Ты ложишься линией жизни
Той,что заканчивается
Посреди ладони
Обрывается
Взлётной полосой
Забывается
Перебирается
В прибой
Или в нас с тобой.
Зимой
Не бывает проще
Ломаются
Под ногами
Позвонки снежинок
И бездомные души
Бросаются
Оземь.
Сдирают обои с картинок
Лиц.Масок
Самых дешёвых
Отыгравших своё пластинок.
Послушай
Я намешаю красок
Погромче включу
Небо
Чтобы ты,касаясь
Нашей не_близости
Высохших листьев в лужах
В отблеске дна улыбаясь
Меня во всей моей низости
По краю бокала стёкшую
Коротких
Гудков
А я,как та
Что из снов
Размахом движений
Робких
Целую колени
На изломе
На измене
Под 14 этажей
На взломе
Разбежавшись,насквозь
Да мимо
Больше меня не шей
Мне привычней среди алкашей
Брось.
Последний курок
Зажав в обьективе
Запястий,сошедших с ума
Последний звонок
Мы уже не в прямом эфире
Сегодня акция в тире:
За убитое сердце-два

Мадрид насувався й прослизав у очі. Зіниці збільшувалися ,а тоді шукали
поміж поличок ,серед людей і м’яса пояснення, чому

нам стало замало двадцять шостого листопада дві тисячі десятого року,
чому, не розрахувавши відстань, не розбивши її на кроки,

ми
прямували в один із тих загнузданих димом барів, де легше переноситься
зміна клімату.

Повільно розгойдували вервечку часу зім’ятого , нагнітаючи атмосферу

сімдесят п*ятого ,
двадцятого листопада, про що свідчить газета.

Якісь атрибути натякають на присутність тут фашистів і геїв.
Порозкидані буклети
й тіла.
І ми, наче колись спудеї ,
навчаємося ..
оминати
втрат.

При чому не факт ,
що хтось водночас не є тим та іншим: фашистом і геєм.
Є ще варіант, що нас запідозрять
одні - у фашизмі, а інші - в нетрадиційній сексуальній орієнтації.
Тут завжди так: усі всіх підозрюють, усі з усіма п’ють, усі з усіма сплять.
І ще один нефакт, що перші не сплять з останніми, але однозначно факт, що останні п’ють з першими.

Посилена конспірація.

Ми не ті і не інші, але з усіх сил вдаємо, що воно так і є, вдаємо, що ми бодай хтось.

Вулиця ще не засніжена, але вже була провокація і через кілька хвилин доведеться йти з Іспанії, аби шукати себе у цьому місті, яке не варто навіть тут називати.
Час іти до таксистів , до банкоматів.
Час
повертатися
у сьогоднішню дату.

Голос твій вбирає, мов губка, терпіння моє.
Замовчи.

Давай просто, аби піти,
когось покличемо, із багатьох тут відсутніх, але тих, що
імовірно існують.
Може тоді …

засну я,
не діждавши закриття експозиції нутрощів та корів. Прямо тут посеред
висяканого щойно Богом, прямо тут біля нутрощів, антибіотиків та в крові.

Не ставте вашу творчість на конвеєр
слова не глина а музичні ноти
в які потрібно вкласти все життя
аби вони заграли як ніколи
слова то є диспетчери брехні
барометри для авторських емоцій
в них видно фальш як чути слухачу
різкий нечистий звук старої скрипки
новий Шекспіре ви то тільки ви
ви режисер лише свого театру
у нім актор у нім і автор п’єс
ви не єдині але неповторні
не ставте ваш талант самі під прес
не вписуйте його у рамки часу
він задихнеться бідний і помре
невтілений залишить порожнечу.

Не хочу я, не хочу
Чуєш?
Не рви цей світ хворобизни
а вітру байдуже, танцює
його так сіпаються сни.
У поліендрових думках напроти
з любов'ю тіні обнялись
і силуети наших "проти"
в хворобизну,як ввись, знялись.

