ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Терен
2026.08.26 08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.

***
Феміда судить, а закон карає

С М
2026.08.26 07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь

здійнявши галас

Віктор Кучерук
2026.08.26 06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.

Віктор Насипаний
2026.08.25 23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на

Ірина Вовк
2026.08.25 23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ

Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)

***

хома дідим
2026.08.25 20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім

Мирон Шагало
2026.08.25 20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі

Світлана Пирогова
2026.08.25 16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.

Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают

Віктор Кучерук
2026.08.25 15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.

Борис Костиря
2026.08.25 13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.

Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.

Ольга Садкова
2026.08.25 09:46
Вона була квітникаркою. Працювала в крамниці, що по вулиці Покровській (тепер там ювелірний магазин, однак із колишньою назвою – «Роза»). Крамниця сприймалася містянами як приємна винятковість на тлі радянської невиразності застійного періоду. У відвідува

Віктор Кучерук
2026.08.25 06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.

хома дідим
2026.08.24 23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів

Іван Потьомкін
2026.08.24 20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.

Артур Курдіновський
2026.08.24 18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.

У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу

Володимир Бойко
2026.08.24 14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.

Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.

Вячеслав Руденко
2026.08.24 13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...

Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну

Володимир Каразуб
2026.08.24 12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною

Ірина Вовк
2026.08.24 12:33
Фінал. Останній крок Лагіди «Історія запам'ятає її як коханку Риму. Мені ж вона залишить право бути його єдиним незавойованим ворогом». З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.

Ольга Садкова
2026.08.24 12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.

Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток

Борис Костиря
2026.08.24 11:28
То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.

Природа іспит приготує нам.

Віктор Кучерук
2026.08.24 07:32
Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с

С М
2026.08.23 22:31
Трава волоссям, а ти левиця на осонні
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи

Для мене ти – Вода, яка танцює


хома дідим
2026.08.23 21:17
на що мені сумнівних істин
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних

Галина Кучеренко
2026.08.23 19:37
Чи ми трипільці, чи скіфи, сармати…
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -

Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,

Артур Курдіновський
2026.08.23 18:45
Героїне мого роману!
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.

А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"

Кока Черкаський
2026.08.23 15:06
Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!

Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити

Євген Федчук
2026.08.23 14:05
Московіти завжди були нахабні й підступні.
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн

М Менянин
2026.08.23 13:27
Барва знамена і тло Ворог наш такий як є – віднімає, топче, б’є. Чи настав, чи настає час забрати все своє. Спадок наш, країв Земля – зазіхання від кремля. Ця околиця Русі хоче землі наші всі. Крила в леті, хижий птах, чар кінець, останній

Борис Костиря
2026.08.23 13:23
Крізь роти кленів бачу вдалині
Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і

Катерина Савельєва
2026.08.23 12:20
Ця нiч менi не допоможе,
Пройти крiзь стiну твоїх снiв,
Де небо гримає вороже.
Врятуй i захисти нас Боже!
I в тишi чути цвiркунiв.

Заграла музика крилата,
Думками в неї упiрну.

Тетяна Левицька
2026.08.23 11:04
Не впевнена, що знову покохаю,
уже достатньо любощів почуто.
Нехай воркує горличка у гаю,
а там подивимось, як далі бути!
А там побачимо, що нам наврочить
циганка-доля на міфічних картах.
Можливо, не пізнавши білі ночі,
ми нігтя одне одного не варт

Ірина Вовк
2026.08.23 09:35
Пурпурові вітрила Тарса «Кохання римського генерала коштує дорого, якщо його ціна — голова молодшої сестри». З уст цариці Клеопатри у короні Об’єднаного Єгипту …Вітер з моря здіймає поділ моїх білих шат. Цей вітер приніс у моє життя наказ, під

Віктор Кучерук
2026.08.23 07:35
Подаруй мені усмішку,
Поцілунком привітай, -
І розваж словами трішки
Душу змучену украй.
Утішай її без строку,
Пожалій усю сповна, -
Заслуговує на спокій
Віком втомлена вона.

Іван Потьомкін
2026.08.22 21:49
Тепер я мертвий. Став рядками книги
В твоїх руках...
З плечей твоїх знято любові вериги,
Та пече мій прах.
Відтепер можна мене в час тривоги
Перегортать,
Та збережуть завше твої дороги
Мою печать.

Ольга Садкова
2026.08.22 20:17
Українському добровольцеві

По-готичному колють небо
височезні сосни й гудуть.
Як далеко мені до тебе!
Ти в широких степах, мабуть.

Виє вітер там по роздоллю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Серго Сокольник - [ 2014.10.18 01:15 ]
    Боль разлуки
    Боль разлуки

    Отблеск свечи, отраженный в окне,
    Мечется серая тень по стене...
    В душу змеей заползает тоска-
    Ты от меня далека... Далека...

    В памяти ярче опять и сильней
    Солнце тобой очарованных дней.
    Неба разлуки холодный оскал...
    Что я сказал... И чего не сказал...

    В пропасть забвения годы летят,
    Рвется струна- кому рай, кому ад...
    Вспомню я, в бездну сходя с высоты
    Рай, что на миг подарила мне ты.

    Пламя в ночную тоску истечет.
    Ветер развеет и прочь унесет
    Пепел бессмысленно прожитых дней...
    Боже! Когда же мы будем умней?..

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467625
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 22.12.2013
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  2. Серго Сокольник - [ 2014.10.16 01:05 ]
    Одиночество (16+)
    Одиночество ( 16+ )

    В полночный час
    Танцуешь в комнате
    Во мраке ночи...

    Ты мне сейчас,
    как кукла голая,
    Отдаться хочешь.

    Обнажена,
    Движенья плавные,
    И ты одна...

    Ты влюблена...
    Мотив печальный...
    Бокал вина...

    Я далеко.
    Но расстояния
    Нам не преграда.

    Мне нелегко,
    Но ожидание-
    Моя отрада...

    И до тебя
    В своих мечтаниях
    Я дотянусь.

    Рукой тепла,
    Рукой желания,
    Тебя коснусь.

    Я дотянусь-
    И ты почувствуешь...
    И вздрогнет тело...

    Исчезнет грусть.
    В изгибе чувственном
    Ты вся несмело

    Сама возьмешь
    Себя изысканно...
    И при луне

    Оргазма стон,
    Живой и искренний,
    Подаришь мне.

    Умолкнет стон...
    Умолкнет музыка...
    Ты голышом

    Стихи любви
    Напишешь памяти
    Карандашом.

    И ляжешь спать.
    И в утомлении
    Окончишь вечер...

    Ты будешь ждать.
    И будешь верною.
    И будет встреча.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475872
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 30.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  3. Серго Сокольник - [ 2014.10.14 02:09 ]
    Охота (16+)
    Охота ( 16+ )

    Как и я, ты охотиться любишь.
    Ты со мной, ты в меня влюблена...
    В эту ночь ты охотиться будешь
    На меня! На меня! На меня!

    Ружья наши стоят в турникете...
    Ты со мною- и это не сон!..
    Мы одни в эту ночь на планете
    Отворили охоты сезон...

    Огоньки по болотам блуждают...
    Тени тьмы паутину плетут...
    Мы с тобою в палатке и знаем-
    Силы зла нынче нас не найдут.

    Ты ко мне влажным телом прижалась,
    И в истоме любовной горя,
    Обреченно со мной целовалась
    До утра! До утра! До утра!

    Ветер кроны деревьев колышет...
    Догорает костер у реки...
    Мы единым желанием дышим,
    И желанье сжимает виски...

    Завтра мы этот остров покинем.
    Завтра нас разлучат города...
    Только в памяти сердца отныне
    Мы останемся здесь навсегда...

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473957
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 21.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  4. Світлана Костюк - [ 2014.10.13 01:39 ]
    ***
    ця каштанова стиглість осені
    гіркувато_солодка терпка
    ця чаїна печаль над долею
    ця застигла в повітрі рука
    передзвонами хризантемними
    відлітає душа чиясь
    а моя над шляхами богемними
    просто полум`ям зайнялась...
    невгасиме полинне полум`я
    світлі розсипи почуттів
    так жертовно згорає душа моя
    в шумовинні стражденних днів
    посилаючи в космос незвіданий
    заримовані коди мрій
    він такий незбагненний і відданий
    не чужий мені вже не чужий
    тихі сповіді вислуховує
    пеленає оголену суть
    в нас із космосом спільна мова є
    спільний обрій і біль як ртуть
    ця каштанова стиглість осені
    ця незрима доріг висота
    розсипаю в холодному просторі
    віру
    вірші
    свої літа...


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (34)


  5. Серго Сокольник - [ 2014.10.13 01:05 ]
    Молотовский коктейль любви (16+)
    Молотовский коктейль любви ( 16+ )

    Рушится прошлое на площадях.
    Рушится, рушится все в головах.
    Ночи пронизаны снежною мглою...
    Мы в эту ночь не замерзнем с тобою.
    Сладковозвышенно в мир влюблены,
    Видим вдвоем Революции сны.

    Здесь, в уголке потаенных желаний,
    Мы отогреемся в неге слияний.
    Родина время нам даст отдохнуть,
    Просто согреться любовью чуть-чуть...
    В жажде любовной измята постель...
    "Молотовский" изготовим "коктейль"...

    Этот рецепт в совершенстве познали.
    Кровь площадей в свое тело впитали.
    В жажде познанья вхожу я в тебя,
    В ушко желанья шепчу я, любя -
    Рушится прошлое на площадях,
    Кружится, кружится мед в головах...

    Родине нашей сейчас мы поможем.
    Ингредиенты смешаем, умножим
    Страсть первобытную с дрожью сольем,
    Трепетом наши тела обовьем,
    Девичью гордость сольем с униженьем
    Поз утонченных.. Глубоких вхождений...

    Этой энергии темная сила
    В сладкой истоме нас соединила...
    Мы отогреемся, мы отдохнем,
    И леденеющий мир подожжем!!!
    Рушится прошлое на площадях...
    Кружится счастье у нас в головах...



    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475024
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 26.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  6. Серго Сокольник - [ 2014.10.13 00:37 ]
    Нудистка (16+)
    Нудистка (16+)

    Оголена дівчина, вигнувши спинку,
    Стоіть по коліна в воді,
    А море ласкаве, за хвилькою хвилька,
    Змива на пісочку сліди...

    Оголеність дівчини, ніжно-цнотлива,
    Приваблює погляд людей,
    І поза її, соромливо-грайлива,
    І зваба маленьких грудей,

    І ніжки стрункі, і оголеність лона,
    На спину волоссячко впало....
    Неначе скорившись одвічним законам
    Природа шедевр написала....

    Стоїть і милується з власного тіла.
    Всим видом показує, що
    Лиш морю та сонцю віддатись хотіла б-
    Юначе, тобі- ні за що!..

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470340
    рубрика: Лірика кохання
    дата поступления 05.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  7. Серго Сокольник - [ 2014.10.07 02:01 ]
    Коричнева пляма (сюрреалістична байка)
    Коричнева пляма (дуже сучасна сюрреалістична байка)

    Якось сімейка одна дуже мила
    Дачку під ключ в передмісті купила.
    Батько в міськраді провадив афери...
    Гроші водились в корупціонера.

    От вся сімейка за стіл посідала...
    Дивляться- Боже! На стелі зростала
    З кожною миттю коричнева пляма...
    Від переляку скінчалася мама.

    Що ж тут поробиш? ЇЇ поховали.
    Тільки за стіл опісля посідали-
    Пляма на стелі нова, як на грець!
    Батьку настав з переляку капець...

    Хлопчик- мажор залишився один.
    Як же то житиму?- думає він-
    З горя повішусь!- вірьовку узяв,
    Та й на горище поліз, бо ж як знав-

    Гак там на стелі міцнючий такий...
    З горя повіситись- шлях не важкий.
    Виліз, та чує- "мур-мур" у кутку.
    Глянув- картину побачив таку-

    Он на підлозі сидить кошеня.
    Там воно... пісяє... кожного дня...
    ..... ..... ..... .....

    Знаєм "гаранта" одного тепер,
    Що від яйця якось мало не вмер.
    Зведений згодом народом на пси,
    Втік, загубивши червоні труси.

    А на трусах тих коричневі плями...
    Так і пішов... до чортячої мами...
    То ж перед тим, як добряче злякатись,
    Може, сходи з кошеням... прогулятись?


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491066
    рубрика: Байка
    дата поступления 08.04.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  8. Юрій Лазірко - [ 2014.10.03 06:40 ]
    течiя у колись
    що не день
    що не мить
    час паде
    і болить
    хто ти є
    придивись
    течіє
    у колись

    де твоє
    джерело
    в небо б’є
    де крило
    ріже даль
    в’яже синь
    і гойда
    голоси

    у душі
    висихай
    у вірші
    не втихай
    не німій
    від сльоти
    болю мій
    відійди

    світе мій
    розцвіти
    до-ре-мі
    розпусти
    відспівай
    ранній рай
    оспівай
    небокрай

    то моя
    течія
    що сія
    у боях
    і пече
    просто жах
    бо тече
    по ножах

    був туман
    і нема
    і війна
    мов зима
    обіма
    у димах
    відійма
    дух і страх

    небеса
    небеса
    ви краса
    і коса
    що не день
    що не мить
    час паде
    і болить

    25 Червня, 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (8)


  9. Юрій Лазірко - [ 2014.10.02 06:49 ]
    свiтла надихала любов
    світла надихала
    в серце любов
    кров’ю набігла
    грозою немов
    янголів сила
    ранок білила
    пісню звільнила
    з горла оков

    пісня окрилена
    вітром і днем
    в душу полинула
    вільним вогнем
    і пломеніє
    море надії
    долі намрію
    не промине

    вірити міряти
    щастя добром
    чутися птахою
    там під ребром
    бути собою
    моря прибоєм
    вітру напоєм
    пухом й пером


    4 Червня 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (10)


  10. Серго Сокольник - [ 2014.09.22 02:35 ]
    Байка про Гієну
    Одна Гієна- "Круть і верть",
    Підліш трусливого шакала,
    "Свята та божа", ніби смерть,
    Над тілом Лева завивала-

    О горе, горе! Як болить!-
    Не прислухАлись! Я ж казала-
    Не можна спротиву чинить-
    От бачите, що з Левом стало?

    Сидів би тихо у кущах-
    Не огризався на мисливців,
    Все б тамував у серці страх-
    Не згинув би. Живим лишився.

    У зоопарку б тихо жив,
    Поміж гієн й бридких шакалів.
    Всім посміховиськом служив,
    І пальці в нього всі б тикАли!..

    З бридкої пащі линув гній,
    Коли Гієна завивала.
    Заслухалась на власний вий...
    І тіло Лева розтерзала.
    ... ... ... ...
    Коли країна у вогні-
    Не слухай підлих "пацифістів".
    Борись на смерть. Скажи їм- НІ!!!
    Не слухай іх продажну пісню.


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485551
    рубрика: Байка
    дата поступления 13.03.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  11. Владислав Лоза - [ 2014.05.12 22:53 ]
    Вікінг
    на фйорді тиша
    і брил безіменні лики
    холодними рунами дивляться в очі мені
    з-за скелі виходить неквапно
    самотній вікінг
    сідає до мене
    і руки трима на вогні

    він довго мовчить і очима
    плекає думу
    і щось на вустах його рветься в слова
    чимдуж
    я бачу в очах у вікінга
    трошки суму
    хоч ззовні начебто воїн
    похмурий муж

    і каже вікінг

    я тут вже затримався надто
    я мав би з богами пити духмяний хміль
    та довгі століття сиджу тут один
    при багатті
    до тої Вальгалли іти
    забагато миль

    а там за столом
    бенкетують
    мої побратими
    і Одін сміється із жартів
    братів бойових
    і пахне їм звідси
    запах жертовного диму
    що куриться смертними
    в честь та безсмертя їх

    там варять в печерах
    найкращу у світі брагу
    там стіни хоромів
    складені
    зі щитів
    а я наодинці
    і в тім
    не знайду переваги
    що вчасно прийти на відправлення
    так і не вспів

    та й так не попав би
    Вальгалла для тих що на роси
    розбризкали
    кров
    як раніш
    на долівку вино
    а я не з людиною
    з морем та льодом
    боровся
    вітрила напнувши
    пішов я
    отут
    на дно

    я відповідаю

    буває
    зловив ти ґаву
    отак безнадійно загруз тут
    наче й навік
    та я на табло вокзальному
    рейс на Вальгаллу
    здається бачив
    зі мною ходім
    чоловік

    дісталися мовчки
    удвох
    на таксі вокзалу
    і вкинув я
    до автомату
    декілька крон
    і вирвав квиток
    зі сталевих зубів терміналу
    і вийшов чекати із вікінгом
    на перон

    чекали недовго
    рік
    або може сотню
    і вікінг тримав мій квиток
    як безцінний дар
    і видався він мені

    уже менш самотнім

    аж ось
    із туману
    зринає
    потрібний дракар

    мій вікінг ступив на палубу
    човен рушив
    бортами гойдаючи
    мов дерев`яний кит

    сказав зі штурвалу вікінг

    спасибі, друже

    шолома стягнув
    і прощально всміхнувся

    услід

    09.05.14










    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  12. Ігор Шоха - [ 2014.05.01 17:06 ]
    РОЗСИПАНИЙ БІСЕР
    Як сонце у ясній купелі
    у лоно чорної тарелі
    сідає купкою золи,
    і як захмарні акварелі
    кочуючої ковили
    летять палітрою пастелі
    у ніч за обрії імли, –
                   так і останні дні веселі
                   минають, наче й не були.

    Як у калейдоскопі скельця
    дорогоцінністю блищать,
    і як найвеселіше скерцо
    озвучує смичок маестро,
    і як тумани між латать
    очеретами шелестять,
    як житіє на лоні смерті, –
                   так і на рівні чаші серця
                   світи невидимі горять.

    Душа душі розповідає,
    як ріжуть серце без ножа,
    як сум за радістю минає
    і уривається яса.
    І як сіяє та краса,
    яка приписується раю.
    Душа дарує чудеса, –
                   коли свіча її згорає,
                   сильніше світять небеса.

                                  2014


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (1)


  13. Світлана Костюк - [ 2014.02.09 23:20 ]
    Монолог жінки (аудіопоезія)



    Ну що Ви побачили в ній, у цій жінці, що сонцем налита, що дихає світлом і гріється тінню жоржин?..Вона ж незнайомка, вона не для звичного світу…Та, зрештою, й він, тобто світ цей , для неї здається чужим…
    Вона свої мрії вплітала у роси і грози, піснями квітчала заплямлені сірістю дні…Могла запалити зорю у тріскучі морози, палила й себе у жертовному тому вогні…Між сонцем і прірвою щастя своє малювала, спиваючи серцем високу небесну блакить…Вона Вас, можливо, у іншому світі чекала…У тому, який не вбиває …і так... не болить…
    Забудьте цю жінку, вона принесе Вам неспокій, бо звикла по лезу ходити, немов по струні…Вона заблукала в орбіті своїй надвисокій…Вона себе вбити готова приреченим «ні».
    Забудьте її. Обійдіть. Так, мабуть, буде ліпше… Для жінки цієї чужим є все надто земне…Вона свої мрії кривавими віршами пише…Вона Вас, можливо, полюбить…та все ж …обмине…
    Нехай собі молиться…Спокій її сколихнути наважитись може хіба що безумець чи кат…Чи той, хто зуміє яскраві вітрила напнути над краєм безодні, над сотнями зречень і втрат…


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (18)


  14. Олександр Олехо - [ 2014.01.16 09:12 ]
    Повня або срібна маячня
    У час нічний я жду на срібну жінку,
    але приходить срібний чоловік.
    На стіл кладе осяяну горілку
    і пропонує випити за вік.

    Йому то що – з’являється у повні,
    де уперед так само, як назад,
    а я в літах і рухи маю сонні,
    ще пам'ятаю місто Сталінград.

    - А де та жінка? – хитро так питаю
    і роблю вигляд, наче п'ю до дна.
    - А що за пані? - Почекай, згадаю.
    - Білявка повна, нібито Луна.

    - Ось ти про що… – тут Місяць підхопився
    і тінь хмаринки витер із чола.
    Крок у вікно і небом покотився,
    забувши пляшку взяти зі стола.

    Я придивився – біла оковита.
    А може то сивушний самогон?
    Яка різниця, чарка вже налита,
    мені як ліки на глибокий сон.

    А за вікном небесною жагою
    він і вона з’єдналися в одне.
    Заколисали срібною ясою
    зимову ніч, а заодно й мене.

    16.01.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (12)


  15. Олександр Олехо - [ 2013.12.28 13:32 ]
    Колись планида
    Колись планида зряче кине кості –
    хоч не існує, випаде зеро.
    Я умощуся зручно на погості,
    узявши в Данте вимислу перо.

    Куди іти - до раю чи геєни?
    У райських пущах пильнувати сон?
    Піду до пекла, може там на мене
    чекає слів загублених притон.

    Всі дев’ять кіл не подолати, звісно.
    Ну, максимум, до шостого дійду.
    Там і без мене, безумовно, тісно
    від грішників, що стліли у гробу.

    Я перше коло промину без страху.
    Завіти Божі, як годиться, чту
    і добродійність не несу на плаху,
    я нею, по можливості, живу.

    На другому спіткнуся ледве-ледве,
    бо хто би що і як не говори,
    я задивлявся на дівочі перси,
    ще й до цієї дивлюся пори.

    А третє коло перейду скоренько -
    я не з породи жирних товстунів.
    Харчуюся у міру і пісненько,
    тож не боюся тамошніх вогнів.

    В четвертому немає що робити.
    І жадібність, і щедрість – не моє.
    Я необхідність можу накормити,
    а лишок - ні, бо кожному – своє.

    Ось п’яте коло – це уже питання…
    Буває спротив яро запече,
    ще утікає інколи бажання
    і лінь свята торкає за плече.

    У шостому моя, напевно, ніша.
    Скажу відверто, наче на духу,
    коли пишу я запального вірша,
    то копійчаним пафосом грішу.

    Люблю повчати там, де не потрібно,
    і тих, хто не бажає, теж учу.
    А сам себе веду не завше гідно,
    у час покути знічено мовчу.

    Та як би там, я далі не піднімусь,
    на вищий рівень ниці і гріхів,
    із карою своєю не зустрінусь
    поміж іуд, пророків і вождів.

    А взагалі, тут гірше, ніж я думав:
    огонь, плачі і ненависть сліпа.
    Ідемо, душе, я вже передумав –
    з моїм ярмом є ще одна тропа.

    Як важко досягнути миті щастя.
    Торкаючись, без умислу грішиш.
    Геть чорну ніч. Можливо, ще удасться
    і ти, небого, в пеклі не згориш.

    В чистилищі, передпокої раю,
    гріхи мої складуть на терези
    і може… сподіваюсь… точно знаю,
    залишать на свої уже круги.

    28.12.2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  16. Юрій Лазірко - [ 2013.12.06 05:59 ]
    блискавичний тан
    ми з блискавицями вели танок
    мораль в ковтки повітря набирали вміло
    сльозило з катакомб образ вино
    на світ виходило усе що серце їло

    уважно перечитував уста
    не перескакував прогнози і події
    ловив метеликів і відпускав
    то ґав лякав то очі де попало сіяв

    і провіряв мовчанням підігрів
    як википали густо видихи з легенів
    а за думками йшов то слово вів
    і скупо мій інстинкт вихлюпувався з генів

    коли без весел горлом пропливав
    воно у хвилюванні полоскало вдачу
    багата мною ваша голова
    коли їй вірити то чистий з мене мачо

    давав дорогу вибухам на сміх
    смітив жаргоном і давився від цигарки
    і час мій не отямився й добіг
    до ваших безперечних ‘ні’ в ковтку із чарки

    ви засвітилися за склом очей
    вином зігріта свічкою розваг задута
    немов земля в якій застиг ковчег
    і звірину відважував попарним брутто

    усе змішалося любов і гнів
    добро і зло мольба і лайка міднолоба
    кохалися мов темінь у вогні
    як з тілом черви що прогризли мушлю гробу

    тіла гойдалися тремтів сервант
    невтримно билися писалися до крапки
    іконний лик з куточку арештант
    мовчав з-під рушника накинутого хапко

    і тінь у тінь складала свічки стан
    рука в руці обійми ніг навхрест на спині
    тореадорський блискавичний тан
    на зернах слів і м’ятім одягу лушпинні

    8 Листопада 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (4)


  17. Юрій Лазірко - [ 2013.10.11 18:06 ]
    Зачуханий Поїзд
    Летів за кривою —
    то вгору, то вниз —
    зачуханий поїзд.

    Розварений рис —
    розсварені душі
    з розбитих сердець
    складали роззувшись
    життя в гаманець.

    Спивались теплушки,
    співали купе
    і брали на мушку —
    хто в такт не сопе.

    Горіли в буржуйках
    біблійні світи,
    бульками у жуйках
    стріляли понти.

    Задраєні люки —
    дихнути ніяк,
    з-назовні — ні звуку,
    а стрічні — навспак.

    Зла кров машиніста —
    лінива, не шквал.
    Той був мумуністом
    в топилищі шпал.
    Той вірив у фару,
    у силу лопат,
    в "піддай кочегаре",
    в гудочний парад.
    Він бачив майбутнє
    і цвинтар комах
    на склі чолопутнім.
    Він їхав, мов дах.

    А станцій — до біса,
    розвилок — нема,
    і ніде тепліше,
    на носі зима.

    Проїхали осінь,
    ніхто не зійшов,
    без моря — матроси,
    а віра — в ніщо.

    Був цукор до чаю,
    з горілкою цирк.
    Мовчав, мов Почаїв,
    біг вікнами зирк.

    Забився на нари,
    на хрестику змерз
    всім Душам Ліхтарик,
    Господар Небес.
    Висів — золотився,
    світився в собі,
    і сум Його лився
    прудкіший за біль.
    Він знав — де надія,
    де брами і мед,
    про що серце піє,
    куди слово дме.
    І дихали груди,
    мов риба на лід,
    між чудом і блудом —
    коліс переліт.

    Як сонце клякало,
    то місяць кульгав —
    за шпалою шпалу
    у крок зодягав.

    Застукані миті,
    оритмений шлях.
    Був час зупинитись,
    пропала земля...
    ...купе і теплушки,
    хвіст голову з’їв...
    і збилися мушки
    об неба краї.

    Летів за кривою —
    чи вгору, чи вниз —
    зачуханий поїзд,
    дрімав провідник.

    30 Вересня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (22)


  18. Юрій Лазірко - [ 2013.10.11 18:09 ]
    пробудження
    сон спорохнів
    тиша у саднах
    м'якне в мені
    ніч безлампадна

    в'ються вужі
    в яблунях раю
    сохнуть мужі
    не просихають

    ної мої
    і прометеї
    сну короїд
    точить ідеї

    мало мене
    статики більше
    спить ще моне
    хреститься ніц_ше

    падь не паде
    сонце не ріже
    сплін де-не-де
    спомини вижив

    па-де-труа
    зв'язками Бога
    вчасні слова
    ложка і йогурт

    стіл під горням
    поле ногасте
    родить щодня
    мав би що класти

    стіни чіпкі
    любо тримати
    цвях за зубки
    край непочатий

    вікна живі
    падає листя
    в сивій траві
    паростки міста

    27 Вересня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (16)


  19. Флора Генрик - [ 2013.10.03 23:05 ]
    На відстані зими
    Чому так холодно мені...
    Бо ти далеко.
    Та відстань вереснем
    Дзвенить,
    Ти не лелека,
    І журавлиного ключа
    Ти не шукаєш,
    У тебе є своя печаль,
    Хіба ж ти знаєш:
    Що дико холодно мені
    Не в листопаді,
    Що осінь
    Ночі в дні вплела-
    Шука принади,
    Та тільки холодно мені -
    Тебе немає,
    Бо хто на відстані зими,
    Той не вертає…

    03.10.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (15)


  20. Галина Михайлик - [ 2013.09.26 11:54 ]
    Вічна казка
    Сьогодні Осінь - з Вереснем у парі,-
    іще з-під листя - натяки стежин , -
    прощальні па до забуття кружляють
    під полум’яну музику жоржин.

    Їх в неї троє: Вересень мрійливий -
    так ніжно грає в струнах павучків….
    І красень Жовтень, що розкішний килим
    величним жестом простеля до ніг.

    Тепло і ласку, розкіш багряниці
    вона приймає, та спішить туди,
    де Листопад з таємної криниці
    їй зачерпне студеної води…

    Вона прийшла за покликом любові,
    Куди й навіщо далі їй іти?
    А Він – на відстані і іній в кожнім слові,
    Він – для Зими кує скляні мости…

    Коли ж затягне штори сірий вечір
    і сон дощем постука у вікно,
    Він раптом обійме її за плечі,
    впаде додолу жовте кімоно…

    О, лицарю! Розтали твої лати,
    розсипалась кольчуга, мов пісок…

    із вічності У вічність відлітають дати –
    листочками життєвих сторінок….

    1999 (ред.2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (11)


  21. Юрій Лазірко - [ 2013.09.21 06:24 ]
    юний день
    сни холодні
    мов карцер
    за ніч догорять
    повилазять
    як очі
    шляхи
    на пагони приляже
    наступна зоря
    упаде
    цей листочок
    сухий

    перельоту
    проситимуть в неба
    птахи
    і летітиме в серце
    їх крик
    цілуватиме сонце
    і злих і благих
    зникне той
    хто до світла
    не звик

    ще
    поглибшає старість
    а юнь
    промине
    не питаючи
    добре де їй
    і триматиме пам’ять
    слова
    як багнет
    бо тривога
    піде в солов’ї

    хвилі
    плистимуть лісом
    під подих стрімкий
    виринатимуть полем
    між меж
    дня змалюється
    карта
    із ліній
    руки
    синь
    хмарину
    свій біль
    обійме

    а вода
    наче шашіль
    точитиме суть
    хворий кран
    захлинеться в іржі
    невиразну у дзеркалі
    тінь приведуть
    охоронці моєї душі

    сум спадатиме
    з вилиць
    як вершник з коня
    бо розквітне у віях
    весна
    на мечах
    на очах
    на іскриночках дня
    та у ній
    поміж хвиль
    ні човна

    20 Вересня 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (8)


  22. Юрій Лазірко - [ 2013.09.18 06:21 ]
    Блискавицi серця XLVIII, спостережлива
    1.

    є оку де кластись
    на плесах боліт
    цвіте тілоріз і
    принаджує медом
    там небо плечасте
    скидає політ
    витрушує з візій
    Закон Архімеда

    розетки мечами
    стинають теплінь
    та стільки її там
    утрати не бачу
    так чисто між нами
    що дихати лінь
    і серце труїти
    чим простір цей плаче

    2.

    мені би не впасти
    до рівня людей
    у їхні суцвіття
    з колючим дротинням
    розбитись на масті
    кордони ідей
    служити як витяг
    з життя-трясовини

    міцніє у гарті
    коріння війни
    і спить під рукою
    відвага вершити
    усе має вартість
    кошторис вини
    під вибраний колір
    дороги пошиті

    3.

    усе має місце
    умову і час
    синці під очима
    і синь за хрестами
    чи витнеться ліс цей
    заплаче свіча
    тобі побратиме
    тепліше не стане

    тобі мій хороший
    зозуль доберу
    найкращих
    солодких
    щоб вічно кували
    є мак у кишені
    в дорогу стару
    солдата обмотки
    і бачення стале

    та видимить файка
    протреться шинель
    не знатимеш звідки
    тих сліз набирати
    я вибіжу в зграйках
    набитий в шрапнель
    хай Бог буде світком
    кому стану братом

    нехай не осудить
    натхнення моє
    твоє кровне тіло
    погашене жахом
    нехай не остудить
    не ранить
    не вб’є
    метал озвірілий
    прудкіший за птаха

    4.

    не думати
    легше
    не знати
    амінь
    а десь поступитись
    і не оступитись
    останній
    теж перший
    за ним
    тільки тінь
    вона нерозмита
    не збита копитом

    5.

    дивлюся
    міркую
    хто
    що нагуляв
    чи небо пташину
    чи птаха
    простори
    і скільки дівує
    під сонцем земля
    вмирає піщина
    стираючи море

    поставлена планка
    святому отцю
    що цідить молитви
    з церковного хору
    і п’яному зранку
    душею митцю
    готові до битви
    бики й матадори

    готова любити
    тичинку бджола
    а стіни облуплені
    справне графіті
    слянки
    оковиту
    вмістиме стола
    а брови насуплені
    руки нагріті

    6.

    швидкі до поживи
    думок таргани
    збираються в хмари
    і світло бідніє
    вітри полохливі
    немов барани
    жене їх з кошари
    у світ веремія

    15 Вересня 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (7)


  23. Юрій Лазірко - [ 2013.09.16 05:17 ]
    уявляєш
    уявляєш
    уявити не міг
    як лишати міста за плечима
    знелюбити в собі батьківщину
    і валитись дослівно із ніг

    запитаєш
    що питати хотів
    перехожої в чорній хустині
    павука на вікна хрестовині
    рідних душ в самоті

    нагадаєш
    що гадати не варт
    скільки щастя в яких одиницях
    де поріг за яким не сидиться
    де життя більше схоже на жарт

    та приб’юся
    як вітри не приб’ють
    паперовим корабликом в серце
    сивиною в новому люстерці
    гребнем хвилі душі солов’ю

    м’якне думка
    пластиліновий сенс
    я виліплюю Бога із таїн
    і себе боженям називаю
    в будь-якій голові можна все

    15 Вересня 2013


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (14)


  24. Юрій Лазірко - [ 2013.09.16 05:35 ]
    їдь
    їдь
    голово
    їдь
    може зустрінемось
    якось
    на трубах
    начистимо мідь
    налиєм вогню
    у воду шубовсне
    наш якір

    а нині
    із тінню дуель
    задіяні
    всі мої трюки
    вона
    споконвічний Авель
    сповзає стіною
    за звуком

    тоді
    розпадається
    вщент
    як сонця вдягаю корону
    та хмари
    кривавлять дощем
    і я
    позбуваюся трону

    душі набираю
    для сліз
    очей позичаю
    для вікон
    для вічних вокзалів
    коліс
    а слово
    тримаю
    на ліки

    забувся
    мовчать земляки
    продався
    зеленому дідьку
    і падають краплі
    немов мідяки
    щебечуть по-янгольськи
    дітки

    їдь
    голово
    їдь
    приїдеш
    пришли серцю вістку
    воно
    на півслові стоїть
    у горлі моєму
    мов кістка

    хвилину
    знайди
    що не ходить по колу
    із міді
    вогню
    і води
    що дихає
    лісом із рук
    а не полем

    знайди
    приведи
    всі світи
    до одного
    де тиші кути
    і мости
    і пороги

    їдь
    голово
    їдь

    11 Вересня 2013


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (6)


  25. Юрій Лазірко - [ 2013.09.14 06:55 ]
    сон як пух
    сон
    як пух

    за тобою
    вже протяг остиг
    і розгублений дощ
    перецвів аквареллю

    побілішали
    фарби
    трагедій малих
    посвітлішали
    миті
    ще ситі
    мотелем

    а у них залітали
    вітрини крамниць
    озиралися
    вікна ґратовані
    брами
    все тебе видихало
    і вдихало ту мить
    де світи розійшлись
    не прийшовши до тями

    все тебе пам’ятало
    тобою жило
    розчинялося
    кроком
    тинялося
    блиском
    я латав це повітря
    мов янгол
    крило
    але небо обвисло
    безмовне до стиску

    але холод пиячив
    у грудях моїх
    досхочу упивався
    прожитими днями
    він мене пробивав
    як при відчаї
    сміх
    і за келиха брався
    брудними словами

    як тебе відпустити
    не бачив
    не знав
    як без тебе заснути
    марнуючи подих
    та влягалась дорога
    немов сивина
    і стояли таксі
    в дві на дурня колоди

    відпускаю
    благав я
    чекав на луну
    але вулиць потоки
    глушили цю тему
    у відхрещене місто
    мій шепіт пірнув
    і просилися губи
    у гості
    до щему

    та вдарялися
    очі
    ув очі чужі
    там шукали проміння
    на лакмус для кроку
    виступали з-під брів
    лиш одні бліндажі
    в шоколад з молоком
    зодягалося моко

    в гострім смогу авто
    перегризений рух
    все завмерло на мить
    випадково
    мов фото
    та летів
    наче сніг
    обезсонений пух
    і чіплявся невпинно
    за ранішні ноти

    за важкі плечі люків
    і ребра моста
    за нестримне бажання
    напитися в дошку
    за твою гарячковість
    і погаслі уста
    за усіяне плаття
    червоним горошком

    і за тіло твоє
    непритомне з обійм
    та уп’ялені пальці
    на крила надрізи
    за позбавлений спокій
    у приборканні війн
    і у щастя шалашне
    прострочену візу

    так відкрито-відверта
    глуха
    на дзвінки
    ця мобілка мовчала
    давилася спамом
    так хотілося збігти
    думкам зі щоки
    ніби тиші зневощеній
    стінами храму

    11 Вересня 2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (11)


  26. Юрій Лазірко - [ 2013.09.14 06:53 ]
    каравела пустелi
    пливе караван
    каравелу пустелі
    гойдає
    розпечене сонце
    верблюжі сяга
    гімалаї
    піску налетіло
    як снігу
    в білявий святвечір
    десь буря кочує
    дорогами спраги
    і втечі
    десь та не минає
    очей
    що шукають
    оазу
    простує
    зростає
    у дюнах піщаних
    облазить
    а видимість
    косить
    у страху
    з’являється стріха
    піщини гарцюють
    ура
    карабелі із піхов
    і небо стожале
    осино впивається
    в груди
    повітря ковток
    безумовно
    вважається чудом
    а тут
    майже штиль
    і хвилюється змійками
    кволість
    а час
    під копитами
    в’язне
    як весла
    в розсолі
    і висне міраж
    довгожданою
    брамою раю
    сліпить нагота
    стирає мазки
    та щораз оживає

    10 Вересня 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (4)


  27. Юрій Лазірко - [ 2013.09.14 06:35 ]
    немає нічого зайвого
    немає нічого зайвого
    здавалося б
    скільки холоду
    згасає життя
    у печі вогонь
    і в’яне
    бурхлива молодість

    та вітер
    вимагає простору
    вітрила
    поштовху гідного
    проблема
    лишається гострою
    допоки
    вважається рідною

    та очі
    гуляють митями
    а ті
    виринають баченим
    а що
    ти із цього витямиш
    і що
    проковтне те втрачене

    заглада
    початок вічного
    а вічне
    тече загладою
    минуле
    рай потойбічного
    майбутнє
    луну нагадує

    немає нічого сталого
    здавалося б
    вмер
    бо вилився
    мені
    навесні відталому
    трава ощетинить вилиці

    і випнуться очі
    маками
    а груди
    дощем задихають
    я вийду
    окличними знаками
    і тінню
    ще неостиглою

    ввійду
    у закон інерції
    неначе у пекло
    грішники
    і виведусь там
    на терції
    як право зими
    в підсніжниках

    немає нічого крайнього
    є кола
    ще неоколені
    є мова
    забутого давнього
    і свіже
    душі опрестолення

    9 Вересня 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (4)


  28. Юрій Лазірко - [ 2013.09.13 05:44 ]
    як у серцi лiтати
    переб’юся
    не риба ж
    об окований лід

    позбирай мене
    згодом
    у шалену
    як відчай
    ідею
    розростися
    любов’ю
    на цей білий
    до ниточки
    світ
    і змінити
    його
    мов Акідову Кров
    Галатея

    по земному обличчю
    головних рівчаках
    що міняють
    керунки
    візерунки
    із русел
    я спливатиму тихо
    як по ребрах рука
    що трималася
    серця
    закляклого в русі

    я шукатиму права
    блукати мов хміль
    усихати від сонця
    набігати ночами

    неважливо
    чи справа
    а чи зліва
    тне біль
    ти мене упізнаєш
    стрепехнувши
    отямиш

    а тоді розведеш
    ледь розверзлого
    сном
    у житті
    забутті
    в попелищі
    від кроку
    хай накаркає
    преса
    стословесний
    синдром
    але ти не лякайся
    переведена в спокій

    але ти не сахайся
    порожніх розмов
    незаслужених
    пих
    геть нерідної тіні
    а у храм повертайся
    і світло замов
    наберися в колінах
    благого терпіння

    утиратиму горе
    як від щастя сльозу
    відкриватиму шлюзи
    слухняної долі
    ну а ти
    серце
    дихай
    упевно простуй
    аж до миті
    без фарби
    аж до болю
    без солі

    я у всьому
    минаю
    відцвітаю
    росту
    і не золотим шитий
    і не вибраний з ями
    але видно мене
    за нещасну версту
    у стозвуччі барвистім
    віч-на-віч з небесами

    хай пройдеться плечима
    попелисте ягня
    і метелика тінь задрімає
    в чуприні
    це зі мною
    не вперше
    це я мову відняв
    всім словам голосним
    що родилися нині

    хай мене відшукають
    ті хто хоче пісень
    мов полин
    запивають
    заїдають набатом
    хай надривно звучить
    те що світло несе
    нагадає душі
    як у серці літати

    28 Серпня 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (14)


  29. Юрій Лазірко - [ 2013.09.12 19:01 ]
    Блискавицi серця XLVII, експресивна
    1.

    ця злива емоцій
    примхлива
    пронизлива
    вистигла в оці
    триває
    спливає
    кривавить
    словами
    при чашечці кави
    устами
    у змійках
    і колах
    у кроках
    з нізвідки
    в ніколи

    2.

    ми ділимо
    ділимось
    важим
    світи
    горизонтами вражень
    кути
    пересічністю тіні
    мости
    товщиною каміння

    ми бачимо ліс
    не дерева
    у нас на початку
    кінцева
    а скільки
    проміння
    убито
    а чим
    наше горло
    ще сите

    3.

    війна
    і на сон перемир’я
    щасливі
    у райдуги вірять
    а наші веселки
    як попіл
    згоріли
    зійшли з телескопів

    зірок
    новоспечена зграйка
    вбачає овації в лайках
    і падає
    та
    що яскрава
    в калюжу
    інтриг
    на потраву

    4.

    за блиском ходитиму нині
    за жовтим
    що врізався в синій
    за голосом
    медом багатим
    за запахом
    свіжим для хати
    за всім
    що не вміє кричати
    губитись
    губити
    стріляти
    і руки пошерхлі
    у поля
    усі мої нерви оголять
    бджола
    одарує гудінням
    трава заплете
    у коріння
    і виструнить піснею
    жайвір
    аж вийде із мене
    все зайве

    до неба
    здіймуся руками
    неси мене світло
    до мами
    у білі
    як радість
    палати
    де Бога
    не треба чекати
    де тихо
    до губ посиніння
    де я
    і плоди
    і насіння

    5.

    до першої
    білої цятки
    про тебе
    померлої згадки
    не спиться
    у серці темниця
    не віриться
    і не вершиться

    до першого
    вивиху
    тіні
    до гнівних ікон
    в межистінні
    густіє любов
    неминуча
    кого вона завтра
    приручить

    а хто в неї
    щиро повірить
    зазнає дороги
    ув ірій
    дороги
    що далі немає
    а ближче
    не стати
    бо крає

    27 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (8)


  30. Юрій Лазірко - [ 2013.09.12 19:36 ]
    пишуться разом
    хай оминає
    світло реклами
    ближчає слово
    пишуться разом
    випиті чари
    простір між нами
    очі-коктейлі
    з присмаком джазу

    час пробігає
    у розумінні
    він виправляє
    пильність на згоду
    і я простую
    ваша гостинність
    з гасла у гасло
    з подиху в подих

    я наганяю
    вітер на губи
    і виганяю
    прояви істин
    радість солодка
    мила та люба
    тіла жага
    наповнена змістом

    пристрасті море
    ваша величність
    вершнице вправна
    рук полонянко
    одяг злітає
    рвуться дотичні
    щастя в куделях
    в’ється до ранку

    виросли тіні
    вистигла кава
    дух тютюну
    гуляє в транхеї
    ви роздивіться
    панно ласкава
    як опадає
    літо душею

    ласки цілунки
    важелі втіхи
    горло зігріте
    виплеском джину
    може не все
    дається для сміху
    може любов
    прийшла без причини

    22 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (9)


  31. Юрій Лазірко - [ 2013.09.12 19:14 ]
    навiть коли не сплю
    навіть
    коли не сплю
    думаю
    що живу
    мрію
    що переллюсь
    травнями
    на траву
    вікнами
    в душі міст
    піснею
    в повний ріст
    вірою
    в небеса
    Боже
    яка краса

    навіть
    коли болю
    в римах твоїх
    терпких
    думаю
    відмолюсь
    і неземний
    такий
    виведу
    із піску
    серця твого
    ріку
    вироджусь
    виром слів
    виведусь
    на чолі

    навіть
    коли в тобі
    краплі доріг
    нема
    кров’ю
    до тебе збіг
    і відцвіла
    зима
    очі забули
    ніч
    ткали світи
    чудні
    вбрали зелом
    поля
    сиве моє
    рілля

    а на порозі
    рань
    треться
    мов кошеня
    вітру
    ляклива лань
    вибігла
    навмання
    пісня така
    стара
    в серце давно
    пора
    там я
    снаги нагріб
    там
    і вода
    і хліб

    16 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний 5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (10)


  32. Андрій КостюК - [ 2013.08.23 22:52 ]
    И в руке должна быть сила ...
    И в руке должна быть сила,
    Должен быть огонь в глазах,
    Что б ,как жизнь не колотила,
    Удержаться на ногах!
    Должен быть ты крепок духом,
    Свежим должен быть твой ум.
    И во встречах, и в разлуках,
    И под тиском древних дум.
    Должно сердце вечно биться,
    В душе музыка играть.
    Что б ты мог в момент влюбиться ,
    В другой – все переиграть!
    Верен будь народным лирам ,
    И уважай античность,
    Что бы смело всему миру
    Мог заявить: « Я – личность!»
    Сделав, что б всего не мало
    И оставив добрый след,
    Что бы просто, без обмана ,
    Мог сказать : « Я – человек!»
    15.02.2013


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  33. Андрій КостюК - [ 2013.08.21 14:45 ]
    Рибалка
    О,як багато тих рибалок,
    Що в пошуках нових пригод,
    Пішли в країни до русалок
    На саме дно річкових вод.
    І чули вже легенд багато,
    Та зачарована краса
    Душі дарує пишне свято,
    Під воду манить їх коса.
    Вдивляючись у їхні очі,
    Милуючись за щирий сміх,
    Піддайся лиш чарам дівочим,
    І кожен упаде із ніг.
    І говорити вже не сила,
    На темне дно йде Божий син.
    Русалка очі опустила,
    На жаль він в неї не один…
    Не від нудьги вона блукає
    Від поплавка до поплавка,
    Коханнячко своє шукає
    Серед людей цього ставка,
    Але усяк , кого полюбить
    Її покине у воді,
    Клята вода їм душі губить,
    Дівча лиша на самоті.
    Ось так із року в рік снують
    На дні її самотні очі,
    І правди нам не видають:
    Кого ще покохати хочуть?
    2012 рік


    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  34. Володимир Сірий - [ 2013.08.16 09:15 ]
    Сивий серпень
    Сивий
    Серпень
    Сів
    Спочити
    Спілі
    Сливи
    Смакувати
    Став
    Старий
    Солодким
    Ситий
    Сном
    Смерек
    Спочив
    Строкатим

    16.08.13


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (11)


  35. Юрій Лазірко - [ 2013.08.16 05:46 ]
    Блискавицi серця ХLVI, свiжоспечена
    1.

    у цьому літі
    у запеченім книші
    начинений дощами
    помащений вітрами
    із присмаком
    бурлацької душі
    я
    рухлий запах
    надвечір'я

    мене
    вдихають
    у мене
    вірять
    як і в усе
    оте
    що має гріти
    давати привід
    не міліти
    і сонце визволяти
    з пащ

    2.

    хлопчина
    із глибокими
    як ніч
    очима
    зодягнений
    у ледь-прозорий
    плащ
    під колір
    посинілих губ
    несе мене
    незвиклого до крові
    несе в собі
    у щенеслові
    що так пасує
    на бджолиний гул

    3.

    я
    не тримаюся
    усмішки
    пливу собі
    неначе снами
    ліжко
    малююся
    по листовинці
    і кручу вітер
    на мізинці

    легкий
    немов безтіле пір'я
    цей рухлий запах
    надвечір'я

    4.

    от і земля вже
    геть пропала
    не видно
    дна
    того
    що жалить
    немає спин
    і ліктів теж
    немає слів
    немає меж
    намок у чорне
    плащ
    і сох
    до рана
    а я
    черствів
    і м'як все
    безустанно
    перебираючи
    в легенях
    зерна снів
    і висівав
    які ясні
    посходили вони
    мов дзвін великопісний
    мов первородна з мов
    чи лебедина пісня

    5.

    є поріг
    а за ним
    іще так
    сто порогів
    рови
    штахети
    хто стояв
    на краю
    і слухав
    той виловлював
    звук
    на вуха
    у повітрі
    у цьому літі
    стільки щастя
    дай Бог
    дотліти

    6.

    очі
    світлом замело
    рань така
    що невимовно
    недослівно
    не алло
    в кронах
    скронях невгамовних
    рань така
    що вмерли сни
    і не мучилися мрії
    то вона
    мене п'янить
    то від того
    я
    жеврію

    7.

    синь
    та не та
    під очима
    слово ковтай
    Батьківщина

    8 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (4)


  36. Юрій Лазірко - [ 2013.08.10 05:20 ]
    забутого поля кварталик
    зів’ялого літа зупинка
    закинуті квіти-будинки
    забутого поля кварталик
    життя комашиного ралі

    тремтіли на сонці росинки
    за вітром плелись павутинки
    як очі порожньої зали
    кульбаби лисіли й лякали

    губилися в небі волошки
    їм згуби не шкода нітрошки
    дзвіночки джмелем не гуділи
    пустішало макам у тілі

    позносило дах материнці
    німиця розкинула бильця
    чіплявся за рів подорожник
    бо йти по щебінці неможна

    вели цвіркуни перекличку
    із мальви повстала капличка
    не видно на ній богомола
    та Бог з ним обійдеться поле

    всідалося сонце при бабці
    їй крильця втомилися з танцю
    на стебла влягалися хмари
    мов загнані вівці в кошарах

    здавалася мова сухою
    у поля що спало з рікою
    шукав парасольку кварталик
    очима порожньої зали

    аж місяць побіг по травиці
    зайшов до пустої каплиці
    обняв скільки зміг притулився
    за в’янучий цвіт помолився

    і стало так любо і жаско
    бо правда затьмарила казку
    бо все що на світі з любові
    початок заглада і сповідь

    9 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (23)


  37. Юрій Лазірко - [ 2013.08.10 05:08 ]
    Блискавицi серця ХLV, позавiконна
    1.

    по череві неба
    дах полоснув
    ніч розтеклася
    від харакірі
    збито у поспіх
    вітрами труну
    славному літу
    брамнику в ірій

    холод збирався
    і місто косив
    повимирало
    душі не видно
    осінь застигла
    у спальний масив
    і визирала
    світлом зашибним

    2.

    вікна підвішені
    як образи
    свято
    святим
    безбожникам
    тісно
    у капищі
    зим
    у нетрях грози
    в ладан і сив
    зодягнена дійсність

    3.

    бачиш у тому
    утому і цвіль
    очі свинцеві
    з часу братання
    спраглі в запої
    і спиті на біль

    надто брязкучі
    пута гортані
    все їм не йметься
    вгризається їдь
    в кола
    дороги
    серце
    і вуха
    погляд
    як цівка
    біжить
    і стоїть
    мушка здригає
    в крапельках руху

    4.

    вікнами вище
    онімблений лис
    в душу не лізе
    і слів не втира
    ходить нечутно
    хоч може колись
    вийде зі шкіри
    його антураж
    вийде оте
    що вікнами нижче

    шиба до шиби
    іде голова
    хвіст на підлозі
    малює зигзаг
    їсть не очима
    бо погляд сховав
    десь поза душу
    увагу і страх
    усмішку втне
    підсунеться ближче

    5.

    слухають фібри
    вібрато вікна
    дихають гени
    світлом у воску
    тиха кімната
    мов мушля із дна
    зайдеш у неї
    наче у космос

    більше таких
    не буває очей
    дивляться просто
    легко-прозорі
    море у них
    і Ноїв Ковчег
    душ грозовий
    і діжниця на зорі

    світло спливає
    мов час у піску
    туляться рами
    квітами ласки
    то доживає
    ясність гірку
    та
    що читає
    янголу казку
    та
    що для світу
    зола
    золота
    тиші густої
    у піднебінні
    та
    що сідає
    вогнем на уста
    і не кидає
    сірої тіні

    6.

    крок по дахівці
    і кров запеклась
    що думку несла
    винесла муку
    там божевільні
    шукають тепла
    стріли амурні
    пробують лука
    там більше нема
    де вище рости
    поцупити рай
    совість пролити
    так голо
    що дух
    не перевести
    так близько
    що гріх
    небом не впитись

    8 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (15)


  38. Юрій Лазірко - [ 2013.08.10 05:04 ]
    клаптик виораних снiв
    клаптик виораних снів
    на безкраїм полі смерті
    тиша
    хліб
    шляхи для ніг
    четвертовані в четвертій

    крапка
    хоче на папір
    мов маля
    на руки мамі
    слово
    сохне на губі
    з нього вийде добрий гамір

    світло злизане
    з руки
    мов торбини на пероні
    ви мене знайшли
    думки
    пересіяного в повні

    повно місця
    в голові
    є де яблукові впасти
    як і відійти траві
    оку побувати настіж

    пальці виліпили зміст
    це перо
    на серці брунька
    я відкритий
    наче міст
    і лункий
    для поцілунку

    не складаюся
    мов ніж
    не читаюся
    до стуку
    пустка крається
    в мені
    у голодному
    на звуки

    клаптик виораних снів
    як війни відкрита рана
    образ Божий
    на стіні
    оживай
    у Ньому
    ране

    7 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (12)


  39. Юрій Лазірко - [ 2013.08.07 05:55 ]
    це тут i там
    ще кордони утіхи
    за гру не трималися
    поцілунки
    сльози
    а обійми
    утрати

    ще дурниці
    дрібницями не називалися
    а безмежжям
    ця синь
    де хотілось літати

    ми з тобою по-різному так
    відривалися
    ти
    за так
    для душі
    я
    безслів’ям
    від шалу

    та нічого такого
    страшного не сталося
    хто грішив і глушив
    хто вчадів і відчалив

    хай далеко не все
    на устах відкривалося
    у думках
    привело
    а від серця
    розтало

    ми з тобою по-сніжному так
    озивалися
    ти
    що нас не було
    я
    що бути так мало

    хай поділиться мить
    де ми снів прислухалися
    тут
    на дотики уст
    там
    на горе безкрає

    ти довічно в мені
    а мандруєш до старості
    то лоскоче
    це тут
    і це там
    затихає

    2 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (22)


  40. Юрій Лазірко - [ 2013.08.07 04:17 ]
    приборкання болю
    закричали
    в мені
    щоби біль не біг
    журавлі
    кораблі для сивин моїх

    затремтіли
    сади
    щоби він пішов
    та забув куди
    розійшовся шов

    замовчали
    листи
    щоби той затих
    та не відступив
    добре знав що гріх

    запалали
    уста
    хай би вже пропав
    раптом перестав
    що за грань тупа

    загриміли
    літа
    переблискав і
    всі слова всотав
    перевів на гнів

    запеклися
    в сльозі
    всі мої жалі
    і тоді він сів
    чорний птах в ріллі

    розрослися
    світи
    біль почав цвісти
    шлях мій освітив
    кроки освятив

    2 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (12)


  41. Юрій Лазірко - [ 2013.08.03 05:01 ]
    Блискавицi серця ХLIV, натхненно-осiння
    1.

    я все
    що ти маєш
    ти все
    що я хочу
    у світлі Мамая
    ми
    серце і очі
    у древнім корінні
    козацького роду
    ми зародки соку
    судини мелодій

    2.

    суди мене доле
    суди
    не осуджуй
    судилося солі
    біліти на ружі
    а тій усихати
    знекровленим цвітом
    в зелених палатах
    покинутих літом

    скоробилось листя
    пелюстя зчорніло
    і дні урочисто
    наврочили тілу
    себе роздягати
    при вітру поривах
    бадиллям сохатим
    вплітатися в гриви
    хмарин дощоногих
    і відстань латати
    між силою Бога
    і вбогістю ката

    3.

    за твоєю
    безхмарністю синьою
    мов листком поривався
    з-під інею
    кожну ніч
    розбивав я
    на трепети
    шамотів
    увиразнював лепети
    шовкопрядом звивався
    в шовковиці
    з мене шили
    туман для околиці
    і за місячне світло
    тягнули ще
    тупики
    по відлюдницях-вулицях

    4.

    у той час
    йшла гризня за перонами
    як царі за чужими коронами
    нудьгували вокзали
    вкрадалися
    у думки неозвучені гралися
    сотні сонць
    у промінні ліхтарному
    полювали
    мов леви за сарнами
    за слизькими й непевними тінями
    і душею
    до нитки осінньою

    5.

    лиш тоді
    як не стало вже близькості
    що вкривала дорогу
    і прикрості
    ти мене провела
    наче лінію
    і розквітла
    безхмарністю синьою

    6.

    за ким
    земле
    плачеш
    і кличеш в обійми
    за сонцем
    юначе
    за небом спокійним
    за птахом у ньому
    полине
    і легше
    мені і святому
    що з мук ринув першим

    кого
    земле
    любиш
    міцніше за ранок
    могили
    козаче
    невгоєні рани
    мені в них зростатись
    дорогу давати
    дощу і блавату
    душі непочатій

    1 Серпня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (12)


  42. Юрій Лазірко - [ 2013.07.31 05:19 ]
    Блискавицi серця XLIII, зажурена
    1.

    сам не свій
    від понеділка
    синє небо
    як синці
    вістка хруснула
    мов гілка
    інша
    гнала пагінці

    час подує
    я почую
    мов колядку
    на Різдво
    я за гілочку
    отую
    зачіпався
    всім єством

    гілко-гілочко
    родинна
    ні листочків
    ні кори
    сік пропав
    і серцевина
    усихає до пори

    не лягає сонце спати
    плаче свічкою на стіл
    скроні
    нутрощі набату
    голос
    в оклику застиг

    2.

    переходила серце зміліле
    журба

    по цім боці
    усе що боліло
    по тім боці
    татьба

    залишилося місце
    на цьому
    де плекав
    роздавав
    і губив
    а на іншому
    зашморг судоми
    і посвята у слово
    пальби

    3.

    роздзвенілися нерви
    мов шиби
    наче губи
    синішав папір
    я журбу
    з того іншого вибив
    то ж безбока вона
    до сих пір

    ще й безрука вона
    наче щука
    дзяволить
    у мішку цуценям
    що до річки несуть
    геть від суки
    заливають
    мов каву в горня


    4.

    від шубовстання
    колами шепіт
    наче голка
    по платівці
    вскач
    у хвилини
    із чорного крепу
    зодягається
    втомлений плач

    прибігають до милості
    очі
    напихаються зв’язки
    до вух
    досхочу би напитися
    скотчу
    розміняти злий глузд
    на питву

    і нехай розливається
    відчай
    пробиває на світло
    мій щем
    може вийде журба
    із безбіччя
    і полине сльозина
    дощем

    аж приб’ється вимова
    до вітру
    наче плесна ламкі
    до хреста
    що не слово
    на порох селітра
    що не видих
    любов на устах

    5.

    я засвідчую твердо
    у рот ані краплі
    ані думки про сон
    чи піщини на мить
    і чекає на мене
    світанок
    як граблі
    вже журба не росте
    бо на серці
    гримить
    і виблискує
    втіха
    яку не проспати
    так безмежно аж тихо
    люблю тебе
    втрато


    30 Липня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (12)


  43. Юрій Лазірко - [ 2013.07.25 05:33 ]
    Блискавицi серця XLII, новопреставлена
    1.

    нам іти по землі
    при задутих свічках
    і шукати в золі
    згарки рані

    наші дні замалі
    але доля в руках
    жде вітрів на політ
    на останній

    2.

    не чекай
    з дня на день
    від життя світлячка
    час по колу веде
    по забутих стежках
    і знайомить тебе
    з невагомістю стану
    онімінням небес
    глибиною нірвани

    все здається новим
    і спалахує знаним

    3.

    ніч звиває плющем
    що лускою з кори
    ген до неба тече
    і впадає у крону
    де розлистаний щем
    серцевинно горить
    де зірок як очей
    що сторонні

    і стає все новим
    та близьким звіддалля
    свіжий шерх для сови
    для колиски — маля

    і знайомиться ніж
    по точилі з гортанню
    і живеться війні
    в кожній згоєній рані

    4.

    так багато тих і
    і так мало цих ба
    для покути гріхів
    для появи обав

    ще звикати дощу
    до калюж висоти
    а мені — щоб відчув
    як маліє пустир

    ще звикати до сонця
    земному старанню
    неодмінно рости
    і колись розцвісти
    як не колом з води
    то принаймні зітханням

    5.

    страх породжує страх
    і заходить в літа
    наче кров на уста
    двічі в ту саму річку

    хто боїтся хреста
    той до біса пристав
    в того кров негуста
    темне серце — несвічка

    6.

    я на розмах крила
    наберу висоти
    а в дорогу — терпцю
    дрібку маку
    щоб земля відбула
    як лапатість води
    чи геєна свинцю
    в час атаки

    і на тій висоті
    з тих ірійних низин
    прибуватиму як
    перемога
    як до муки святі
    чи у серце полин
    там розрада моя
    і пороги

    там немає гріха
    і зітхання у сні
    білочисто сліпцю
    а глухому
    вся душа затиха
    мов знекровлений гнів
    і він чує оцю
    грань рухому

    де тамується плач
    переноситься стук
    притирається дзвін
    сон колише
    де на розмах крила
    плани Божі ростуть
    прислухається Він
    хто ще дише

    24 Липня, 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (15)


  44. Іван Вовчок - [ 2013.07.24 23:57 ]
    Втрачений лист Одіссея
    Я сплю не мов дитина біля тебе
    В полоні чар Сирени я тону
    Твій подих ніби шепіт янгола для мене
    Сам Аполон позаздрить твоєму теплу

    В твоїх обіймах всі турботи геть втікають
    Твій дотик заспокоює у мить
    Коли ти спиш усі живі на раз вмовкають
    Твій сон навіки полонить

    Я хочу бути завжди тут з тобою
    Розлуку й на хвилину не стерплю
    Моя любов завжди буде такою
    За це що вечора Богів молю

    Ти вродою не поступаєш Афродиті
    А в щирості і рівних не знайти
    В очах твоїх є кольори небесної блакиті
    Мужі боялися до тебе підійти

    Моя царице! люба Пенелопо
    В коханні й вірності тобі клянусь
    Де б я не був, ти в серці все будеш глибоко
    І з краю світу я до тебе повернусь


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Віталій Попович - [ 2013.07.22 17:25 ]
    Дай змогу бути другом твоїм
    Дай змогу бути другом твоїм
    І при зустрічі спитати, як твої справи
    Всім решта вже давно перехворів,
    Але не можу втамувати спраги

    Дай змогу ковтком за ковтком
    Напитися чистою красою жадібно.
    Цей прояв розчавлює під катком
    Несамовито чуйно, болісно лагідно

    Вдаюся (мовчу) точніше здаюся
    Навколишнім черствим і відлюдним.
    Дай змогу і ще раз тобою нап’юся
    Настільки, що почну вірити в чудо!

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Світлана Костюк - [ 2013.07.10 11:15 ]
    Про натхнення
    Розхристана і дика, як сова,
    Спиває ніч мінорні схлипи вулиць.
    У зав`язь мрій вплітаються слова,
    Де ще живе мій неземний прибулець.
    Люблю цей час. І тишу. Й самоту.
    Із чаші неба пити трунок дива...
    І відчувати простір, висоту,
    І вірити, що пишеш - знать, щаслива...
    І наближати космос до трави,
    Аби душа ширяла поза часом,
    Шепочучи високі молитви
    У парі із окриленим Пегасом...
    Так легко, добре. Завше б так було...
    Виповідати марно. Відчуваю...
    Натхнення біле ангельське крило
    Відносить Душу...А куди...
    Не знаю...

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (89)


  47. Світлана Костюк - [ 2013.06.30 14:06 ]
    Листи до казки…
    Пишу листи зі станції "Осіння",
    Зі станції "Холодний листопад",
    Де вітру золотого шепотіння
    Відносить листя-спогади назад…
    Туди, де я для мрії народилась,
    Для переливів сонячних пісень,
    Де казкою уперше причастилась
    На ясні зорі, веселковий день,
    На наші непобачення хвилинні,
    Уявні поцілунки боязкі,
    І спогади розбурхано-осінні,
    І теплий дотик дружньої руки…
    Де я – дівчатко ще простоволосе,
    Вдихаю пелюстковий аромат…
    А доленька надривно вже голосить,
    А вірші вже приречено кричать…
    Пишу листи – немов себе шукаю -
    Оте наївне щире дівченя,
    Що бігло у життя, немов до раю:
    Через поля… босоніж… навмання…
    Ще замість ран – весняноспів у серці,
    Ще замість смутку – усміх, сонцекрок…
    Ну а душа, не зранена у герці,
    Промінням діставала до зірок…
    …Чогось мені тепер не вистачає
    В холодному осінньому саду…
    Бо й досі сниться: казка ще чекає…
    Бо й досі (вірте!) я до неї йду…



    2013



    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (44)


  48. Віталій Попович - [ 2013.06.23 15:24 ]
    Занурення
    Ось коли бажання потонути у підземеллі правди
    В тунелі кривди кидають крихти
    Які хочеться жерти, але соромно брати
    Совість здатна не тільки по руках бити
    Критик, критика, закрити там
    За замками сімома, аксіома ліні
    Пропогандує вигідну політку
    Програмує раб раба тирана
    Теорема теракту власних фільмів
    Особистих думок , поглядів вражень
    Плюс зверху засоби впливів
    Джерел мереж вірусних заражень
    Метафори загарбники загарбали в полон
    Сон, відсутність сна у сні
    Постійний шум викликає прокльон
    Коли б відразу це зрозуміли всі
    Суть зубної пасти в тюбик
    Вичавлювати речовини доказів
    Голова скажений кубик-рубик
    На фестивалі плітків і показів
    Фокуси з ракурсів епідемії профіля
    Незбагнена будова тлумачить релігію
    Наскільки прекрасно цвіте магнолія
    Настільки відчайдушна операція «Валькірія»
    Територія простору часто неосяжна
    Коли не чують то кричи у рупор
    Мене судитиме суд присяжних
    За вирок отриманий отримаю кубок


    Під мостом гуляє вітер
    Який веде діалог неодноразово
    Сонцем спалені бетонні плити
    В кольорових розписах показово
    Поза ембріона на дні явища
    Куди ховають первістки життя
    Скажи хто ж так пищав
    Щоб отримати порцію почуття?
    Не мовчи, занадто тупе слово
    То кричи надриваючи гланди
    Тільки птахи чують соло
    Із дна каналізації правди
    Щось залишаю про себе на згадку
    Загорнуте в брутально бульварну пресу
    Продовжую записувати загадку
    щоб звільнитися від власного пресу


    2012


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Віталій Попович - [ 2013.06.20 00:13 ]
    Спокута
    Ну немає мені оправдання -
    Краще мерзнути в холодній ночі,
    Знову напишу оповідання,
    Як емоції палити в печі.

    Чи точніше як емоції палять,
    Заряджають бажання й думки,
    Бо в середині так крутять і давлять…
    Я збагнув – це триває роки!

    Наче в’язень приватної «зони»
    Гірше, хворий «шостої» палати,
    Це відверття не зробить прозорим,
    Щоб відразу почали співчувати.

    Я занедбаний, ще й неохайний,
    Ех, негоже, так про себе - не можна,
    Щоби стати гостем проханим,
    Йду на зустріч дорогам тривожним.

    І боротися, і кидати гранати,
    Ой, не буду і в окопах сидіти,
    Перестану в емоції грати,
    Прийму все або стану терпіти.

    Тоді зможу агресії відмовити,
    Пройду скрізь або повз цього стану,
    Якби це ще й усвідомити -
    Тоді зовсім іншим я стану!

    2012


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Віталій Попович - [ 2013.06.14 17:27 ]
    Блукання відгуків
    Вони бачать його наскрізь,
    А він хоче бути сильним,
    Тільки заважає слабкість
    І зриває маски щільно

    Вони ріжуть його словом,
    Щоб і він замовк - навічно
    І винити тут нікого,
    Окрім себе, як це звично!

    Він любити хоче землю
    Рідну мову, чисте небо
    Обіймати кожне серце,
    Кожним пальцем дотик легкий

    Нести світло, яке має,
    Адже Всесвіт дає спокій
    Бачить зірки ще палають
    І рум’янець красить щоки

    Є чудове і дбайливе,
    Лише треба зупинитись,
    Бо всі в метушні можливо
    І не встигають подивитись

    В очі, зазирнути,
    крізь одяг,
    Під шкіру.
    Де бігає кров
    Була б на все тільки воля,
    То до любові залишалося менше ніж крок

    2012


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10