Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера

Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Де розпач вліво, а розпука вправо,

Де літня спека позпивала роси,
Й ковток води роти відкриті просять.
...Пливуть, пливуть над репинами суші
Чи то краплину, чи луску струснувши.

 
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Одсилай клітку поштою
На ім’я, поза коштом
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Кричу я, зустрів я тебе
Твій лід ласкавий лід
У годиннику, що на пральній машині
О приходь, щось роби, я самотній . . .
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Одправляй клітку поштою
На ім’я, поза коштом
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
 
 
 
 
 
 
 

Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому обіцянки впадуть.
Сію теплі піщинки в солодкім смиренні, допоки
Споглядаю годинник - твого передпліччя тату.

Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не ді́йде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку́ пролистала деі́нде.

Зали́шив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
гармонію ніжності та протиріччя.

Ніколи не знала, що думаєш ти —
душа потаємна — глибока безодня.
Здавалося, зможу до тебе дійти
навшпиньках по тлу — на все воля Господня.

Негодна назад повернути добу
сяйної любові, незвідане диво.
Для мене, коханий, ти Всесвітом був,
а Всесвіт пізнати увесь неможливо.

04.08.2026р.

У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.

Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Сипле в душу золото й тепло.

Сніп торкає вечір і пороги,
Тиша сходить, як свята вода.
В серці спомин про важкі дороги...
...Осінь підкрадається руда.

Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.

Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
І підстригли "під нуль" -
Ось і згадує Сруль,
Як чикрижили пейси у Мінську.

Побували хасиди в Бобруйську,
Де шукали трембіту гуцульську.
І зайшли до циган
Подивитись канкан.
Ті якраз виступали в Бобруйську.

Ночували хасиди у Трої
В номерах у повії старої.
Не забудуть вони,
Як ото восени
Ночувати хасидам у Трої.

Ще кортіло хасидам до Лаври,
Де чекали на них бакалаври
Краєзнавчих наук.
А почесний клобук –
Їхній дар управлінцям із Лаври.

Побували вони у Кагорську¹,
Де ікру купували заморську
І місцевий хамон.
Pay and go come on –
Тільки й чули вони у Кагорську.

Особливих не маючи планів,
Заїжджали хасиди у Канів.
А нема – то й нема.
То й пішли крадькома,
Особливих не маючи планів.

І нарешті дісталися Умані,
Де й звершилися справи задумані.
Ще приїдуть не раз,
Тільки через Кавказ –
Це якраз по дорозі до Умані.

_______________

  1. Кагорськ — багатьма забута перша назва селища міського типу, заснованого півтора сторіччя тому на стику картографії та місцевої доцільності. У значенні порто-франко минула назва походить від однойменного кріпленого вина, що підкреслює характер виробничої діяльності селища. На літературні карти була вперше нанесена під час осінньої міграції хасидів до Умані. Англомовне гасло «Pay and go come on» донині лишається офіційною візитівкою тамтешньої трудової громади.

4-те серпня цього року.

Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
крокуй вперед –
крізь сльози й сміх.
Допоки в серці нам вогонь палає,
ніхто не зіб’є нас з тобою з ніг.
Крокуй вперед –
біду залиш позаду,
до перемог, до волі здобуття,
крокуй вперед –
свою утворюй владу,
а олігархів владу –
на сміття.
Сьогодні ти – є України розум,
землі батьків – потужний кінь,
який з болота тягне долю возом,
яку століттями тягли батьки.
Крокуй вперед –
лише тобі належить право
провести націю
крізь проруб у імлі.
Ти є народ, Ти є держава,
Ти сіль славетної землі.

Січень 2015

 
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
 
Ось дивувався
Чи роки нас не зрадять
За її летом в кухні
Посмакуй аромат, хех
Від тостів, масло топиться
Прийде, зронить крихти в постіль, ужеж
Головою хитнеш
 
Але, віддаючи
Стаєш тим, ким
Бути мав
 
 
 
 
 
 
 
 

1.
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received

our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
and for praying… - hands...
[bridge]

chorus:
lonely nights
get crowded
in my minds
is you
by my side
surrounded
by the love we new
hmmmmm
my love...
ooooooo
you know….

2.
time's an ardent painter
leaves in drawings past
nothing can be greater
than another quest

to become one river
cross the desert lands
love is for the givers
who walk hand in hand...

chorus

Translation:

1.
де любові острів?
бо тепер їх два
там де тиша гостра
коляться слова
і думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...

приспів:
в самоті
так тісно
у думках
лиш ти
з почуттів
де звісно
пристрасті мотив
hmmmmm
світи...
ooooooo
де ти….

2.
час таки малює
спогадами ще
ми себе не чуєм
відчуваєм щем
бо думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...

приспів.

Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує сонце, щоб ранок комусь запалити,
Тягнучи в когось із ночі зірки мерехтливі.

Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.

А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
плекає затишшя. Натомість

мені притаманні думки
про світло у темнім тунелі.
В уяві малюю зірки —
природи рясні акварелі.

Так хочеться вірити в те,
що засвіт існує насправді,
та древо спокуси цвіте,
Господь світом праведним править.

Чи віри замало в мені,
щоб сумніви всі розігнати?
Живу і складаю пісні,
хоч кинули душу за ґрати.

Пишу і не мрію про рай:
міфічний, далекий, рахманний.
Я тут, ти мене зачекай
на сходах поезії храму.

29.07.2026р.

Перед очима зорепад серпневий,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.

У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
Струмків з небес яскраво-ніжний шик.

Літає метеорів блискавичність,
Вогнистий залишає в небі слід.
І шепіт: "Ти, мов зірка феєрична,
З тобою разом хочу я в політ."

***
Amerika & Europe Україну
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.

***
Політика – це той дурдом,
де вищі творять ахінею,
а нижчі вірують у неї
і поодинці, і гуртом,
і москалі із копитом,
і малороси із клешнею.

***
Голодного не чує ситий,
не бачить зрячого сліпий,
везе небитого побитий,
а от рогатому копитний
усюди бажаний і свій.

***
Вигадують дурниці не шамани
і не усім відомі брехуни...
історія обману
із Оману
доказує, що є ще барани.

***
Нікому не цікаві фоліанти,
так само як і копії досьє,
де упіймати-
ся на плагіаті
найлегше, повторяючи своє.

***
Без гонору кажу як і раніше,
я не Боян... поезія моя
не наймудріша,
може, але інша
у каламутній прозі житія.

Оглядини
Ще Оруел описував картину
епохи озвірілої еліти,
що реалізували московити
у цьому світі, де немає тину
і де людей вважають за скотину,
аби було кому й кого доїти.

07/26

 
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне, мене
І не знаю, о хто написав би цю пісню
 
Все одно, світить сонце чи ні
І все одно, чи щось у мені
І все одно, чи тебе я нервую
Тебе я любитиму узимку
 
Ла, ла, ла, ла . . . .
 
І моря не зелені
І я люблю Королеву
І що насправді всяке мрево?
І що насправді всякий жарт?