Ніби сонце, хмарою повите,
Як же рано, побратиме, ти -
Перестав нам піснею цвісти -
Наш кобзарський королевий цвіте.

Як пливли віночки по воді,
І комусь твій образ сяяв милий,
Всі плакучі верби похилились,
Мов дівчата в тузі молоді.

Залишився рано без родини,
І в лещатах самоти німів...
Твій сакральний, невмирущий спів
Болем пронизав усю Вкраїну.

І святим од того болю став,
Мов бальзамом лікував цілющим
Всі корисливі, заблудлі душі,
Правдою наповнював уста.

Що тобі тепер із неба видно?
І які сказав би нам слова?
Звичаї ти рідні шанував
І Богам, Богам молився рідним.

На Купайла, брате любий, згас...
Каже дух твій: Україні бути!
Хай же зацвіте нам сонце-Рута,
Сила й воля прийде хай до нас!

23 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Древнє вино, нарізане ножем,
тремтить на манежі дзеркального блюда.
Дивне воно, доведено ж бо вже:
з’їси – і взнаєш, що було́ і що буде.

Десять століть у хра́мовій стіні
в муро́ваній ванні вино достигало.
Дайте його мені і сатані –
хай бу́де сутичка секири і жала.

Зброя найвища – пра́ведні слова
довгої віри у віках і винах.
Церква з румовищ зво́диться нова́,
мов пізнє ґроно, зняте Богом для Сина.

Смак неповторний будить почуття,
всі о́брази, пам’ять від ство́рення світу.
Господи – Ти! Дійшов до Тебе я
з кінця – на по́чинок Твого́ Заповіту.

1–2 вересня 1996 р., Київ

Ви не несіть свою високу моду,
не ждіть Пророка кроків по Русі, –
не Він постане перед вами згодом,
в утішний час без жодних потрясінь.

Не Він шугне вогнем по злих долонях,
по мармуром умощених містах,
не Він заграва в піднебеснім лоні,
не Він пожежі блискавичний птах.

А той, хто білим словом назоветься
і оголосить про нові псалми,
звідкуди гріх сільни́м потоком ллється,
де всі по черзі є пророки – ми.

17 серпня 1994 р., Богдани́

і коли садиш сад, рости його красиво,
не лий у вічне слово солодкої води…
щоб яра кров кипіла і дозрівали сливи,
не припиняй ніколи бажаної ходи.

не стануть холодком твої оркестри ранні,
не буде тобі день, як шибиниці площ.
ти напиши усе— як вперше і востаннє,
минулі васильки на біль не перемнож.

зажди іди вперед і не зважай на осуд,
той, хто розумно мислить, той стане при тобі.
зірки твоїй вітчизні крильми освятить одуд
і ночі стануть святом, всі ночі голубі.

і коли дуже важко, і стигнуть стигми люті
ніколи і нічого ти не проси в людей!
вони самі побачать, як тонко без прелюдій,
твій гострий-гострий ніж іде на апогей…

і я скажу відверто, без тиші у насвітанку,
що стане та робота миліша від усіх!
у ній сама собі підіймеш вище планку,
на золотий вівтар знов вирвеш новий вірш…

О Магдалено, ти є грішниця,
Ти просто жінка, ти - як всі.
Твій плач мине, і ти утішишся,
І очі вмиєш у росі.
Христос воскрес!.. Неси Тіберію
На добру вість святе яйце.
Він вп'ється в нього, як в імперію,
А ти не знатимеш про це.
На тебе вже давно направлені
Усі прокажені ножі,
Коли летить каміння праведне,
Ніхто не скаже: поможіть!
Піски гуляють над пустелею
І бродить скрізь нечиста плоть,
а над Небесною Оселею
Воскресле сіється тепло.
А над тобою, над повією,
Снує життя чудни́й килим -
Ти повертаєшся Марією
В далекий свій Єрусалим.
І припадає плем'я хамове
До ніг твоїх, а із небес
Спадає,наче гілля пальмове,
Стозвукий глас: "Христос воскрес"!

Боже наш!
Не гнівайся – а змилуйся!
Боже наш!
Ми всі – перед Тобою!
Боже наш!
Нам небеса відкрилися –
Любов’ю
в молитвах – молитвах цих
від очей Твоїх!

Боже наш!
Усе – з Твоєї милості!
Боже наш!
Ми – Твій довічний витвір!
Боже наш!
Навчи нас терпеливості
в молитвах
пречистих-пречистих цих
до очей Твоїх
святих!

Ніхто не знищить віри нашої –
Христової –
в якій душа до раю входить!
Ніхто не змінить правди старшої,
що лине з Біблії,
із Книги Книг!

Слово –
від Бога
у Бозі
світить нам!
Нам!
О, Боже наш!
Ти віру для життя
вручив!

З повних чаш
покірних православних душ,
Боже наш,
хай сві́тлиться ця вдячність!
Боже наш!
Зневіри гору з місця зруш!
Вбий заздрість!
Дай радість!
Дай радість!
Дай радість!

Боже наш!
Наставнику Великий наш!
Будь славен!
Будь славен!
Слався, Боже наш!

