ми з блискавицями вели танок
мораль в ковтки повітря набирали вміло
сльозило з катакомб образ вино
на світ виходило усе що серце їло

уважно перечитував уста
не перескакував прогнози і події
ловив метеликів і відпускав
то ґав лякав то очі де попало сіяв

і провіряв мовчанням підігрів
як википали густо видихи з легенів
а за думками йшов то слово вів
і скупо мій інстинкт вихлюпувався з генів

коли без весел горлом пропливав
воно у хвилюванні полоскало вдачу
багата мною ваша голова
коли їй вірити то чистий з мене мачо

давав дорогу вибухам на сміх
смітив жаргоном і давився від цигарки
і час мій не отямився й добіг
до ваших безперечних ‘ні’ в ковтку із чарки

ви засвітилися за склом очей
вином зігріта свічкою розваг задута
немов земля в якій застиг ковчег
і звірину відважував попарним брутто

усе змішалося любов і гнів
добро і зло мольба і лайка міднолоба
кохалися мов темінь у вогні
як з тілом черви що прогризли мушлю гробу

тіла гойдалися тремтів сервант
невтримно билися писалися до крапки
іконний лик з куточку арештант
мовчав з-під рушника накинутого хапко

і тінь у тінь складала свічки стан
рука в руці обійми ніг навхрест на спині
тореадорський блискавичний тан
на зернах слів і м’ятім одягу лушпинні

8 Листопада 2013

Летів за кривою —
то вгору, то вниз —
зачуханий поїзд.

Розварений рис —
розсварені душі
з розбитих сердець
складали роззувшись
життя в гаманець.

Спивались теплушки,
співали купе
і брали на мушку —
хто в такт не сопе.

Горіли в буржуйках
біблійні світи,
бульками у жуйках
стріляли понти.

Задраєні люки —
дихнути ніяк,
з-назовні — ні звуку,
а стрічні — навспак.

Зла кров машиніста —
лінива, не шквал.
Той був мумуністом
в топилищі шпал.
Той вірив у фару,
у силу лопат,
в "піддай кочегаре",
в гудочний парад.
Він бачив майбутнє
і цвинтар комах
на склі чолопутнім.
Він їхав, мов дах.

А станцій — до біса,
розвилок — нема,
і ніде тепліше,
на носі зима.

Проїхали осінь,
ніхто не зійшов,
без моря — матроси,
а віра — в ніщо.

Був цукор до чаю,
з горілкою цирк.
Мовчав, мов Почаїв,
біг вікнами зирк.

Забився на нари,
на хрестику змерз
всім Душам Ліхтарик,
Господар Небес.
Висів — золотився,
світився в собі,
і сум Його лився
прудкіший за біль.
Він знав — де надія,
де брами і мед,
про що серце піє,
куди слово дме.
І дихали груди,
мов риба на лід,
між чудом і блудом —
коліс переліт.

Як сонце клякало,
то місяць кульгав —
за шпалою шпалу
у крок зодягав.

Застукані миті,
оритмений шлях.
Був час зупинитись,
пропала земля...
...купе і теплушки,
хвіст голову з’їв...
і збилися мушки
об неба краї.

Летів за кривою —
чи вгору, чи вниз —
зачуханий поїзд,
дрімав провідник.

30 Вересня, 2013

сон спорохнів
тиша у саднах
м'якне в мені
ніч безлампадна

в'ються вужі
в яблунях раю
сохнуть мужі
не просихають

ної мої
і прометеї
сну короїд
точить ідеї

мало мене
статики більше
спить ще моне
хреститься ніц_ше

падь не паде
сонце не ріже
сплін де-не-де
спомини вижив

па-де-труа
зв'язками Бога
вчасні слова
ложка і йогурт

стіл під горням
поле ногасте
родить щодня
мав би що класти

стіни чіпкі
любо тримати
цвях за зубки
край непочатий

вікна живі
падає листя
в сивій траві
паростки міста

27 Вересня, 2013

Чому так холодно мені...
Бо ти далеко.
Та відстань вереснем
Дзвенить,
Ти не лелека,
І журавлиного ключа
Ти не шукаєш,
У тебе є своя печаль,
Хіба ж ти знаєш:
Що дико холодно мені
Не в листопаді,
Що осінь
Ночі в дні вплела-
Шука принади,
Та тільки холодно мені -
Тебе немає,
Бо хто на відстані зими,
Той не вертає…

03.10.2013

Сьогодні Осінь - з Вереснем у парі,-
іще з-під листя - натяки стежин , -
прощальні па до забуття кружляють
під полум’яну музику жоржин.

Їх в неї троє: Вересень мрійливий -
так ніжно грає в струнах павучків….
І красень Жовтень, що розкішний килим
величним жестом простеля до ніг.

Тепло і ласку, розкіш багряниці
вона приймає, та спішить туди,
де Листопад з таємної криниці
їй зачерпне студеної води…

Вона прийшла за покликом любові,
Куди й навіщо далі їй іти?
А Він – на відстані і іній в кожнім слові,
Він – для Зими кує скляні мости…

Коли ж затягне штори сірий вечір
і сон дощем постука у вікно,
Він раптом обійме її за плечі,
впаде додолу жовте кімоно…

О, лицарю! Розтали твої лати,
розсипалась кольчуга, мов пісок…

із вічності У вічність відлітають дати –
листочками життєвих сторінок….

1999 (ред.2013)

сни холодні
мов карцер
за ніч догорять
повилазять
як очі
шляхи
на пагони приляже
наступна зоря
упаде
цей листочок
сухий

перельоту
проситимуть в неба
птахи
і летітиме в серце
їх крик
цілуватиме сонце
і злих і благих
зникне той
хто до світла
не звик

ще
поглибшає старість
а юнь
промине
не питаючи
добре де їй
і триматиме пам’ять
слова
як багнет
бо тривога
піде в солов’ї

хвилі
плистимуть лісом
під подих стрімкий
виринатимуть полем
між меж
дня змалюється
карта
із ліній
руки
синь
хмарину
свій біль
обійме

а вода
наче шашіль
точитиме суть
хворий кран
захлинеться в іржі
невиразну у дзеркалі
тінь приведуть
охоронці моєї душі

сум спадатиме
з вилиць
як вершник з коня
бо розквітне у віях
весна
на мечах
на очах
на іскриночках дня
та у ній
поміж хвиль
ні човна

20 Вересня 2013

1.

є оку де кластись
на плесах боліт
цвіте тілоріз і
принаджує медом
там небо плечасте
скидає політ
витрушує з візій
Закон Архімеда

розетки мечами
стинають теплінь
та стільки її там
утрати не бачу
так чисто між нами
що дихати лінь
і серце труїти
чим простір цей плаче

2.

мені би не впасти
до рівня людей
у їхні суцвіття
з колючим дротинням
розбитись на масті
кордони ідей
служити як витяг
з життя-трясовини

міцніє у гарті
коріння війни
і спить під рукою
відвага вершити
усе має вартість
кошторис вини
під вибраний колір
дороги пошиті

3.