***
розкидано папір
і записи що з ночі
напевно там є рай
і буде тільки він
там буде тільки
пекло
оцих забутих зошитів
бажання щось
знайти і загубити знов

***

напиши слово
яким би ти говорив
все життя
а потім несподівано
зупинись посеред площі
раптово усвідомивши
що ти
його
Забув

***
перебивається момент
навпомацки-що-ходить
і чути вічний рев
і вічний гуркіт. Сходи
І обірвався дощ
лечу у порожнечу
як нитка
як листок
а втім одне доречно
навпомацки-що-слід
запам’ятало втечу

***
не написані в-щось
і ось!
не написані десь і тут (!)
кожен з нас як горіх !
скотивсь (!)
тільки: треба і був !

Ця жінка просовує руку
в мої груди
і вітер
зав’язує пальці
коханням
вночі місто схоже
на
акваріум
пірнай
мов чайний пакетик
пірнає у
чашку
насаджуй дерева на
гачки
чекай
чекай
доки її серце разом
із
листям
розтане
і
буде стікати
чекай
чекай

2010

метафора твого волосся
вертлява безкрилка
осмислена доконечно
доречно
по осені щось забувати
щось карбувати сьогодні відмичками з каменю й слів
назавтра –
твоїми ключами

по осені модно щось забувати
губити між листя торішні звички
міняти адреси на чисту білизну
спідню
а гроші розмінювати на час
і підкидати його мов монету
і-нету залишити пару пляшок
і клунок в дорогу зі сміттям
ламким і сухим
голосом
нагадуватимеш себе
по осені
знаєш
якось властиво
пам'ять втрачати кожного дня
скидати її ніби яблука й сливи
достиглі
й ранково-дзвінкі
вінки і німби познімати
і не стидатись голизнИ
і не соромитись голИзни
як був навчив нас Ален Ґінзберґ

по осені
знаєш
навіть потрібно
постійно й повсюдно щось забувати
листи і листівки
серветки й хустки
кредитки
якісь візитівки
посвідчення
паспорти
запрошення і посилання
папери і папірці
світлини і фотоплівки
фломастери й олівці
ключі
паролі
шифри
дати
молитви
мантри
ноти
мапи
нотатники й записники
щоденники і мемуари
романи-спогади
і спогади-книжки
і пам'яті дрібні уламки
чи пам'яті важкі шматки

по осені
мені залежить
забути десь себе дещицю
корицю називати
цинамон
і каву пити із
горнятка
яке ти вчора тут забув

Давай домовимося так: я шукатиму сонце
в Інтернеті чи десь під газетами,
а ти поки перевір кишені .

Запевняю, воно там.

Як зробиш, то
розплутуватимеш чужі голоси, трансформуючи їх
у тишу. А в місті офруктизованому політикою,
певно, що Бога давно ніхто не просив , тому
він нас і залишив
на поталу:
короткометражок, Сальвадора та акцій протестів.


Вони йдуть , вигукуючи «революція».
А що воно таке?
На їхніх обличчях -
протиінфекційні маски – клята конспірація. Вони готові гавкати
по обіді, навіть не пообідавши ( чи не біда,люди?) ,
поки легені чиїсь не порвуться, а потім продовжать,
зрадівши секундному перепочинку..
Ти скажеш:
- Чуєш , я віднедавна боюся.
- Що вони далі вчинять?
Існувати тут……………………………… чи є шанс жити тут?
Скажеш і знову займеш свою халабуду,
винайняту квартиру десь на Мінській.
Поскавчиш - поговориш, собакою ще трохи
побудеш,
та

гавкіт той точно не пропишеться в небесно - фруктових вухах,
не вплине на великі вчинки.
Куди так прагне емігрувати громадянська думка.
Де ж наше сонце?
Шеренги , що рухаються не в унісон,
що пливуть не за течією, а в стічній канаві,
розливаються на асфальті штучні ідеї,
наче кольоровий лосьйон
для бриття нашої України – нені,
дідько,
тюбик з-під сонця
викинули.

ром з льодом у скляному погляді
з прозорої цегли стіна мовчання
сенсаційно як впасти на подіумі
ніч презентує мене востанн'є
ніби більше робити нічого
дощ напам'ять майже вивчений
надокучливо як до чужого
шкребуть краплини у вікно чи
фарбу я - обдерте підвіконня
руіни стін обривисте мичання
порожнє скло
до слів іще тверезіти
забити всі кути навколо
сльози множити
як так не можете девитись...

боятисъ вовка чи пiти по гриби?
чи пошукать на базарi?
у моря погоди почекать? чи нового корита?
чи краще за морем усього?
побiгати за вiтром, чи за щастям
чи самi за мной бiгатимуть?

а може щастя в холодильнику живе?
хоча, як в холодильнику - то вже i неживе
не в банках консервують, а смакують теплим!