Боже наш!
Зрадій за нас – і змилуйся,
Боже наш,
у день Страшного Суду!
Боже наш!
Володарю Небесний наш!!!

Боже наш!!!
Боже наш!!
Боже наш!

3 вересня 1999 р., Київ

____________________________________________
* ІІІ частина духовної кантати "Православний час"

Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
дай!

Бог наш по крихті з хаосу ночі
світло і світ цей створив.
З кожного тіла вогник душі
зорів.

Царства земного вічний неспокій
скоєний тільки людьми.
То у гордині, то у зневірі
ми.

Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
дай!

Світлі собори дивляться в небо –
молять прощення для нас.
Хай в наших дітях
б’є православний час!

Хай їм живеться з Богом і миром!
Сили їм, Господи, дай!
Може, колись на землю цю зійде
рай!

Дай чисту віру
грішному миру,
Господи!
Дай чисту віру
грішному миру,
Господи,
дай!

22 серпня 1999 р., Київ

__________________________________________
* ІІ частина духовної кантати "Православний час"

І ясно буде все як Божий день...
На те і свято головне весною,
аби не в’янули над головою
омріяні мої сади пісень.

Скресає лід, і догорає пломінь,
і сонечко сіяє із небес,
і чуються у Храмі хори мес...

і неупинно як весняна повінь
лунає і відлунюється зовні:
Христос воскрес! Воістину воскрес!

02/21

Православний час
править при свічах –
і Господь над ним.
Православний час
зустрічає нас
Словом праведним.

Божий Заповіт
у чужій душі зрости,
кожну заповідь
і я, і ти
пронесімо в світ
православним шляхом цим
святим.

Православний час
проводжає нас
Словом праведним.
Православний час
служить при свічах,
лиш Господь над ним.

Тисячі церков
заспівали в дзвони знов.
Це прийшла до нас
Його Любов.
Не чіпай меча
в православний добрий час
святий.

За нами – Віфлеєм
і зорі Візантії,
і довгі війни й унії –
і все це бачить Бог.

Православний час –
у живих очах
золотих ікон.
Православний час
хрест кладе на нас,
бо Єдин Закон.

Тисячі церков
заспівали в дзвони знов.
Це прийшла до нас
Його Любов.
І відкрив нам слух
православний чесний Дух
Святий.

Православний час
нині сяє в нас
Cловом праведним.
Православний час
звів іконостас,
наш Господь над ним!

Тисячі церков
сповістили в дзвони знов
час Його Любові,
час Любові,
час Любові…
Вже Любові – Час!..

Православний час.
Православний час.
Православний час.

1 липня 1999 р., Київ

___________________________________________
* І частина духовної кантати "Православний час"
(перша назва кантати – "Майбутньому")

Вже завтра зрадіють жінки і Марія,
Зустрінувши Господа - Божого Сина,
Поклоняться воскреслому Ісусу Христу
І понесуть вістку учням й Петру.

Вже завтра Іван і Петро в Єрусалимі
Бігтимуть ,потім зайдуть в домовину,
Побачать пелена і більше нічого
Й повірять у Господа Вічноживого
.
Вже завтра апостоли з благоговінням
Перед Ісусом впадуть на коліна.
Сьогодні ж субота.Учні в сум'ятті...
Перед очами вчорашнє розп'яття.
30.04.16.
"Жити потрібно так,ніби Христос помер вчора,воскрес сьогодні та прийде завтра".Мартін Лютер.

Наша Пасха – Христос !
Він у Жертву за нас
Був принесений у Палестині.
Його Подвиг пронизує простір і час
Оживляючим Духом Святині.
Він явив нам Любов,
Кров’ю викупив світ…
Не чекаючи вдячного співу –
За лукавий, зіпсутий, розбещений рід
Спив до дна чашу Божого гніву.
Наша Пасха – Христос !
В цьому праведна суть
І спасаюча сила Офіри…
Тож блаженні усі, що в серцях бережуть
Слово Боже у святості віри.
Що ідуть по Писанню
Шляхами Христа,
Об’являючи Істину родам,
Про яку сповістили пророчі уста
Поколінням усім і народам.

Поквапся на сповідь.
Бо в мандри Христові
гріхи не попустять тебе.
Додай до любові
слова, вже готові
здійснитися тут і тепер.

Візьми свого друга
за жінку і брата,
віддай йому батьківський дім.
Хай вірності туга
й жертовності свято
вас близять у сході твоїм.

Не край за нечесність
кохану родину –
карайся за вибір тяжки́й.
Ти йдеш на воскреслість?
Ти йдеш до загину!,
не знаючи, хто́ ти такий…

9 вересня 1999 р., Богдани́

… і ти опам’ятаєшся колись
ще пам’яттю загубленого русла,
коли байдуже і безплідно згусне
у спориші чиясь убога мисль.
І з відчаєм загиблих поколінь
ти зранених не підведеш колін,
ти скованих не приховаєш рук,
розп’ятих рук не виказаний рух.
Тебе зігнуть, зітнуть і розіпнуть,
і безхребетним зроблять, без’язиким, -
іди… Куди?! З таким потворним ликом
тобі одна вготована лиш путь:
вперед… вперед – на дальні лісозвали,
вперед… вперед – під кулі і мечі.
Ти віриш у духмяні калачі,
допоки тебе блазнем не назвали.
Не маєш права вірити. Не вір!
Жалоба по тобі – брудна неслава.
Ти не людина. Ти – Плазун. Ти – Звір!
на хліб і віру звір не має права!