усе має місце
умову і час
синці під очима
і синь за хрестами
чи витнеться ліс цей
заплаче свіча
тобі побратиме
тепліше не стане

тобі мій хороший
зозуль доберу
найкращих
солодких
щоб вічно кували
є мак у кишені
в дорогу стару
солдата обмотки
і бачення стале

та видимить файка
протреться шинель
не знатимеш звідки
тих сліз набирати
я вибіжу в зграйках
набитий в шрапнель
хай Бог буде світком
кому стану братом

нехай не осудить
натхнення моє
твоє кровне тіло
погашене жахом
нехай не остудить
не ранить
не вб’є
метал озвірілий
прудкіший за птаха

4.

не думати
легше
не знати
амінь
а десь поступитись
і не оступитись
останній
теж перший
за ним
тільки тінь
вона нерозмита
не збита копитом

5.

дивлюся
міркую
хто
що нагуляв
чи небо пташину
чи птаха
простори
і скільки дівує
під сонцем земля
вмирає піщина
стираючи море

поставлена планка
святому отцю
що цідить молитви
з церковного хору
і п’яному зранку
душею митцю
готові до битви
бики й матадори

готова любити
тичинку бджола
а стіни облуплені
справне графіті
слянки
оковиту
вмістиме стола
а брови насуплені
руки нагріті

6.

швидкі до поживи
думок таргани
збираються в хмари
і світло бідніє
вітри полохливі
немов барани
жене їх з кошари
у світ веремія

15 Вересня 2013

уявляєш
уявити не міг
як лишати міста за плечима
знелюбити в собі батьківщину
і валитись дослівно із ніг

запитаєш
що питати хотів
перехожої в чорній хустині
павука на вікна хрестовині
рідних душ в самоті

нагадаєш
що гадати не варт
скільки щастя в яких одиницях
де поріг за яким не сидиться
де життя більше схоже на жарт

та приб’юся
як вітри не приб’ють
паперовим корабликом в серце
сивиною в новому люстерці
гребнем хвилі душі солов’ю

м’якне думка
пластиліновий сенс
я виліплюю Бога із таїн
і себе боженям називаю
в будь-якій голові можна все

15 Вересня 2013

їдь
голово
їдь
може зустрінемось
якось
на трубах
начистимо мідь
налиєм вогню
у воду шубовсне
наш якір

а нині
із тінню дуель
задіяні
всі мої трюки
вона
споконвічний Авель
сповзає стіною
за звуком

тоді
розпадається
вщент
як сонця вдягаю корону
та хмари
кривавлять дощем
і я
позбуваюся трону

душі набираю
для сліз
очей позичаю
для вікон
для вічних вокзалів
коліс
а слово
тримаю
на ліки

забувся
мовчать земляки
продався
зеленому дідьку
і падають краплі
немов мідяки
щебечуть по-янгольськи
дітки

їдь
голово
їдь
приїдеш
пришли серцю вістку
воно
на півслові стоїть
у горлі моєму
мов кістка

хвилину
знайди
що не ходить по колу
із міді
вогню
і води
що дихає
лісом із рук
а не полем

знайди
приведи
всі світи
до одного
де тиші кути
і мости
і пороги

їдь
голово
їдь

11 Вересня 2013

сон
як пух

за тобою
вже протяг остиг
і розгублений дощ
перецвів аквареллю

побілішали
фарби
трагедій малих
посвітлішали
миті
ще ситі
мотелем

а у них залітали
вітрини крамниць
озиралися
вікна ґратовані
брами
все тебе видихало
і вдихало ту мить
де світи розійшлись
не прийшовши до тями

все тебе пам’ятало
тобою жило
розчинялося
кроком
тинялося
блиском
я латав це повітря
мов янгол
крило
але небо обвисло
безмовне до стиску

але холод пиячив
у грудях моїх
досхочу упивався
прожитими днями
він мене пробивав
як при відчаї
сміх
і за келиха брався
брудними словами

як тебе відпустити
не бачив
не знав
як без тебе заснути
марнуючи подих
та влягалась дорога
немов сивина
і стояли таксі
в дві на дурня колоди

відпускаю
благав я
чекав на луну
але вулиць потоки
глушили цю тему
у відхрещене місто
мій шепіт пірнув
і просилися губи
у гості
до щему

та вдарялися
очі
ув очі чужі
там шукали проміння
на лакмус для кроку
виступали з-під брів
лиш одні бліндажі
в шоколад з молоком
зодягалося моко

в гострім смогу авто
перегризений рух
все завмерло на мить
випадково
мов фото
та летів
наче сніг
обезсонений пух
і чіплявся невпинно
за ранішні ноти

за важкі плечі люків
і ребра моста
за нестримне бажання
напитися в дошку
за твою гарячковість
і погаслі уста
за усіяне плаття
червоним горошком

і за тіло твоє
непритомне з обійм
та уп’ялені пальці
на крила надрізи
за позбавлений спокій
у приборканні війн
і у щастя шалашне
прострочену візу

так відкрито-відверта
глуха
на дзвінки
ця мобілка мовчала
давилася спамом
так хотілося збігти
думкам зі щоки
ніби тиші зневощеній
стінами храму

11 Вересня 2013

пливе караван
каравелу пустелі
гойдає
розпечене сонце
верблюжі сяга
гімалаї
піску налетіло
як снігу
в білявий святвечір
десь буря кочує
дорогами спраги
і втечі
десь та не минає
очей
що шукають
оазу
простує
зростає
у дюнах піщаних
облазить
а видимість
косить
у страху
з’являється стріха
піщини гарцюють
ура
карабелі із піхов
і небо стожале
осино впивається
в груди
повітря ковток
безумовно
вважається чудом
а тут
майже штиль
і хвилюється змійками
кволість
а час
під копитами
в’язне
як весла
в розсолі
і висне міраж
довгожданою
брамою раю
сліпить нагота
стирає мазки
та щораз оживає

10 Вересня 2013

немає нічого зайвого
здавалося б
скільки холоду
згасає життя
у печі вогонь
і в’яне
бурхлива молодість

та вітер
вимагає простору
вітрила
поштовху гідного
проблема
лишається гострою
допоки
вважається рідною

та очі
гуляють митями
а ті
виринають баченим
а що
ти із цього витямиш
і що
проковтне те втрачене

заглада
початок вічного
а вічне
тече загладою
минуле
рай потойбічного
майбутнє
луну нагадує

немає нічого сталого
здавалося б
вмер
бо вилився
мені
навесні відталому
трава ощетинить вилиці

і випнуться очі
маками
а груди
дощем задихають
я вийду
окличними знаками
і тінню
ще неостиглою

ввійду
у закон інерції
неначе у пекло
грішники
і виведусь там
на терції
як право зими
в підсніжниках

немає нічого крайнього
є кола
ще неоколені
є мова
забутого давнього
і свіже
душі опрестолення