Я збиваю попіл із сигарети
У молоко ,
Замішуючи тебе.
Обряд набуває сили
20 років потому .
Справа не в складності,
Просто треба чекати.
Хімік сказав би ,що то фігня.
Психоаналітик не погодився б.

Доброго ранку, кохана .

2010

Мобери –
маленькі,
великі –
підіймають
таблички
з гаслами
до лампочок
моєї свідомо-
сті.
«Сті-і-
-і-йте!
Сті-і-і…!,
падлюки мізерні» -
скликає пінгвін.
Він
знак рукою
ризи-
ковано,
ніби ризи
знімуть попи
перед публікою
бра-
кованою.
І – акт завмирання
охоплює
сіру речовину.
Ти навмання
торкаєшся вуст… Ну-у…
Хвилина, друга,
ще…
Ще-
лепи, як замок.
Мок-
рі мобери
розбігаються
врізнобіч.
Річ
у тім,
що замок розімкнувся.
Думки,
спасибі
за флешмоб.

Лінії життя вмерзлися в долоні
Химерними ієрогліфами.
Мій означає "серце" ,
Твій - "серцебиття".
Прагнуть єдності форми і ритму,
Прагнуть злитися в спільну гравюру,
Прагнуть витекти воском у кухоль
Крізь тенета минулого часу
Й теплий попіл прийдешнього дня.


Я топчу помаранчеві зорі,
Я блукаю в небесному морі.
Я лиш човник. В пилюках альбому
Я шукаю багаття і дому.
Але болями тисячі голок
Обпалили хурделиця й морок.
у люстрі крижаної води
Пропадають самотні сліди.


Місяцю набридло бути сирною головою.
Він повернувся темним боком.
Світлячки - карликові прометеї,
Назавжди прикуті до ночі,
Чи допоможуть вони?
Розпізнать мелодію дихань,
Розпізнати на дотик твій голос,
Розпізнати розсипану мрію
У вологому натовпі хмар.


Опустивши мережані крила,
Йдеш босоніж по плямах світила.
І століття крізь пальці пісками
Витікають у скелі і храми.
Кожен рух - зовсім іншая ера,
Тільки я - кам'яна байадера.
У люстрі крижаної води
Пропадають самотні світи.


А коли білий серпанок сну
Віднесе вітром у "вчора",
Лікуватимемо медом і олією
Печені рани стомлених підошов.
Твої рубці означатимуть "серце",
Мої - "серцебиття".
Ми й не помітили, як стали
Частиною чудернацького візерунка,
Накресленого на снігу пір'їною,
Якій не судилось народити сонет.

2004 р.

мовчання – золото
хто скільки донести зуміє
інші
скарби помножують скорботу
аорту чáсову
судома зводить –
несила
стільки крові перегнати
хто говорив
неначе плив у ночвах
серед імли
хто не уміє мовчки
плисти
хоча б у чóвні Ноя...
що він по небі ходить – і звідтам
цитати розтрясає
в повітря охолоджене – і попіл
содома і гоморри
осідає
на вавилонські вежі і химери
в твоїй уяві
крім мовчання – пастка
пустеля слів нікому не потрібних
о де ти Ноє?
ще одна цитата –
із поет.
(помітка словникова)
не Ноя закликайте – Бога
зламати заповіт
мовчання
мовчки...

Можливо, я жила до нової ери
І очерети були моїм волоссям.
Я писала на обгорілому папірусі
Обмороженої весни
Бамбуковою паличкою,
Вмоченою в порцелянову сльозу
Намальованого на чашці блазня.
Можливо, то була не паличка,
А відбитий промінець невідкритої зірки.
Я писала тобі... навіть не лист -
Хвилясті лінії, заплетені в сюжети
Невідомих картин.
Я блукала чудернацькими світами
Потойбічних фантазій.
А коли прокинулася, зрозуміла,
Що я - хаотично розкидані по піску
Сліди первісної людини
І що ти завжди будеш
Океаном.


2004 р.

Спека.
Ка-
пати
на скло бокове
портвейном. Кове-
рсати ласунки.
А шо? – вередливі
скачуть з моєї сумки
бісенята.
І завзято
вимащелись
у рум’яна;
ще лисі,
себто голесенькі.
Спека? - п’яна.
Я на
«амулеті»
ріжу степи
пи-
ти
з пляшки на леті.
Повільніше,
ше-
піт,
щоб заколисати
бісенят-малечу.
Лечу –
піт
на скронях.