… І ти впадеш чи згинеш на Хресті
під Небом неосквернено високим.
Його блакитне непідкупне Око
простить тобі знівечені путі.
Простить тобі непам’ять і неславу,
і на твоїм знекровленім плечі
оплаче Небо жалібну оправу
і покладе духмяні калачі.

щоразу
дивлячись на свої картини
розумію
вони частина мене
ця трешевість та бездарність
непромовлені страждання
туман небуття
той-що-приховує
реальність

рік 2020

1.
Истлели полностью в ненастье
угли костра в вечерней мгле,
высоких чувств земного счастья –
начаток рая на Земле.
2.
Как краток срок – подарок неба!
Как важно правильно пройти!
Кто в тупиках по жизни не был?
Кто не терялся по пути?
3.
Фрагментов яркость вспоминая
душа готова вновь запеть,
но где же искра та святая? –
ушел момент ее иметь!
4.
Тот пепел с прахом извергая
застыла длань над головой,
пред Богом ся уничижая
запела скорбь и вопля вой…
5.
И тишь настала покаянна,
и слезы катятся рекой,
душа поет Христу: осанна! –
грядущий Царь подаст покой!

P.S.
Таков удел земного счастья
по Книге Жизни на Земле:
быть пеплом, прахом, скорбной частью
на покаянной голове

09.03.21г. Чернигов

Не пояснюй свій гріх, ти у ньому розкайся,
Сокруши своє серце і далі іди…
На дорозі життя міцно Слова тримайся,
З Ним осилиш усе й не зазнаєш біди.

Не розтрачуй себе на діяння сумнівні,
Хай не стане марнотною праця твоя,
А шляхи під ногами зостануться рівні,
І не ляже на них злодіянь колія.

Ти ж не дармо терпів долі вдари болючі,
Жив у злиднях і скруті… Та віру беріг.
Дух підносив тебе на вершини і кручі,
Там де одіж твоя вічно біла, як сніг.

І ти зважував час, і натхненно молився,
Дні грядущі хвалою Творцю золотив.
Світ штовхав у пітьму, а ти світу світився,
І за кривду йому добротою платив.

Залишайся таким яким бачити хоче
Тебе завжди проникливе Око Творця…
Твоє кредо таке – повертати охоче,
До Живої Святині заблудлі серця.

Я прихворів. Лягла печаль на вії,
Зима весни затримала ходу,
Як та недуга. А турботи вияв
Явив любові силу молоду.

Твоє прекрасне ніжне серце чуле -
(Полікувала, їстоньки дала!)
Мені весну у хату повернуло,
Хлюпнуло пригорщі твого тепла.

І я купався у твоїх обіймах,
Від поцілунків танув, наче сніг,
І на вершині щастя — хвилі рвійній -
Свою легку недугу переміг.

Кохання знову диво нам явило -
Здоров’я повернулося, снага...
Напевне сам весняний Бог Ярило
Нам сонцесяйно так допомагав!

13-14 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

1.
Небесный Отец наш всех знает
и рад бы начать диалог
с любым, кто Его принимает,
любя, как единственный Бог.
2.
Являясь для нас, не шагает –
за тучкой по небу плывет,
до капли Себя уменьшая,
на зов любви нежной идет.
3.
Раскатами грома глаголет
да бдит указать поворот,
по зрелости плевелы полет
чтоб чистых встречать у ворот.
4.
К нам в Сыне рожденном приходит
и тешит нас Духом Святым,
пустынями к истине водит
и ждет, что быть с Ним захотим…
5.
Да, с Господом стал путь приятным
и польза от прожитых дней,
потоком любви необъятным
коснувшимся жизни моей…

07.03.21 Чернигов

Коло підніжжя колосальної свічки –
воскові фігурки святих.
Чим дужче згорає вона й стає нижчою, –
тим дальший од неї ти.

Тим більше музики стає церковної,
знімають Ісуса з хреста.
Віск налипає слізьми молитовними
на задубілі вуста.

Здається, вона, – а не я віддаляюся
в небесний іконостас,
де анґели в біле та в чорне вдягаються
дві тисячі літ для нас.

Собор на свято стає свічкою,
замість хрестів – огні.
Дух випаровується. Бог – з табличкою.
Страшно мені.

25 січня 1995 р., Київ

Випусти душу на волю,
Її відігрій Любов’ю,
Вбери усім серцем, кров’ю
Свою неодмінну Долю.

Її не гаси у плоті,
Нехай вона світ осяває,
А не в суєті зотліває,
В її «золотому» болоті.