9 Вересня 2013

переб’юся
не риба ж
об окований лід

позбирай мене
згодом
у шалену
як відчай
ідею
розростися
любов’ю
на цей білий
до ниточки
світ
і змінити
його
мов Акідову Кров
Галатея

по земному обличчю
головних рівчаках
що міняють
керунки
візерунки
із русел
я спливатиму тихо
як по ребрах рука
що трималася
серця
закляклого в русі

я шукатиму права
блукати мов хміль
усихати від сонця
набігати ночами

неважливо
чи справа
а чи зліва
тне біль
ти мене упізнаєш
стрепехнувши
отямиш

а тоді розведеш
ледь розверзлого
сном
у житті
забутті
в попелищі
від кроку
хай накаркає
преса
стословесний
синдром
але ти не лякайся
переведена в спокій

але ти не сахайся
порожніх розмов
незаслужених
пих
геть нерідної тіні
а у храм повертайся
і світло замов
наберися в колінах
благого терпіння

утиратиму горе
як від щастя сльозу
відкриватиму шлюзи
слухняної долі
ну а ти
серце
дихай
упевно простуй
аж до миті
без фарби
аж до болю
без солі

я у всьому
минаю
відцвітаю
росту
і не золотим шитий
і не вибраний з ями
але видно мене
за нещасну версту
у стозвуччі барвистім
віч-на-віч з небесами

хай пройдеться плечима
попелисте ягня
і метелика тінь задрімає
в чуприні
це зі мною
не вперше
це я мову відняв
всім словам голосним
що родилися нині

хай мене відшукають
ті хто хоче пісень
мов полин
запивають
заїдають набатом
хай надривно звучить
те що світло несе
нагадає душі
як у серці літати

28 Серпня 2013

1.

ця злива емоцій
примхлива
пронизлива
вистигла в оці
триває
спливає
кривавить
словами
при чашечці кави
устами
у змійках
і колах
у кроках
з нізвідки
в ніколи

2.

ми ділимо
ділимось
важим
світи
горизонтами вражень
кути
пересічністю тіні
мости
товщиною каміння

ми бачимо ліс
не дерева
у нас на початку
кінцева
а скільки
проміння
убито
а чим
наше горло
ще сите

3.

війна
і на сон перемир’я
щасливі
у райдуги вірять
а наші веселки
як попіл
згоріли
зійшли з телескопів

зірок
новоспечена зграйка
вбачає овації в лайках
і падає
та
що яскрава
в калюжу
інтриг
на потраву

4.

за блиском ходитиму нині
за жовтим
що врізався в синій
за голосом
медом багатим
за запахом
свіжим для хати
за всім
що не вміє кричати
губитись
губити
стріляти
і руки пошерхлі
у поля
усі мої нерви оголять
бджола
одарує гудінням
трава заплете
у коріння
і виструнить піснею
жайвір
аж вийде із мене
все зайве

до неба
здіймуся руками
неси мене світло
до мами
у білі
як радість
палати
де Бога
не треба чекати
де тихо
до губ посиніння
де я
і плоди
і насіння

5.

до першої
білої цятки
про тебе
померлої згадки
не спиться
у серці темниця
не віриться
і не вершиться

до першого
вивиху
тіні
до гнівних ікон
в межистінні
густіє любов
неминуча
кого вона завтра
приручить

а хто в неї
щиро повірить
зазнає дороги
ув ірій
дороги
що далі немає
а ближче
не стати
бо крає

27 Серпня, 2013

хай оминає
світло реклами
ближчає слово
пишуться разом
випиті чари
простір між нами
очі-коктейлі
з присмаком джазу

час пробігає
у розумінні
він виправляє
пильність на згоду
і я простую
ваша гостинність
з гасла у гасло
з подиху в подих

я наганяю
вітер на губи
і виганяю
прояви істин
радість солодка
мила та люба
тіла жага
наповнена змістом

пристрасті море
ваша величність
вершнице вправна
рук полонянко
одяг злітає
рвуться дотичні
щастя в куделях
в’ється до ранку

виросли тіні
вистигла кава
дух тютюну
гуляє в транхеї
ви роздивіться
панно ласкава
як опадає
літо душею

ласки цілунки
важелі втіхи
горло зігріте
виплеском джину
може не все
дається для сміху
може любов
прийшла без причини

22 Серпня, 2013

навіть
коли не сплю
думаю
що живу
мрію
що переллюсь
травнями
на траву
вікнами
в душі міст
піснею
в повний ріст
вірою
в небеса
Боже
яка краса

навіть
коли болю
в римах твоїх
терпких
думаю
відмолюсь
і неземний
такий
виведу
із піску
серця твого
ріку
вироджусь
виром слів
виведусь
на чолі

навіть
коли в тобі
краплі доріг
нема
кров’ю
до тебе збіг
і відцвіла
зима
очі забули
ніч
ткали світи
чудні
вбрали зелом
поля
сиве моє
рілля

а на порозі
рань
треться
мов кошеня
вітру
ляклива лань
вибігла
навмання
пісня така
стара
в серце давно
пора
там я
снаги нагріб
там
і вода
і хліб

16 Серпня, 2013

И в руке должна быть сила,
Должен быть огонь в глазах,
Что б ,как жизнь не колотила,
Удержаться на ногах!
Должен быть ты крепок духом,
Свежим должен быть твой ум.
И во встречах, и в разлуках,
И под тиском древних дум.
Должно сердце вечно биться,
В душе музыка играть.
Что б ты мог в момент влюбиться ,
В другой – все переиграть!
Верен будь народным лирам ,
И уважай античность,
Что бы смело всему миру
Мог заявить: « Я – личность!»
Сделав, что б всего не мало
И оставив добрый след,
Что бы просто, без обмана ,
Мог сказать : « Я – человек!»
15.02.2013

О,як багато тих рибалок,
Що в пошуках нових пригод,
Пішли в країни до русалок
На саме дно річкових вод.
І чули вже легенд багато,
Та зачарована краса
Душі дарує пишне свято,
Під воду манить їх коса.
Вдивляючись у їхні очі,
Милуючись за щирий сміх,
Піддайся лиш чарам дівочим,
І кожен упаде із ніг.
І говорити вже не сила,
На темне дно йде Божий син.
Русалка очі опустила,
На жаль він в неї не один…
Не від нудьги вона блукає
Від поплавка до поплавка,
Коханнячко своє шукає
Серед людей цього ставка,
Але усяк , кого полюбить
Її покине у воді,
Клята вода їм душі губить,
Дівча лиша на самоті.
Ось так із року в рік снують
На дні її самотні очі,
І правди нам не видають:
Кого ще покохати хочуть?
2012 рік

Сивий
Серпень
Сів
Спочити
Спілі
Сливи
Смакувати
Став
Старий
Солодким
Ситий
Сном
Смерек
Спочив
Строкатим

16.08.13

1.

у цьому літі
у запеченім книші
начинений дощами
помащений вітрами
із присмаком
бурлацької душі
я
рухлий запах
надвечір'я

мене
вдихають
у мене
вірять
як і в усе
оте
що має гріти
давати привід
не міліти
і сонце визволяти
з пащ

2.