вічність
щось більше од вічности
не потребує наших зусиль
задля увічнення

зорі кинуті під поїзди
раптом зоріють вище ще

сонце з болота зіходить
таке ж сліпуче
без перебільшення

що тобі
яких наднормових доказів
присутности

(рік написання - вічність)

Сезон квашених яблук
Розпочнеться старою виставою.
Ми візьмемо парасольки
І попливемо під блискавиці прілої соломи
І грім діравої діжки
Туди, де в кожній калюжі
Потонула Венеція.


Цікаво, чи зможе поруділий серпанок
Штучного шовку
Зіграти Сахару,
Якщо в театрі протікає дах
І ластовиння вимоклого пилу
На картонних слідах
Бутафорських караванів
Стає незграбними потьоками
Бруднуватої фарби.
Попливемо туди, де парасольки
Будуть горбами верблюда,
Який пройшов усі бархани
Дитячих пісочниць.


Насправді небо -
Строкатий плащ дервіша.
І таємниці Всесвіту -
Вилинялі клапті,
Роздерті буревіями на каскад
Безпорадних смужок.
Ми візьмемо голки, нитки
І перетворимо парасольки
На дві яскраві латки.
Так народиться нова галактика.

2004 р.

я дурень пихатий ,що все і всіх зрозумів
та залишився самотній,
Я ,Боже,вільний! як викуп від Тебе
багатство нажив ...
..не зміг у могилу забрати,
я ранений звір втомився від власної тіні...
...втікати,
яка під ногами заплутує їх,
я втомлений старець віками....
...життєвих втіх
даремно я мудрість копив,
Я правду шукав до останнього..
..пива ковтка,
коли зачиняється бар,
Я лідер який попереду всіх..
...кидає камінь,
у того хто впав,
Я любив без пам*яті...
...про імена,
тих ,що швидко набридли.
Я підлий брехун близьких ...
.. я зрадив,
сказав назавжди,хоч знав, що ні,
По-іншому просто не міг..
..я був егоїст,
Я дитина батьків ,яких поважав..
..поки були потрібні,
Я святенник,що жертвує ...
..іншими заради
цілі шагом по головам,
Я митець що творить..
..дешевий обман
цікавих історій про світ,
Я унікум в сірій масі..
ідентичних мені,
споживач кольорових реклам,
Я пил на вітру,який віднесе ...
...далеко
від рідних земель ,
Я вмер раніше за тіло...
...гнила душа
від байдужої цвілі.
Сумно...я мертвий,
як і вчора.

Сьогодні хмари подібні до гігантських медуз :
Обпікають мокрими дотиками мовчазних подорожніх ,
Лишають на горбатих спинах плащів
Зміїні хвости почорнілих шрамів .


Листя каштана - викинуті хвилею восьминоги -
Звиваючись вологим тілом , всотовують мудрість землі ,
Простягають рудувато-брудні щупальця
До сумок , взуття , закоцюблої в пальцях квітки .


Піднявши вітрила старих парасольок ,
Пливемо буремним містом , обминаючи айсберги ліхтарів ;
Уникаючи зіткнень з китами , котами , хортами ...
Ми - крихітні човники з химерно складеної газети .


Всі поети щасливо закохані в осінь .
Отже , ймовірно , я - драматург .

2006 р .

Продала свій талант за сонети Шекспіра -
Маю ватяну вічність книжкової шафи,
Сірий пуп'янок неба, що прагне розквітнуть
В пальцях віхол фрагментиком сонця.
Маю гойдалку міста, іржаву від туги,
Порцелянові тіні сліпих перехожих,
Що назавжди забули смак літа і дотик
Кольорової хвилі.Лиш вальс кажанячий


Витанцьовують рими, загрузлі в папері.
Я не знала, що в сніг можна стукать, як в двері,
Бити вистиглий вечір солом'яним птахом,
Розтавати і мерзнути димом над дахом,
Відлітати у Всесвіт відбитка долоні,
Де хвилини гарячі, дзвінкі і солоні,
Що оселя моя - пластилінова вежа,
Я не знала, що сніг - просто біла пожежа.


Завтра станеться день: не відлига, а попіл
У сліди проросте давнім спогадом чорним
І розчахнута гілка об крила віконниць
Роздиратиме лікті, стікатиме болем.
Тількі мокрі алеї з обличчями маврів
Берегтимуть у зморшках дубової шкіри
Мерехтливі крижини, що впали додолу
З синтетичної хмари.Мальовані губи


Спрагло п'ють промінь лампи.І похапцем зорі
Присягаються бути в екстазі і в горі
Віддзеркаленням неба у просторі грудня
Там, де вітер звучить, як розладнана лютня,
Де, продавши талант за константність сонетів,
Я навчилася жить в коридорах заметів,
Посадила на аркушах яблуні, квіти.
Я не знала, що сніг може все підпалити.

2004 р.

Наркоманія... Наркотики...
Залежність...
Ниюча,безперервна тяга до речовини...каталізатора задоволення... Про це безперестанку трублять ЗМІ, це основна тема суперечок в компаніях бритоголової молоді... Наркотик проклинають матері і криміналісти... Про нього знають діти від 5років по всіх куточках планети..

Тепер це і мій хрест... Хрест,який я мовчки нестиму з хвилини в хвилину мого буття...
Біжу від нього,від себе... Задихаючись,захлинаючись невимовленими словами... Здається,що вже в соте оббігаю свою марафонську дистанцію,а моє скажене серце не зупиняється!!!
Бісюсь! Дурію! Скаженію! Дивлюсь в дзеркало-а у мене по всьому тілу вишкрябано-ЗАЛЕЖНА! ЗАЛЕЖНА! ЗАЛЕЖНА!
3акриваю очі...та під повіками знову ...ЗаЛеЖнА!
Всі нерви натягаються ніби прошиті струмом! Хочу!.. Треба..! Неможу... Неможу... Неможу...
Дико! Смішно! Невже мені(!) хтось ,щось потрібні?.. Ні! Ніколи! Я ж Львиця! Горда. Непідступна. Незалежна... І сама,сама,сама... Уже не несу величаво голову,а тримаю її щоб не згубилась...

Тепер бачу лише дорогу...,а ще день назад не могла відірвати очі від неба! Я уже не можу на нього дивитись... Боюсь там побачити свою дозу... Блядські зелені очі,якї так і не змогла побачити вживу...

Бісюсь... Дурію... Хочу!!!...

Якби відстані вимірювалися філіжанками ,
Я б сказала , що між нами - півмільйона чашок кави , випитої
нарізно ,
Десять тисяч ковтків гіркоти ,
Триста шістдесят п'ять ложок опіків
І одна малесенька усмішка ,
Що випадково зісковзнула із сонячного променя в твою долоню,
Коли той бавився моїм волоссям .


Якби відстані вимірювалися невіднайденими римами ,
Я б сказала , що між нами - руїни паперових Ольвій ,
Білопінно-штормові хвилі зібганих аркушів і затертих
політурок ,
Розпечений пісок безладних , штучних слів
І одна малесенька усмішка , що поселилася в спорожнілій
мушлі ,
Купленій на згадку про твоє місто
І забутій на готельному столику серед журналів , пелюсток та
іншого дріб'язку .


Якби відстані вимірювалися невимовленими бажаннями ,
Я б сказала , що між нами - несамовитий серпень тривалістю в
чотири роки
І що зорі , випадаючи дощем , зрошують спраглу землю .
Але ми надто консервативні , щоб відхреститися від метрів ,
миль , кроків .
Тому я говорю , що між нами - третина кроку
І одна малесенька усмішка , що зачаїлася в тремтливій
сльозині
Подарованої тобою троянди .

2008 р .

Цю пустелю крилами не зміряти ,
Не спізнати битими підборами ,
Не розтяти пальцями каналів
На вітражні блискітки оаз .
Не розбити караванним гвалтом
Тої тиші , схожої на прірву .
Не лишити відголосся сміху
У тенетах перекотиполь .


В цій пустелі дотліває промінь .
Вистигають стомлені світила .
Не каміння обпікає шкіру ,
А друзки годинників , хвилин .
Ми ворушимо пошерхлими губами ,
Як росу , куштуємо мовчання .
І не сльози - крихти скла і льоду
Падають із вицвілих очей .


В цій пустелі ніч , мов півстоліття .
Білий місяць , наче меч сталевий ,
Мертвим лезом розсікає морок
На фрагменти сірості , латки .
Тут давно забуто голос вітру ,
Барви весен , дзвін прозорих крапель .
І сюди не долітають вісті .
Тут немає болю і думок .


Тільки ми - пісок , мінливий , древній -
Символ руху , дихання галактик ,
Попіл ер , культур , цивілізацій .
Не народжені ніким , тому безсмертні ,
Без чуттів , без втрат , без сподівань .
Огортаємо підмурки піраміди .
В зморшках храмів ми - застигла вічність .
Море , час , луна серцебиттів .


... Навіщо ж сниться цвітіння сакури ?

2006 р .

Пластичний хірург такий пластичний
Він зранку робить розтяжки
Сідає на шпагат
(відхилення від теми: слово «шпагат»
Римується зі словом «шпинат»,
Ну
як
тут
не згадати про Моряка Попая,
фу, відхилення від теми – це мерзота
для літературного процесу)
Також він виконує вправи цигун
Переважно в якості спорт-процедур
Але ні крапельки не медитує
Не знаю чому так вийшло
Напевно через те
Що
Він просто пластичний
Гнучкий і високоточний
Гумовий
Каучуковий
Рідкокристалічний
Хірург
А
Не
Відлюдник-даос
Що
Мешкає
На горі Удань

(2010)

Посинілими, закоцюблими пальцями
В обвітрені шибки гамселить дощ,
Лишаючи відбитки набряклих пучок
На дзвінкому тілі прозорості.
Він вистукує чудернацьку мелодію,
Схожу на шалений ритм шаманського бубона.
Швидше, швидше, швидше...
Ще трохи, і ти зливаєшся з цим ритмом,
Зростаєшся з ним душею і ребрами.
Він пульсує в скронях, він циркулює в жилах.
Ти заходиш у нього, наче у воду,
І він заходить у тебе божевільним виром.
Бо ти - це дощ і дощ - це ти.
Мінливі барви почуттів
Сплетаються в арабські візерунки.
Секунди, години, вічності -
То горошини з перестиглих стручків.
Вони викочуються на землю,
Розколюються, змішуються, ніби скельця
В зіпсованому калейдоскопі.
Змиваються межі і лінії,
Згладжуються кути і грані.
Поняття "час" і "простір"
Втрачають сенс,
Адже віднині можливе все:
Мандрувати Чумацьким Шляхом,
Низати перла з намистин роси,
Кохатися на шкірі
Власноруч упольованого мамонта.
...Посинілими, закоцюблими пальцями
Гамселить розхристаний дощ,
Поволі перетворюючи місто
На вицвілий бубон шамана.

2010 р.

Можливо , у річищі висохлих сліз
Шукатиму Скіфію - прихисток часу ,
Притулок опальних богів і царівен ,
Загрузлих в історії , ніби в пісках .
Сполоханий гайворон вимоклі зорі
Клюватиме , як недостиглі черешні ,
І в кожній шукатиме камені серця .
А баби в степу - то німі ярославни ,
І в тріщинах міміки - холод скорботи .
І в холоді пальців - надтріснута нота -
Вібрація Космосу - вигук чи стогін ?


У місті будинки подібні до сфінксів
Вони стережуть піраміди заметів .
Вони бережуть таємницю прадавніх ,
Вкарбовану в ламані наших слідів .
І я голосила . Мечі і кургани
З пророщеним житом прийдешнього в лоні
Тягнулись повільно обабіч дороги ,
Немов кіноплівка . Однакові кадри .
Можливо , лиш вітер - одвічний і мудрий -
Чатує мій спокій , розсипаний в травах ,
Чатує твій дім , запорошений світлом ,
На березі Скіфії Висохлих Сліз .

2005 р .

****
голосом папужки
скрипітиму здрастуй
чекаючи відповіді
і погляду –

розмови не буде –
вавілонська вежа
перешкода
спілкуванню

і будуть питання
без відповідей
радітемеш як дитина
іграшці

Володимиру Павлишину, художнику

У місто моїх снів
Приходять вчорашні страхи.

Мов птахи
Сідають радісно
Й викльовують очі.
Боляче
Втрачати себе у світлі
А світ у собі.

Повіки,
Якби ж ви були залізні!

Залізе під шкіру вітер,
Обітре повітрям холод
І піде під воду погляд…
Погладь мене, музо,
Може,
Я буду з тобою поряд
Рядниною вкривши небо
Під стінами сірих храмів.

Цей танець кохання й тріо,
І погляд з далеких францій
На це обважніле тіло,
Що хвилею вкриє спогад…

Погода у нас… Негода.
Негоже життя прожити
Під стінами сірих храмів.

Під хмарами стін. Неславо,
Хоч спробуй мене родити!…

В долоні зібравши щастя
І пензля втопивши в лоні
Я знову забув про сонях
У місті мого безсоння.

22.02.10

Повибирались,щоб на сонце подивитись...
А тут зарізані шматки живоття
В гірчицю обмочені,
Перцем квітково присипані,
А тут капуста розтерзена
З морквою потоваришувала,
А тут горошок
Скаче по всіх обріях,
А тут ріки позамерзали,
Кидаючи запах м'яса,
А тут рябенька
Знайшла свій пункт приземлення.
Не аби-де,
У майонезі призупинилася,
А тут кругленька
Позавчора вами копана,
Запахла вона,
А ланцюги- чорні вуглі захопили її.
Різнокольорові смаки порізані.
Десь на рушнику теплому,
Святістю пройнятому
Воно стояло.
Повибирались,щоб сонце побачити.

1

О.Л.

Ти поїхала додому
Чи від дому,
Чи від себе.
Я впіймав твої долоні
У полоні
Білих хмар.
Твій літак махнув сакрально
Перевтіленням прощань.

Тінь майнула,
Ти зосталась.
Мов царям заморським дань,
Мов тепло
Над срібним
Ужем…

Я хотів би
Бути мужем.
Я хотів би
Бути…
Щось
Переходить в інший вимір –
Хтось купує Mitsubishi
Через ті листочки
Три.

Ти
Вимрій те,
Чого немає.
Цей трамвай бажань вертає
Нас у космос
Самоти.

2

М.Р.

На світанку
Читаєш танку,
Хоку чи
Іще коротшу
Дозу сенсу,
Сексу
Чи…
Секундомір
Твого оргазму
Немов ковток
Німого спазму
Покотиться
По горлу.
Там
Вже набубнявіла весна.
Її розп’яв
Короткий день…
Мов у гнізді
У Кена Кізі,
В оточенні земних колізій
В мовчанку грається війна.
Пішла вона!
Пішла!
Вона?
Чи він?!

У Mitsubishi.
Спокуси котяться
Коти –
Обсіли світ,
А світло колом
Біжить довкола.
Перебором
Час на гітарі грає,
Гріє,
Немов
Ґрааль.
На підвіконні
Сибірський кіт
У позі «лотос»
Зі світу злизує
Вершки.

3

С.Ф.

Шукати дно безодні.
Безборонно
Орати поле дня
Без борони,
Брести по морю –
Солі по коліна
І мало так –
Майже нема
Води.

Веди.
Чи вЕди?

Де ота зоря,
Що світить десь
Комусь?
А, може, доля
На тім кінці затоптаного поля
Криницю копле?

Крапає…

Веди!
Веди мене у марево омани –
Там відцвітають
Мальвами
Тумани.
Десь там,
Далеко,
Недосяжно,
В лісі
Чекає нас
Емблема
Mitsubishi.

2008 р.

чорний ангел
у ніч мою увійшов
серце прорізав поглядом
над наївністю моєю посміявся
є речі страшніші за смерть
сказав
три карти на стіл кинув
і три слова злетіли
у безодню часу

самотність
коли натовп людей
проходить крізь тебе
а на втомленому
для нового пошуку серці
не лишається слід

мовчання
коли розмова
закутана у стіну німих сумнівів
підрізує собі залишок крил

і поцілунок
вирваний з Христового лиця
з раною більшою
ніж життя що проминуло
поцілунок Юди

стукіт у двері
перервав нічну зустріч
він прозвучав
першими променями сонця
ти хто
моє питання тремтіло в очікуванні
апогею четвертого слова

я білий ангел

З твоїх очей ростуть гладіолуси

ти думаєш я садівник

твого квіткового погляду?

ні! н-і!

я заступник твого архангела

його тінь за твоїми плечима

я видимий на відміну від нього

я тілесний вимір і вибір

твоєї любові…

і патетична соната твого голосу

це підтверджує

і замість шістьох літер мого імені

ти промовиш

альфа й омега

я зрозумів це на 8 березня

на восьмому році нашого життя

ти знаєш все справджується…

навіть правда

на восьмому році – на 8 березня

2010

- Якби Ти була лесбіянкою, а я був би гоміком,
То ми б з Тобою цілими днями займалися сексом,
Але дітей в нас би не було…
- А чому так?
- Бо не народжуються діти у гомосексуальних пар…

(2010)