Зміцняйся у Слові віри,
На правді святій ґрунтуйся,
В огні боротьби гартуйся,
Дай відсіч вітрам зневіри.

Себе в чистоті заховуй,
До доброго серцем тулися.
Всевишнього Волі корися,
До Істини очі спрямовуй…

Не думай про себе надто,
А скромно, у міру віри.
Священних небес клавіри
Твоє хай озвучують свято.

Терпи, коли цього хоче
Любов, що для всіх воскресла.
Візьми її славні весла
І ними орудуй охоче.

Не бійся, що хвилі чорні,
Довкола тебе обступили…
Молись ! І отримаєш сили
Й вогненні пройти жаровні.

Не нехтуй слова пророчі,
Якими віки пройняті.
До Неба не будуть узяті,
У кого блудливі очі,

У кого душа зотліла,
А в серці – хули завірюха.
Вони, погасивши духа,
Зостались рабами тіла.

Що варті їх статків ріки,
Коли грянуть Суду дарами ?
Хіба що залити ями,
В які їх опустять навіки.

Потрухнуть і міць і сила,
І всі надбання марнотні…
А дух – на краю безодні...
А в Небо – не купиш крила !

Ціна не у сріблі чи злоті…
Як хочеш її ти знати –
Поглянь, Хто був розіп’ятий
За душу твою на Голготі !

1.
Здесь нерв натянутый струной
звучит фальцетом, мой родной.
За то, что в обществе иной
возненавидим был и Ной.
2.
За дело Отче жизни всей
возненавидим Моисей.
Новый завет Отца принес
возненавидимый Христос…
3.
Пришел черед терпеть и мой
с Отцем по жизни и сумой
и слышать ропот или вой
за то, что мол иной, "не свой".

P.S.
Из чаши гнев пиющий страстно
возненавидел их напрасно.
Ребенку даже это ясно:
хороший выбор – жить прекрасно.

24.11.2020

Не біймося собі зізнатись,
Що нас усіх пече, болить…
Від болю цього не сховатись,
Пожеж його не погасить.

На ті пожарища забракло
Всесвітнього потопу вод…
І ми, нехай повільно, блякло,
Та все ж ідем на ешафот.

Йдемо́ у супроводі чванства,
Свого дволикого єства,
Шляхами самоошука́нства,
Зітерши образ божества.

Та вже й не йдемо, вже несемось,
Прискоривши у прірву лет,
Аж доки вщерть не розіб’ємось,
Святий покинувши намет.

У кожному із нас є іскра
Від благодатного вогню.
Та іскра ця, як в горлі кістка,
І тьма перечить знову Дню…

Нам хочеться страстей напоїв,
Нас ваблять яства зі столів
Новооб’явлених «героїв»,
Туси хмільної королів.

І так пливуть, стікають роки
Мутними руслами примар.
Невпинно множаться пороки,
Душі громадячи тягар.

І споглядаючи руїну
Свого безславного кінця,
Ми далі ллєм гордині піну
На кам’яні свої серця.

В минулому картини малювали -
Таки ж мистецтво справжнє то було.
Чи Айвазовський із “Дев’ятим валом”,
Сікстинської капели Боже тло,

Чи Рафаеля чарівні мадонни,
Куїнджі фантастичні кольори,
У казці Васнецова зором тонеш...
Да Вінчі, Врубель. Що не говори

Бездарна не була робота жодна -
Трудилися митці, як ті воли...
Чи наш Мурашко сотворив полотна -
По тілу глядача мурашки йшли.

Нехлюйство напоказ не виставляли,
Його не вставиш в рами золоті.
У виставкові велелюдні зали
Художники ішли, немов святі.

Тепер чи не на кожному будинку,
У ліфті, на асфальті чи містку -
Побачити ми можемо картинку,
Що викликає посмішку гірку

У кращім разі. Письмена таємні
Заповнюють із низу догори -
Всі світлі вулиці й провулки темні...
Бери собі балончик і твори.

Доступно нині все й демократично...
Поблідли вікна галерей чомусь,
І на портретах постаті величні...
І я також ніяк не усміхнусь.

Обписані і лави, і вокзали,
Здрібніле людство вже не бачить вись.
І те, що в туалетах малювали,
Тепер малюють на будинках скрізь!))))

1 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)

Як графоман тебе повчає,
І в очі заздрістю плює,
То знай — показує з одчаю
Він істинне лице своє.

Ну а коли бездара нищить -
То високо тримай свій стяг!
Це означає — ти найвищих
Висот у творчості досяг!

30 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)

Гріховні потяги вирують,
Гудуть, Везувієм бурлять,
Людській душі тюрму мурують
Архітектурою проклять.

Порокам важко опиратись,
Та й хочеться це не усім.
Простіше пристрастям віддатись
Впустивши блуд у власний дім.

Душі отруєної дрема
Паралізує відчуття,
Життя пустого теорема
Доводить пагубу буття,

Твого буття, і ти, осліпши,
Звертаєш знову не туди,
Всю гнилизну на кучу згрібши,
Сліпців поповнюєш ряди.

Не чуєш докорів сумління,
Зарозумілості пласти
Розчавлюють благе коріння,
З якого ріс і кріпнув ти.