хлопчина
із глибокими
як ніч
очима
зодягнений
у ледь-прозорий
плащ
під колір
посинілих губ
несе мене
незвиклого до крові
несе в собі
у щенеслові
що так пасує
на бджолиний гул

3.

я
не тримаюся
усмішки
пливу собі
неначе снами
ліжко
малююся
по листовинці
і кручу вітер
на мізинці

легкий
немов безтіле пір'я
цей рухлий запах
надвечір'я

4.

от і земля вже
геть пропала
не видно
дна
того
що жалить
немає спин
і ліктів теж
немає слів
немає меж
намок у чорне
плащ
і сох
до рана
а я
черствів
і м'як все
безустанно
перебираючи
в легенях
зерна снів
і висівав
які ясні
посходили вони
мов дзвін великопісний
мов первородна з мов
чи лебедина пісня

5.

є поріг
а за ним
іще так
сто порогів
рови
штахети
хто стояв
на краю
і слухав
той виловлював
звук
на вуха
у повітрі
у цьому літі
стільки щастя
дай Бог
дотліти

6.

очі
світлом замело
рань така
що невимовно
недослівно
не алло
в кронах
скронях невгамовних
рань така
що вмерли сни
і не мучилися мрії
то вона
мене п'янить
то від того
я
жеврію

7.

синь
та не та
під очима
слово ковтай
Батьківщина

8 Серпня, 2013

зів’ялого літа зупинка
закинуті квіти-будинки
забутого поля кварталик
життя комашиного ралі

тремтіли на сонці росинки
за вітром плелись павутинки
як очі порожньої зали
кульбаби лисіли й лякали

губилися в небі волошки
їм згуби не шкода нітрошки
дзвіночки джмелем не гуділи
пустішало макам у тілі

позносило дах материнці
німиця розкинула бильця
чіплявся за рів подорожник
бо йти по щебінці неможна

вели цвіркуни перекличку
із мальви повстала капличка
не видно на ній богомола
та Бог з ним обійдеться поле

всідалося сонце при бабці
їй крильця втомилися з танцю
на стебла влягалися хмари
мов загнані вівці в кошарах

здавалася мова сухою
у поля що спало з рікою
шукав парасольку кварталик
очима порожньої зали

аж місяць побіг по травиці
зайшов до пустої каплиці
обняв скільки зміг притулився
за в’янучий цвіт помолився

і стало так любо і жаско
бо правда затьмарила казку
бо все що на світі з любові
початок заглада і сповідь

9 Серпня, 2013

1.

по череві неба
дах полоснув
ніч розтеклася
від харакірі
збито у поспіх
вітрами труну
славному літу
брамнику в ірій

холод збирався
і місто косив
повимирало
душі не видно
осінь застигла
у спальний масив
і визирала
світлом зашибним

2.

вікна підвішені
як образи
свято
святим
безбожникам
тісно
у капищі
зим
у нетрях грози
в ладан і сив
зодягнена дійсність

3.

бачиш у тому
утому і цвіль
очі свинцеві
з часу братання
спраглі в запої
і спиті на біль

надто брязкучі
пута гортані
все їм не йметься
вгризається їдь
в кола
дороги
серце
і вуха
погляд
як цівка
біжить
і стоїть
мушка здригає
в крапельках руху

4.

вікнами вище
онімблений лис
в душу не лізе
і слів не втира
ходить нечутно
хоч може колись
вийде зі шкіри
його антураж
вийде оте
що вікнами нижче

шиба до шиби
іде голова
хвіст на підлозі
малює зигзаг
їсть не очима
бо погляд сховав
десь поза душу
увагу і страх
усмішку втне
підсунеться ближче

5.

слухають фібри
вібрато вікна
дихають гени
світлом у воску
тиха кімната
мов мушля із дна
зайдеш у неї
наче у космос

більше таких
не буває очей
дивляться просто
легко-прозорі
море у них
і Ноїв Ковчег
душ грозовий
і діжниця на зорі

світло спливає
мов час у піску
туляться рами
квітами ласки
то доживає
ясність гірку
та
що читає
янголу казку
та
що для світу
зола
золота
тиші густої
у піднебінні
та
що сідає
вогнем на уста
і не кидає
сірої тіні

6.

крок по дахівці
і кров запеклась
що думку несла
винесла муку
там божевільні
шукають тепла
стріли амурні
пробують лука
там більше нема
де вище рости
поцупити рай
совість пролити
так голо
що дух
не перевести
так близько
що гріх
небом не впитись

8 Серпня, 2013

клаптик виораних снів
на безкраїм полі смерті
тиша
хліб
шляхи для ніг
четвертовані в четвертій

крапка
хоче на папір
мов маля
на руки мамі
слово
сохне на губі
з нього вийде добрий гамір

світло злизане
з руки
мов торбини на пероні
ви мене знайшли
думки
пересіяного в повні

повно місця
в голові
є де яблукові впасти
як і відійти траві
оку побувати настіж

пальці виліпили зміст
це перо
на серці брунька
я відкритий
наче міст
і лункий
для поцілунку

не складаюся
мов ніж
не читаюся
до стуку
пустка крається
в мені
у голодному
на звуки

клаптик виораних снів
як війни відкрита рана
образ Божий
на стіні
оживай
у Ньому
ране

7 Серпня, 2013

ще кордони утіхи
за гру не трималися
поцілунки
сльози
а обійми
утрати

ще дурниці
дрібницями не називалися
а безмежжям
ця синь
де хотілось літати

ми з тобою по-різному так
відривалися
ти
за так
для душі
я
безслів’ям
від шалу

та нічого такого
страшного не сталося
хто грішив і глушив
хто вчадів і відчалив

хай далеко не все
на устах відкривалося
у думках
привело
а від серця
розтало

ми з тобою по-сніжному так
озивалися
ти
що нас не було
я
що бути так мало

хай поділиться мить
де ми снів прислухалися
тут
на дотики уст
там
на горе безкрає

ти довічно в мені
а мандруєш до старості
то лоскоче
це тут
і це там
затихає

2 Серпня, 2013

закричали
в мені
щоби біль не біг
журавлі
кораблі для сивин моїх

затремтіли
сади
щоби він пішов
та забув куди
розійшовся шов

замовчали
листи
щоби той затих
та не відступив
добре знав що гріх

запалали
уста
хай би вже пропав
раптом перестав
що за грань тупа

загриміли
літа
переблискав і
всі слова всотав
перевів на гнів

запеклися
в сльозі
всі мої жалі
і тоді він сів
чорний птах в ріллі

розрослися
світи
біль почав цвісти
шлях мій освітив
кроки освятив

2 Серпня, 2013

1.

я все
що ти маєш
ти все
що я хочу
у світлі Мамая
ми
серце і очі
у древнім корінні
козацького роду
ми зародки соку
судини мелодій

2.

суди мене доле
суди
не осуджуй
судилося солі
біліти на ружі
а тій усихати
знекровленим цвітом
в зелених палатах
покинутих літом

скоробилось листя
пелюстя зчорніло
і дні урочисто
наврочили тілу
себе роздягати
при вітру поривах
бадиллям сохатим
вплітатися в гриви
хмарин дощоногих
і відстань латати
між силою Бога
і вбогістю ката

3.

за твоєю
безхмарністю синьою
мов листком поривався
з-під інею
кожну ніч
розбивав я
на трепети
шамотів
увиразнював лепети
шовкопрядом звивався
в шовковиці
з мене шили
туман для околиці
і за місячне світло
тягнули ще
тупики
по відлюдницях-вулицях

4.

у той час
йшла гризня за перонами
як царі за чужими коронами
нудьгували вокзали
вкрадалися
у думки неозвучені гралися
сотні сонць
у промінні ліхтарному
полювали
мов леви за сарнами
за слизькими й непевними тінями
і душею
до нитки осінньою

5.

лиш тоді
як не стало вже близькості
що вкривала дорогу
і прикрості
ти мене провела
наче лінію
і розквітла
безхмарністю синьою

6.

за ким
земле
плачеш
і кличеш в обійми
за сонцем
юначе
за небом спокійним
за птахом у ньому
полине
і легше
мені і святому
що з мук ринув першим

кого
земле
любиш
міцніше за ранок
могили
козаче
невгоєні рани
мені в них зростатись
дорогу давати
дощу і блавату
душі непочатій

1 Серпня, 2013

1.

сам не свій
від понеділка
синє небо
як синці
вістка хруснула
мов гілка
інша
гнала пагінці

час подує
я почую
мов колядку
на Різдво
я за гілочку
отую
зачіпався
всім єством

гілко-гілочко
родинна
ні листочків
ні кори
сік пропав
і серцевина
усихає до пори

не лягає сонце спати
плаче свічкою на стіл
скроні
нутрощі набату
голос
в оклику застиг

2.

переходила серце зміліле
журба

по цім боці
усе що боліло
по тім боці
татьба

залишилося місце
на цьому
де плекав
роздавав
і губив
а на іншому
зашморг судоми
і посвята у слово
пальби

3.

роздзвенілися нерви
мов шиби
наче губи
синішав папір
я журбу
з того іншого вибив
то ж безбока вона
до сих пір

ще й безрука вона
наче щука
дзяволить
у мішку цуценям
що до річки несуть
геть від суки
заливають
мов каву в горня


4.

від шубовстання
колами шепіт
наче голка
по платівці
вскач
у хвилини
із чорного крепу
зодягається
втомлений плач

прибігають до милості
очі
напихаються зв’язки
до вух
досхочу би напитися
скотчу
розміняти злий глузд
на питву

і нехай розливається
відчай
пробиває на світло
мій щем
може вийде журба
із безбіччя
і полине сльозина
дощем

аж приб’ється вимова
до вітру
наче плесна ламкі
до хреста
що не слово
на порох селітра
що не видих
любов на устах

5.

я засвідчую твердо
у рот ані краплі
ані думки про сон
чи піщини на мить
і чекає на мене
світанок
як граблі
вже журба не росте
бо на серці
гримить
і виблискує
втіха
яку не проспати
так безмежно аж тихо
люблю тебе
втрато


30 Липня, 2013

1.

нам іти по землі
при задутих свічках
і шукати в золі
згарки рані

наші дні замалі
але доля в руках
жде вітрів на політ
на останній

2.

не чекай
з дня на день
від життя світлячка
час по колу веде
по забутих стежках
і знайомить тебе
з невагомістю стану
онімінням небес
глибиною нірвани

все здається новим
і спалахує знаним

3.

ніч звиває плющем
що лускою з кори
ген до неба тече
і впадає у крону
де розлистаний щем
серцевинно горить
де зірок як очей
що сторонні

і стає все новим
та близьким звіддалля
свіжий шерх для сови
для колиски — маля

і знайомиться ніж
по точилі з гортанню
і живеться війні
в кожній згоєній рані

4.

так багато тих і
і так мало цих ба
для покути гріхів
для появи обав

ще звикати дощу
до калюж висоти
а мені — щоб відчув
як маліє пустир

ще звикати до сонця
земному старанню
неодмінно рости
і колись розцвісти
як не колом з води
то принаймні зітханням

5.

страх породжує страх
і заходить в літа
наче кров на уста
двічі в ту саму річку

хто боїтся хреста
той до біса пристав
в того кров негуста
темне серце — несвічка

6.

я на розмах крила
наберу висоти
а в дорогу — терпцю
дрібку маку
щоб земля відбула
як лапатість води
чи геєна свинцю
в час атаки

і на тій висоті
з тих ірійних низин
прибуватиму як
перемога
як до муки святі
чи у серце полин
там розрада моя
і пороги

там немає гріха
і зітхання у сні
білочисто сліпцю
а глухому
вся душа затиха
мов знекровлений гнів
і він чує оцю
грань рухому

де тамується плач
переноситься стук
притирається дзвін
сон колише
де на розмах крила
плани Божі ростуть
прислухається Він
хто ще дише

24 Липня, 2013

Я сплю не мов дитина біля тебе
В полоні чар Сирени я тону
Твій подих ніби шепіт янгола для мене
Сам Аполон позаздрить твоєму теплу

В твоїх обіймах всі турботи геть втікають
Твій дотик заспокоює у мить
Коли ти спиш усі живі на раз вмовкають
Твій сон навіки полонить

Я хочу бути завжди тут з тобою
Розлуку й на хвилину не стерплю
Моя любов завжди буде такою
За це що вечора Богів молю

Ти вродою не поступаєш Афродиті
А в щирості і рівних не знайти
В очах твоїх є кольори небесної блакиті
Мужі боялися до тебе підійти

Моя царице! люба Пенелопо
В коханні й вірності тобі клянусь
Де б я не був, ти в серці все будеш глибоко
І з краю світу я до тебе повернусь

Дай змогу бути другом твоїм
І при зустрічі спитати, як твої справи
Всім решта вже давно перехворів,
Але не можу втамувати спраги

Дай змогу ковтком за ковтком
Напитися чистою красою жадібно.
Цей прояв розчавлює під катком
Несамовито чуйно, болісно лагідно

Вдаюся (мовчу) точніше здаюся
Навколишнім черствим і відлюдним.
Дай змогу і ще раз тобою нап’юся
Настільки, що почну вірити в чудо!

2013

Розхристана і дика, як сова,
Спиває ніч мінорні схлипи вулиць.
У зав`язь мрій вплітаються слова,
Де ще живе мій неземний прибулець.
Люблю цей час. І тишу. Й самоту.
Із чаші неба пити трунок дива...
І відчувати простір, висоту,
І вірити, що пишеш - знать, щаслива...
І наближати космос до трави,
Аби душа ширяла поза часом,
Шепочучи високі молитви
У парі із окриленим Пегасом...
Так легко, добре. Завше б так було...
Виповідати марно. Відчуваю...
Натхнення біле ангельське крило
Відносить Душу...А куди...
Не знаю...

2013

Пишу листи зі станції "Осіння",
Зі станції "Холодний листопад",
Де вітру золотого шепотіння
Відносить листя-спогади назад…
Туди, де я для мрії народилась,
Для переливів сонячних пісень,
Де казкою уперше причастилась
На ясні зорі, веселковий день,
На наші непобачення хвилинні,
Уявні поцілунки боязкі,
І спогади розбурхано-осінні,
І теплий дотик дружньої руки…
Де я – дівчатко ще простоволосе,
Вдихаю пелюстковий аромат…
А доленька надривно вже голосить,
А вірші вже приречено кричать…
Пишу листи – немов себе шукаю -
Оте наївне щире дівченя,
Що бігло у життя, немов до раю:
Через поля… босоніж… навмання…
Ще замість ран – весняноспів у серці,
Ще замість смутку – усміх, сонцекрок…
Ну а душа, не зранена у герці,
Промінням діставала до зірок…
…Чогось мені тепер не вистачає
В холодному осінньому саду…
Бо й досі сниться: казка ще чекає…
Бо й досі (вірте!) я до неї йду…



2013

Ось коли бажання потонути у підземеллі правди
В тунелі кривди кидають крихти
Які хочеться жерти, але соромно брати
Совість здатна не тільки по руках бити
Критик, критика, закрити там
За замками сімома, аксіома ліні
Пропогандує вигідну політку
Програмує раб раба тирана
Теорема теракту власних фільмів
Особистих думок , поглядів вражень
Плюс зверху засоби впливів
Джерел мереж вірусних заражень
Метафори загарбники загарбали в полон
Сон, відсутність сна у сні
Постійний шум викликає прокльон
Коли б відразу це зрозуміли всі
Суть зубної пасти в тюбик
Вичавлювати речовини доказів
Голова скажений кубик-рубик
На фестивалі плітків і показів
Фокуси з ракурсів епідемії профіля
Незбагнена будова тлумачить релігію
Наскільки прекрасно цвіте магнолія
Настільки відчайдушна операція «Валькірія»
Територія простору часто неосяжна
Коли не чують то кричи у рупор
Мене судитиме суд присяжних
За вирок отриманий отримаю кубок


Під мостом гуляє вітер
Який веде діалог неодноразово
Сонцем спалені бетонні плити
В кольорових розписах показово
Поза ембріона на дні явища
Куди ховають первістки життя
Скажи хто ж так пищав
Щоб отримати порцію почуття?
Не мовчи, занадто тупе слово
То кричи надриваючи гланди
Тільки птахи чують соло
Із дна каналізації правди
Щось залишаю про себе на згадку
Загорнуте в брутально бульварну пресу
Продовжую записувати загадку
щоб звільнитися від власного пресу


2012

Ну немає мені оправдання -
Краще мерзнути в холодній ночі,
Знову напишу оповідання,
Як емоції палити в печі.

Чи точніше як емоції палять,
Заряджають бажання й думки,
Бо в середині так крутять і давлять…
Я збагнув – це триває роки!

Наче в’язень приватної «зони»
Гірше, хворий «шостої» палати,
Це відверття не зробить прозорим,
Щоб відразу почали співчувати.

Я занедбаний, ще й неохайний,
Ех, негоже, так про себе - не можна,
Щоби стати гостем проханим,
Йду на зустріч дорогам тривожним.

І боротися, і кидати гранати,
Ой, не буду і в окопах сидіти,
Перестану в емоції грати,
Прийму все або стану терпіти.

Тоді зможу агресії відмовити,
Пройду скрізь або повз цього стану,
Якби це ще й усвідомити -
Тоді зовсім іншим я стану!

2012

Вони бачать його наскрізь,
А він хоче бути сильним,
Тільки заважає слабкість
І зриває маски щільно

Вони ріжуть його словом,
Щоб і він замовк - навічно
І винити тут нікого,
Окрім себе, як це звично!

Він любити хоче землю
Рідну мову, чисте небо
Обіймати кожне серце,
Кожним пальцем дотик легкий

Нести світло, яке має,
Адже Всесвіт дає спокій
Бачить зірки ще палають
І рум’янець красить щоки

Є чудове і дбайливе,
Лише треба зупинитись,
Бо всі в метушні можливо
І не встигають подивитись

В очі, зазирнути,
крізь одяг,
Під шкіру.
Де бігає кров
Була б на все тільки воля,
То до любові залишалося менше ніж крок

2012

приховано
кривитися од відчаю
слів не губити затискати їх
зубами і вдавати сміх
який від посиніння рідшає

прикованим
скрутитися калачиком
не підпускати вітер до грудей
нехай собі у ніч іде
як до чужої хати мачуха

дивитися
губитися дитиною
коли торгує тілом біднота
іконки сохнуть по кутах
за пусткою і павутиною

навчитися
молитися за всіх і вся
коли петлю стягнув блатний базар
фільтрований як в образах
властивість ніжністю привитися

знеможено
іти аж сонце виросте
освітленим із ніг до голови
мене вогонь благословить
людської доброти і щирості

стривожений
у ньому я палатиму
до перших зойків рідних при труні
до хвиль в золі що по мені
розчулений до атома

6 Червня, 2013

Це повернення сезону дощів -
Вікна кричать моєї домівки.
Хто ж ти така яка без ключів
Входить до оселі чоловіка і жінки?

А давай без імен –
Коливають парфуми урбану образ,
У вікнах вогонь дає Прометей,
Щоб відчепити груду образ.

Суєта це не ми, німий
Той, хто метушню відчуває, як спокій
Своїм повсякденним словом - не мий -
І зустрічатимеш простору дотик.

Галасливі квартири в полоні сімей
Паливом тхнуть гнітючої сірки,
Вікна кричать стоном людей -
Миттю від цього падають зірки.

Б’ють капюшони дурманом на сполох,
Крони дерев активують багаття,
Найкращим вчителем стане ворог.
Погляд ведеться на спокусливе плаття,

Буря спокою кидає зародок
В глибинну ущелину засухи везіння.
Це посилання – винагорода -
Без оголошення на потрясіння,

Спасибі, спасибі за кожну мить,
За кожну новину, за кожний подих
Навіть, коли нестерпно болить.
Я споглядатиму Єдиного дотик

І не наосліп, нів’якому разі,
Авангард вірний вказує напрямок,
Смакую буттям в нічному джазі,
Яке показово виставлено на ярмарок.

Тут безкоштовна осіння цнота
У струнах незграбного контрабасу,
Кожна краплина - це нота,
Яка змиває будь-яку образу.

2012

не осуджуймо
як несуджені
облачімося
несвяті

обіймаймося
до відчуження
і розчинення
слів і стін

оприлюднюймо
що приховане
а враховане
хай хибне

не те щастя
що вже підковане
а та втіха
що ми
одне

не та радість
що сохне втіхою
а той промінь
воскреслий
з уст

ще живу
бо тобою дихаю
та не дихати
не боюсь

і немає
про що журитися
бо відсутня
між нами
ніч

це сплетіння
тілесна китиця
вражень
присмаків
протиріч

5 Червня, 2013

1.

чіпається до вулиці
безсоння
черствіє кроком
спечене
в повітрі
з’їдає
мов цинга
позавіконня

години
зайві
на нічній палітрі
хоч
де-не-де
мете
ліхтарне світло
не осідає
тане вмить
мов зерна
в жорнах

2.

ми
спраглий ритм
на лоні тьми
малюємось
теплом
навзаєм
займаємось
тамуємось
вгасаєм

двох тіл
банкет

і брак лише
чуми
в якій
єдине світло
друзки дзвону

3.

в багатті тиші
ніч холоне
і шпацирує
кров по скронях
у п'ятках чути
як іде
у білих шльопанцях
ідей
від маси сірої
в легені
що порожніють
мов кишені
при цокотінні
казино

4.

за нас
промовніше
вино
воно
грайливе
і відверте
ти
відкриваєшся
конвертом
в якому
ключ
і зграя нот
що потребує
диригента
і пастора
на випаси
чеснот

5.

о панно
випите вино
німе кіно
і титри
з рухів
те що в руках
твоїх
роздмухай
губами припадай
палай
збігай
в округленнях
наснаги
впивайся
вилита
зі спраги
пестлива
млосна
і туга

6.

я
для чекання
не слуга
іду
по дотиках
до точки
де доля
насипається
пісочком
а сім доріг
складають ‘я’

там
дев’ять місяців
стоять
у ще не вишитих
сорочках
дитячі
пальчики
до "п’ять"
вчать
рахувати
у синочка

і ти
щасливіша
від мук
і найкрасивіша
на світі
не відпускаєш
бога
з рук
що до грудей
припав
налитих

23 Травня, 2013

Ні слова назад не заберу -
Це мій Бермуд,
Слухач ти друг,
Єдиний гість присутній тут,
З тобою чесний і відвертий
Хоч ми і перехожі.
Тобі даю всі почуття хороші
І неважливо твоє ім’я,
Положення в суспільстві
Тут ціль одна,
Коли прозора відстань.

Не припиняти скарг
І збільшувати власний простір
Або шукати скарб,
Як жити просто
Невимушено…

(тук-тук)
Відчинено у мене
Ось тут в кутку
Тримаю жадібність, її лілею
Або тримаю за горлянку
Цю панянку,
Яка із скупістю заводить п’янку,
Не вірю, в жодний їх «останній» раз!
Ось тане рай!
В іншому кутку засипаний осудливістю, грубістю!
Засуджую всіх
Без винятку!
Отримую від цього кайф!
Аж лячно…
Бо в третьому кутку Бурмуда – смуток…
Пропасти, зникнути,
Упасти й вимкнути,
Так легко
Борсатись в болоті
Так просто,
Піддатися під вплив
Лише, щоб прийняли!
Відчути важливість власної персони,
А я не можу так,
Не можу бути сонним
Й боротися не можу -
Я мирний воїн

2012

Я намагатимуся,
Менше всіх тебе торкатимуся,
Не зізнаватимуся,
Як часто сняться твої вуста;
Хоч і описую,
Що захворію твоєю рисою.
Це втаємничую -
Тебе приховую
від себе,
Дні вираховую
Й хвилини нашого знайомства,
Не піддаватимуся,
Коли побачу твою постать.
Я намагатимуся,
Щоразу більше з тобою розлучатимуся
Без твого відома…
Ох, це безглуздя!
Ось там, де серце,
Так треба сенсу
Наповнити тобою порожнечу, ями…
Окрилена, чекаючи твоєї з’яви
Неспокій, бо слід твій на одязі моєму.
Тепер не пратиму -
Я намагатимуся,
Тебе до серця більш не братиму -
Як так втручатися
В твоє життя
Егоїстичними бажаннями…
Жадана мить - це ти,
А я лечу,
Коли тебе почув -
Прошепочи свої рядки
Мені, будь ласка, мені, будь ласка
(твоїм волоссям так ідуть квітки)

2012

Давай будемо зупинятися
провулками "тинятися"
фарами сліпитися,
подорожувати там де завжди ходимо
навіть коли холодно,
давай про щось поговоримо і
окутаємося по тепліше,
малюватимеш,
про те інше на
сніг чекатимемо,
а отримати сонце з дощем.
Питай про те чого бажаєш
бо вмію ніяково мовчати і
не мерзни, гріти
персти які тримають
пензлі неначе одягати персні,
схопи натяком
стати винятком із
цікавості витоком,
обери чітку позицію
погодься на мою пропозицію
і жодної вимоги
ми могли разом
пити теплі напої ... а
по дорозі назад зриватиму - афіші,
оголошення з стовпів

2012

Ну, привіт, мурахи буденні,
Кави, чаї щоденні,
Метушливі життєві моделі,
Семиранкові суєтні
Гаманців пріоритетні,
Офісні, магазинні
Весняні, літні, осінні, зимні,
Ранково-автомобільні,
Пішохідно-дебільні; (паразитні)
Пасажиро-транспортно повні,
Сніданково-голодні,
Он-лайн активні, соціально-мережні,
Гармонійно відсутні, гормонально залежні,
Нікотинно-тютюнні,
Алко-нарко отруйні,
Позиційно-ліниві трутні.
Життєво-ліниві – тут ми
Легко керуючі, сміттєзбираючі,
Цинічно-пихаті, кредито-упаковані,
Конвеєрно-споживчі,
В бетонних коробках сховані.

Ну, привіт, мурахи занудні,
Рекламно-комфортні,
Ідейно-одноманітні,
Брендо-ідольно-модні.

Ну, привіт, Без ГМО голодуючі, жиріючі,
Атеїсти, віруючі,
За хаос воюючі -
Живуть мурахи мурахами керуючи.

Ну, привіт, марафонні
Добро загубивши…
Ні, воно у всіх є
Тільки пахне давнім

Ну, привіт, критико-егоїстичні
Привіт, невічні

2012

Давай посидимо тихенько, мовчки,
Це буде ритуал.
Твій подих переніс до себе,
Твій дотик врятував.
Як чути гомін?
Я списую тисячу листків -
Сітківка серця чиста
Малюнками з намиста
Закреслених рядків
Тебе в них відтворив.
Ось чути спів!
Веселі сумніви постійно гострі
Відсутність кальцію єства ламає кості.
Я хочу краплю губ,
А бачу тільки шибки;
Вже вкотре день майнув,
Настала ніч; в листівки
Помилки в просторі строкаті
Ми бідні, бо багаті -
Багаті бідні, рідні
Й різні…
Тож падай, падай…

2012

1.

поверх сутани
альба днини
все більше схожа
на комжу

хмарини
сірий абажур
мов
хмурість на обличчі
тане
і радість
визирає
з дір
кидає погляд
полум’яний

на стихирар
полів

на під хрестом
забуті бані

та відмиває
вроду
у воді

2.

відмиті
миті

в стихарі
зелене царство
над рікою

за течією
нестрімкою
спливають
вітру тропарі

жертовних
подихів
політ
на синіх аркушах
порожніх
збирає образи
землі
описує
у хвилях
можність
і недалекий
стан речей

3.

свідомість
далі
не тече
вона
поглибшала
навколо
туманом
білим
хараманом

цей параван
стіна з очей
що світла
прагне
наче поле
окроплене
густим дощем

цей параван
убогий стан
що межи зір
паде й ночує
та хто від Бога
й так Його почує
хто йде
до Нього
той несе
осанну

4.

тому
хто вірити очам
не перестане

я виплітатиму себе
з веселок

минатиму
неначе гріх
безлюдні села

укопано стоятиму
краєчком неба
на стовпах
дебелих

перебиратиму
до свисту
пориви вітру
на губах
що мелють

пилитиму
дорогою
до міста

прийми мене
я параман
твоя Пречиста

5.

проміння стола
на небесній шиї
звисає
до найпершого хреста
церквиці
що доріг у рай
не шиє
стоїть
навхрест зашита
і пуста

часами
вітер
на глухій дзвіниці
з воронами
про душі
гомонить
як гірко
є тобі
як
спиться
на цій забутій
Богом
стороні

тут більше
кажанів
ніж янголів
на хорах
і лики спавутинені
святих
забули
про людей
і море
співуче море
з молитовних книг

то дощ
іде
простукує
чи чути
то сніг
важкий
мов падають хрести
і ніби пес
при буді
сном припнутий
душ
невідспіваних
амінь
не може прорости
у жоднім
серці
випадкових перехожих
яких дорога
плутана веде
до перехрестя
де людське і Боже
розходится
до пекла і в едем

6.

любов
не знає меж
бо кожна мить
це чудо
і свідчення тому
щоденності хрести
які нашвидкуруч
в серцях
збивають
люди

на них
вмирає
той
хто може
світ
спасти

14 Травня, 2013

Це так приємно,
Коли для вас нерідний
В серці коле,
Повторю чемно,
Що коли нерідний
В серці коле -
В серці вітри -
Витри попіл.
Знов побачимось о котрій?
Це бездарність
Випускати рими в простір,
Цей пес дар ніс,
А його поранив постріл
Тих хто любить м’ясо й кості,
То ж тепер іде наосліп.
Чагарник, бур’ян, узбіччя…
Ми побачимось, о котрій?
У володіннях потойбіччя -
Знаю зустрічі короткі,
Всюди бридко і огидно,
Всі зважають, все не рідне.
Сам осуджую, не видно?
Чагарник, бур’ян ще й квітне,
Все змішалось, гори дригом,
Все змішали м’ясоїди,
Якщо будеш проти, криком
Знову постріл ясно в’їде.
В серці коле -
Й так приємно,
Добродію,
Так соромно й боляче
Добро дають…

2012

Люди знають собі ціну,
Мої руки вростають в стіну.
Стій, ну!
Спосіб, яким сам себе зцілю,
Бо цілую її серце,
Ради неї
Почервоніти ладен.
Чую запах – це ладан,
Він відчистить свідомості забруднений клапан,
Спаплюжений навпіл падав сніг,
Чи, можливо, це дощ капав,
Супроводжував слово «мораль»,
Яке у стіні рукою надряпав
Прямий спосіб нагадувати власноруч,
Які цінності повинні бути поруч

Тут задушно, я знаю,
Тут задушно настільки,
Що свободи свідки забираються звідси
Туди, де дорогою світить
Незалежність життя

Мої руки вростають в стіни,
Я забув, як це бути постійним,
Пропишіть хтось режим постільний,
Щоб звільниться від масок сумлінних.
Я ніколи не буду із стада,
Я піщинка у світі моя власна посада

2012

Чавити музику слів у смітник -
Там не один самородок зник!
Б’ючись у екстазі від власних досягнень,
Творіння-дитя померло від прагнень.
Нездійснених мрій, зашкалу бажань,
Прикро, коли володіє печаль.
Починай хворіти на тавтологію,
Водночас зраджуючи власну логіку.
Так легко, коли сліпий провидець
Натякає тобі, що ти – очевидець.
Джерела п’янкої музики слів -
До якої причаївся, притерся, присів,
Тут запашні сторінки подарунки,
Видавництва списують нас із рахунків.
Гонитва даром для задоволень,
Як загнаний мисливцем олень,
Як битва континентів за нафту.
Задовольнити б хватку загарбну,
Залити б алкогольними порціями
Славу, яку не вимірюють пропорціями.
Наснагу вдихнути у самородок
Проти волі, вирок не ворог,
Стіна упереджень, коментар ярликів
Соц.мережа, головний креатив?
Круговерть ця нагадує пастку,
Хоча не хоча обиратимеш частку,
Клавіатуру або чорнильну пасту.
Цитують Ремарка, цитують і Баста -
Нові вподобання, покоління то свіже,
Музику слів для них і посій же

2012

1.

летіли
очиська
в гості
дві відьмочки
на мітлі
і погляд
у серце
просто
вогнем
просочився
зліг

а руки такі
небесні
збиралися
мов гроза
в якій
сто люблю
воскресне
і добре
за сотню
за

2.

те більше
за все
що маю
те краще
що не відчув
шепоче
шипить
чіпає
мов темінь
за ґніт
свічу

уста
перша мить
імаго
метеликів
заметіль
колиска
хмільної спраги
дорога
інтимом
тіл

3.

тятиво
брини
острунюй
політ
через море
ласк
укладена
в поцілунок
співуча
житття
стріла

стань
човником
в міжколінні
шпаківнею
в голові
гойдається
тінь у тіні
зникає
наш
візаві

4.

тут
небом ділитись
тісно
на ложі
півліктя вбік
і ми видаємо
дійсність
за най-найсолодший
лік

ти в серці
тук-тук
як вдома
без одягу
на душі
хотілося б
у хоромах
та маємось
в шалаші

5.

тягнися
півтінню
в дотик
півпломенем
в півпіке
живися
в дорозі
потом
спивай
восковий
лікер

п’яній
від стіни
гойдання
що в’їлося
в тінь
твою
у цім
неподільнім
стані
ми пращури
у раю

10 Травня, 2013

По коліна був у хвої, хворий.
синдром не
вилікує жодний "дурдом" -
засвоїв!
Пісні чую щоденно,
погодинно
щомиті,
в розмовах на автомобільних дорогах,
в нічних світлофорах,
у фараонах патрульних,
у "пацанів рульних",
в накурених пабах,
у закоханих парах вечірніх прогулянок,
у вуличних волоцюгах,на лавицях без спинок,
у кав'ярнях запашних, в горілих листях,
у повітряній сирості,
у туманній суміші,
в інтер'єрній сірості,
в архітектурній пам'ятці,
у склотарі, в літній парі,
у робочій п'ятниці,
у ранковій посмішці,
у гарячій каві,
в дощовій хмарі,
в пісні тій самій...

2012