ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.05.16 15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.

Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн

Кока Черкаський
2026.05.16 13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,

Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,

хома дідим
2026.05.16 11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами

Володимир Невесенко
2026.05.16 11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.

Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні

Борис Костиря
2026.05.16 10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.

Ірина Вовк
2026.05.16 10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку

Вячеслав Руденко
2026.05.16 09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,

долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,

Тетяна Левицька
2026.05.16 09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.

Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли

Віктор Кучерук
2026.05.16 07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.

Іван Потьомкін
2026.05.15 19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о

Юрій Лазірко
2026.05.15 17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї

хома дідим
2026.05.15 15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам

С М
2026.05.15 13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить

Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить

Сергій Губерначук
2026.05.15 13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.

Телепортуєшся вкотре

Борис Костиря
2026.05.15 11:39
Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.

Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,

Артур Курдіновський
2026.05.15 11:00
Від заздрості, образи й туги
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Поеми

 На українській річці Геракліта

Рефлексії на «Записки»

Ліни Костенко

Частина І

                   ВСТУП(у воду)
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
        Така собі бездонна повна чаша
        від Піренеїв аж до Кордильєр
        на всі віки одна вселенська Раша,
        на цілий світ один еСеРеСеР:
        комуністично – без буржуйських партій
        та з ярликом для розстрілу – есер;
        футуристично – «без Россий и Латвий»–
        без України й нації «бандер»;
        постмодерново – в золотій парашіІ
        для партвождів, достойних аж тепер,
        у КаПееРІІ
                @ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
        Аж, –бульк! – і ось вам
                            неуки безпутні.
        І поки десь-не-десь ріка текла,
        немов з води, вилуплювались штучні
                Гориничі.
        Край річки та села,
        на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
        у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
        що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
        Прожектами строкатіють проекти
        без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
        Зняли з регати.
                Ще веслує Ліна
        крізь ядерно-чорнобильську руїну
        в болоті криголамом до джерел.
«Сміється божевільна Україна»,
що малахольним – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
        Що на Нєґлінкє – нам шукають броду.
        Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
        В Адєссє-мамє – Катєнька народу
        пояснює з престолу на столі,
        що стати ще раз у ту ж саму воду
        те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
                               й безмов’я
на злеті з прірви
               у безодню
                               вниз.

ІІ. МИ І ВОНИ
(у гирлі застояних вод)

Звідсіль не видно, що там – в жабуринні
і що, живе, долине на Парнас,
зате від слухів – повний резонанс:
із безголовим вершником на спині
підняв копита загнаний Пегас.
        – Чого б ото, – дивуються з барлоги, –
        ставати дибки?
Снобам: все – одно.
Гонгадзе… Юля… «Будьмо!»… « Ні за кого!»…
По пахви в мулі – «проти всіх» – дорога,
де все спливає, випавши на дно.
        …Гребуть до влади Рад гібридні клони
        гниленьких тушок і змілілих душ,
        і де-не-де пливуть на перегони
        між царедворців п’ятої колони
        корита недоторканих чинуш.
Без них нам вистачало б і кринички.
Так ні. Їм треба бути серед нас
з усіх сторін розшарпаної річки.
Як овочам – від гудиння і гички,
їм треба соку, крові – хоч на час.
        ОпричникиIIІ завжди напоготові:
        і прихвосні, і віце-, і т. д. –
        все те, що очманілих від любові
        щоденно до «покріщення» веде.
Тут радники й ведучі з-за границі,
брудна ідеологія в спідниці,
на цирлі – судочинство й прокурор…
        Це ще не окупація столиці.
Це лиш імпровізований терор.
        Це тільки – на протести заборона.
Це тутечки – підпільне КДБ,
а ондечки – спецназ і охорона
від виборців – високого цабе.
        Ось – Сам, он – свита,
                ген – свята еліта
        з Пандориною торбою ідей
        вмиває руки
                в річці Геракліта
        про людське око,
                мовби – для людей.
Чи й треба іншу? З гущі пранароду,
де потом предків зрошені поля,
де кров’ю їх освячена земля
в борні за справедливість і свободу –
вона в синиці бачить журавля.
        І що за диво? Мріялось, гадалось,
        що вже ось-ось… і грішникам кінець.
        Мабуть таки й святим за щось дісталось,
        що й досі відвертається Творець?