Та це було колись, а нині –
Ти мимо Істини пішов,
Злюбивши радощі хвилинні,
Зневаживши святу Любов…

Всі согрішають, падають усі,
Нема, немає праведних на світі...
Хтось у гріхах, як трави у росі,
Хтось в гордощах – немов сади у цвіті.

Та й так живемо гублячи життя
На справи малоцінні і марнотні,
Приглушуючи давні відчуття,
Що душі в нас ошукані, голодні.

Від спраги помираємо бува
При Джерелі з живильною водою…
Потрібні не знаходячи слова –
Волочимось блудливою ходою.

Складаємо похвальний маніфест
Творінню рук, досягненням високим,
Уваги не звертаючи на Хрест,
За прикладом оманним і жорстоким.

Сьогодні не у тренді серця чин,
Що із джерел духовних витікає.
Для цього сотні, тисячі причин,
І світ від кари ніби утікає…

І ніби все чудово, благодать,
Живемо сито завдяки прогресу.
А душі далі гаснути летять,
Святих небес минаючи адресу…

Високий класику, дарма
Ти лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.

За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,
І працелюбна є одвіку.

Бо кров могутня, як живло,
Творець високої культури.
Без неї майже б не було
Російської літератури.

Некрасов, Гоголь, Чехонте*
І ще Ахматова — Горенко -
Всі генії і зваж на те,
Ніхто із них не лаяв гени.

Крім тебе, Чехов, і клятьбі
Не піддавай цю кров од Бога.
Бо не текла б вона в тобі,
То не створив би ти — нічого!
__________________________
*Чехонте — псевдонім Антона Чехова.
18 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)

Нехай співають всі народи
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.

Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
Що вільні від облуд і пих.

Повіривши Святому Слову,
Лиш Ним освячують серця,
Аби звучала знову й знову
Гучна осанна для Творця,

Для Господа, бо Він достойний
Найвищих почестей, похвал…
Щоб лився ладан молитовний,
З усіх кінців і всіх начал…

1.
Христа любил и князь Владимир,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас,
На поле жизни обозримом
В пропасть не пасть, но пас и спас.
3.
Отцем Небесным князь был избран
Опорою Христосу стать,
Чтоб тьмы кромешной дух был изгнан
И стала дружной Руси знать.
4.
В водах* от Духа принял Киев
И в тот же День** Чернигов*** град
Свет жизни, чтимый и доныне,
Чему Владимир князь был рад!
5.
По праздникам****, как Божья милость
У православных христиан
К Отцу молитва в песнь сложилась
На радость жизни в Духе нам:
+
«Отче наш…»

15-17.01.21 Чернигов

* Почайна реченька – правый приток р. Днепр;
чиста реченька – правый приток р. Десна в то время у рощи, в настоящее время это берег озера Монастырское у Святой рощи, а чиста реченька, подсыхая, превратилась в озеро Святое.

** День Успения Пресвятой Богородицы, четверг, 15 августа 989г. от Р.Х.

*** Чернигов второй по значимости после Киева из городов Руси и был в этом статусе с конца IХв. вплоть до монголо-татарского нашествия в 1239г.

**** от двунадесятых праздников до ежедневной молитвы каждое общение с Богом – праздник.


http://youday.tilda.ws/reportage

Я від Слова Його довго живий
довше й слова промовлятиму.

Сам я у тілі живу,
а останнє – душа.

Знаю вас.
Говоріть зі мною.

… На високому пагорбі мислі єдиної –
Господь з вами.

А ще там святі апостоли
без риз,
та аж після п’ятниці й до понеділка…
і свято.

Дерево росте помаранчеве,
і звичайно діти невинні ще
бавляться з мудрецями,
сміються й запитують
про першого свого грішка,
дізнаються
й сміються,
ще не розуміючи
Слова Його.

… Я з тих дітей,
хто грішить
трохи раніше за інших
і трохи раніше за інших
кається.

… І от я спитався, чи правда,
що раніше від Бога був Бог?

І відповідь знову була:
"Ти сам сказав."

І так я сміявся з себе.
(Гріх мій перший.)

… Ненависть коли в мені народжувалася,
то лише не до себе.
І гріх мій далеко наступний
я знаю й тепер.

Злість і ненависть – це дві сестри,
два брата
і стонадцять іуд.
Їхня кров безцвітна,
але тоді з’являється,
коли сам ти – злість і ненависть з ножем.

… Щоки підставляючи,
по колу ходити
попід пагорбом мислі єдиної
скільки треба й не треба…
це вже не гріх.

Бо, очікуючи на справедливість,
злого багато трапляється,
що схоже лише на одне тільки зло
і від чуда настільки далеке й однакове,
що забудеться скоро.

То ж терпіння стає непомітним,
а чудо вже ось.

… І тоді я на пагорбі знову
поміж інших таких ось, як я, мудреців,
тішу вас, непорочних новонароджених,
налаштовую вас по Слову Його,
щоб щонайперший грішок
був легший за мій колись.

