпані від влади карта впала в масть.
Пролетарі ще дуже вірять в чорта,
який паршивцям золото роздасть.
…Всі хочуть Русь, і ділять Україну
на Схід і Захід, Київ і Донбас.
Та ж маємо єдину й неподільну!
Це мало?
Люди! На дурну і бідну
частини плебсу
розділяють нас.
Хай краще так: ординців – на Кана́ри,
а нам би жити – над своїм Дніпром.
Якби ж то знали нелюди і скнари,
що нам на цьому світі – не до пари.
І все б тоді закінчилось добром.
Ми б навіть заплатили їм податки,
як данину, казкова Русь – Орді.
Нехай би там вовтузились (за барки),
як павуки із однієї банки.
Ми тут не заважали б їм тоді.
Оце і був би вибір –
п о в з Є в р о п у
у їх офшорний караван-сарай.
Ми тільки – за, якби вони – не проти.
А як інакше рятувати край?
На річці Геракліта
без потопу
відтак ніколи не настане рай.
Ковчег пливе.
І поки мокре сохне,
все, що до пари, стулиться колись.
Та й у сусідів щ о с ь без нас не здохне.
І щезне содоморство допотопне,
аби наш рід
від трясця
не журивсь.
(понятій)
Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
Під дулом пришибеєвських інструкцій
дух нації приспали назавжди.
У заводях абстракцій і деструкцій
все шмаровидло фракцій і корупцій
спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пахан, завгар!
Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
І геніїв ніколи не було.
Один Хмельницький – он чого накоїв!
Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
Не треба вже анексій, контрибуцій.
Ми все братам здаємо без війни.
У нас під вишиванкою вони.
А ми стійкіші, ніж покійний МуційIV.
В нас є значні здобутки революцій –
у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
…Заслинившись, не перетопчеш гнів,
що за рахунок втоптаних прошарків
аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
В ковбані жити – всім непереливки.
Роззявиш рот, залишать без трусів.
Само собою – більше їсть велике,
зазвичай, щуки – жирних карасів.
І в с е т о т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
Понад водою дуже гарно видно,
що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзійV.
Народ горланить гімни ковбасі,
вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
де оптика, настроєна в Союзі,
всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
на безголов’я наше
на престолі.
2013
І – абревіатура гібриду КПУ і ПР
ІI – великий вождь пролетаріату палко мріяв про золоті туалети при комунізмі.
III – регіональні здирники і охоронці царственої особи.
IV – патріот, який терпів муки, впустивши собі за пазуху голодну лисицю.
V – головні і обов’язкові частини історичної правди(за Л. Костенко).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію