Віктор Кучерук

…Щоб сьогодні поміж нами
Порожнечі не було, –
Доторкнись до губ губами
І зігрій сльози теплом.
Поцілуй, неначе вперше, –
Із надіями і в строк, –
І відразу стане менше
Насторожених думок.

Про надії і строки
(пародія)

Без надії поцілунки,
Як в яйці самий жовток.
Хоч відгукуються лунко –
В голові клубок думок.
Вмиюсь теплими сльозами,
Сліз гірких зроблю ковток…
Доторкнешся лиш губами –
Можу не спинитись в строк.
Зникне раптом порожнеча
Через двісті з лишнім днів –
І радітиме малеча,
Що я вчасно не зумів…

02.09.18 © Василь Кузан

Я не кінчав консерваторій,
Але я люблю клізматорій!
Як сиплять перцю забіяки
Самому пороху у... діжку!

10.07.2018 р.

Я підійшла до східного вікна - і визирнула, відхиливши штору
У мене голі груди, стегна голі - і я, уся оголена, тремчу,
Сусід навпроти аж роззявив рота, побачивши немислиму красу,
Я усміхаюсь Мона Лізою й мовчу - а він від здивування втратив мову,
Ковтнув язик, у голові полова - хотілося б йому зі мною поряд стати,
Але не знає, як дістатись - бо я пішла гасити апетит…
Аж озираюся – а мій сусід летить з тринадцятого поверху додолу
Заради недосяжної мети.. «Хіба не дурень?!» - перейшла на «ти»…

З розпуки у просторій бальній залі зберу гостей, станцюю їм канкан,
Стрибну крізь вогнище, тоді через паркан, залишивши минуле все позаду,
Простіть мене за зраду і незраду - а я іду, у мене погляд гострий,
Відповідає ДБН і ГОСТу, а також СНіПУ, ПУЕ і стандартам –
Хоча воно того таки не варте - бо прапор, порваний на шмаття,
Не прикриває голизну безплатну – від сорому й ганьби я ледь не млію,
Зачинена в порожній бальній залі – й беруть мене такі всесвітні жалі
За подорож безстрашну по квартирі, за нестояння в східному вікні –
Що я кричу, прокинувшися: «Ні-і-і-і-і!...»

14.06.18

У аптеці «скафандри» придбаю,
Спровокую кохану на гріх,
Хай над хатою бузьки кружляють –
Без роботи залишу я їх.

Бузьки з горя полинуть у мандри –
Безробіття вже їх дістає.
Доки хлопці купують «скафандри»,
Українців все менше стає.

Відкриття у науці Микола вчинив –
Він поета з курми хитромудро схрестив.
Всі ми знаємо яйця прості й дієтичні,
В Суходолі несуть відтепер поетичні.

Та марнують добро господині тамтешні,
Із яєць поетичних готують яєшню.
А продовжив би справу наш славний новатор –
Поетичний з'явився б у нас інкубатор.

(пародія)

Не кожен день стається свято,
Не кожна на рядок впаде.
Вустами стане цілувати
Прицмокувати і т.д.

А потім рухи суголосні
І вседозволеність гряде…
І так присвячуєш до осені,
Рядок допоки не впаде.

Тоді ж цілують не вустами
І не цілують взагалі.
Бо не приваблюють (між нами)
Жінок рядочки замалі.

03.04.18 © Василь Кузан

один поетик шалененький
прийшов у чужодомний сайт
де маразматики старенькі
на все наклали копірайт

за правдоньку любо боровся
та парнойенька сильніш
він на юхоньку напоровся
коли там виклав новий вірш

юхонька дужечки злякався
за сайтик рідненький всерйоз
він так піднять його старався
словомутящий віртуоз

дрижачим в злоньці рученятком
плюючи слюньку в монітор
заблокував поетика козлятко
сцикливий графоман-бугор

інші поетоньки й поети
словеньки свої берегли
і в сусліковість піруети
невидимо для всіх лягли

- А что с тобой сегодня, брат?
Молчишь который час подряд!-
- Да, видишь ли, какое дело:
Держу "корону" неумело,
Вот и молчу, чтоб не слетела.
Посажена она не прочно,
Ведь дали "короля" заочно !-

25.03.2018

І не зовсім під іншим, і не під кутом,
Чи до речі, а чи не до речі -
Увійду я в історію, мабуть, бо влом
Було вивчити Лобачевського.

Я й Евкліда закинув… Виходжу на старт,
Збити з ніг намагаюся стаєра…
І навіщо погнався за мною?.. Не варт,
Бо візьму на приціл – і відстане

Розумово й фізично… А я - у підвал,
Де від роздумів - гори лушпиння…
Непокоїть питання – ну звідки ж я знав,
Що кути, як і коні, не винні?..


14.03.18

1
Наснилося… О Боже, пробі –
Тулився не будь-хто – Тарас,
В Одесі – у матроській робі,
Шептав-сичав: «Зігрію вассс…»

Морозив мокрими губами...
На плитах ми із ним - в клубок…
І тенькали нам фрикцій гами,
Здригався ними поплавок.
2
Серветок не було… газета…
Із віршами, як чорнота.
Читала потім їх поету,
А він десертом ласував.

Чуприна липла, ритм збивався,
Закашлявся Тарас на вірш,
І гладив ніжку… Дурень Вася –
Тікай від столу вже скоріш!
3
От вибрики цих снів-фантазій!
Тарас, як вийшов із кафе,
Сказав: був з нею я - в екстазі,
Лиш вірш нагадував парфе.*


5.03.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Узяла я голку, аби море зшити...
В окіяні-морі - звомплені щури
Утікають хутко під мошисті плити -
Жевриво впівнеба дивиться згори.

В оці урагану – молитовна тиша,
Бродять по савані зебри і слони.
Сонце ненаситне здійнялося вище -
Спека неймовірна! - утекли й вони.

На трибунах - тісно і стає тісніше,
Гомону не чутно - скрізь глухі й німі.
Не проскочить мимо і маленька миша,
Лиш в тигровій шкурі витязь на коні.

Шила, не дошила - й кинула у пічку,
Узяла натомість спиці і клубки –
Мо', зв’яжу онукам теплі рукавички,
Бо мороз надворі неабиякий.


05.03.18

Краще хрін косити наяву,
Ніби щось у себе відірвати,
І кебету викинуть в траву,
Щоб дурниць оцих тут не писати.

20.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Цей вірш, мов яв.
Прийшла до тебе
в одну із тисячних ночей,
а ти, сердешний, бачив Гебу у сні,
персисту ще й, ачей.

Доп'явся до її принадних
вологуватих пелюсток.
Ох, мій ти ж любий, ах ти ж ладо!
Перетягну разів зо сто,
не знаю чим ще, та уява
спрацює чітко...

Сплине ніч.
Проміння сонця гнів розплавить
І ревнощам скажу я: «Ні!»

Богинь багато, німф — ще більше,
та я сміюся (от чудна):
люблю, і думка тиха тішить,
що я у тебе лиш одна!

09.02.2018

Тупий і впертий, мов дебіл.
Стирчать у світ ослячі вуха.
Творить не має СПРАВЖНЄ сил,
Тому і пише лиш чорнуху.

Лелеки, лелеки, летять, летять лелеки
З Центаври Альфи до Сонця і Землі,
Долають, долають нові й нові парсеки -
Їх на Центаврі звали «журавлі».

У небі, в небі єднаються щоночі,
У вирій прагнуть, прагнучи біди,
А із Центаври Альфи войовничі
Летять, кружляють і туди й сюди.

Навала валом на планету впала,
На нашу Землю, квітчані сади,
На чорноземи, орачів і рала,
Навала впала і туди й сюди.

Ой, очі, очі, очі ви дівочі,
Де ж ви навчились зводити людей,
Перетворили білі дні у ночі,
А чорні ночі в білі, еге-гей!

Позаплітали на вербі косички,
Гарбу перевернули гарбузів,
Ой-ой, дівчата, що у вас за звички,
Від ваших чарів я осатанів.

А поки хату файно підметете,
Вівса насиплю в яблуках коню -
Тоді із вами вип’ю tête à tête я
І голих в ліжко згодом затягну.

09.01.18

в країні заколот на носі
але спецслужби й в ус не дують
що два підпільники дорослі
усіх вітають "алілуя!"

в кав'ярні випивши дві кави
ідуть і узурпують владу
на жаль вдається це на славу
на жаль тепер усе позаду

за рік втекли за два зреклися
казну з короною забравши
мо’ повернуться ще колись як
на краще вийде чи як завше


27.12.17

як приїхав у Тернопіль
а Тернопіль це не Львів
незнайомка йшла навпроти
познайомитись не смів

зазирнув тоді до кнайпи
кави випити хотів
може й випив трохи зайве
чи з надміру почуттів

та здалося що красуня
ось за столиком сидить
встав стільця свого відсунув
і не встиг всього на мить

у таксі й за нею прудко
весь об'їздив я Терно-
лиш у скверику фігурка
бронзовіла вже давно


08.11.17

***
Ой у поета перепони –
усе, чого не може.
У кожного свої шаблони
«прокрустової ложі».

***
Як пейзажі осені багаті
на сюжети у негожі дні,
так і у поезії цитати:
« вірші і сонети – сируваті»,
« оди і поеми – затяжні».

***
Не переспіваєш солов'я
і не скопіюєш шуму зливи.
Ємкісною є поезія
якісною версією дива.

***
Селфі другу у ролі писаки.
І на лоні природи буває
претендент на папаху з Вапнярки,
на якому вона спочиває.

***
Зізнаватись – зазнаватись
тим, чого немає.
Та нема чого боятись:
поки істина куняє –
правда випирає.

***
Все, що пишу я, іменем одним
себе одного ідентифікую,
що я іще живу, а не існую.
аби не переплутали ні з ким.

                                      2017

***
Це жорстоко, та не треба сліз.
Наша пісня досі не почата,
поки куля видає «безвіз»
і нема кого за це карати.

***
Країна ВАТи береже,
а «вата» повзає вужем,
не затуляє рота.
Не нагодуємо чуже.
А бути шлангами – уже
і партії не проти.

***
Ой не розумію ані дуки,
ані гонорової гадюки,
у якої доларова тьма.
Ой чекає дуку веремія.
Економлю так, що мама мія,
а йому все мало, мало, ма!..

***
Нічого я не упущу,
згадаю Пелагею,
яка гадала по дощу
і ревнувала до борщу,
навареного нею.

***
Вдарило у голову бабусі,
що її «охмурює» поет.
А коли оба у цьому дусі –
це найвибуховіший дует.

***
Не спокушай душі і тіла
маною давньої мети,
що хоче юною зійти,
коли старою перезріла.

                                      2017

І
Не рекрут я, не ректор,
Віддати можу зуб –
Редактор. Мій еректор –
Наталка Лизогуб*.
ІІ
Я - останній поет у місті,
Пасажир заслужений метро.
Я плював тут на комуністів,
Поки Брежнєв не ліг у гроб.
ІІІ
З широких штанів, наче вод дніпровських
Дістаю я метрику у натурі –
Дивіться і заздріть, я – Стас Метровський,
Скромний метр… в літературі.**

На розгіллі твоєї долі
я підкову згубила, любий:
трішки змерзла і станцювала
джигу, щоби зігріти кров.
Потім ти вихвалявся бджолам,
що веселку з небес поцупив:
то меди кепкували вдало –
ти їх випив, мабуть, з відро.

Хоч обпився, та помолився
у вечірньому небі зорям,
а молитву почув Всевишній:
і на ранок мене прислав.
Я до тебе рвонула риссю,
заманила в степи просторі.

Ти, коханий, чого принишкнув?
Маєш волю. І маєш love.

19.09.2017

Люблю природу і сади,
Ліси й поля, болота й луки...
Частенько я ходжу сюди -
А на плечі висить «Базука».

Вчеплю на яворі мішень,
Стрельну в десятку із «Фантома» -
І навкруги – анітелень...
Ані пташок, ні звіра – вдома

Сидять мисливці, пастухи,
В отарі мекають овечки,
Тремтять осикові листки -
Коли в кишені в мене «Стєчкін».

Під сіном пріє кулемет
Ще з громадянської, від діда -
Змастивши, скористаюсь вмент,
Як хтось мені щось заподіє.

А на горищі - сім гранат
І десять ящиків патронів...
Вчеплю медаль - йду на парад.
Піду у ліс - принишкну в схроні.

Коротше, номер три два шість
Сім п'ять чотири дев'ять з чвертю.
Вам дошкуляє хтось? Дзвоніть -
І ми з братвою враз припремся.


14.08.17

В портупеї і без неї
Ходять хтиві корифеї:
Посередині і скраю
Милі віршики займають.

Ущипнувши риму кволу,
Зміст шукають під подолом:
Смикають за слів шнурочки,
Зазирають між рядочки.

Все шукають фантастичну
Насолоду естетичну.
Глибини їм хочеться –
Знахабнілим збоченцям!

11.08.2017

Анекдоти є й без бороди.
Ось, наприклад:
– я гроза поетів;
– я – орел!
– а я такий один...
– ну, а я записаний у метри.

І так далі.
Далі – хто куди.
І одні, буває, у нікуди,
інші «вибиваються» …у люди.
Поки не жаліємо води,
витоку поезії не буде.

Не біда, коли авторитет
у природи списує сюжет
і до дна його експлуатує.
До усіх апелювати всує.
Та коли усох імунітет
і на false пускається поет,
то і true його ніхто не чує.

                              07.2017

Я - на твоєму. Риска. Крапка.
Ти - у моїй. Тире і кома.
Та це - секрет. Про це - нікому.
Мовчи, допоки немовлятко...

Ого, які шари! О, Боже!
А понад них - Пізанська вежа!
Принаймні, чимось таки схожа -
Аби не впала, пильно стежу.

До губ - вершки. Я влипла, наче.
Яка нестерпна літня спека!
А за вікном летить лелека.
А я сміюсь із нього й скачу.


25.07.17

Не чекала такого від себе й нізащо,
Що від влади відмовлюся легко і так
Повідомлю народу: - Як б'ється - на щастя!
Побажаю: - Корону нехай трафить шляк!

Надсилали e-mail, делегації різні -
Так тривало всю зиму і аж до весни.
- Я не з тих, - відмовляла.
Мені: - Ще не пізно!
Наказала швейцару: - Жени їх, жени!

Не дивуйтесь - мене не хвилює корона,
Я від неї сховаюсь у темний куток,
Не згадаю ніколи й нікому до скону,
Двері в спальню замкну на англійський замо́к

І ще рогом упруся: - Не хочу у за́мок!
Надто страшно в палацах буває мені!

І наснилось на зло - під самісінький ранок:
- Де корона?!. – кричала,
- Даєте чи ні?!.


11.07.17

Як вашу каву покуштує чайка -
Нахабно впхає дзьоба за столом,
І розлетиться на шматочки, дзвякнувши,
Горня з фарфору, цуплене тайком,

Зів'є на стрісі вам гніздо лелека
(Лелеченята з'являться малі),
Що прилетів з далекого далека,
З Мадагаскару, може, чи з Балі,

Гніздо у вусі зліпить тихо ластівка
(Вже й ластів'ята вилупились ось),
І перламутрові розстебнуть застібки
Грайливих сойок зграйка - і здалось,

Що вас цілує в губи сизий голуб,
А на плечі усівся чорний шпак
І так до вас шпачиною глаголить,
А ви йому - шпачиною навспак,

То набирайте номер психіатра -
І прилетить "швидка" неначе вмить,
Як зроблять заштрик - пройде все до завтра,
А лікар скаже - ляжте і поспіть!


04.06.2017

***
Не начхаєш, як би не свербіло
в носі чи у вусі. Далебі,
річ у тому, що погане діло
мати справу з его у собі.

***
Чого плювати у криницю,
з якої питимеш за мить?
Чого боятись, що блакить
наллє цілющої водиці?
Уже боялися синиці,
«що хоче море запалить».

***
Не біда, коли орлу подібний,
має кігті і своє лице,
а біда, коли – не дуже бідний
на косе Дем'янове слівце.

***
Ховайся, хто на буйне чуйний
і начувайся, бойовий.
Лякає байкою заумний,
боїться істини – отруйний...
А усміхається який?

***
Радіє навіть і Яга,
коли почує, – дорога!
Неначе то ключі до раю
або Куліш чи Кочерга
високі титули вручає.

***
У запої мене-стрелі.
Забувають, що й коли
накалякали були.
Нагадаю. Акварелі
пишуть леді-спаніелі,
а «виписують» орли.

..............................
Нікому я не допікаю.
Але якщо і зачепив,
то що типовим не буває,
коли озвучений мотив?
Мініатюри є негарні
або й колючі аж за край.
Та їх не буде у книгарні
тай годі. Зайве не читай.
                              2017

                         І
Я уявляю, як її любили
таку незаяложену, ясну.
А я її, – о горе! У могилу –
її єдину – на усіх одну.
Із неї Ліру вижали за бали
і не мене одного виживали...
Прозорою – не бачили її.
І у болоті цьому поховали,
аби дали їй циці бабаї.
Вона і Музу тягне за собою.
Нехай міняє коси на косу,
а крокодили щирою сльозою
оплакують її живу красу.

                      ІІ
Її зоїли буцають лобами,
аж клепкою упала сьома п'ядь.
Любителі у тартари біжать,
майстри перекидаються словами,
кусають пересмішники зубами,
губителі поезії стоять
в почесній варті
                      щільними рядами.

                              05.2017

ламана поцілунку коло обіймів ніби
чи квадратура кола чи теорема Ферма
ти у коханні бачиш проблиск бозона Хіггса
темну матерію наче там її і нема

дві паралельні долі не перетнуться у часі
через дві точки лінія тільки одна пряма
третій тут явно зайвий хай і до чорта ласий
мрією про трикутник але дарма дарма

три молоденьких бджілки сіли на білу стелю
сталося це ненароком всі у одній площині
ти їх зженеш і доки ліжко для двох розстелиш
взнай опинитися встигнуть знову у ній чи ні

в темній кімнаті кішку нам відшукати не вдасться
відповідь на риторичне є очевидно у сні
випаде з шафи тарілка і розіб'ється на щастя
поки читатимеш вірші і загадкові й сумні


06.05.2017

Василь Мошуренко, член Спілки письменників України,

На аркуш «начесав» думок,
як… вошей – на хустину…
А далі – начепив замок:
на душу на дитинну…

Думки… думки… думки-думки!
Багато їх упало!
Та давить серце щем гіркий:
ще ж скільки(!) «гнид»
зосталось…

Повилупляються вони:
думки – кусючі воші –
і будуть нагло лізти в сни…
стріляти – межи очі!

А я їх знову «начешу»
на аркуш сніжно-білий…
Нового вірша напишу:
про те, що наболіло…

21.07.2008р.

(пародія на його твір)

На аркуш начесав думок,
Як вошей на хустину.
Але свербить іще лобок
Потилиця та спина.

Душу завзято комашню,
Яка в мотні сховалась.
А я ж –поет! Я – не меню!
Натхнення свіжа парость!

Нажирувалися вони,
Оці кусючі воші.
Здорові, нече ті слони,
Гризуть мене без грошей.

Комах чимало начешу
На аркуш сніжно-білий
І тихо ззаду підсажу
Пегасові на крила.

Нехай чухмариться лошак,
Зубиськами скрегоче,
Бо тільки пукає, удак,
Літати геть не хоче.

26.03.2017 р.

Я по самісінькі в тобі застряг – чи здогадаєшся?.. -
Ніякими зусиллями не витягти.
Мо', скористаюся оливою чи смальцем -
Вціліють вівці при вовках неситих.

Застряг в тобі, немов старий годинник,
І зупинився... Боженько мій, Боже!
Не розберу, кому і хто що винен,
Поки зі ста́ттю розібратися не зможеш.


20.04.17

***
Несповідима путь Расєї.
Усі заручники у неї,
як у Єгипті в Житії.
Є совість в нації цієї,
але і та – одні євреї,
які оплакують її.

***
Бували ми не дуже голосні,
а нині де-не-де іще тихіші.
І не одному мариться мені –
роботу всіх виконують одні,
але посади обіймають інші.

***
Моя економія в дії:
ні газу, ні ват, ні води...
Але залишає надія.
Усі – абоненти злодіїв,
допоки керують жиди.

***
Було і є. Чого брехати,
що балом править сатана.
Ті самі унтери пихаті
життям уміють торгувати,
допоки точиться війна.

***
Усі історії минулі
нуворишів біля корит
не поміняли реквізит.
Надійся на контрольну кулю,
коли ідеш на суїцид.

***
На біду – бунти народні,
революції – на горе.
І журитися не варто,
адже гірше, ніж учора,
буде тільки-но сьогодні,
отже – краще, ніж узавтра.

                              2017

Застрягла я в тобі по самі груди,
Та вихід підказали добрі люди -
Горілки з перцем випила чарчину
І стало в тОбі – море по коліна.

Мимо неї я щодня проходив
(парк, алея, справа постамент),
та подумати не мiг я зроду,
що природа втне експеримент.

Вчора звично крокував натхненний,
зупинився, сперся на хвоста
(там Русалка вигнулась блаженно,
хоч давно вже пересох фонтан).

Чую, щось в менi заворушилось —
так зрадiв (мабуть, слова iдуть).
Я подяку записав Ярилу,
що поезу спрямував на путь.

Та мурахи не стихали, лiзли,
десь за шию, потiм ще кудись.
Обертаюся... оце реприза:
може я вiд сну не так збудивсь?!

Ожила Русалка з постаменту
як була (ну... гола)!!! До плечей
притулилась — ледве не фальцетом
заспiвав!..
Та будь-хто звився б, чень.

Ох, Ярило!
Точно, вiд Ярила подарунок!
Але боже ж мiй,
ти б iнструкцiю додав чорнилом:
як вмоститися менi — на Нiй!

Змія, гадюка підколодна
Десь узялася у саду.
Завжди сичить, завжди голодна,
Щодня у Єви на виду.

Кохана - жінка пустотлива,
І любить слухати байки.
А змій хвостом вихля грайливо,
Словами пудрить їй мізки.

Очиська мацають сідниці,
Язик шамкоче про дива,
Вона ж вилуплює очиці,
Ковта облудливі слова.

Підступний змій свого домігся,
І Єва знадилась таки.
У той момент я відволікся -
Душив на носі чиряки.

Вкусила яблуко зелене,
Насмерть загризла черв'яка.
З плодом прибігла і до мене,
І тицьнула під п'ятака.

Надгриз і я той плід нестиглий
Та зуба кутнього зламав.
Невдовзі ангели надбігли,
І Бог нас з Едема прогнав.

Запам'ятай слова ці, синку:
Аби не трапилось біди -
Пильнуй завжди кохану жінку,
За руку по життю веди.

березень 2017 р.

Перепрошую, кажете завтра?
Де бруньки, розпускаючи слинку,
одягають в смарагдовi шатра
всi дерева? То там вечоринка?

Та не питання, одягнусь по формi —
штани, сорочку, вуса прилiплю.
Щоправда, з черевиками тугiше,
та чiтко вказано було в афiшi,
що трансвеститський прокрокує люд
(цiкаво, їх увечерi "оформлять"?)

Ой, який там указаний час? —
Разом назву спiмну мелодiйну.
Тут в легенький упала я транс:
травестiя, а не трансвестiя.

31.03.2017

Я зняв штани,
I решту зняв:
Бо ж дiвчину трусило!
Вона блукала мiж отав,
Свiтила голим тiлом.

Та я й подумати не мiг,
Що лемент з того буде:
Дiвчисько скочило на стiг:
«Мене гвалтують, люди!!!»

А далi вже пiшло кiно -
Село усе прибiгло,
(кiна не бУло вже давно,
а так його хотiлось...)

Дiвча кричить -
«Перфоменс я творила в чистiм полi,
Робила свято вчителям -
У них невтiшна доля.
А чоловiк — що без штанiв -
Чогось вiд мене хоче...»

Тут сон iз мене весь злетiв...
Пiду. Промию очi!

20.03.2017

Як допікати, що не всі удома,
є у зоїла варіацій сто,
і що таке ніщо уже відомо,
а ху із ху – не відає ніхто.

Тому то за уявні еполети
пиляє інших явний тугодум,
аби і тирсу сипати з поета,
і неабияк показати ум.

Тоді і видно, де ума – палата,
яка у кого лексика багата,
кому писати, а кому – і ні…

І думи навіваються сумні, –
буває, що й від імені Пілата
не пишеться
                     розп'ятому
                                    мені.

                              11.03.2017

Я борсаюсь у ліжку, повний вражень –
Химери заввижалися, аж зблід!
І десь мені іззаду голос каже:
Йди перевірся, хворий ти на СНІД!

Рвонув надвір я у самій піжамі,
А далі – майже голий – у сльоту,
У кучугури босими ногами,
Біжу, скидаю одіж на льоту…

На снігові качаюся од муки
Й кричу навкруг: я хочу Вас, жінки!
Аж раптом відчуваю: дужі руки
Взяли мене й однесли десь таки.

Я вже в раю… Лечу до тебе, мила,
І голос впізнаю твій - диво з див:
- Аїру корінь пий, гарячко біла,
Учора ти абсенту перепив!*

*Корінь аїру – чудовий засіб для протверезіння!

20.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

У чому, питаю, сила,
Не в брата питаю - у тебе.
Сказала, у сухожиллях...
Це ж треба, подумав, це ж треба!

Зустрілися у Гоморрі,
Домовились у Содомі…
Не встиг я промовити: «Sorry!»,
Як ти запросила додому.

Включити хотів телевізор –
Там грали «Реал» - «Барселона»...
Ласкава ти пані і хижа -
Втонув у твоєму лоні.

Тоді захотів до вітру
Нестерпно і до знемоги,
Не знаю і досі, як витерпів -
Блудив у небесних чертогах.

Усе шкереберть у домі,
Немов у Далі на картинах,
Ти ставиш не крапку, а кому,
Бажаєш від мене сина.

Бажаєш від мене сина,
А згодом - доньку захочеш,
Вважаєш, я твій мужчина -
І тут вже не кома, а точка.


15.02.17

Пародія:

Чоло вкривають роси,
Пітніють ноги й руки.
Під пахвами волога…
У ніздрі легко б’є
Душок дезодоранту,
Що вже змішався з потом.
І риба… Мов базаром
З тобою ми йдемо.
Ти не лякайся. Звісно,
У мене все в порядку.
Я не хворію, друже –
Це не туберкульоз!
Це все природно, рідний.
Це фізіологізми.
Це все тобі підказка,
Що я тебе люблю.

Розбентежились бентеги
Аж у жилах кров кипить,
Побентеженим сердегам
Вже не милий білий світ.
Розпечалились печалі,
Розжурилася жура.
Ці бентеги вже дістали,
Проганяти їх пора.

Бентеги бувають всілякі
І навіть підступні – це жах:
Готові презлющим собакам
Тебе на твоїх же очах

Штовхнути у пельки голодні,
Щоб рвали тебе на шматки…
Дружити з такими сьогодні,
Гадаю, і вам не з руки.


24.01.17

Так чекав - до безуму, до шалу,
Не повірив, що діждусь колись,
І лишив тебе я на поталу
Маніяку злісному… Журивсь,

Повертаючись додому пішки,
Та не знав, моя кохана - ти
Запізнилась на годину й трішки,
Ну, а я - спізнився назавжди.


11.01.17

Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А мо' дишу́?..
Як не пиши –
ваяю і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.

Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.

Пишу, – і я її кохаю,
прошу́ і про́шу, – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – море грає,
а у Луценка – грає море,
як знову пісенька нова...
Але – узять, бува і но́ва –
це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.

Хоча, звичайно, що бува'
ув ослика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, – у-в-о..., у-в-а… –
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати папироси,
аж туманіє голова:
«ума і хиби – парадокси».

20.12.2016

***
Може і думали, може й гадали…
Тільки чому так активно мовчали?
Як не годи, а «кошмарити» слід,
щоб не мовчали, як риба об лід.

***
У полум'я не доливайте масло,
коли палають душі поетес.
Але оберігайте цей процес.
Коли на сайті смаленим запахло,
тоді до нього є ще інтерес.

***
Поезія ніколи не дрімає.
І у стакані буря настає,
коли повіє те, чого немає.
Нічого із нічого не буває,
зате ажіотажу додає.

***
Коли поети, знані поза очі,
уперше в очі глянуть візаві,
обов'язково, хай і проти ночі,
обнімуться розкуто і охоче,
як родичі по духу і крові.

***
Патетика і етика – полярні.
Виконуєш ти правила чи ні –
якщо слова нещирі й фамільярні,
усі аудієнції – нудні.

***
Не поривайся у двері парадні
і не чіпай за анфас.
Поки потуги твої делікатні
і по обличчю нічого не ляпне –
все обійдеться нараз.

                              2016

У недосяжнім піднебінні
Пасуться вівці у отарах
І хвилі котяться невпинні,
Які сягають вище хмар аж.

І, наче Сцилла і Харибда,
Помножені на два і вісім,
Із гуркотом здорові брили
Одна об одну б’ються вміло.

Течуть річки і водоспади,
Димлять вулкани, землетруси
Догори дриґом розкидають
Все, що потрапило під вуса.

А вище є хребет високий
З двома печерами гірськими,
А далі зовсім не два ока -
Озера це сталево-сині

З чагарниками, наче дуги,
Перед якими два провалля,
І поле, зоране не дуже,
І ліс густий і непролазний.


16.12.2016

Кожному автору – по коліщаті.
Сни пелехаті. Горять сіножаті.
Баба Зима відморозила носа.
Зося моя не боїться Мороза.

Кульмани кляті поїли зефіру.
Чує Мальвіна – П’єро у ефірі.
Нюхає Сян аромати модрини.
Жовто-блакитні снують пелерини.

І, як чопи, біля Чопа – таможня.
Грають у покер. У дурня – не можна.
Рейк поміняю на шпали і рейки.
Вірю безбожно у вірус ремейку.

І протираю я очі вологі:
"буду як діти..."... "мережу еклогу"...

Хочу зубами гарячу пампушку.
Фалди кусаю... А де Попелюшка?

16.12.2016

А я іду, …іду, …іду
і на ходу не помічаю,
кому поетка довіряє
свою поезу золоту.

Але нарешті доганяю,
що це такий собі поет,
якому Муза потурає,
аби не випав у кювет.

А я у потязі куняю,
і п'ю я охололий чай,
і чую, – ой чому одна я
шукаю вирію у рай?

А я і думаю, що всує
її покута мужикам,
якщо її прокоментує
недоїдаючий гурман.

А я пишу їй , що лелеки
гурману цьому – канапе.
І Ви пошліть його …далеко.
І буде тихо у купе.

                              30.11.2016