А помаранчеве дерево
росте і росте – до неба.
І вісті Господні ближчі.

Скоро засяє Земля

з Божої милості.

15 лютого 1997 р., Київ

Притулюся до Неба щокою,
Шепотітиму ясно до Бога:
Буду, Боженько, завжди з Тобою
І хай сяє Пресвітлом дорога...

Поєднаюся з Небом сльозою,
Бо в краплину вдивляється Вічність:
На долонці у Бога росою
Відзеркалює Синя величність...

У молитві солодкі вуста:
Мить пречиста, преясна, жадана,
У освячені Небом слова
Полилося усе несказанне...

Грудневий ліс, немов примара,
під сірим небом задрімав.
Похмурий, тільки білі хмари
освітлюють палітру барв.
Ліс мовчазний, немов примара.
Короткий день, довжезна ніч.
Господь веде Святу Варвару
стежинами біля узбіч.

І саме на отій дорозі
завчасно відвела біду!
Врятованому, що в знемозі,
сказала: «Долю я знайду
тобі! Чекай лише терпляче!
Ти довго в пошуках блукав!»
Подарувала йому вдачу:
все, що судилось, подолав!

Довгоочікувана доля!
Сімнадцятого грудня день…
У суміші кохання й болю
єднання відданих сердець.
Грудневий ліс. Сніжинки білі
з’явилися неждано, враз.
Небесне, животворче диво.
Варвара й зараз серед нас.

17.12.2020
Свідоцтво про публікацію №121010309287

Романтика осіннього романсу
Вальсують ноти струнами душі
Ми вчинків зустрічаємо подяку
Які нас частували у житті...

На сході дня , вечірньою зорею
Над схилами розлогих верховин
Плекаємо до єдності ідею
Різних в окрасі зібраних світлин

Мій рідний край , мого дитинства обрій
Тих перших вражень світлі почуття
Окрилений , чудовий , творчий настрій
Живе тобою серце , і душа.

Наша правда влаштовує нас
і таких, як і ми, ще до того
як на мить зупиняється час
у останній молитві до Бога.

Наша істина, сукана з жил,
не влаштовує інде еліту
із минулого... їхній копил
заважає майбутньому жити.

А воно ж – для онуків, дітей,
що очікують нашої ради...
Не буває, заради ідей,
монополії іншої правди.

Не сховаєшся з нею на піч,
не приймуть її друзі колишні,
та богему лякає найбільше,
що у неї багато обличь,
а коли насувається ніч,
її справжнє лице
найстрашніше.

10.2020

Порою хочется мечтать,
Отбросив все свои печали.
Жизни лучшие моменты вновь переживать.
Ведь мы же так устали.

Порою хочется лежать
С интересной книгою в руках.
О проблемах тут же забывать,
Не вспоминая о своих грехах.

І
Чи ризи одягаємо, чи рясу,
однакова картина житія,
в якому пізнаю себе і я...
..............................................
Долаючи нові космічні траси,.
у безмірі енергії і маси
пливе terra incognita моя.

ІІ
У просторі на три координати
ніяка сила не лякає нас
і можна жити, а не існувати,
якщо не брати до уваги час.

Але чи є початок у безмежжі
або кінець у вічної душі,
коли немає сущому межі?

У полум’ї космічної пожежі,
які не наряджаємо одежі,
усе одно щезають міражі.

ІІІ
Усе суєтне перейде у Лету –
і сила духу, і душа поета,
і образи його ікон та муз...
оази віри: храми, мінарети
Його обітованої планети
у вічній еманації – Ісус.

В часописі лише Один існує,
чиє ім’я не поминали всує,
але ще боїмося, що позве
на Божий суд, адже у нас живе
той деміург, який усе руйнує,
аби на світ явилося нове.

09.2020

Минає день за днем, за роком рік...
на капищах, руїнах базилік,
у небесах лунає алілуя...
і так триває за віками вік,
допоки має жити чоловік
у Сина-Бога-Духа одесную.

Ще обирає обраний народ
єпископів Давидового храму,
злодіїв допускає до сезаму...
і поки поміняється синод,
місцями на олімпі воєвод
міняються то каїни, то хами.

Усіх рука Господня береже.
Та є великі сумніви, – невже
рука владики грішну руку миє?

Гряде благословенна мама мія...
над вільною країною уже
Покровою являється Марія.

09/20

У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,
бо він був розташований
… десь углиб не на одне життя.
Ліг, мов асфальт, на кілометри
папір відретушований
не разом з Тим, що розумію я.

Детальні тексти, де де-факто
Суб’єкт мого дослідження
… є однаково Святим і Тим,
Хто насилає катаракту
та інші упослідження
на тих, хто не погоджується з Ним.

Стає безБожною людина
і повертає ідолів
… у той час, як Бог не знано з ким.
Назветься Другою дитина
і після довгих вишколів
воскресне, не погоджуючись з Ним.

Подай Господь, щоб та Істота
була з людей, не з демонів –
… щоб щодня був Нею кожен з нас.
Людина віритиме вко́тре,
бодай з свойого племені
був Той, Кого б любили без прикрас.

8 липня 1996 р., Богдани́

1.
Уже не гость средь вас, но зритель –
Отца желанная обитель.
Прощаю все, о чем просили,
в погибель кто – закон здесь в силе.
2.
Уже могу сказать приятель
что ближе всех всегда Создатель.
Прощаю, кто оставил мало
того, что мне принадлежало.
3.
Уже послушай дольний житель:
милее всех Христос-Спаситель.
Прощаю скудности сочувствий
и лицемерие напутствий.
4.
Уже восходит солнце Света
приму душой и сердцем Это.
Прощаю занятость привычным,
заняться следует первичным.
5.
Уже любовь Отца священна
утешит душу совершенно.
Прощаю минимум любви я,
внимала мне Сама, Мария.

13.09.2020г. по Р.Х. Чернигов.

P.S.
И от души моей рекут уста:
прости, мил человек, ради Христа,
оставь обид и прочие долги,
да Божий свет для жизни береги.

Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
Таїна причаїлась в очах.
Я жадаю твого поцілунку,
Огортаю крильми, наче птах.

І злітаю увись і співаю -
Всі думки - лиш про тебе одну...
До небесного втрапив я раю,
Мов твою розгадав таїну.

Ти покличеш мене на світанні,
Як ранкова засяє зоря.
Заквітує взаємне кохання,
Океани осяє й моря.

Я не бачив такого ніколи
Наяву і у мареннях-снах.
Як буяє у серці й довкола,
Наче молодість, вічна весна.

В несказанному цьому величчі -
Таїна дивовижна снаги.
Знову врода цвіте на обличчях,
Наче ми - всемогутні Боги.

І немовби незвідана сила
Нам нові відкриває світи...
І підносить, неначе на крилах,
У святі небеса доброти.

Доброти, і любові, і щастя -
Просвітління зорить таїна.
І веде крізь облуди й напасті
До взаємин прекрасних вона.

1 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)

І
За Біблією, слово – меч
і від лукавих – оборона
устами Бога і предтеч,
ім'ям небесного закону.
Так ойкумена береже
свій образ у своєму краї,
де слово зайве і чуже
до вух Його не досягає.
У ньому сила і краса
молитви мовою живою...
не заяложене юрбою,
воно являє чудеса,
коли почують небеса
думки, озвучені тобою.
ІІ
Минають ери і світи,
царі, імперії, моголи,
та залишається навколо
усе, чим є і будеш ти,
і не розсіється ніколи
живе інформаційне поле
твоєї волі і мети.

ІІІ
Ми українці... не манкурти...
Ми сущі як і має бути...
багаті мовою, не злі,
поволі ідемо у люди,
великі люди... і малі...
щезають голі королі,
а мова проникає всюди,
тому її бояться юди
і уникають москалі...
....................................
тому Московії не буде
ні в Україні, ні в імлі,
а «будуть люди на землі...»

08.2020

Біле каміння
у синьому небі –
Софія стара,
золота собою.
В сонячнім тлінні
майнули молебні –
ликів священних
мара над тобою.
Ликів мара
святата над тобою.

Біле братерство
хвильнуло за браму –
новітній Христос
во житті – між ними.
Маючи серце
покинути маму –
ді́лить по-братськи
свій торс на частини.
Жертвує торс,
хрестячи́ на частини.

Тіло – в’язниця.
Артерії – пута.
Каторга серця.
Каторга серця.
Сі́м’я поститься.
Душа ж розкута.
Віра смішить.
Софія сміється.

26-27 березня 1994 р., Київ

1.
Как хочется к груди Отца прижаться.
почувствовать тепло всемощных рук,
как хочется в любви Ему признаться
и в унисон сердец услышать стук.
2.
Ты мое Все, Христос с Тобой явил Ся,
душа поет псалмы как Вас люблю.
Для дел я в дольнем мире появился
со мною Отче будь, Тебя молю.
3.
Молитва краткая, Отец лелея,
на зов спешит, шлет дар – Дух Свят – из уст
и сын прильнув, я Твой речет лалая*,
касаясь нежно самых тонких чувств.
4
Волнами нежность нас с Отцем накрыла
и есть здесь Все, и время восприять.
Любовь Отца мне к жизни путь открыла,
смогу ль познать от Бога благодать?
5.
За шансом шанс дает тому случиться
Отец Небесный, все желая дать:
припасть и пить, и досыта напиться,
дерзать, творить, угодным Богу стать!

P.S.
В Свой Праздник к нам Отец заходит
Создатель и Спаситель на роду.
Седьмое августа подходит**
в очередном оставшихся году.
30.03,2020,02:02.

* осознанное звукопроизношение активной речи ребенка после
периода лепета, дополняемое еще не освоенным – обычно возраст
около 5 лет – время завершения нежного периода лалания
(санскр.);
** этот или иной день в году, т.е. каждый может избрать этот день
(не дату как у пророков) Праздником в честь Отца Небесного и
ежегодно в дополнение к ежедневному общению – молитве –
праздновать, пребывая в Любви Отчей.

1
До сліз люблю вас добрі люди,
котрі зустрілись на Землі.
Душа вас пам’ятати буде,
нестимуть в сім’ї журавлі.
2
Хто втішне слово мовив вчасно,
смиренно жити заповів,
хто вірив що життя прекрасне,
підтримав в скруті, взяв, провів.
3
Хто з вірними Отця і Сина
свята проводив і в труді,
в кого з Отцем душа єдина
і вівця в Сина череді.
4
Хто помоливсь хоч раз за мене,
хто теплим поглядом зігрів,
хто довіряв своє таємне,
хто праведність свою довів.
5
Хто сповідає славу Богу
і нині, прісно й повсякчас,
одній душі обрав дорогу,
а дві* душі – то не для нас.

27.07.2020р. по Р.Х. Чернігов, Святе.

* двоедушие – совмещение в человеке истины и лжи, и проявляет он эти качества по выгоде и настроению как нравственно не определившийся. Пример – янычары – хоть и крещенные, а нехристи.

Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!
П’ять пальців по руці – це все, що є.
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє.

На всі віки, на всі премногі літа
молитву калібруєш позалад.
Повір у себе! І не будеш бита
сама собою ж – не ввійшовши в Ад.

Тепер про Ад. Він тут, між нас, безвірих.
На що́глах тих, що хрест чи сонця сяй,
не зосередь, людино, Бога-Звіра,
а май любов свою і серце май.

24 липня 2003 р., Богдани́

Хто слова породив,
І що це за диво:
Чому слово "матуся"
Сяє грайливо?

Доброусмішка світла
На обличчі від "тато",
І серденько сміється
Золотистокрилато.

Слово "брат" і "сестра" -
Найясніші у світі:
І дитинства всміхаються
Сонячні миті.

А солодке та стишенне
Слово "коханний" -
Веселкове барвистя,
Різноцвіття жадане.

Оберемок проміння
Пригорну до душі:
Слово ніжне "синочок"
Світлом лльється в тиші.

Хто й коли, невідомо,
Утворив ці слова,
Але сила у них
Надзвичайна, жива.

Ясне "дякую" птахою
В небо здійметься,
І почує сердечко
Як Всесвіт озветься....

Я вдячна ,Господи ,Тобі за хліб,
Я вдячна ,Господи,Тобі за сіль.
Я дякую ,що бачу білий світ,
За перемогу дивну на хресті.

Приспів:Подяку і хвалу Тобі,Христе,несу завжди.
Подяка і хвала!Зітреш мої всі сльози Ти.
Подяка і хвала!Гріхів темрява щезла вмить.
Подяка і хвала!З Тобою ,Боже,легко жить.

Я дякую,що Ти зійшов з небес,
Страждав,помер і в третій день воскрес.
Мене спасла Твоя пречиста кров,
Свята любов,лише свята любов.

Ти щастя ,Господи,один даєш
І на руках Своїх мене несеш.
Ти -шлях і світло мойого життя,
Мене веди ,бо я ж Твоє дитя.

Вера Кушнир.
.Благодарю Тебя, Господь, за хлеб
Благодарю Тебя, Господь, за соль
Благодарю Тебя, что вижу свет
Благодарю Тебя за подвиг Твой

Благодарение… я приношу Тебе, Христос
Благодарение… Ты обещал: не будет слез
Благодарение… тьма отступила далеко
Благодарение… с Тобою мне всегда легко

2. Благодарю, что Сына в мир послал
Благодарю, что за грехи страдал
Благодарю, что спас в Его крови
Благодарю за дар Святой Любви

3. Благодарю, что счастье мне даешь
Что часто на руках меня несешь
Чтоб не упасть мне на моем пути
Лишь за Собой меня, мой Бог, веди

27.06.2020

"На все свій час."
Так мовить Той, Хто Вічність.
Але всяк раз
існує Потойбічність.

5 березня 2005 р., Київ

Кому не страшно зранку проспати?

Кому не страшно пропустити машину?

Кому не страшно сказати?

Я тебе люблю

Я твоя людина

2020

Не стоятиме більш на заваді
ця невинна блакить небес.
Я підозрюю світ у зраді –
і качаю-качаю свій прес.

Я кохатиму тільки сильних
і безстрашних твоїх дітей.
Світе мій, ти не любиш – вільних,
так, як я, – випадкових гостей.

Скориставшись з мого благочестя,
ти й надалі пасеш мене,
щоб не Божим було пришестя,
а таким, що формально мине.

Я тобі все одно не скорюся –
утечу на рекорди – в спорт,
відокремлюся, відчахнуся,
світ, мов м’ячик, візьму на корт.

Буду гратися й гратися з світом,
раптом з космосу гляну вниз –
і твоїм жалюгідним дітям
надішлю за сюрпризом сюрприз.

Синє сонце, червоні дерева,
сніг – улітку, а взимку – дощ,
смерть – від щастя, життя – рожеве,
кожній вірі – священну мощ.

Бо в моїх ти руках, о світе!
Хай принадиш одно́го злом,
інший – знатиме, що зробити,
бо помолиться перед сном.

12 липня 1996 р., Богдани́