ІІІ. ВИТОКИ ПОТОПУ
(вододіл чи барикади)

Гей, мрійники!!!
                Ой лірники народні –
        на вістрі тем, на гостроті проблем.
        На Масляну і в дні всевелико́дні
        ви – скрипалі. Але на що ми годні,
        коли вода гартується вогнем?
Там, де в хатах злиденного народу
щоденний піст на скатерках столів,
дві картоплини з клаптика городу
і ду́ля з рук засух-орендарів,
скрізь, де за центи продають свободу
і зеленню пакують байстрюків,
втрамбовують, здобуті для нащадків,
всіх поколінь
               ресурси і труди, –
тут
          можна полюбити олігархів
і не скрутити рук в панів-підпанків
на краниках джерельної води?
        Любити вражих ближніх ми не проти –
        наперсточників, «меценатів спорту»…
        Шпані від влади карта впала в масть.
        Пролетарі ще дуже вірять в чорта,
        який паршивцям золото роздасть.
…Всі хочуть Русь, і ділять Україну
на Схід і Захід, Київ і Донбас.
Та ж маємо єдину й неподільну!
Це мало?
               Люди! На дурну і бідну
частини плебсу
               розділяють нас.
        Хай краще так: ординців – на Кана́ри,
        а нам би жити – над своїм Дніпром.
        Якби ж то знали нелюди і скнари,
        що нам на цьому світі – не до пари.
        І все б тоді закінчилось добром.
Ми б навіть заплатили їм податки,
як данину, казкова Русь – Орді.
Нехай би там вовтузились (за барки),
як павуки із однієї банки.
Ми тут не заважали б їм тоді.
        Оце і був би вибір –
        п о в з     Є в р о п у
        у їх офшорний караван-сарай.
        Ми тільки – за, якби вони – не проти.
А як інакше рятувати край?
        На річці Геракліта
                без потопу
        відтак ніколи не настане рай.
Ковчег пливе.
І поки мокре сохне,
все, що до пари, стулиться колись.
Та й у сусідів щ о с ь без нас не здохне.
        І щезне содоморство допотопне,
аби наш рід
                від трясця
                                не журивсь.

IV. В ЗАПЛАВАХ І ВИРВАХ
(понятій)

Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
        Під дулом пришибеєвських інструкцій
        дух нації приспали назавжди.
        У заводях абстракцій і деструкцій
        все шмаровидло фракцій і корупцій
        спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пахан, завгар!

        Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
        І геніїв ніколи не було.
        Один Хмельницький – он чого накоїв!
        Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
        Не треба вже анексій, контрибуцій.
        Ми все братам здаємо без війни.
        У нас під вишиванкою вони.
        А ми стійкіші, ніж покійний МуційIV.
        В нас є значні здобутки революцій –
        у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
        …Заслинившись, не перетопчеш гнів,
        що за рахунок втоптаних прошарків
        аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
        В ковбані жити – всім непереливки.
        Роззявиш рот, залишать без трусів.
        Само собою – більше їсть велике,
        зазвичай, щуки – жирних карасів.
І    в с е     т о     т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
        Понад водою дуже гарно видно,
        що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзійV.
        Народ горланить гімни ковбасі,
        вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
        де оптика, настроєна в Союзі,
        всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
               у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
               на безголов’я наше
                               на престолі.

                      2013

І – абревіатура гібриду КПУ і ПР
ІI – великий вождь пролетаріату палко мріяв про золоті туалети при комунізмі.
III – регіональні здирники і охоронці царственої особи.
IV – патріот, який терпів муки, впустивши собі за пазуху голодну лисицю.
V – головні і обов’язкові частини історичної правди(за Л. Костенко).


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-02-20 14:03:05
Переглядів сторінки твору 1803
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.300 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.661 / 5.93)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.728
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2026.04.26 20:53
Автор у цю хвилину відсутній